Стаття 181-1 КУпАП не змінилася за десять років, а секс-працівниці та працівники й досі бояться звертатися по захист до поліції, від якої часто й зазнають тиску та поборів. Війна посилила стигму, додала до цього економічну скруту, відмовки «не на часі» та звуження доступу до допомоги. В аналітичній довідці за 2016–2026 роки ми розбираємо, чому Україна не захистила секс-працівниць і працівників навіть під час війни, як пов’язані між собою закон, війна, торгівля людьми, ВІЛ і корупція та що потрібно змінити.

Десять років. Майже стільки  минуло з грудня 2016-го, коли правозахисники прийшли під стіни МВС із вимогою скасувати каральні норми щодо секс-праці. За цей час в Україні змінилося багато чого: президент і парламент, кілька урядів. Світ пережив пандемію COVID-19, а країна — повномасштабне вторгнення, яке триває й досі.

Не змінилося одне — стаття 181-1 КУпАП. Той самий штраф, той самий підхід, ті самі наслідки для людей.

Наш аналіз, що узагальнює десятирічний період спостережень правозахисних організацій, державних органів та дослідників, дає змогу побачити цю проблему не як окремі випадки, а як стійку системну тенденцію. І ця тенденція — тривожна.

Закон, який заморозили на десять років

Правовий статус секс-праці в Україні впродовж усього періоду з 2016 по 2026 рік залишається незмінним: це модель часткової адміністративної заборони. Стаття 181-1 КУпАП передбачає попередження або штраф — формально невеликий, еквівалентний приблизно 85-255 гривням залежно від перерахунку неоподатковуваного мінімуму, або до 60 годин громадських робіт.

Але, як одностайно наголошують правозахисні організації, справжня функція цієї норми — не каральна, а інструментальна. Це засіб тиску, залякування та здирництва з боку окремих представників поліції.

При цьому закон і досі не дає жодного визначення секс-роботи як економічної діяльності, не передбачає механізмів реєстрації, оподаткування чи соціального захисту. Держава одночасно і не визнає цю діяльність законною, і не забороняє її по-справжньому, і не регулює її бодай якось — тримаючи людей у правовому вакуумі, де неможливо нічого гарантувати.

Ефект стримування звернень: чому жертви мовчать

За оцінками правозахисних організацій, щороку до відповідальності за статтею 181-1 КУпАП притягують приблизно тисячу осіб — і ця цифра, ймовірно, суттєво занижена порівняно з реальною практикою складання протоколів.

Українська Гельсінська спілка з прав людини та Асоціація УМДПЛ зафіксували системну проблему: протоколи нерідко складаються не за наявності реальних підстав, а "для статистики" - щоби формально покращити показники розкриття правопорушень. Показово, що значна частина відомих протоколів складена саме тоді, коли секс-працівники самі зверталися по допомогу — наприклад, після пограбування чи насильства.

Так формується "ефект стримування звернень": люди систематично уникають контакту з поліцією навіть тоді, коли самі стали жертвами тяжких злочинів, — бо звернення по допомогу підвищує ризик для них самих.

Це не побічний ефект — це пряма і передбачувана конструкція закону, який ставить людину перед вибором: мовчати про насильство щодо себе або ризикувати протоколом.

Насильство і “кришування”: те, що нечасто потрапляє у новини

Найменш видима публічно, але найбільш системна проблема — це пряме насильство з боку окремих працівників поліції. Асоціація УМДПЛ, яка моніторить взаємодію поліції з вразливими групами, задокументувала численні випадки погроз, вимагання грошей і сексуальних послуг, а також фізичного й сексуального насильства.

Правозахисний центр ZMINA наводило свідчення про побиття, зґвалтування та свавільні затримання з боку правоохоронців — а також випадки, коли поліція, отримавши виклик від жертви нападу, фактично ставала на бік нападника, ігноруючи заявницю.

Окремо стоїть практика — так зване “кришування”: систематичне вимагання грошей в обмін на можливість безперешкодно працювати або на нескладання протоколу.

І це не поодинокі випадки корумпованих одиниць: у травні 2026 року правоохоронці викрили масштабну схему прикриття нелегальних “порноофісів” за участю посадовців Національної поліції. Це показує системний, а не випадковий характер корупційних ризиків, породжених самою моделлю криміналізації.

Війна: ті самі проблеми, тільки гостріші

Повномасштабне вторгнення не створило нових видів порушень — але суттєво загострило вже наявні. За даними моніторингу БО “Легалайф-Україна”, 63 відсотки опитаних секс-працівниць повідомили про зростання ризиків і погіршення умов праці. Комендантська година ускладнила безпечне пересування вночі, а економічна криза — втрата роботи, зростання вартості оренди житла, потреба утримувати сім’ю — підштовхнула більше жінок до секс-праці як джерела заробітку.

Стигматизація не тільки не зменшилася, а й посилилася під впливом наративу “не на часі”, яким виправдовують інституційну байдужість. Секс-працівники повідомляли про відмови в допомозі з боку поліції та медичних закладів із посиланням на воєнний стан. Гаряча лінія “Легалайф-Україна” щодня фіксує повідомлення про вимагання грошей на трасах, погрози від людей, що називають себе озброєними чи пов’язаними з силовими структурами, і випадки, коли патрульні ігнорували заявниць, спілкуючись натомість із нападниками.

Масова міграція — понад 6,9 мільйона біженців станом на початок 2025 року плюс мільйони внутрішньо переміщених осіб — змінила географію ризиків і, за оцінками дослідників Одеської юридичної академії, суттєво підвищила латентність злочинів, пов’язаних із сексуальною експлуатацією.

Торгівля людьми: цифри, які ростуть

Торгівля людьми — принципово інше явище, ніж добровільна секс-праця. Але криміналізація добровільної діяльності ускладнює розмежування цих двох явищ і заважає виявленню реальних жертв.

Динаміка: у 2023 році офіційний статус постраждалого отримали 118 осіб, у 2024-му - вже 182 (зростання приблизно на 54 %). У 2025 році за даними Офісу Генерального прокурора правоохоронні органи України зареєстрували 162 кримінальні правопорушення, пов’язані з торгівлею людьми (ст. 149 КК України),  органи поліції опублікували 153 факти торгівлі людьми, що на 47 % більше, ніж у 2024 році (104 факти).

За результатами кримінологічного дослідження вироків і статистики Офісу Генпрокурора за 2014–2024 роки сексуальна експлуатація залишається найпоширенішою формою — близько 75 відсотків зафіксованих випадків. Водночас відзначається зростання змішаних форм експлуатації, що поєднують трудову, сексуальну, жебрацтво чи залучення цивільних до участі у збройному конфлікті: 123 випадки у 2024 році та 133 лише за вісім місяців 2025-го.

Змінилася й гендерна структура постраждалих: у 2024 році серед тих, кому надали статус постраждалого, 58 відсотків — чоловіки, 37 відсотків — жінки, 5 відсотків — діти. А от у кримінальних провадженнях власне за торгівлю людьми (стаття 149) значно частіше фігурують жінки - 68 відсотків потерпілих у 2025 році.

Ефективність переслідування також залишається низькою: 75 кримінальних проваджень за статтею 149 зупинено через перебування підозрюваних у розшуку, а у 2024 році лише одне таке провадження завершено.

Здоров’я під загрозою: криза, яку не помічають

Понад 70% нових випадків інфікування ВІЛ в Україні відбуваються статевим шляхом. З огляду на це, секс-працівники залишаються однією з найуразливіших груп, оскільки їхня діяльність пов’язана з підвищеними ризиками інфікування.

Середній рівень поширеності ВІЛ серед секс-працівників становить 4,1%, однак цей показник зростає під впливом додаткових чинників ризику.

За даними картування 2018 року, ін’єкційні наркотики вживали 26% секс-працівниць та 8,5% секс-працівників.

Оскільки спільнота не є однорідною (до неї входять жінки, чоловіки та трансгендерні люди), рівень ризику суттєво різниться залежно від підгрупи:

• За даними біоповедінкового дослідження 2020 року, поширеність ВІЛ серед трансгендерних жінок у секс-праці становить 6% (проти <2% серед усіх трансгендерних жінок).
• Як зазначає національний експерт з питань ВІЛ Святослав Шеремет (в. о. президента ВГО «Гей-Форум України»), поширеність ВІЛ у цій групі зросла майже вдвічі — з 3,8% у 2021 році до 6,9% у 2024-му.

Окрім ВІЛ, критичною залишається ситуація з поширенням вірусних гепатитів та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ).

Криміналізований статус діяльності прямо заважає своєчасному тестуванню й лікуванню: люди уникають медичних закладів через страх стигматизації, розголошення інформації чи негативного ставлення персоналу. Війна ще й зруйнувала частину медичної інфраструктури та перерозподілила ресурси на допомогу постраждалим від бойових дій — тож профільні сервіси для секс-працівників отримують менше уваги.

Закон, який намагаються ухвалити — і не можуть

За десять років жодна ініціатива щодо декриміналізації секс-праці не дійшла до ухвалення закону. Найближча за змістом дискусія — навколо декриміналізації дорослого порнографічного контенту (стаття 301 Кримінального кодексу) - теж рухається болісно повільно.

28 травня 2026 року Верховна Рада не змогла ухвалити відповідний законопроєкт № 12191 у першому читанні: “за” проголосували 207 депутатів за необхідних 226. Автор законопроєкту, нардеп Ярослав Железняк, публічно розкритикував це рішення, наголосивши, що в Україні досі зберігається кримінальна відповідальність — до семи років позбавлення волі — за добровільний обмін інтимними зображеннями між дорослими людьми.

Невдовзі внесли новий законопроєкт № 15294, який поєднує декриміналізацію дорослого контенту з посиленням відповідальності за злочини проти дітей. Профільний комітет з питань свободи слова підтримав його одноголосно, але остаточне рішення парламенту станом на середину 2026 року відсутнє.

Є й фіскальний аргумент: за оцінками голови фінансового комітету Верховної Ради, декриміналізація могла б приносити бюджету близько мільярда гривень податків щорічно. Лише одна міжнародна платформа для дорослого контенту сплатила у 2025 році 1,6 мільйона доларів податків до українського бюджету — попри те, що відповідна діяльність в Україні залишається кримінально караною.

А поруч — та сама історія з корупційною схемою “порноофісів” за участю поліцейських посадовців, викрита у травні 2026 року. Вона зайвий раз підтверджує головну тезу правозахисників: застарілі каральні норми не запобігають діяльності, яку вони забороняють, — вони просто створюють живильне середовище для корупції.

Що каже міжнародна спільнота

Amnesty International послідовно підтримує модель повної декриміналізації добровільної секс-роботи дорослих людей при одночасному посиленні відповідальності за експлуатацію, примус і торгівлю людьми. Організація прямо наголошує: ці два напрями регулювання мають розглядатися окремо, а теза про те, що декриміналізація нібито провокує зростання торгівлі людьми, не підтверджується емпіричними дослідженнями.

Окремо Amnesty International критикує так звану “скандинавську модель” (криміналізація купівлі, але не продажу послуг): навіть за такого підходу криміналізація суміжних дій — оплати, оренди приміщення — змушує секс-працівників ще ретельніше приховувати свою діяльність, щоб захистити клієнтів від переслідування. А це прямо суперечить меті підвищення їхньої власної безпеки.

Українська модель, за висновком аналітичної довідки, поєднує гірші риси різних підходів одночасно: зберігає стигматизацію і ризик переслідування, але не забезпечує достатньої протидії реальній експлуатації — бо ресурси правоохоронців витрачаються на переслідування добровільної діяльності, а не на розслідування тяжких злочинів проти цієї ж групи людей.

Що варто змінити

• Декриміналізувати й депеналізувати добровільне заняття секс-працею дорослими особами (реформа статті 181-1 КУпАП), одночасно посилюючи відповідальність за торгівлю людьми, сутенерство з ознаками примусу та експлуатацію неповнолітніх.
• Чітко розмежувати на нормативному рівні добровільну секс-роботу і торгівлю людьми — включно з уточненням термінології, щоб унеможливити їх змішування в правозастосуванні.
• Прискорити ухвалення законопроєктів про декриміналізацію суміжних сфер (дорослий контент) з одночасним посиленням захисту дітей.
• Запровадити обов’язкову підготовку поліцейських щодо недискримінаційної взаємодії з вразливими групами та незалежний механізм розгляду скарг на зловживання.
• Розширити доступ секс-працівників до конфіденційної, недискримінаційної медичної допомоги та тестування на ВІЛ — особливо у прифронтових регіонах.
• Посилити спроможність слідства у справах про торгівлю людьми, адаптувавши процесуальні інструменти до умов війни, та впровадити рекомендації GRETA (Група експертів Ради Європи з протидії торгівлі людьми).
• Запровадити систематизований державний статистичний облік показників захисту прав секс-працівників — бо станом на 2026 рік значна частина наведених цифр залишається оціночною.

Замість висновку

Десять років — це достатньо часу, щоби побачити: проблема не зникає сама, вона просто накопичується. Війна не створила нових видів порушень прав секс-працівників, вона лише показала, наскільки крихкою є система, яка десятиліттями тримається на одній і тій самій нормі, що не захищає нікого.

Реформа цієї сфери — не про мораль і не про “дозволи”. Це про те, щоб правоохоронні ресурси нарешті пішли туди, де вони справді потрібні: на боротьбу з насильством, торгівлею людьми й корупцією, — а не на переслідування людей за їхній спосіб заробітку.