Вплив війни на доступність послуг та дотримання прав людини секс-працівників / Результати дослідження 2025 року

ВСТУП 

Російська агресія несе довготривалі та негативні наслідки для усіх суспільно важливих сфер життя в Україні: соціальної, економічної, політичної та духовної. Вторгнення Росії в Україну призвело до серйозної гуманітарної кризи, яка зачіпає мільйони людей, і стало серйозним економічним шоком, тривалість і масштаб якого невизначені. 

Війна спричинила масштабні переміщення мільйонів українців, руйнування домівок і соціальних зв’язків, втрату житла, роботи та впевненості у завтрашньому дні. Сотні українців втратили на війні своїх рідних, тисячі приєдналися до лав Збройних сил України, тисячі чекають на повернення своїх рідних додому. Значна кількість чоловіків залишили свої сім’ї та подались до Збройних сил України. Жінки змушені виживати в постійному напруженні та страху, піклуватися про своїх малолітніх дітей та старих батьків. Внаслідок обстрілів у багатьох містах зруйновано інфраструктурні об’єкти, житлові будинки, приміщення державних закладів та НУО. 

Соціально-економічні наслідки війни є особливо тяжкими для тих, хто і раніше були особливо вразливими. Найбільше відчувають негативні наслідки стигматизовані та маргіналізовані частини суспільства, зокрема криміналізовані секс-працівниці/ки (СП) та інші уразливі групи та крос групи. Війна негативно впливає на соціально-економічне становище СП та сферу надання секс-послуг. Крім того, загальний рівень насилля в суспільстві, яке перебуває в стані війни є вищим, ніж у мирні часи.

Загострення вразливостей і зростання потреби у підтримці призвело до значного навантаження на сферу медицини, психологічної підтримки, правозахисту та соціального захисту. Попри постійну роботу неурядових організацій та державних установ у рамках національних програм, секс-працівниці/ки продовжують відчувати труднощі у доступі до медичних, правових та соціальних послуг, у тому числі у сфері зниження шкоди, діагностики, профілактики, лікування ВІЛ, а також у правозахисній сфері.

Дослідження спрямоване на вивчення актуальних бар’єрів у доступі до послуг для секс-працівників_ць та оцінку впливу воєнногоо стану на дотримання прав секс-працівниць/ків, а також спроможність СП до захисту своїх прав. Отримані результати будуть використані у подальшій адвокації для покращення програм та послуг для СП та впровадження змін у законодавство України щодо декриміналізації секс-праці.

Дослідження реалізовано БО «ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА» за підтримки БО «МЕРЕЖА 100%» та NSWP за фінансування Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.

МЕТА МіО: 
-  Оцінка бар’єрів у доступі секс-працівників_ць до медичних послуг та програм  профілактики й лікування ВІЛ;
-  Оцінка уразливості секс-працівників_ць до насильства та порушень прав в умовах війни та воєнного стану.

ЦІЛЬОВА ГРУПА - особи, які надають секс-послуги в умовах війни чи мають досвід секс-праці в минулому, незалежно від їхньої статі та сексуальної орієнтації (чоловіки, жінки, трансгендерні особи тощо) у віці від 18 років і старше, крос-групи секс-працівників (СП+ ЛГБТІК, СП+ЛЖВ, СП + ЛВЇН тощо).

ІНСТРУМЕНТАРІЙ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1. Розроблено анкету для проведення інтерв’ю з СП, що включає такі блоки питань:

• загальну соціально-демографічну інформацію про учасників опитування;
• досвід звернення до медичних установ для отримання послуг;
• досвід звернення до недержавних організацій та фондів для отримання послуг;
• питання щодо тестування та лікування ВІЛ;
• порушення прав СП та досвід звернень за правовою допомогою;
• досвід отримання допомоги для постраждалих від гендерного, домашнього насильства,

та на її основі створено Google Form для фіксації відповідей під час інтерв’ю з СП.

2. Розроблено гайд для проведення фокус груп з СП.
3. База даних DataCheck з описом порушень прав СП за період вересень 2024 - серпень 2025.

 

В рамках збору даних проведено: інтерв’ю з 337 секс-працівниками України (СП) у 17 містах України: мм. Вінниця, Дніпро, Житомир, Запоріжжя, Київ, Кривий Ріг, Луцьк, Львів, Миколаїв, Одеса, Полтава, Рівне, Суми, Харків, Херсон, Черкаси, Чернівці. Отримано витяг з Бази даних застосунку DataCheck, що використовується спільнотою СП для фіксації та реагування на порушення прав СП за період вересень 2024 - серпень 2025.

Пропонуємо до Вашої уваги Висновки та Рекомендації. Повний аналітичний звіт, що об’єднує результати двох досліджень, можна звантажити нижче за посиланням.

Якщо Ваші права порушуються, Ви потребуєте правової допомоги або хочете поділитись своєю історією — звертайтесь до наших пара юристок/тів. Сьогодні 26 наших  пара юристів надають підтримку СП у 20 великих містах України: Вінниця, Дніпро, Житомир, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Київ, Кривий Ріг, Кропивницький, Луцьк, Львів, Миколаїв, Одеса, Полтава, Рівне, Суми, Тернопіль, Харків, Херсон, Черкаси, Чернівці. 

Для фіксації та реагування на порушення прав людини ми використовуємо застосунок DataCheck. При фіксації правопорушень ми гарантуємо Вам анонімність та конфіденційність. 

Якщо Ви не маєте бажання спілкуватись з параюристами або хочете  прискорити процес отримання допомоги, Ви можете самостійно скористатись Datacheck Ukraine. Щоб подати заяву та отримати  допомогу юристів, вам потрібно лише встановити мобільний додаток:

 ІТС Datacheck Ukraine для Android

 ІТС Datacheck Ukraine для IOS

та ввести всю необхідну інформацію про Ваш випадок. Після цього, якщо Ви дасте свою згоду, юристи зателефонують Вам.

ВИСНОВКИ

Вибірка: Опитано 337 респондентів у 17 містах України.

Інструментарій: Використано комбінацію структурованих інтерв’ю та аналізу бази даних DataCheck (2376 звернень за рік).

Період: Польовий етап проведено у серпні-вересні 2025 року.

Гендерний склад: 96% респондентів — жінки, по 2% — чоловіки та трансгендерні особи. Низька частка трансгендерних осіб та чоловіків зумовлена закритістю цих груп секс-працівників та мобілізацією до лав ЗСУ.

Крос-групи: 63% опитаних належать до кількох вразливих груп одночасно. Зокрема, 27% — люди, які живуть з ВІЛ (ЛЖВ), та 38% — люди, які живуть з наркозалежністю (ЛЖН).

 

1. МАТЕРІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ТА ВРАЗЛИВІСТЬ СП

• 85 % зазначали, що їх матеріальне становище різко погіршилося у порівнянні із часом до війни, 72 % відчули погіршення матеріального становища за останній рік
• Низький рівень доходів: впали заробітки у 64 %, 41 % мають доходи менше ніж 7500 грн на місяць (менше мінімального доходу громадян в Україні).
• Відсутність власного житла: 41% з опитаних СП винаймають житло
• Утримання неповнолітніх дітей: 53% мають на утриманні неповнолітніх дітей, з них третина  опікуються двома чи більше дітьми.
• Залежність від роботи у сфері секс-послуг: 24% не мають інших джерел доходів, 31% отримують виплати від держави (як ВПО, на виховання дітей, пенсії з інвалідності та ін.), яких не вистачає на задоволення потреб СП та їх сімей.
• Низький рівень кваліфікації та дискримінація: Дослідження виявило, що 40% респондентів мають лише шкільну освіту (зокрема 2% не закінчили навіть середню школу). Проте відсутність професії — не єдина перешкода для працевлаштування. Секс-працівники стикаються з прямою дискримінацією: працедавці відмовляють у прийнятті на роботу, якщо дізнаються про їхню діяльність у секс-праці та/або приналежність до ВІЛ уразливих груп.

Цитата зі звіту: «Я намагалась влаштуватися на роботу у приватне агентство. Треба було надати довідку  з центру СНІДу, що я не стою на обліку. Я зізналась, що в мене ВІЛ, після цього мені відмовили».

 

Вплив війни на умови життя та секс-праці:

• 30% змінили місце проживання через бойові дії, з них більшість (71%) вимушені сплачувати за оренду нового житла, що створює додатковий фінансовий тиск;

• 72% стверджують, що умови праці погіршились, а ризики для життя та здоров’я зросли;
• 42% вимушені були змінити місце надання послуг та/чи засоби пошуку клієнтів (піти з вулиці/розважальних закладів тощо, перейти у вебкам/онлайн, або працювати тільки з постійними клієнтами тощо);
• 46% були вимушені покинути секс-працю на початку війни, але понад дві третини з них з часом адаптувались до нових ризиків та умов, й повернулись до секс-праці;
• 12% опитаних, серед яких майже чверть є ВПО, були вимушені розпочати діяльність з надання секс-послуг саме через війну та фінансові труднощі.

 

За цими даними кількість людей, які заробляють секс-послугами зростає шляхом появи тих СП, які до війни не надавали секс-послуги та повернення у секс-працю тих, які адаптувались до умов війни. Зауважимо, що середній вік жінок, які вимушені були йти заробляти секс-працею саме через війну, складає 33 роки, та більше ніж половина з них мають освіту вищу за загальну середню. Фактично мова йде про вимивання з офіційного сектору економіки жінок найбільш активного репродуктивного та працездатного віку.

Добробут більшості СП безпосередньо залежить від надання секс-послуг. В умовах війни надавати секс-послуги стало небезпечніше, пошук клієнтів ускладнився, а заробітків не вистачає на задоволення мінімальних потреб. Війна критично погіршила матеріальне становище СП, що робить їх легкими мішенями для насилля та експлуатації. Брак базових ресурсів змушує СП приймати ризики, погоджуватися на небезпечні умови або працювати в зонах з високим ризиком насильства.

 

2. МЕДИЧНІ ПОСЛУГИ. ЯКІСТЬ ТА БАР’ЄРИ У ДОСТУПІ

Системна стигматизація, що є джерелом інституційної дискримінації та порушень прав,  є ключовим бар’єром у доступі секс-працівників/ць до медичних послуг.

Результати аналізу свідчать, що державна медична система залишається напівзакритою, дискримінаційною та психологічно ворожою для найбільш уразливих представників спільноти СП. Попри наявність технічних інструментів доступу до лікування, саме з боку медичних працівників фіксується найвищий відсоток порушень прав людини.

• 46% респондентів (з-поміж тих, хто звертався за послугами) безпосередньо стикалися в медичних закладах (МЗ) із різними формами дискримінації та правопорушень через свою належність до ключових спільнот, уразливих до ВІЛ (ЛЖВ, ЛЖН, СП, ЛГБТІК+ тощо).
• Цю системну кризу правовідносин повністю підтверджує база моніторингу DataCheck, де сфера медицини впевнено посідає перше місце за кількістю скарг — зафіксовано 911 звернень, що становить 38% від усієї сукупності зареєстрованих спільнотою випадків порушень прав СП.

Специфіка та види правопорушень з боку медперсоналу

Цитата зі звіту: «мені відмовили в огляді тільки через мій ВІЛ-статус та те, що я чесно розповіла про свою професію в минулому. Лікарка не лише відмовилась надавати послугу, а ще й порушила конфіденційність, розповівши про мій діагноз колезі прямо при відкритих дверях».

Дискримінаційні практики у державних медичних закладах мають виражений протиправний характер і розподіляються за такими проявами (за даними інтерв’ю):

Пряме приниження людської гідності (28%): виражається у психологічному тиску, образах, зневажливому ставленні та моралізаторстві під час приймання.

Корупційний тиск та здирництво (19%): вимагання хабарів за медичні послуги, які за законодавством та програмами державних гарантій мають надаватися пацієнтам абсолютно безплатно.

Цитата зі звіту: «Такі “внески у фонд” — це прихована форма корупції. І найгірше — що без квитанції, без чітких правил. Хто має гроші — той лікується, хто не має — чекає місяцями або взагалі здається».

Безпідставна відмова у медичній допомозі (15%): повне ігнорування скарг пацієнта та відмова у лікуванні чи госпіталізації через упереджене ставлення лікаря до способу життя або статусу особи.

Грубе порушення лікарської таємниці (8%): протиправне розголошення ВІЛ-статусу, діагнозів чи приватної інформації пацієнта третім особам (колегам, родичам, іншим пацієнтам).

Додатково 40% респондентів незадоволені загальною якістю медичної допомоги, вказуючи на гострий дефіцит кадрів, надмірну бюрократію та незадовільний матеріально-технічний стан приміщень лікарень.

Кумулятивний ефект війни та бюрократичні обмеження

Військова агресія рф суттєво поглибила кризу у сфері охорони здоров’я, створивши нові об’єктивні перепони для СП:

• Наявний медичний персонал перебуває у стані постійного перевантаження.
• Через безпекові чинники (обстріли, руйнування) постійно змінюються графіки роботи закладів.
• Обмеження у пересуваннях, комендантська година та перебої в роботі транспорту помітно ускладнюють фізичну доступність лікарень.
• Бюрократичне відчуження: Для 7% найбільш уразливих представників спільноти та ВПО доступ до системи повністю заблокований через системні перепони — відсутність відновлених документів особи та критичний брак толерантних, «дружніх» спеціалістів, яким СП могли б довіряти в умовах підвищеного стресу.

 

Наслідки стигми: відчуження спільноти та вимушені стратегії виживання

Головним і найбільш небезпечним наслідком укоріненої стигми є формування у спільноті стійкої моделі уникнення контактів із державною медициною:

• 13% представників спільноти взагалі не відвідували лікарів протягом останнього року. Це свідчить не про відсутність медичних проблем, а про сформовану захисну реакцію — психологічне відчуження від системи.
• Прагнення захистити себе від зневаги та стигми змушує значну частину секс-працівників вдаватися до неконтрольованого самолікування. Це призводить до критично запізнілої діагностики, запущених форм соматичних та інфекційних захворювань, що значно ускладнює подальше лікування.

Залежно від фінансового становища, у спільноті закріпилися дві вимушені стратегії поведінки:

1. Для фінансово спроможних: повний перехід до приватного сектору медицини, де можливість оплати послуг дозволяє купувати право на збереження особистої гідності, анонімність та безпеку.
2. Для малозабезпечених: звернення по медичну допомогу виключно у термінальних, критичних для життя станах. При цьому пацієнти змушені постійно приховувати свою ідентичність та поведінкові особливості, що знижує якість збору анамнезу, діагностики та ефективність терапії.

Поточна ситуація наочно демонструє системний збій: суто формальні показники (наприклад, високий рівень підписання декларацій з лікарями, а саме 93%) не здатні забезпечити реального покращення стану здоров’я секс-працівників, доки медичне середовище залишається токсичним та дискримінаційним. Без впровадження жорсткої державної політики нульової толерантності до стигми й дискримінації в медичних закладах, масштабного навчання персоналу та суттєвого посилення ролі самої спільноти у моніторингу якості послуг (впровадження CLM), медична система залишатиметься для СП джерелом додаткової травматизації, а не простором для лікування.

 

3. ПОСЛУГИ З ВІЛ. АНАЛІЗ ПОВЕДІНКИ ЩОДО ТЕСТУВАННЯ ТА ОХОПЛЕННЯ ЛІКУВАННЯМ

Аналіз отриманих даних дозволяє оцінити рівень контролю спільноти над власним здоров’ям та виявити критичні розриви в каскаді лікування.

Показники тестування та обізнаності

Результати моніторингу підтверджують високу активність спільноти у питаннях діагностики: більше як половина опитаних дотримуються рекомендацій щодо регулярного тестування (1-2 рази на рік), що є позитивним показником профілактичної роботи, 89% респондентів мають чітке розуміння свого ВІЛ-статусу. Проте структура цієї обізнаності неоднорідна:

• Висока залученість до діагностики (66%): 221 особа пройшла тестування протягом останнього року. Майже абсолютне знання результатів у цій групі свідчить про ефективність перед- та післятестового консультування, що є стандартом роботи сервісних НУО.
• Свідоме знання статусу (23%): 79 респондентів не потребували тестування за останній рік, оскільки вже мають раніше підтверджений ВІЛ-позитивний статус.
• Група ризику та «невизначеності» (11%): 37 осіб не проходили тестування протягом року. Їхня впевненість у відсутності ВІЛ або брак часу на діагностику створюють передумови для пізнього виявлення захворювання.

Основні типи бар’єрів до тестування

Ілюзія безпеки: Переконання, що використання засобів профілактики дає 100% гарантію, що свідчить про потребу в посиленні інформаційної роботи щодо «вікна інфікування» та ризиків.

Пріоритет виживання: Брак часу та тиск інших життєвих проблем, що є прямим наслідком війни та економічної скрути.

Психологічний захист: Свідоме небажання знати статус через страх перед стигмою або зміною способу життя.

 

Ризики комунікації у державних медзакладах: Окремої уваги заслуговує зафіксований у звіті досвід взаємодії з жіночою консультацією. Хоча це поодинокий випадок, він може бути тривожним сигналом про збереження патерналістських підходів у державній медицині, де пацієнт залишається пасивним об’єктом маніпуляцій:

Цитата зі звіту: «Зі мною медики не обговорювали ніякі питання щодо здоров’я. Набрали кров, сказали, що на ВІЛ. Я думаю, що якби щось знайшли, мені про це сказали б. Мовчать — значить усе добре».

Така відсутність активного зворотного зв’язку з боку медичного персоналу є небезпечною практикою. Вона формує у пацієнтів хибне відчуття безпеки («мовчання як знак здоров’я») і фактично нівелює мету тестування, оскільки не дає людині змоги стати свідомим учасником процесу збереження власного здоров’я.

 

Аналіз каскаду лікування (АРТ)

Зіставлення даних про стан здоров’я та поведінку щодо тестування виявляє ключову проблему — розрив між знанням діагнозу та початком лікування:

За самоідентифікацією: Серед 90 респондентів, які прямо ідентифікували себе як ЛЖВ, 94 % (85 осіб) отримують АРТ. Це свідчить про дуже високу прихильність до лікування серед тих, хто інтегрований у систему підтримки та готовий розкрити свій статус.

За поведінковими відповідями: Серед 79 осіб (23%), які не тестувалися саме через знання про свій позитивний статус, показник охоплення АРТ значно нижчий — лише 78% (62 особи). Це означає, що 22% (17 осіб) із цієї групи знають про свій позитивний статус, але залишаються поза межами лікування. Це майже вчетверо перевищує показник «випадіння» серед тих ЛЖВ, які відкрито ідентифікували себе та інтегровані в сервіси (де АРТ отримують 94%).

Це також демонструє, що респонденти, які не залучені до лікування (не отримують АРТ), частіше приховують свій позитивний статус.

Ключові зони вразливості:

• Бар’єр «останнього кроку»:  знання позитивного результату тесту не призводить до автоматичного початку лікування (від 6% до 22% ЛЖВ залишаються поза АРТ). Глибинний аналіз показує, що цей розрив безпосередньо пов’язаний із рівнем довіри до системи: серед тих, хто уникає регулярних контактів і сервісів тестування, кожен п’ятий залишається без необхідної терапії.
• Психологічний розрив: Найвищий рівень відмови від АРТ (22%) спостерігається саме в групі, де люди уникають ідентифікації себе як ЛЖВ. Стигма заважає не лише розпочати лікування, а й навіть визнати проблему на папері.
• Група «невизначеності»: 11% тих, хто не тестувався за рік, потребують негайного залучення до скринінгових програм, оскільки в умовах війни та обмеженого доступу до медицини вони є найбільш вразливими до пізнього виявлення хвороби.

Дані підтверджують ефективність програм тестування, проте оголюють проблему переходу/утримання на лікуванні. Високий рівень знання результатів (99,6% серед тих, хто тестувався) свідчить про якісне консультування. Але перехід до лікування (АРТ) не є автоматичним. Головним викликом залишається супровід тих ЛЖВ, які знають про діагноз, але залишаються поза межами АРТ. Це підкреслює необхідність переходу від простого тестування до посиленого соціального супроводу та подолання стигми, яка заважає почати лікування.

 

4. ПОСЛУГИ НДО

ВІЛ сервісні НДО та самоорганізації спільнот (зокрема самоорганізація секс-працівниць/ків БО «ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА») залишаються головним, а часто і єдиним безпечним простором для доступу спільноти до профілактики та правозахисту в умовах війни. Загальний рівень задоволеності послугами громадського сектора є високим і становить 88%, що кардинально контрастує з державною медичною системою, якістю послуг у якій незадоволені 40% респондентів.

 

Проте моніторинг виявив чітку внутрішню диференціацію всередині самого неурядового сектора: рівень довіри до загальнопрофільних ВІЛ сервісних організацій є нижчим, ніж до профільних самоорганізацій, через такі чинники:

 

• Формалізація послуг: У загальнопрофільних НДО фіксується «механічний» підхід, де сервіс сприймається як суто медична маніпуляція без глибокого розуміння специфіки секс-роботи, а також трапляються випадки «прихованої стигми», що відштовхує клієнтів.
• Переваги моделі «рівний - рівному»: Успіх самоорганізацій базується на повній анонімності та безпеці. Вони продемонстрували вищу гнучкість під час війни, розширивши пакет послуг понад тестування: критично затребуваною стала гуманітарна допомога (74%), психологічний та юридичний супровід.
• Ефективність правозахисту: Самоорганізації виступають безальтернативним буфером між СП та державою. Найбільш ефективна модель захисту прав реалізується саме через них — 94% успішних кейсів порушення прав було вирішено завдяки залученню параюристів з-поміж самої спільноти.

 

Доступність послуг з ВІЛ: безпекові ризики, логістика та нові бар’єри

Попри те, що сектор НДО залишається пріоритетним для спільноти, умови воєнного стану та внутрішні інституційні зміни створили серйозні перепони для фізичного та психологічного доступу до послуг.

• Бар’єр верифікації та загроза конфіденційності: З огляду на закритий характер групи, критичною проблемою стали нові вимоги до отримання послуг в НДО. Необхідність надання персональних даних для верифікації (ПІБ, номери телефонів, паспортні дані тощо) сприймається спільнотою як пряма загроза особистій безпеці. Побоюючись витоку інформації та додаткових ризиків, СП часто повністю відмовляються від отримання профілактичних сервісів на таких умовах.
• Логістичні та географічні бар’єри: Доступ до послуг НУО значно ускладнений у невеликих містах та поблизу лінії фронту, де активність організацій обмежена з безпекових міркувань. Частина організацій мають незручне фізичне розташування. Через обмеження воєнного часу мобільні маршрути тестування та аутрич виїздів скорочуються або повністю скасовуються. Це створює суттєві труднощі для СП, які мешкають віддалено від офісів НДО, особливо для тих, хто має малолітніх дітей, хворих родичів або глибокі фінансові проблеми.
• Вплив воєнних чинників: Безпековий контекст суттєво обмежує мобільність спільноти. Рейди представників ТЦК викликають у респондентів страх вільно пересуватися вулицями міста. Додатково доступність сервісів знижують регулярні відключення електроенергії, повітряні обстріли та тривалі збої в роботі зв’язку.

 

Кількість та обсяги послуг

Моніторинг фіксує виражену дефіцитність сервісів, що безпосередньо пов’язано зі скороченням ресурсів у профілактичному секторі.

• Зниження фінансування: Постійні клієнти НДО зауважують про відчутне падіння рівня фінансування програм профілактики та лікування ВІЛ, що негативно позначається на обсягах допомоги.
• Дефіцит та обмеження роздаткових матеріалів: Респонденти повідомляють про неможливість отримувати профілактичні матеріали (презервативи, лубриканти, шприци, голки) у необхідній кількості. Організації змушені або жорстко обмежувати кількість видачі матеріалів в одні руки, або повністю припиняти роботу окремих сервісів.
• Регіональні збої: Зафіксовано факти зупинки надання профілактичних послуг та закриття пунктів обміну у таких містах, як Луцьк, Рівне та Харків.
• Обмеження частоти тестування: У межах поточних профілактичних програм НДО встановили ліміт, за яким пройти безкоштовне тестування на ВІЛ можна лише двічі на рік. Самі секс-працівники вважають таку кількість критично замалою, враховуючи специфіку та високий рівень професійних ризиків у їхній діяльності.

 

Якість та комплексність послуг

Якісні характеристики сервісів, що надаються НДО, наразі не повною мірою задовольняють специфічні потреби цільової групи.

• Низька якість матеріалів: Клієнти програм профілактики висловлюють скарги на незадовільну якість безкоштовних презервативів, шприців та лубрикантів, що видаються в організаціях.
• Брак гендерночутливого підходу: Послуги є недостатньо адаптованими під особливі потреби жінок. Наявний асортимент роздаткових матеріалів є вкрай бідним: у пунктах допомоги відсутні антисептики, оральні контрацептиви, експрес-тести на вагітність, жіночі презервативи (фемідоми), а також презервативи різних розмірів та функціонального призначення.
• Відсутність комплексності: Програми переважно залишаються вузькоспрямованими. В організаціях спостерігається гостра відсутність комплексних інтегрованих послуг, які дозволяли б СП в одному місці вирішувати питання профілактики ВІЛ, захисту репродуктивного здоров’я та отримання загальної медико-соціальної підтримки.

 

Поточна ситуація демонструє критичну залежність життєстійкості спільноти СП від неурядового сектора, який нівелює провали та дискримінаційність державної системи охорони здоров’я та правозахисту.

Проте така тотальна залежність на тлі хронічного ігнорування потреб спільноти з боку державних інституцій створює довгострокові загрози для безперервності сервісів. Внутрішній ресурс самих НДО наразі стрімко виснажується під тиском війни, що проявляється через обмеженість фінансових ресурсів, географічну нерівність у наданні допомоги та глибоке вигорання персоналу.

Поєднання фінансового дефіциту, логістичного тиску війни та нових вимог щодо верифікації клієнтів створює реальну загрозу масового відтоку секс-працівників/ць із профілактичних програм. Без термінового подолання цих внутрішніх бар’єрів неурядового сектора та без зміни політики держави, утримання поточних показників громадського здоров’я стане неможливим, що неминуче призведе до стрімкого погіршення епідеміологічної ситуації з ВІЛ усередині групи.

 

5. АКТУАЛЬНІ ПОТРЕБИ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ/ЦЬ ТА НЕОБХІДНІСТЬ РОЗШИРЕННЯ ПАКЕТА ПОСЛУГ В УМОВАХ ВІЙНИ

Результати дослідження свідчать, що наслідки військових дій кардинально змінили та розширили спектр запитів спільноти секс-працівників/ць (СП). Класичний пакет послуг, орієнтований виключно на профілактику ВІЛ, наразі не здатний повною мірою забезпечити життєстійкість спільноти, що обґрунтовує гостру потребу в інституційному розширенні та інтеграції сервісів.

 

Аналіз ключових актуальних потреб спільноти СП

На основі проведеного оцінювання виявлено такі стратегічні напрями базових та специфічних потреб представників спільноти:

• Гуманітарна криза та забезпечення базових потреб: Потреба у прямій гуманітарній підтримці залишається критичною. 85% СП протягом року вимушені були звертатися та отримували допомогу у вигляді продуктів харчування, засобів особистої гігієни, одягу та інших речей найпершої потреби.
• Стрімке зростання попиту на правовий та психологічний захист: Фіксується критичне перевантаження правозахисного сектору організації. Кількість безпосередніх звернень до БО «Легалайф-Україна» з приводу системних порушень прав людини, правового свавілля, а також через глибоке погіршення ментального і психоемоційного стану респондентів збільшилась у рази за останній рік.
• Загострення житлової проблеми: Війна спричинила високий рівень територіальної нестабільності спільноти — 30% респондентів були вимушені змінити дескриптивну адресу свого проживання безпосередньо через чинники військових дій. При цьому 41% опитаних не мають власної нерухомості та змушені винаймати житло на ринку, що створює для них додатковий фінансовий тиск.
• Брак кризового житла: Можливість отримання екстреної допомоги у проживанні через державні чи комунальні канали є фактично заблокованою. Більшість спеціалізованих закладів соціального спрямування, які мали б приймати осіб у кризовому стані, внаслідок війни переповнені внутрішньо переміщеними особами (ВПО). Крім того, ці заклади й самі часто відмовляють у прийманні секс-працівникам/цям через специфіку їхньої діяльності, нічний або нестандартний графік роботи, особливості поведінки тощо, що створює додатковий дискримінаційний бар’єр.
• Потреба у подоланні бар’єрів доступу до державних і громадських сервісів: Укорінена стигма та дискримінація унеможливлюють самостійне отримання СП базових послуг у медичних закладах (МЗ) та загальних НДО — для цього вони часто потребують обов’язкового фізичного супроводу з боку параюристок або лідерок спільноти. Крім того, актуальними залишаються запити на допомогу у відновленні втрачених документів та забезпечення транспортування пацієнтів для безпосереднього отримання послуг.
• Запит на гендерночутливий підхід: Спільнота вказує на дефіцит і необхідність оперативного розширення специфічних гендерночутливих послуг, які б цільовим чином враховували особливі медико-соціальні потреби жінок.
• Необхідність формування комплексних послуг у безпечних просторах: Стратегічною вимогою спільноти є забезпечення інтегрованих сервісів за принципом «єдиного вікна» як на базі неурядових організацій, так і всередині державних служб. СП наголошують на необхідності отримувати широкий спектр допомоги в одному зручному, безпечному та вільному від стигми місці з мінімальними витратами часових та фінансових ресурсів для осіб із будь-якої спільноти чи крос-групи. Це стає життєво важливим саме в період війни, коли переміщення по населених пунктах є небезпечним або обмеженим, а графіки прийому клієнтів є гнучкими або абсолютно непередбачуваними.

 

Обґрунтування необхідності оптимізації сервісних пакетів

Дані Таблиці 2 «Послуги, що отримували СП в НДО за останній рік» наочно демонструють, що перші позиції за обсягами надання впевнено посідають сервіси, які виходять за межі стандартного профілактичного інструментарію: гуманітарна допомога (288 отримувачів) та юридичний супровід/консультації параюристів (181 особа), що майже зрівнялися за значущістю з базовою видачею засобів профілактики (202 особи).

Водночас показники щодо критично затребуваних послуг у сфері соціально-побутової підтримки та подолання криз залишаються на низькому рівні (лише 18 осіб скористалися тимчасовим житлом і 8 — соціально-побутовими послугами), що зумовлено не відсутністю потреби, а виявленим у ході аналізу дефіцитом ресурсів НДО, переповненістю державних кризових установ та логістичним колапсом воєнного часу.

Поточні виклики вимагають від донорів, державних структур та неурядових організацій негайного переформатування чинних програм підтримки. Необхідно здійснити перехід від монопрофільних інтервенцій до фінансування та розвитку комплексних, гендерночутливих та безпечних мультисервісних просторів, здатних одночасно покривати гуманітарні, соціально-побутові, правозахисні та медико-консультаційні запити уразливих спільнот і крос-груп в одній локації.

 

6. ДОСВІД ПОРУШЕННЯ ПРАВ ТА ПРОЯВІВ НАСИЛЛЯ ЩОДО СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ/ЦЬ (СП)

Воєнний стан та супутні йому соціально-економічні кризи критично загострили уразливість спільноти СП. Результати дослідження фіксують чітку тенденцію до погіршення правової ситуації:

• За даними структурованих інтерв’ю (період: вересень 2024 — серпень 2025 рр.), 69% респондентів особисто стикалися з різними видами порушень прав людини. Цей показник на 13% перевищує довоєнний рівень, що підтверджує руйнівний вплив війни на безпековий контекст, у якому перебуває спільнота.
• Зафіксовано системний характер правопорушень, де ключовими суб’єктами насильства та дискримінації виступають правоохоронці, державні службовці, медичний персонал, а також цивільні особи (клієнти та родичі).

 

Специфіка правопорушень за сферами та суб’єктами

А. Медична сфера (Найвищий рівень дискримінації)

Медичні установи виявилися лідерами за кількістю негативного досвіду спільноти. За даними інтерв’ю, саме з боку медпрацівників фіксується найбільший відсоток порушень — 40% респондентів зауважили про такий досвід.

• Деталізація за інтерв’ю: 24% опитаних зазнали прямого приниження людської гідності; 19% отримали безпідставну відмову у наданні медичної допомоги; у 16% випадків медики вимагали хабарі за послуги, які мали б бути безкоштовними, а 7% респондентів зіткнулися з грубим порушенням лікарської таємниці та розголошенням діагнозу/статусу.
• Дані бази DataCheck: Ця тенденція повністю підтверджується базою моніторингу — зафіксовано 911 звернень у сфері медицини, що становить 38% від усієї сукупності зареєстрованих випадків. Головні проблеми: тотальне поширення стигми, зневажливе ставлення та відмови у лікуванні.

 

Б. Правоохоронна сфера та силовий апарат

Війна поглибила криміналізацію: вразливий статус СП у поєднанні з воєнним станом дає правоохоронцям додаткові важелі для тиску та вимагання хабарів.

Поліція та представники силових структур залишаються джерелом підвищеної небезпеки для СП, користуючись правовою незахищеністю групи в умовах воєнного стану. В інтерв’ю 27% респондентів назвали правоохоронців суб’єктами порушень їхніх прав.

• Деталізація за інтерв’ю: Найчастіше СП потерпали від принижень та погроз (19%), шантажу та фінансового здирництва за «вирішення питання» на місці (15%), примусу до негласного співробітництва (12%), незаконних затримань (11%), а також відмови у прийнятті заяв, коли СП самі ставали жертвами злочинів (11%).
• Процесуальні та силові порушення: Спостерігається виражене поліцейське свавілля — проведення обшуків у житлі чи місцях праці без відповідних ухвал суду (ордерів), численні факти вимагання грошей та залякування розголошенням діяльності родичам, орендодавцям чи сусідам.
• Дані бази DataCheck: У сфері правосуддя та взаємодії з силовими органами зафіксовано 448 звернень (19% від загальної кількості у базі).

 

В. Адміністративна, соціальна та трудова сфери

Дискримінація СП має наскрізний характер і обмежує доступ до базових соціальних благ та державних гарантій. 24% СП стикались з порушенням їх прав при отриманні адміністративних та соціальних послуг, 2% СП  у сфері освіти та працевлаштування.

• Деталізація за інтерв’ю: Респонденти повідомляли про відмови в отриманні належних соціальних послуг чи допомоги (12%), протиправне розголошення конфіденційної інформації (10%), прямі відмови в офіційному працевлаштуванні (6%) та загрози позбавлення батьківських прав з боку органів опіки (3%).
• Дані бази DataCheck: Зареєстровано 348 звернень (15%) у сфері адмінпослуг та соціального захисту. Окремо зафіксовано 155 звернень щодо порушень у сфері праці, де основними проблемами стали упереджене ставлення роботодавців, примус до звільнення без законних підстав та безпідставні відмови у прийнятті на роботу, щойно ставало відомо про бекграунд чи статус особи.

 

Гендернозумовлене та домашнє насильство щодо СП

Загальне зростання рівня агресії та мілітаризація суспільства в умовах війни катастрофічно відобразилися на фізичній безпеці СП. Насильство щодо представників спільноти має яскраво виражений гендерний характер.

За даними інтерв’ю, 39% опитаних мають безпосередній, прямий досвід пережитого гендернозумовленого або домашнього насильства під час війни.

Дані бази DataCheck містять інформацію про 635 детально зареєстрованих випадків насильства, які чітко розділяються за суб’єктами:

• Насильство у громаді (435 випадків): провідними формами є образи та системне приниження гідності через належність до уразливої групи (166 випадків); домашнє насильство з боку партнерів/родичів та брутальне порушення права на сімейне життя (100); фізичне насильство, побиття (40); грабежі та фінансовий шантаж (39); катування та знущання (31), а також насильство сексуального характеру (12 випадків).
• Насильство з боку правоохоронних органів (200 випадків, тобто 31% від усіх інцидентів насильства): основними проявами стали психологічний тиск, образи та погрози (158); шантаж і здирництво (26); пряме фізичне насильство/побиття (8) та катування (7).

 

Специфічні уразливості крос-груп:

• Трансгендерні СП: стають мішенню для регулярних публічних переслідувань, цькування та образ. З посиленням мобілізаційних заходів вони дедалі частіше стикаються із агресивними звинуваченнями в «ухиленні від служби», особливо за умов відсутності документів, які відповідають їхньому актуальному гендеру.
• Наркозалежні СП: перебувають під подвійним пресингом, зазнаючи жорстокого тиску, погроз та переслідувань не лише з боку клієнтів, а й з боку членів власних родин, сусідів та радикально налаштованих угруповань у громадах.

 

7. ДОСВІД ОТРИМАННЯ ДОПОМОГИ ТА БАР’ЄРИ У ЗАХИСТІ ПРАВ

Правова допомога: позитивні тренди та перешкоди

Попри складні умови, дослідження фіксує важливий позитивний зсув у площині правосвідомості та захисту порушених прав.

• Зростання правової спроможності: за даними інтерв’ю, частка осіб, які зазнали правопорушень і при цьому взагалі не зверталися по допомогу, знизилася до 44% (тоді як у попередньому звітному періоді цей показник складав аж 62%). Така динаміка вказує на суттєвий розвиток правової культури та готовності захищати себе всередині спільноти.

• Ключовий інститут захисту: основним, а часто і єдиним надійним вікном допомоги для спільноти виступає параюридична мережа БО «Легалайф-Україна». 48% зверталися за допомогою саме до параюристів спільноти. Параюристи відіграють роль критично важливого первинного фільтра: вони надають першу психоемоційну підтримку (вислуховують без осуду), фахово роз’яснюють алгоритм дій, знижують рівень паніки та страху перед державною системою, а також здійснюють безпечне перенаправлення до профільних адвокатів чи толерантних держслужбовців. У 94% випадків звернення до параюристів закінчувалися успішним вирішенням справи. Це підтверджує, що модель «рівний-рівному» та CLM-інструменти є набагато ефективнішими за традиційні правові механізми для цієї групи.

 

 

Чому 44% постраждалих досі НЕ звертаються за правовою допомогою:

• Звикання до дискримінації: близько третини респондентів мають глибоко укорінену самостигму — вони настільки адаптувалися до постійного тиску, що вважають несправедливість «суспільною нормою» для секс-працівників і просто не вірять, що правові механізми в Україні можуть спрацювати на їхню користь.
• Стратегія адаптації: чверть опитаних намагається вирішувати будь-які конфлікти самостійно або обирає шлях пасивного пристосування до дискримінаційних умов.
• Правовий нігілізм: кожен п’ятий респондент зазначає тотальну недовіру до класичних юристів або взагалі не володіє інформацією щодо способів доведення своєї невинуватості чи захисту прав у правовому полі.
• Страх зворотного удару: кожна третя опитана особа панічно боїться, що спроба офіційно захистити свої права лише погіршить її становище — спровокує додаткову агресію, помсту чи фабрикацію справ з боку поліції або призведе до репресивних дій з боку соціальних служб.

 

Реагування на гендернозумовлене насильство: сервіси та рівень задоволеності

Якщо у сфері загальних правопорушень ситуація зі зверненнями покращується, то сфера протидії насильству (особливо домашньому та сексуальному) залишається у критичному стані через тотальне замовчування.

• Критично низький рівень звернень: 71% постраждалих з тих, хто зазнав фізичного чи сексуального насильства, взагалі не зверталися по допомогу до жодних спеціалізованих служб, шелтерів чи правоохоронних органів. Бар’єри є настільки потужними, що навіть дані системи DataCheck фіксують: щонайменше у 53 випадках, коли факт насильства вже був первинно зареєстрований моніторами, СП згодом офіційно відмовлялися від будь-якої подальшої правової чи соціальної підтримки.
• Обмеженість отриманої допомоги: переважна більшість тих, хто все ж шукав підтримки, змогли отримати її виключно в неурядовому секторі (НУО) у вигляді базових психологічних та юридичних консультацій.
• Доступ до спеціалізованих державних або екстрених сервісів є фактично нульовим. З 15 задокументованих жертв сексуального насильства лише 4 звернулися по медичну допомогу. З цих чотирьох осіб лише 1 (!) була забезпечена курсом екстреної постконтактної профілактики (ПКП) ВІЛ та інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). При цьому жодна постраждала особа не отримала засобів невідкладної контрацепції. На всю вибірку дослідження послугами кризових кімнат чи шелтерів змогли скористатися лише 6 осіб, а офіційну медичну експертизу зі зняттям побоїв пройшли лише 2 особи з 34, які зазнали жорстоких фізичних катувань.

 

У результатах оцінки задоволеності допомогою спостерігається різкий полярний розрив:

• 74% постраждалих залишилися повністю задоволеними отриманими послугами, адресованими їм у неурядових організаціях (НУО). Вони окремо відзначають людяність, професіоналізм, чуйність та максимальну обережність психологів і юристів громадського сектора до їхніх почуттів.
• 26% залишилися вкрай незадоволеними та глибоко травмованими досвідом звернення, що пов’язано з абсолютною відсутністю захисту, байдужістю або відкритою ворожістю з боку офіційних державних органів.

 

Інституційні бар’єри та перешкоди у доступі до допомоги при ГЗН

Висновки чітко структурують чотири фундаментальні причини, які змушують постраждалих від насильства СП обирати стратегію замовчування і відмовлятися від захисту:

1. Панічний страх розголосу та аутингу: головним психологічним бар’єром є страх того, що залучення офіційних служб, поліції чи суду автоматично розкриє їхній рід занять, спосіб життя або ВІЛ-статус перед родиною, дітьми, сусідами чи роботодавцями. Для багатьох цей ризик видається більш руйнівним, ніж наслідки самого насильства.
2. Самостигма та упередження щодо статусу СП: майже третина респондентів впевнені, що «секс-працівникам ніхто допомагати не буде». Вони відчувають себе громадянами «нижчого сорту» в очах державних службовців через наявні в суспільстві криміналізацію та стигму.
3. Відсутність інформації про спеціалізовані сервіси та послуги: 9 % не знають, куди звертатись у таких випадках та на яку допомогу можна розраховувати.
4. Звинувачення жертви: персонал державних соціальних служб, кризових центрів та медичних установ замість надання допомоги часто намагається перекласти провину за прояви насильства на саму постраждалу особу. Їм відкрито нав’язують думку, що вони «самі винні через свій спосіб життя», або звинувачують у тому, що вони «перебільшують чи вигадують» масштаби та деталі події, що призводить до глибокої ревіктимізації (повторної травми).
5. Каральний та дискримінаційний підхід поліції: спроби звернутися до правоохоронних органів за захистом супроводжуються відмовами фіксувати злочини, неприйняттям заяв та відмовами направляти постраждалих на обов’язкову судмедекспертизу. Існування адміністративної відповідальності за секс-працю де-факто позбавляє СП права на правосуддя. Поліція використовує цю статтю для шантажу: «або платиш/надаєш інформацію, або ми повідомляємо родині». Замість розслідування справ та захисту, секс-працівники стикаються з дискримінацією через секс-роботу чи сексуальну орієнтацію, а також із каральним підходом — отриманням штрафів за заняття проституцією (ст. 181-1 КУпАП). У результаті звернення не розглядаються належним чином, кримінальні провадження не відкриваються, що змушує постраждалих констатувати: «Я не задоволена самою системою, яка звинувачує жертву та виправдовує кривдника».

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. УРЯДУ УКРАЇНИ (ЗАКОНОДАВЧА ТА ВИКОНАВЧА ГІЛКИ)

Впровадити декриміналізацію та законодавчі зміни:

• Повна декриміналізація секс-праці (скасування ст. 181-1 КУпАП): припинення адміністративного переслідування, яке лише плодить корупцію та дає поліції приводи для тиску.
• Реформування Кримінального кодексу (статті 301, 302, 303 ККУ):  скасування кримінальної відповідальності за «сутенерство», «утримання місць розпусти» та «розповсюдження порнографії» у випадках, коли йдеться про добровільну працю дорослих людей.
• Визнання праці та соціальні гарантії: забезпечення права на повноцінний «соціальний пакет» для секс-працівниць/ків, який в Україні має кожна людина, яка офіційно працює.
• Реформа поліції: Впровадити обов’язкові тренінги з прав людини та недискримінації для співробітників Нацполіції. Розробити дієвий механізм контролю за перевищенням повноважень (шантаж, вимагання, розголошення конфіденційних даних).
• Соціальний захист: Включити СП як окрему вразливу групу до державних програм соціальної підтримки, особливо для тих, хто має статус ВПО або виховує дітей.

 

2. НУО, ЩО РЕАЛІЗУЮТЬ ПРОГРАМИ З ВІЛ

• Комплексність пакета послуг: перейти від моделі «тільки профілактика ВІЛ» до інтегрованого пакета, що включає юридичний супровід, психологічну підтримку та гуманітарну допомогу (продуктові/гігієнічні набори), що є критичним в умовах війни.
• Фокус на інтенсивному супроводі до лікаря: саме для тих 22% ЛЖВ, які перебувають у тіні та уникають офіційної ідентифікації.
• Інституціалізація CLM: Використовувати дані інструментів моніторингу спільноти (як-от DataCheck) для постійної корекції програм. Звітність має базуватися не лише на кількості розданих презервативів, а й на рівні задоволеності клієнтів та вирішенні кейсів з порушення прав.
• Підтримка параюристів: Розширювати мережу параюристів з-поміж спільноти, оскільки звіт підтверджує їхню високу ефективність у порівнянні з загальними правовими механізмами.
• Трансфер досвіду: Загальним ВІЛ сервісним НДО залучати представників самоорганізацій не як «волонтерів напохваті», а як повноцінних консультантів для перегляду протоколів спілкування з клієнтами

 

3. КООРДИНАЦІЙНИМ РАДАМ З ВІЛ/ТБ (РЕГІОНАЛЬНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ РІВНІ)

• Представництво спільноти: Забезпечити реальну, а не формальну участь лідерів самоорганізацій СП у прийнятті рішень.
• Використання даних моніторингу: Включати результати CLM-звітів до порядку денного засідань для оперативного реагування на системні порушення в медзакладах регіону.
• Адвокація фінансування: Лобіювати виділення коштів з місцевих бюджетів на закупівлю соціальних послуг для СП через механізм соціального замовлення.
• Інтегрувати потреби жінок з УГ до місцевих програм та стратегій. Це може бути фінансування додаткових соціальних послуг, психотерапевтичної допомоги, забезпечення безплатних дитячих сумішей, засобів контрацепції тощо.
• Розробити ефективні алгоритми для забезпечення доступу СП до послуг ГЗН, а саме: провести картування наявних послуг у сфері ГЗН у нашому місті/області; надати цю інформацію нашим лідеркам та параюристам для налагодження співпраці з наявними організаціями та службами та здійснення переадресації СП, які постраждали від ГЗН; інформувати СП щодо наявних в області/місті служб та послуг з ГЗН.

 

4. МЕДИЧНИМ ЗАКЛАДАМ ТА УСТАНОВАМ, ЩО НАДАЮТЬ МЕДИЧНІ ПОСЛУГИ ТА ПОСЛУГИ З ГЗН (ГЕНДЕРНО ЗУМОВЛЕНОГО НАСИЛЬСТВА)

• Доступність та етика: Забезпечити суворий контроль за дотриманням лікарської таємниці. Виключити практику «благодійних внесків» для послуг, які покриваються НСЗУ, що є бар’єром для фінансово незахищених СП. Забезпечити в медичних закладах вільний доступ пацієнтів до переліку й умов отримання послуг та лікарських засобів, доступних в рамках державної Програми медичних гарантій.
• Навчання персоналу: Провести аудит ставлення персоналу до представників спільнот (ЛЖВ, ЛЖН, СП). Впроваджувати "дружні практики" у МЗ: забезпечити навчання персоналу та закріпити відповідальних спеціалістів для роботи з ключовими спільнотами. У кожній лікарні має бути фахівець, який пройшов спеціальну підготовку та готовий консультувати жінок СП, з ВІЛ чи залежністю, забезпечуючи професійний підхід і психологічний комфорт для пацієнток.
• Впровадити політику «нульової толерантності» до дискримінації та «звинувачення жертви» (victim-blaming) у випадках насильства.
• Розробити та впровадити внутрішні протоколи недискримінаційного обслуговування пацієнтів з уразливих груп: кожний МЗ повинен затвердити чіткі інструкції, що забороняють дискримінаційну, стигматизуючу поведінку (образи, розголошення статусу тощо). Включати показники стигми та дискримінації до системи моніторингу якості медичних послуг.
• Розробити процедуру подання та розгляду скарг, що передбачають наявність відповідальних осіб, які повинні оперативно реагувати на скарги пацієнтів.
• Спеціалізовані протоколи ГЗН: Адаптувати протоколи надання допомоги постраждалим від насильства так, щоб вони враховували специфічні ризики СП (наприклад, ризик арешту при зверненні до поліції) та забезпечували безпечне перенаправлення до дружніх організацій.:

 

6. ДОНОРАМ (МІЖНАРОДНІ ФОНДИ ТА АГЕНЦІЇ)

• Пріоритет фінансування: підтримувати самоорганізації секс-працівників, оскільки вони демонструють найвищий ККД у роботі з «важковиховуваними» групами та ЛЖВ, які перебувають у тіні.

• Сталість та гнучкість: Надавати довгострокове фінансування на операційну діяльність самоорганізацій СП (Core funding), а не лише на короткострокові сервісні проєкти. Дозволити гнучке перерозподілення коштів на гуманітарні потреби в зонах бойових дій.
• Підтримка адвокації: Пріоритезувати фінансування ініціатив, спрямованих на зміну політики та перехід від «збору даних» до «системного впливу» на державні інституції.
• Розвиток CLM-інструментів: Інвестувати в цифрові рішення для моніторингу прав (DataCheck та подібні), що дозволяють збирати доказову базу порушень у реальному часі.