OnlyFans у Південній Африці: що автори контенту кажуть про секс-працю, особисту безпеку та економіку

OnlyFans було створено у 2016 році як платформу, на якій автори контенту можуть публікувати зображення та відео або проводити прямі трансляції в обмін на гроші. Однак проєкт, який починався як невеликий і відносно нішевий стартап, раптово зазнав стрімкого зростання.

Глобальний трафік сайту зріс більш ніж на 90 % у період з листопада 2019 року по жовтень 2020 року. У розпал пандемії COVID-19, коли уряди по всьому світу запроваджували режим самоізоляції, OnlyFans став однією з небагатьох платформ, які продемонстрували значне зростання: кількість зареєстрованих користувачів збільшилася з 7,5 мільйона до 85 мільйонів. У середині 2021 року вартість платформи оцінювалася в понад мільярд доларів, а до 2026 року вона має перевищити цю цифру більш ніж утричі.

Сьогодні OnlyFans — найпопулярніший із безлічі подібних сайтів. В умовах цифрової гіг-економіки (gig economy) автори заробляють гроші безпосередньо від своїх шанувальників шляхом щомісячної передплати, чайових та оплати окремих публікацій (pay-per-view).

Попри те що на платформі представлені фітнес-тренери та фахівці з велнесу, музиканти й гурти, а також зірки спорту й атлетики, вона, безперечно, найвідоміша своїми авторами контенту для дорослих.

Коли я почала досліджувати OnlyFans у Південній Африці у 2022 році, дедалі більше людей сходилися на думці, що це цифровий торговий майданчик для секс-праці.

У країнах «глобальної Півночі» стверджується, що OnlyFans є яскравим прикладом «сайту з обміну порнографічним контентом на основі передплати». Вчені зазначають, що ця платформа спричинила революцію в індустрії комерційного сексу, надавши можливість для творчої незалежності та професійної автономії. Вона відкрила ширші можливості для заробітку порівняно з іншими формами секс-праці. При цьому вона сприяла зменшенню стигматизації секс-праці, стираючи межі між традиційною порнографією та діяльністю інфлюенсерів у соціальних мережах.

Ці фактори потенційно створили більш прийнятний кар’єрний шлях порівняно з секс-працею у фізичному просторі. Але чи вважають себе південноафриканські користувачі OnlyFans секс-працівниками?

Це одне з питань, які я ставила їм як соціолог у ході свого докторського дослідження щодо використання OnlyFans у Південній Африці як прикладу платформної праці в гіг-економіці. Моє дослідження вивчає смисли, що наділяють тіло особливим значенням, коли молоді люди використовують цифрові медіа для створення альтернативних реальностей; це допомагає їм повернути собі суб’єктність і переосмислити власний образ.

Я виявила, що багато південноафриканських авторів OnlyFans не вважають себе секс-працівниками; вони воліють відрізняти себе від традиційних секс-працівників або від авторів, які також влаштовують особисті зустрічі. Щоб впоратися зі стигмою, пов’язаною з їхньою діяльністю в інтернеті, вони використовують псевдоніми. Попри те що вони стикаються з піратством і вимаганням, вони уникають звернення до правоохоронних органів, побоюючись переслідувань.

Проте їм вдається отримувати помірний довгостроковий дохід і досягти певної стабільності в країні з високим рівнем безробіття серед молоді. Вони досягають цього, поєднуючи підприємницькі навички та цифрову грамотність, що дозволяє їм працювати незалежно, а також постійно знаходити баланс між онлайн-конкуренцією, алгоритмами та особистим тиском, з яким доводиться стикатися в процесі роботи.

Праця в цифровому просторі секс-індустрії

Те, як саме здійснюється секс-робота, нерозривно пов’язане з її правовим статусом. Хоча з технічного погляду секс-праця в Південній Африці криміналізована, такі платформи, як OnlyFans, можуть працювати в цій країні цілком легально. У 1996 році Закон країни про фільми та публікації (Films and Publications Act) декриміналізував створення та поширення контенту відвертого сексуального характеру або матеріалів, що містять сексуальний підтекст.

Я описую діяльність південноафриканців на платформі OnlyFans як «працівників у цифрових сексуальних просторах». Це ринковий майданчик, який не тільки стирає межі «незаконності» секс-праці, але водночас легітимізує працю, що вкладається у створення контенту.

Ця праця включає, серед іншого, залучення аудиторії, найчастіше за допомогою соціальних мереж; управління відносинами з партнерами по співпраці; адміністративну роботу з опрацювання запитів; а також управління ризиком шкоди репутації у разі розкриття статусу секс-працівника.

Замість того щоб просто стверджувати, що «секс-робота — це робота», у моєму дослідженні виділяються трудові процеси, що відрізняють цифрову секс-роботу від традиційної. Це робиться для того, щоб довести, що праця в цифрових сексуальних просторах є легітимною формою роботи в рамках платформної економіки «гіг-зайнятості».

Дослідження

У ЗМІ з’являлися повідомлення про те, що мешканці Південної Африки створюють контент для платформи OnlyFans, однак досліджень, присвячених їхньому досвіду роботи на цьому сервісі, не проводилося.

Отже, я розмістила оголошення про набір учасників у соціальних мережах і запропонувала охочим взяти участь у дослідженні зв’язатися зі мною електронною поштою.

Паралельно з цим набір учасників здійснювався й через сарафанне радіо.

Склад учасників відображав демографічну ситуацію в Південній Африці: серед 17 осіб, які поділилися своїм досвідом, переважали чорношкірі жінки віком до 35 років.

Результати дослідження

У рамках дослідження я намагалася зрозуміти, як автори OnlyFans сприймають себе та своїх колег, які працюють на платформі, що здобула скандальну популярність завдяки розміщенню матеріалів відвертого сексуального характеру або контенту з сексуальним підтекстом.

Хоча деякі автори з гордістю приймають визначення «секс-працівник», багато інших відкидають його.

Самооцінка авторів, як правило, поділяється на дві категорії.

До першої належать ті, хто називає себе творцями контенту для дорослих (adult content creators). Вони розглядають свою роботу як форму медіавиробництва, подібну до мистецтва чи перформансу, а не як сексуальну послугу. Для цих людей моральна відмінність полягає у відсутності фізичного сексуального контакту з аудиторією. Це дозволяє їм самим обирати, коли і як працювати. Свій вибір вони протиставляють становищу секс-працівників, які працюють на вулиці, чия діяльність часто продиктована необхідністю виживання.

Водночас інші автори з гордістю вважають себе секс-працівниками. Вони розглядають цей термін як збірне поняття для всіх, хто займається індустрією задоволень, і, крім того, вважають, що продаж сексу та збудження через аудіовізуальні засоби за своєю суттю, як і раніше, є секс-працею.

Засудження випадкових зв’язків (hook-ups) з боку представників цієї ж сфери діяльності можна розглядати як прояв «внутрішньогалузевої стигми» (негативної оцінки всередині професійної спільноти). Незалежно від того, яке позначення вони обирають — секс-працівник чи творець контенту для дорослих — усі вони очікують зіткнення зі стигмою і вже стикалися з нею в житті. Діяльність на платформі OnlyFans неминуче спричиняє осуд з боку оточення.

Крім того, всі вони використовують сценічні імена, псевдоніми та віртуальні образи в мережі. Це слугує своєрідним психологічним буфером, що дозволяє їм впевнено вести професійну діяльність і при цьому відокремлювати свою реальну особистість від роботи.

Однією з головних перешкод є необхідність розповісти родині та близьким про те, що вони працюють як автори на OnlyFans. Якщо вони все ж наважуються на це, то можуть сказати родичам, що публікують «боді-арт», або порівняти OnlyFans із такими платформами, як Instagram. Близькі люди часто встановлюють обмеження щодо того, який контент можна створювати.

Існують й інші значні перешкоди. Попри використання водяних знаків (накладення імен користувачів на зображення), автори, як і раніше, вкрай вразливі перед піратством та поширенням їхнього контенту на інших платформах, таких як Telegram чи WhatsApp. Крім того, вони живуть під загрозою кібервимагання.

Вкрадений контент може використовуватися для шантажу авторів із погрозами оприлюднити його перед їхніми друзями та родиною.

Проте жоден із учасників мого дослідження не відчував себе в безпеці, щоб звернутися до поліції чи юристів для покарання винних у кібербулінгу, вимаганні, переслідуванні чи домаганнях. Це позначається на їхньому професійному здоров’ї та безпеці.

Що необхідно зробити

Хоча цифрові платформи, такі як OnlyFans, пропонують фінансову свободу та можливість самостійно розпоряджатися своєю сексуальністю, умови для південноафриканських авторів, як і раніше, залишаються небезпечними. Декриміналізація та належне регулювання секс-праці могли б допомогти зменшити гостроту цих проблем.

Розуміння вразливостей секс-працівників, які діють у цифровому просторі, може допомогти у розробці політичних ініціатив, спрямованих на те, щоб зробити цифрові сексуальні простори безпечнішими місцями для роботи.

Результати мого дослідження також вказують на необхідність скоординованих зусиль щодо створення освітніх ресурсів, що сприяють підвищенню цифрової грамотності та формуванню етичних норм поведінки в інтернеті.

Автор: Лаура Худ (Laura Hood)

Опубліковано 7 вересня 2026 року на порталі theconversation.com