Особисті стереотипи чиновників не мають блокувати права громадян / Про війну та секс-працю з Іриною Воробйовою, частина 3

ПРОДОВЖУЄМО СЕРІЮ ІНТЕРВ’Ю «ПРО ВІЙНУ ТА СЕКС-ПРАЦЮ», в яких ми говоримо про життя українців, долі секс-працівниць та сферу секс-послуг в Україні в умовах війни. Цього разу ми поспілкувались з Іриною Воробйовою — лідеркою ініціативної групи секс-працівниць/ків у м.Харків 

Ірина доєдналася до нашої команди у травні 2025 року. За цей час вона зробила відчутний внесок у розвиток ініціативної групи та підтримку спільноти секс-працівниць/-ків у Харкові. Нам було надзвичайно важливо почути про її досвід, а також ближче пізнати саму Ірину — її світогляд, внутрішню силу та те, що її мотивує.

Питань виявилося так багато, що ми вирішили поділити інтерв’ю за трьома ключовими напрямами: особиста історія та життєвий шлях Ірини, актуальні потреби та сервіси для спільноти, а також параюридична діяльність і захист прав секс-працівниць/-ків у Харкові.

Пропонуємо до вашої уваги третю частину розмови, присвячену параюридичній допомозі та захисту прав секс-працівників. Разом з Іриною ми розбираємо реальні кейси боротьби зі стигмою у державних установах, говоримо про партнерство з громадськими організаціями та пошук підтримки серед бізнесу. А також — про те, що дає наснагу не опускати руки, як об’єднувати зусилля і чому у боротьбі за людську гідність не існує дрібниць.

Вітаю, Ірино, у третій, фінальній частині нашого інтерв’ю. У попередніх розмовах ми з тобою детально торкнулися економічних викликів, військових реалій, психологічного стану та суспільної стигми, з якими щодня стикаються секс-працівниці/ки. Проте існує ще один надважливий пласт — правовий.

Я знаю, що ти працюєш ще і як параюристка. Спираючись на власні спостереження та практику, розкажи, у яких саме сферах секс-працівниці/ки найчастіше стикаються із порушенням прав та дискримінацією і з якими конкретно проблемами дівчата звертаються до тебе найчастіше?

Ірина: Секс-працівниці/ки, на жаль, часто стикаються з глибокими порушеннями прав та дискримінацією в різних сферах. Найчастіше це відбуваються в таких галузях, як медицина, соціальний захист, правоохоронні органи, а також в питаннях працевлаштування.

Ці системи, що повинні забезпечувати безпеку та захист для всіх громадян, часто стають джерелами додаткових проблем для секс-працівниць/ків.

У медичній сфері ситуація, на жаль, є однією з найскладніших. Секс-працівниці/ки неодноразово стикаються з відмовами у прийомі чи наданні медичних послуг. Наприклад, деякі лікарі відмовляються укладати декларацію просто через те, що людина працює в секс-індустрії, має ВІЛ-позитивний статус або наркозалежність. Часто людині, яка потребує допомоги, відмовляють у консультаціях чи направленнях на обстеження. Ці порушення прав несуть загрозу для життя, адже секс-працівниці та працівники є особливою групою ризику. Й не лише через специфіку статевих контактів, а й через постійні загрози фізичного та сексуального насильства, систематичну стигму, небезпечні умови праці й незахищеність від шантажу. Відмовляти їм у медичній чи правовій допомозі за таких умов — означає свідомо наражати їхнє життя на ще більшу небезпеку.

У сфері соціального захисту ситуація не менш критична. Оскільки багато секс-працівниць/ків працюють без офіційного працевлаштування, вони часто не мають доступу до соціальних виплат, пенсій, чи навіть базових соціальних гарантій. Один з найпоширеніших випадків — це відмова в оформленні пенсії по втраті годувальника, або соціальних виплат через недостатність офіційних документів, що стосуються їх роботи.

Як наслідок, люди, які переживають кризу, не отримують необхідної підтримки від держави. Це додає ще більше стресу і безвиході до життя тих, хто вже перебуває у складних обставинах.

Але, мабуть, найважчі ситуації виникають у взаємодії з правоохоронними органами. Поліція і правоохоронці часто стають не захисниками, а агресорами для секс-працівниць/ків. До мене часто звертаються з історіями, коли їх затримують за порушення, пов’язані з їхньою професією, або вони стають жертвами насильства та принижень з боку поліціянтів. Їм погрожують розголосом, викриттям їхньої роботи перед родичами чи громадськістю, їх шантажують.

Щобільше, часто саме через свою професію вони стають об’єктами переслідувань, постійних перевірок і безпідставних обшуків. Таке ставлення — це повна зневага до людської гідності.

Часто секс-працівниці/ки стикаються з нападами з боку сусідів чи знайомих, коли їхнє заняття стає відомим. У таких випадках вони можуть отримати погрози, психологічні знущання або навіть насильницькі дії.

У таких ситуаціях секс-працівниці/ки часто не знають, до кого звертатися за допомогою, бо не вірять, що система може їх захистити. Тому вони йдуть до мене — часто шукаючи в моїй особі єдине джерело довіри, підтримки та реального захисту.

Усі ці випадки — від бар’єрів у медустановах і бюрократичних перешкод із соціальними виплатами до зловживань та погроз з боку правоохоронців — складаються у суцільну стіну безсилля та дискримінації. Надзвичайно боляче спостерігати, як люди змушені щодня виборювати базові права лише через свою професію або захворювання.

У суспільстві все ще панує глибока стигма, яка не дає змоги людям, що працюють у секс-індустрії, жити спокійно та без страху. Це не просто поодинокі конфлікти, а глибинна системна проблема, яка потребує рішучих змін на всіх рівнях — від державної політики та законодавства до переосмислення суспільних норм. Ми маємо безперервно працювати над тим, щоб гарантувати секс-працівницям/кам рівний доступ до медичної, соціальної та правової допомоги, аби кожна людина у цій сфері могла жити вільно, без страху перед тиском, переслідуванням чи відмовами в захисті.

Розкажи про найцікавіший або найскладніший кейс у твоїй практиці за останній рік. Що це була за проблема, як ви  її вирішували, хто допомагав і чим у підсумку все закінчилося?

Ірина: Один із найважчих та найбільш емоційних випадків стався цього року, коли до мене звернулася жінка після смерті чоловіка. Вона намагалася оформити в Пенсійному фонді пенсію по втраті годувальника для свого малолітнього сина, але прийшла до мене в повному розпачі.

Їй просто відмовили у прийнятті документів — без жодного письмового рішення чи офіційної причини. Як з’ясувалося пізніше, один із працівників фонду знав її особисто і вирішив, що через «аморальну», на його думку, роботу вона не заслуговує на допомогу. Жінку принизили й випхали з кабінету лише через те, що вона секс-працівниця.

Вона була в шоці. Людина втратила чоловіка, залишилася сама з дитиною, а державна система в особі одного посадовця просто перекреслила її права. Я зрозуміла, що тут треба боротися не лише за виплати, а й за людську гідність.

Спочатку я роз’яснила їй права та запропонувала залучити юристів для офіційного оскарження. Проте вона була настільки виснажена й налякана, що категорично відмовилася від судів — боялася повторного приниження та розголосу.

Тоді я вирішила піти з нею до Пенсійного фонду особисто. Ми домоглися зміни спеціаліста, перевівши справу до неупередженого працівника, та подали всі документи письмово під реєстрацію, як того вимагає закон. Я була поруч на кожному етапі, аби вона відчувала підтримку й захист.

У результаті нам вдалося пробити цей бюрократичний і людський бар’єр: питання вирішили, і дитина отримала належну їй пенсію.

Ця історія дуже показовий приклад того, як особисті стереотипи чиновників можуть блокувати базові права громадян. Вона показала, наскільки сильні упередження можуть бути навіть у тих, хто повинен служити людям. І хоча такі випадки виснажують, саме подібні маленькі перемоги дають наснагу працювати далі. Вони доводять, що за свої права варто боротися до кінця, навіть коли система здається непереможною.

Іро, як гадаєш, чи мають секс-працівниці/ки потенціал та спроможність розв’язувати ці проблеми й захищати свої права самостійно, без залучення параюристів чи організацій? Що насправді заважає їм робити це без сторонньої допомоги?

Ірина: Я глибоко переконана, що секс-працівниці/ки мали б усі сили та ресурси захищати себе самостійно, якби ми жили в іншому суспільстві. Якби довкола не було такого рівня дискримінації, байдужості та упереджень, і якби кожна жінка в спільноті чітко відчувала, що її права та гідність мають значення нарівні з іншими громадянами, стороннє втручання просто не знадобилося б.

Проте наша реальність зовсім інша. Головна перешкода тут — це не відсутність бажання чи розуму, а страх і системний тиск. Більшість дівчат просто не мають доступу до якісної правової інформації: вони не знають алгоритмів дій, не розуміють, які закони їх захищають, і куди саме звертатися у разі свавілля. Але навіть ті, хто знає свої права, часто бояться зробити перший крок. У їхньому досвіді будь-яка спроба виставити претензію чиновнику чи правоохоронцю обертається ще більшим приниженням, тиском або викриттям перед близькими.

Саме тому наша робота параюристів — це не лише про складання заявок чи супровід до держустанов. Це передусім про створення емоційного фундаменту. Ми стаємо тим щитом, який дає людині відчуття безпеки та повертає їй віру у власну цінність. Самій протистояти бюрократичній машині, яка заздалегідь сприймає тебе через призму стереотипів, майже неможливо — для цього потрібна колосальна сміливість і знання тонкощів системи, яких у травмованої дівчини часто просто немає.

Я щиро вірю, що із трансформацією суспільства та законодавства ця ситуація зміниться. Настане час, коли секс-працівниці/ки матимуть рівні права й зможуть впевнено відстоювати їх без нашої постійної підтримки. І я буду насправді щаслива, коли моя роль як параюристки стане непотрібною, а кожна людина у спільноті почуватиметься повноцінним і захищеним членом суспільства.

Але поки цей день не настав, ми мусимо продовжувати свою роботу: бути поруч, надавати інструменти для захисту та плекати в кожній дівчині відчуття власної гідності, аби її голос нарешті був почутий

Хто ще у Харкові допомагає секс-працівницям/кам долати ці виклики, окрім БО «Легалайф-Україна»? З якими організаціями ти співпрацюєш, за якими напрямами та які конкретні приклади такої взаємодії вже є у вашій практиці?

Ірина: Насправді, мережа підтримки для секс-працівниць/ків у нашому місті — це все ще досить вузьке коло, і вона розвинута зовсім не так широко, як нам усім хотілося б. Проте з часом ситуація зрушується: все більше неурядових та гуманітарних організацій починають усвідомлювати важливість цієї роботи, поступово долучаючись до системних змін.

Сьогодні я активно співпрацюю з кількома партнерами, які раніше навіть не замислювалися про те, щоб працювати зі спільнотою секс-працівниць/ків чи надавати їм адресну допомогу. Це, зокрема, ГО «Дівчата», ГО «Чистий аркуш», Данська рада у справах біженців (DRC) та ще низка інших ініціатив. Дуже цінно, що з часом вони стали значно відкритішими до цієї теми: відкинули убік застарілі суспільні стереотипи, подолали власні страхи та упередження, і почали пропонувати реальну, практичну підтримку.

Наприклад, із Данською радою ми спланували та підготували велике групове інформаційне заняття для дівчат. Це надзвичайно важлива зустріч про безпеку в інтернет-просторі — як захистити свої особисті дані, як розпізнати шахраїв та вимагачів, як мінімізувати ризики під час роботи з онлайн-клієнтами. У нинішніх реаліях війни та постійної нестабільності ця тема стала критично актуальною. Злочинці та шахраї активізувалися, і саме мережа Інтернет часто стає місцем, де намагаються скористатися вразливим становищем жінок.

Але значення такої співпраці виходить далеко за межі суто консультацій, роздачі інформаційних матеріалів чи юридичних порад. Набагато важливішим є те, що ці організації почали глибоко звертати увагу на людський вимір проблеми: на емоційну підтримку, непорушність прав людини та активну боротьбу з дискримінацією на місцевому рівні. Вони видозмінюються на очах і починають бачити у секс-працівниках не абстрактний ярлик чи «людей з аморальною професією», а звичайних жінок, які мають свої життєві історії, свої проблеми, прагнення та рівні права на захист.

Для мене ця синергія є символом змін у нашому суспільстві. Вона доводить, що ми вже спроможні говорити про права секс-працівниць відкрито, фахово і без моралізаторства. Навіть якщо кількість таких дружніх організацій у Харкові поки незначна, я бачу головне: партнери починають усвідомлювати, що дискримінації не має бути місця в сучасній Україні, а професійна допомога — це базовий етап на шляху до реальних соціальних трансформацій.

Завдяки цьому партнерству змінюється не лише локальна ситуація в місті, а й загальна психологічна атмосфера. Дівчатам зі спільноти вже не так страшно і соромно звертатися по допомогу, адже вони бачать, що за ними стоїть чимало фахівців, які відкрито заявляють: «Ви важливі, ваші права мають значення».

І ми разом із партнерами продовжуватимемо працювати далі, щоб подібна підтримка стала не рідкісним винятком, а природною нормою суспільства — де кожна людина має право на допомогу, повагу та захист без остракізму чи упереджень. Коли я бачу такі зміни у ставленні людей, я відчуваю щиру надію, яка дає наснагу рухатися далі

А якщо вийти за межі громадського сектору та неурядових організацій, на твою думку, чи реально сьогодні залучити до підтримки секс-працівниць/ків приватний бізнес, підприємців або меценатів? Чи готові вони до такої співпраці та з якими труднощами доводиться стикатися на цьому шляху?

Ірина: Я щиро вірю, що в нашому житті немає нічого неможливого, навіть коли певні ідеї здаються абсолютно фантастичними чи нездійсненними.

Так, сьогодні взаємодія з бізнес-середовищем у нашій сфері виглядає складною, а чимало бар’єрів здаються практично непереборними. Проте я переконана, що шанс на зміни є завжди — навіть у найскладніші часи можна знайти точки перетину та отримати реальну підтримку з боку приватних осіб, малого бізнесу чи свідомих підприємців. Це важкий шлях, але я готова доводити, що з маленьких, точкових ініціатив можна вибудувати масштабні можливості для допомоги спільноті.

Звісно, для більшості секс-працівниць сама думка про те, щоб відкрито звернутися до приватного підприємця чи комерційної компанії по допомогу, є лячною. І справа тут не лише у внутрішніх страхах дівчат або відсутності досвіду такої комунікації. Головна причина полягає в тому, що для переважної більшості українського бізнесу тема секс-праці досі залишається суворим соціальним табу, яке сприймається виключно крізь призму застарілих упереджень та репутаційних ризиків. Компанії бояться публічного осуду, побоюються за свою клієнтську базу або просто відгороджуються від цієї теми як від «надто чутливої».

Але якщо ми не будемо робити перших кроків, якщо не намагатимемося стукати в ці двері та не дамо підприємцям шансу переглянути свої погляди, то ситуація не зрушиться з мертвої точки ніколи. Що б не відбувалося довкола, надзвичайно важливо не опускати руки. Звісно, далеко не кожен бізнес чи приватний меценат готовий відкрити свої ресурси для підтримання секс-працівниць/ків. Проте у будь-якій сфері завжди знаходяться люди з глибшим рівнем соціальної відповідальності, високою емпатією та базовою людяністю — ті, хто здатний бачити в людині перш за все особистість та її права, а не оцінювати її через професійний статус чи вид діяльності.

Якщо ми будемо системно шукати такі можливості, розширювати партнерства та наполегливо пояснювати наші потреби, ми обов’язково рухатимемося вперед. Адже це питання не тільки суто фінансової чи матеріальної допомоги з боку бізнесу — це глобальне питання людської солідарності, корпоративної соціальної відповідальності та готовності суспільства до відкритого діалогу.

Вкрай важливо постійно давати собі та суспільству цей шанс. Якщо існує хоча б найменша ймовірність того, що якийсь місцевий бізнес, приватна клініка чи юридична компанія виявить бажання допомогти, надати знижку, провести безкоштовну консультацію чи виділити ресурси — треба пробувати й робити ці кроки знову і знову.

Будь-які глибинні трансформації у суспільстві — це довгий і складний процес, який не буває безхмарним. Але він вартий кожної витраченої хвилини. Навіть якщо іноді здається, що чергова спроба виявилася марною і бізнес відмовив, я точно знаю: кожне таке звернення — це ще один важливий крок до того, щоб про секс-працівниць/ків почали говорити у нових площинах. Це крок до того, щоб спільнота нарешті отримала те визнання, захист і правову підтримку, на які вона заслуговує як повноправна частина нашого суспільства.

Ірино, озираючись на всі ці системні порушення, дискримінацію та щоденну небезпеку, про які ти розповіла, які зміни — у законах, у системі чи в головах людей — мають відбутися, аби секс-працівниці/ки відчули реальний захист?

Ірина: Насамперед я щиро сподіваюся, що в майбутньому нам вдасться остаточно подолати глибинну дискримінацію секс-працівниць/ків і побудувати дієву систему їхньої безпеки та соціальної підтримки.

Кожна людина без винятку заслуговує на повагу, рівне ставлення та можливість жити без постійної загрози своєму здоров’ю чи життю. Для спільноти це питання виходить далеко за межі суто професійної сфери — це передусім питання фундаментальної людської гідності.

Мені дуже хочеться, щоб настали часи, коли дівчата зможуть безперешкодно звертатися по медичну чи правову допомогу, не боячись принижень, зверхнього ставлення або розголосу з боку фахівців.

Секс-працівниці/ки постійно перебувають у зоні підвищеного ризику насильства, психологічних травм та правової незахищеності. І державна система повинна нарешті повернутися до них обличчям — виступати захисником і партнером, а не інструментом покарання чи тиску за обрану роботу або складні життєві обставини.

Для цього нам потрібно послідовно руйнувати зашкарублі соціальні стереотипи, протидіяти стигматизації на всіх рівнях та впроваджувати комплексні державні й громадські програми підтримки. Надзвичайно важливо розробляти й реалізовувати такі ініціативи, які б охоплювали не лише самих секс-працівниць, а і їхні родини та дітей. Адже за лаштунками цієї сфери дуже часто стоять матері, які змушені жертвувати власним спокоєм, а іноді й особистою безпекою, заради того, щоб забезпечити найближчих.

За кожною такою історією стоїть унікальна особистість зі своїми переживаннями, прагненнями та мріями про спокійне майбутнє. Секс-працівниці/ки — це повноправні члени нашого суспільства, які мають точно такі ж конституційні права на безпечне, гідне життя без осуду та дискримінації, як і всі інші громадяни України.

Тому наша спільна боротьба за ці права є настільки важливою. Це випробування не лише для спільноти — це іспит для всього нашого суспільства на зрілість, емпатію та гуманізм. Воно показує, як ми ставимося до людей, які опинилися в складних чи вразливих обставинах, і чи готові ми підставити плече та захистити їхнє право на гідне й безпечне життя.

Дякую тобі величезне, Ірино, за цю неймовірно щиру, глибоку та важливу розмову. У нас є традиційне завершальне питання для усіх лідерок, тож запитаю й у тебе: яку пораду чи напуття ти дала б іншим активісткам, які тільки починають свій шлях у правозахисті та підтримці спільноти?

Ірина: Моя найважливіша порада для активісток-початківців: не бійтеся бути собою. У кожній людині є своя унікальна сила і глибина, і саме ця автентичність робить вашу боротьбу справжньою та ефективною.

Якщо ви відчуваєте, що боротьба за права секс-працівниць/ків — це ваша місія, ви зможете здолати будь-які перешкоди. Іноді вам доведеться зіткнутися з осудом, з нерозумінням, а інколи й з агресією. Проте якщо ви залишатиметеся вірними власному сумлінню та відданими своїй ідеї — ця щирість стане вашим найпотужнішим інструментом.

Не страшіться першого кроку, навіть коли завдання здається занадто масштабним чи непосильним. Великі трансформації завжди починаються з маленьких дій, і навіть один палкий голос здатен зрушити систему.

Заради тих, хто позбавлений голосу та щодня стикається з насильством і дискримінацією, варто діяти. І якщо на цьому шляху ви почуватиметеся самотніми чи зневіреними, знайте: є люди, які мають такі ж переконання і так само прагнуть змін. Знайдіть їх, об’єднайте ваші зусилля — і ви побачите, що ваша рішучість здатна змінювати світ.

Ми всі маємо різний досвід та власні історії, але важливо пам’ятати: у боротьбі за людську гідність не існує дрібниць. Пам’ятайте: кожен, хто намагається зробити цей світ безпечнішим і добрішим, має величезне значення. Дійте не лише для власного самоствердження, а й заради тих, чия доля залежить від вашої підтримки.

Ваша рішучість, ваша енергія, ваша щирість — це саме ті рушії, які рятують конкретні життя та ламають стереотипи. Ваша боротьба за права секс-працівниць/ків, за їх гідність, за їх безпеку — це важлива частина великої справи. Кожен ваш крок — це вже перемога. Не вагайтеся, довіряйте собі та вірте у силу власних ідеалів.