Ірина Яковець: «В Законі України не встановлено, що таке «займатися проституцією»

Нещодавно активісти БО «Легалайф-Україна» запросили мене відповісти на кілька запитань щодо юридичного тлумачення невизначеності феномену так званої «проституції». Ось ці запитання

Як правник, як ви розцінюєте існування у нашому національному законодавстві норм, які передбачають відповідальність за так зване продажне кохання? На що впливають ці норми і чи є вони, на вашу думку, актуальними нині?

Одразу хочу наголосити, що у подібних питаннях я завжди прагну абстрагуватися від емоцій та хейту, який зазвичай пов’язаний з питаннями інтимної сфери життя людей. А це саме про таку сферу. Тому давайте намагатися говорити мовою фактів.

Нині чинна стаття 181-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за «заняття проституцією». Ніби все зрозуміло, але є кілька але.

По-перше, що таке взагалі адміністративна відповідальність і який в ній сенс?

Держава встановлює адміністративну відповідальність як інструмент превенції, виховання правосвідомості та забезпечення публічного порядку, не вдаючись одразу до суворого кримінального покарання. Адміністративна відповідальність — це одна з форм юридичної відповідальності, яка застосовується до осіб, що вчинили правопорушення, менш небезпечні, ніж кримінальні. Вона діє через систему адміністративних стягнень (штрафів, попереджень, конфіскації, арешту тощо).

Адміністративна відповідальність запроваджується для того, щоб регулювати поведінку в публічній сфері (тобто, тій, де держава виконує контрольні або наглядові функції: безпека дорожнього руху, благоустрій, міграція, охорона довкілля, громадський порядок). Діяння в цих сферах потребують швидкого реагування без складних процедур кримінального переслідування. Також метою є запобігання правопорушенням, оскільки система штрафів та адміністративних санкцій має стимулювати дотримання правил. Також це робиться з метою захисту інтересів держави, громади, окремих громадян, оскільки саме адміністративні санкції мають захищати суспільство від шкоди, яка не є злочинною, але все одно порушує права чи створює ризики.

По-друге, давайте спробуємо визначити, яка ж шкода чи ризики від заняття проституцією?

У цьому контексті зазвичай говорять про таке:

Проституція — загроза здоров’ю. Але, у країнах, де проституція легалізована та регулюється державою (Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія), працівниці/ки секс-індустрії проходять регулярні медичні огляди, мають доступ до безкоштовних засобів захисту та медичних послуг. Це знижує, а не підвищує рівень захворювань.

Проституція — це завжди примус і експлуатація, навіть тоді, коли людина займається нею ніби добровільно. Разом із тим, існує чимало прикладів, коли дорослі, психічно здорові особи свідомо обирають цю діяльність як спосіб заробітку. Примус і торгівля людьми — кримінальні правопорушення, незалежно від того, чи легальна проституція. Тобто потрібно переслідувати експлуатацію, а не сам факт надання послуг.

Проституція стигматизує і руйнує соціальну інтеграцію. Однак стигматизація виникає саме через нелегальний статус цієї діяльності. Легалізація призводить до визнання, професійного захисту, утворення профспілок, а також змін у суспільному ставленні, як це сталося, приміром, у деяких скандинавських країнах.

Проституція призводить до криміналізації середовища. Проте саме заборона і відсутність законодавчого регулювання призводять до тіньових схем, корупції, рекету. Держава втрачає контроль і податкові надходження, а люди, які надають послуги, — правовий захист. Навпаки, легалізація зменшує тиск злочинного середовища, переводячи діяльність у законне поле.

І крайній аргумент - проституція порушує громадський порядок. Але ж ми усі розуміємо, що порушення порядку можливі лише за відсутності правил. Якщо діяльність здійснюється в спеціально визначених місцях, за чіткими правилами, вона не впливає на життя громадян і навіть зменшує кількість вуличної проституції та супутніх правопорушень.

Тому я переконана, що ризики проституції залежать не від її природи, а від того, наскільки держава ефективно регулює цю сферу. Ігнорування або заборона без супровідної соціальної політики лише посилює проблему. А от регульований і захищений формат дозволяє зменшити шкоду та підвищити безпеку як для працівників, так і для суспільства.

Тим паче, давайте згадаємо, скільки тисячоліть йде боротьба з проституцією як явищем. І які результати? Вона зникла? То може варто припинити намагатися подолати те, що існує століттями, та нарешті замість переслідування зайнятися впорядкуванням цих процесів?

Тому на моє переконання, норми про відповідальність за заняття проституцією давно втратили як запобіжний вплив, так і значення в демократичному суспільстві. А їх результатом стає лише формування корупційної складової та зайве навантаження на правоохоронні і судові органи.

За які дії у нас притягують людей до відповідальності? Як розуміти законодавче формулювання «заняття проституцією»? Які дії підлягають відповідальності?

Насправді, це дуже гарне питання.  Але одразу скажу – я не дам на нього відповідь. І ніхто не дасть, якби це дивно не звучало.

Ми всі ніби знаємо, що таке проституція, але спробуйте поставити це питання людям різних професій – і ви отримаєте різні відповіді.

Чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення містить загальну вказівку на відповідальність за «заняття проституцією», проте не визначає, які дії в це поняття входять. Якщо сказати простими словами – не встановлено в законі, що таке займатися проституцією.

А це дуже важливо насправді, оскільки наведена прогалина виключає можливість єдиного тлумачення діянь, які охоплюються поняттям «заняття проституцією», що, у свою чергу, є грубим порушенням принципу юридичної визначеності при формулюванні відповідних заборон.

Понятійний апарат будь-якого нормативного акту повинен відповідати певним вимогам. Зокрема, він має бути чітким та зрозумілим. Термінологічний апарат буде чітким, якщо зміст кожного терміну випливатиме із самого закону без будь-якого додаткового тлумачення. Тобто такий апарат в ідеалі повинен бути самодостатнім, та для з’ясування змісту його складових не потрібно було б звертатися до інших джерел, окрім самого цього закону.

Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» роз’яснив, що поняття закону охоплює як писане, так і неписане право, яке мусить бути доступним та передбачуваним. ЄСПЛ висуває такі основні вимоги до якості «закону», які забезпечують його правову визначеність: 1) доступність «закону»; 2) визначеність, конкретність його приписів; 3) передбачуваність «закону».

У рішенні в справі «Санді Таймс проти Сполученого Королівства» зазначено: норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дозволяє особі співвідносити з нею свою поведінку. Кожен громадянин, відповідно до обставин, має орієнтуватися в тому, яка саме правова норма застосовується у конкретному випадку, та мати змогу, користуючись за потреби допомогою компетентних радників, передбачати у розумних межах, виходячи із заданих обставин, які наслідки може мати конкретний вчинок.

У рішенні «S.W. проти Сполученого Королівства» вказано, що будь-який злочин має бути чітко визначений у законі, при цьому необхідно, аби кожен був у змозі зрозуміти з тексту відповідної статті, а якщо потрібно – за допомогою судового тлумачення, за яку дію або бездіяльність передбачено кримінальну відповідальність.

Отже я, як і будь-який інший громадянин, відповідно до обставин, маю орієнтуватися в тому, яка саме правова норма застосовується у конкретному випадку, та мати змогу, користуючись за потреби допомогою компетентних радників, передбачати у розумних межах, виходячи із заданих обставин, які наслідки може мати конкретний вчинок.

Тобто, подивившись закон, судову практику разом з юристом, я маю розуміти, чого я не можу робити і яка буде відповідальність.

А що ж у нас з заняттям проституцією? Як я вже наголошувала. Закон не дає визначення цьому поняттю.

Так само аналіз чинної судової практики також свідчить про відсутність у визначеності підходів до розуміння понять «заняття проституцією» та «проституція».

Якщо подивитися наукову літературу, то і в ній нараховуються понад 30 (!) варіантів визначення поняття «проституція». Наведу для прикладу лише кілька з них.

Проституція – це залучення до безладних статевих відносин інших осіб, окрім подружжя, в обмін на негайну оплату грошима чи іншими цінними речами.

Проституція – це здійснення статевих актів за винагороду; проституція – це надання жінкою свого тіла за винагороду особам, які шукають задоволення статевого бажання.

Проституція – це сфера знеособлених емоційно, позашлюбних, безладних, здійснюваних за плату статевих стосунків; проституція є діянням, що практикується будь-якою особою (зазвичай, жінкою) з використанням власного тіла для статевих стосунків з метою заробітку.

Проституція - форма позашлюбних сексуальних стосунків, які не ґрунтуються на особистій симпатії або чуттєвій потребі, при цьому для однієї зі сторін важливим стимулом є заробіток. До речі. Останнє визначення цілком може бути застосоване і до випадків, якщо жінки підшукують собі одного постійного спонсора («папіка / таточка»), який в обмін на послуги інтимного характеру буде їх утримувати, у тому числі платити за оренду квартири, речі і т.п. Таким чином, мають місце статеві зносини з одним чоловіком за обумовлену винагороду.

Проституція – це певна форма позашлюбних статевих відносин, які відрізняються тим, що індивідуум, вступаючи на шлях проституції, постійно, безперечно і привселюдно, віддається, більш-менш не перебираючи, невизначеній кількості осіб.

І наведеним визначення проституції не вичерпується.

Інколи проституцію тісно пов’язують з вчиненням розпусних дій. Але ж які дії належать до розпусних – також достеменно невідомо. Наведу тезу з одного з судових рішень, яке поставило навіть мене в тупик.

Так, суд зазначив, що особа вчинила певні дії, «ігноруючи вимоги суспільної моралі, відповідно до яких задоволення статевих потреб повинне здійснюватися без прояву розпусти, безладних статевих контактів і проституції».

Спробуйте самі собі відповісти на питання – а це як? Що не можна робити в ліжку, щоб виключити прояви розпусти? яким чином задовольняти статеві потреби, щоб в них проявів розпусти не вгледіли? Ну щоб вже точно кожен сексуальний контакт відповідав нормам суспільної моралі (цікаво, що то таке за явище - суспільна мораль?)  Мені, особисто, навіть уявити це складно.  Ну і які ж статеві відносини вважають не безладними? Понеділок-середа-п’ятниця? чи вівторок-четвер? неділя - вихідний? Можна посміятися з таких тверджень. Але насправді це не смішно. Бо ми усі маємо знати і розуміти правила. Якщо вони не чіткі і незрозумілі – ми не можемо гарантувати їх дотримання.

Тому я знову повторюю питання – що ж таке є проституція? Науці та судовій практиці це, як бачимо, достеменно невідомо.

Саме через це в ряді країн є сталою практика, за якою суди виносять виправдувальні вироки через те, що, приміром, «законодавство не містить тлумачення поняття «проституція».

До речі, в Україні також почала з’являтися така позитивна практика. У ряді випадків суди таки правильно підходять до застосування чинних правових норм і скасовують рішення про притягнення до відповідальності за статтею 181-1 КУпАП України з таких підстав: «Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як вбачається з оскаржуваної постанови, позивачу ставиться у провину вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.181-1 КУпАП, диспозицією передбачено відповідальність за заняття проституцією. Водночас, чинним українським законодавством не визначено поняття «проституція» та які саме дії слід розуміти як заняття проституцією».

І такий підхід є прогресивним. Хоча насправді вирішити ситуацію могло б лише скасування відповідальності за такі невизначені дії. А в перспективі – легалізація проституції, а точніше – такої форми секс-праці.

Ірина Яковець, керівник Центру правового забезпечення розвитку науки і технологій Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник