«Згідно з міжнародним правом сексуальне насильство, що прирівнюється до катувань, заборонено за будь-яких обставин», Анна Рубан, ХПГ

В Україні за супровід постраждалих від сексуального насильства відповідає державна система на чолі з Координаційним центром підтримки потерпілих і свідків при Офісі Генерального прокурора та відповідними відділами обласних прокуратур. Вони оцінюють індивідуальні потреби людини, інформують про процесуальні права та координують отримання психологічної, соціальної, медичної, правової й реабілітаційної допомоги.

Пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю з Анною Рубан – адвокаткою та документаторкою Харківської правозахисної групи (ХПГ). З початку повномасштабного вторгнення рф на територію України в лютому 2022 року Анна досліджує та документує численні випадки сексуального насилля на прифронтових та деокупованих територіях України.

Під час нашої бесіди ми дізналися, якою є на сьогодні аналітика випадків сексуального насилля щодо жінок на прифронтових територіях під час повномасштабного вторгнення армії рф на територію України, до кого мають звертатися жінки по допомогу в цих випадках, та як реагують міжнародні суди на колосальну кількість звернень громадян нашої держави щодо цього типу злочинів.

Портал «Легалайф-Україна» (Л-У): Анно, вітаємо Вас на нашому порталі! Вашою спеціалізацією як юристки ХПГ зараз є документування, дослідження та допомога постраждалим від випадків сексуального насилля. Ця тема дуже мало висвітлюється в ЗМІ, отже у нас буде доволі довга розмова. Але почнемо спочатку - до якого різновиду злочинів відносяться такі випадки?

Анна Рубан: Одним із найжорстокіших проявів російської агресії проти України стало сексуальне насильство, яке застосовується щодо цивільних осіб і військовополонених. Для багатьох постраждалих пережите стало травмою, про яку вони не можуть говорити роками. Водночас саме їхні свідчення сьогодні дозволяють зрозуміти масштаб злочинів і довести, що йдеться не про окремі випадки жорстокості, а про повторювану практику, яка супроводжує окупацію українських територій.

З перших днів повномасштабного вторгнення українські правоохоронні органи, правозахисні організації та міжнародні місії почали документувати випадки сексуального насильства, вчиненого російськими військовослужбовцями. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ), Незалежна міжнародна комісія з розслідування щодо України (НМКРУ), українські слідчі та громадські організації зібрали сотні свідчень, які підтверджують застосування сексуального насильства як щодо жінок, так і щодо чоловіків та дітей.

За даними Генерального прокурора України Руслана Кравченка, станом на 19 червня 2026 року, з початку повномасштабного вторгнення зафіксовано 401 факт сексуального насильства щодо цивільних українців. Постраждали 250 жінок і 151 чоловік, серед них – 23 неповнолітні дівчини та один хлопець. І це лише ті випадки, про які люди змогли розповісти. Факти сексуального насильства щодо українських військовослужбовців встановлюються окремо. Найбільше постраждалих на Херсонщині, Донеччині, Київщині, Харківщині та в Запорізькій області. Українське правосуддя працює вже зараз. 116 військовим рф повідомлено про підозру. До суду скеровано 64 обвинувальні акти щодо 81 особи. Розкрито 148 фактів СНПК. Українські суди вже ухвалили 19 вироків щодо 26 осіб. Усі засуджені отримали покарання у виді позбавлення волі.

Сексуальне насильство є формою гендерно зумовленого насильства (ГЗН). ГЗН — це шкода, заподіяна особі через її фактичну чи сприйману гендерну приналежність, або насильство, яке непропорційно вражає осіб певного гендеру. Репродуктивне насильство порушує репродуктивну автономію особи, наприклад, шляхом примусової вагітності, примусової стерилізації, примусового аборту або примусової контрацепції. Часто сексуальне та репродуктивне насильство перетинаються.

На фото Анна Рубан (ХПГ)

Згідно з міжнародним кримінальним правом, певні форми сексуального насильства прямо криміналізовані як воєнні злочини або злочини проти людяності (Римський статут Міжнародного кримінального суду). Ці злочини включають зґвалтування, сексуальне рабство, примусову проституцію, примусову вагітність, примусову стерилізацію та будь-яку іншу форму сексуального насильства порівнянної тяжкості.

Відповідно до Кримінального кодексу України, стаття 438 встановлює відповідальність за воєнні злочини, включаючи жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням та використання засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом. Воєнні злочини караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Згідно з міжнародним правом у сфері прав людини, сексуальне насильство, що прирівнюється до катувань, заборонено за будь-яких обставин.

Сексуальне насильство може бути пов’язаним зі збройним конфліктом, це також називають сексуальним насильством, пов’язаним з конфліктом (СНПК). Зв’язок із конфліктом може бути прямим, коли сексуальне насильство вчиняє сторона конфлікту; або непрямим, коли травма, пов’язана з конфліктом, або мілітаризація сприяють сексуальному насильству в умовах бойових дій або після їх закінчення. Сексуальне насильство трапляється майже в усіх збройних конфліктах і може вчинятися урядовими силами, ополченцями або збройними угрупованнями. Державні збройні сили частіше є винуватцями, ніж повстанські угруповання чи ополченці. Є докази того, що алкогольне сп’яніння може бути важливим чинником для того, щоб деякі чоловіки вчиняли сексуальну агресію. Згідно з даними ММПЛУ, поширеність сексуального насильства серед військовополонених та цивільних осіб, затриманих у зв’язку з конфліктом, може сягати 75 %.

Громадські організації, такі як Харківська правозахисна група (ХПГ), сприяють збиранню інформації та доказів шляхом проведення опитувань постраждалих від ймовірних воєнних злочинів. У деяких випадках ХПГ проводить медичну та/або психологічну судово-медичну експертизу відповідно до Стамбульського протоколу з метою документування впливу цих дій на здоров’я. Також адвокати ХПГ супроводжують постраждалих на досудовому розслідуванні та здійснюють представництво потерпілих у судових процесах.

Задокументовані випадки зберігаються в базі даних, яка є основою для аналізів, що використовуються для подання до судових органів, включаючи Міжнародний кримінальний суд, та для підготовки правозахисних звітів.

«Л-У»: До кого можуть жінки на прифронтових територіях звертатися по допомогу у таких випадках?

Анна Рубан: Практика і дослідження показують, що більшість постраждалих відчувають сором, провину, занижену самооцінку і переконання, що саме їхня ситуація — унікальна. Вони схильні не ділитися пережитим навіть із найближчими родичами, не знають, як зберегти докази для правосуддя, бояться фізичних наслідків — травм, захворювань, вагітності, — і часто взагалі не звертаються по професійну медичну, психологічну чи юридичну допомогу. Це означає, що система підтримки повинна бути одночасно доступною, конфіденційною і такою, що не вимагає від людини одразу «розповісти все».

Про випадки сексуального насильства необхідно повідомити правоохоронні органи, органи прокуратури або інші компетентні державні органи відповідно до їх повноважень.

Першочергове завдання — безпека людини, невідкладна медична допомога і психологічна підтримка. Якщо є можливість без ризику для життя і здоров’я — варто зберегти судово-медичні докази: не проводити гігієнічні процедури, не змінювати одяг, зібрати речові докази в чисті контейнери та за першої нагоди пройти судово-медичне обстеження. Але виконання цих рекомендацій ніколи не повинно ставити безпеку людини під загрозу.

В Україні за супровід постраждалих відповідає державна система на чолі з Координаційним центром підтримки потерпілих і свідків при Офісі Генерального прокурора та відповідними відділами обласних прокуратур. Вони оцінюють індивідуальні потреби людини, інформують про процесуальні права та координують отримання психологічної, соціальної, медичної, правової й реабілітаційної допомоги.

Також важливу роль у цьому процесі відіграють громадські організації. Наприклад, у Харківській правозахисній групі працюють юристи та психологи, які забезпечують комплексний супровід постраждалих. Після звернення до організації ми намагаємося зробити весь процес розслідування злочину якомога менш травматичним для людини.

Спочатку постраждала особа має можливість поспілкуватися з психологом і отримати необхідну підтримку. Юристи допомагають підготувати та подати заяву про злочин, супроводжують людину під час слідчих дій та взаємодії зі слідчими органами. За необхідності психолог також присутній під час проведення слідчих дій, щоб надати постраждалій особі емоційну підтримку та допомогти мінімізувати повторну травматизацію.

Наслідки СНПК, можуть потребувати тривалого психологічного супроводу, медичної, психіатричної та реабілітаційної допомоги, соціального супроводу, правової допомоги, сприяння у відновленні документів, отриманні соціальних гарантій та інших видів спеціалізованої підтримки відповідно до індивідуально визначених потреб потерпілої особи, тому Харківська правозахисна група займається супроводом постраждалих.

Також в Україні було прийнято Закон України «Про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією Російської Федерації проти України, та надання їм невідкладних проміжних репарацій», яким визначено державні гарантії правового і соціального захисту постраждалих осіб, засади надання їм комплексної допомоги та невідкладних проміжних репарацій.

«Л-У»: Яка ситуація з цим типом злочинів на тимчасово окупованих територіях (ТОТ)?

Анна Рубан: Доступ до постраждалих і можливість документування там мінімальні. Свідчення здебільшого отримують уже після деокупації або від людей, яким вдалося виїхати.

«Л-У»: Чи є якась статистика щодо нападів на секс-працівниць на прифронтових територіях та на ТОТ?

Анна Рубан: Окремої систематизованої державної статистики щодо нападів на секс-працівниць як окремої групи постраждалих в Україні не існує. Це не означає відсутності таких випадків — вони просто не потрапляють в офіційну статистику окремою категорією.

«Л-У»: Як реагують міжнародні судові інстанції на такі злочини?

Анна Рубан: Міжнародне правосуддя працює вкрай повільно, і жодна постраждала жінка не повинна розраховувати на швидке правосуддя як на єдиний спосіб отримати підтримку. Саме тому так важливо, що паралельно з міжнародними механізмами в Україні розбудовується система негайної допомоги — медичної, психологічної, соціальної — і механізм невідкладних проміжних репарацій, які не прив’язані до завершення кримінального провадження чи міжнародного судового розгляду. Правосуддя у класичному розумінні — це питання років, іноді десятиліть. А підтримка постраждалої людини потрібна сьогодні, і саме на це варто орієнтувати кожного, хто зіткнувся з таким досвідом: перший крок — це безпека і допомога, а документування і правосуддя — процеси, що тривають паралельно і не повинні відкладати отримання допомоги.

Найвідоміший — Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, заснований на Римському статуті 1998 року. МКС розслідує злочини, вчинені РФ на території України, з початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, включно з воєнними злочинами і злочинами проти людяності — а сексуальне насильство прямо входить до цих категорій. МКС уже видавав ордери на арешт високопосадовців Росії, зокрема двох представників військового командування РФ. Проте сама специфіка МКС — суду, що не має власних правоохоронних органів і залежить від співпраці держав, — означає, що доки підозрювані фізично перебувають на території Росії або союзних їй держав, реальне затримання й судовий розгляд по суті неможливі. Це системна проблема міжнародного кримінального правосуддя, яка стосується не лише злочинів сексуального насильства, а й усіх інших категорій злочинів РФ в Україні.

Другий важливий інструмент — не судовий, а моніторингово-репутаційний: у травні 2026 року ООН уперше внесла збройні сили Російської Федерації до так званого «чорного списку» за вчинення сексуального насильства під час війни в Україні. Це рішення ухвалюється в межах механізму моніторингу й звітності Ради Безпеки ООН щодо конфліктного сексуального насильства і хоча не тягне за собою прямого кримінального переслідування, воно має вагоме дипломатичне і репутаційне значення — офіційно фіксує на найвищому міжнародному рівні системність, а не випадковість цих злочинів з боку конкретного суб’єкта.

Третій — новостворений Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України, заснований 25 червня 2025 року за ініціативою Ради Європи. Його мандат зосереджений саме на злочині агресії вищого політичного й військового керівництва РФ — тобто це не прямий механізм для розгляду індивідуальних епізодів сексуального насильства, але поява такого трибуналу принципово важлива: вона показує, що міжнародна спільнота готова створювати нові інституційні механізми там, де юрисдикція МКС обмежена (зокрема тому, що Росія не є учасницею Римського статуту і злочин агресії МКС може розслідувати лише за певних умов згоди держав).

Юристи Харківської правозахисної групи збирають всі докази і направляють скарги до Комітету ООН з прав людини відносно таких випадків та подають подання до МКС.

Нарешті, паралельно триває національне переслідування: українські суди вже розглядають і виносять вироки — заочно, оскільки більшість обвинувачених перебуває поза межами досяжності українського правосуддя, — а прокуратура продовжує накопичувати доказову базу, яка в перспективі може бути використана і в МКС, і в майбутніх процесах, коли (і якщо) підсудні опиняться в межах юрисдикції.

«Л-У»: Дуже дякуємо Вам за розмову та аналітику!

Інтерв’ю портал "Легалайф-Україна"

Фото з архіву Анни Рубан