гаряча лінія
ukr
ГАРЯЧА ЛІНІЯ ДЛЯ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ.  ЦІЛОДОБОВО.

ТЕЛЕФОНУЙТЕ ЯКЩО:
  • 📌 співробітники поліції вимагають у Вас гроші, примушують до складання/підписання незаконних протоколів, проводять незаконні обшуки;
  • 📌 Ви піддаєтеся фізичному та психологічному насильству з боку поліції (моральне приниження, образа, примус до співпраці, примус до сексу, згвалтування і т.д.);
  • 📌 Ви піддаєтеся насильству;
  • 📌 у Вас намагаються забрати дитину/позбавити батьківських прав, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вас шантажують, залякують або обмежують свободу;
  • 📌 Вам відмовляють у наданні медичних послуг, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вам потрібна допомога в отриманні паспорта, оформленні прописки і т.д.

Наталія Ісаєва

  • Я прийшла у сферу секс-послуг у 16 років. Це були 90-ті, Кіровоград, грошей, природно, не вистачало. Я зрозуміла, що секс-праця може допомогти закрити ряд моїх матеріальних потреб. Потім поїхала працювати закордон – там можна було заробити більше.

Повернулась до України на початку нульових. У мене тоді вже була дитина, потрібно було забезпечувати сім’ю, і я стала працювати у Кіровограді на себе. Тоді у мене з’явився перший телефон з виходом в інтернет, я зареєструвалася на сайтах знайомств, по ночах листувалась і домовлялась з клієнтами. Це був складний час. Я працювала на кількох роботах. Наприклад, була ще швачкою на взуттєвій фабриці.

У 1998 році, коли я була вагітна, дізналась про свій ВІЛ-позитивний статус. Тоді у суспільстві зовсім мало знали про ВІЛ. Ніхто не знав про лікування, ставлення до людей з ВІЛ було жахливим, тому багато хто боявся зізнаватись у своєму статусі.

Після повернення в Україну я звернулась до Кіровоградського обласного відділення Всеукраїнської мережі ЛЖВ. Вони мені допомогли з ліками. І я почала приходити туди, просто, попити чайку, поговорити. Потім стала допомагати – то лист кудись віднесу, то ще щось. Так і втягнулась, стала їх волонтером. А у 2006 році вони запропонували мені роботу. Тоді як раз тільки запускалися програми для секс-працівників, і я почала їздити «на точки», роздавати дівчатам презервативи, консультувати їх.


Як розпочалась боротьба за права

Потім ми створили у Кіровограді ініціативну групу секс-працівників. Я консультувала не тільки дівчат, але і їх клієнтів. У 2008 році я збиралася їхати на міжнародну конференцію мережі секс-працівників SWAN, якраз готувалася до цього, і мені подзвонив чоловік. Сказав, що йому дали мій номер, і він хоче, щоб я його проконсультувала. Консультацію по телефону не хотів, наполягав на особистій зустрічі. Ми зустрілися, я сіла в його машину. Коли ми виходили купити кави, залишила сумочку на сидінні, в цей момент в неї підкинули гроші. Тут же під’їхав мікроавтобус, з нього вибігли співробітники міліції, заламали мені руки і повезли до відділу з протидії торгівлі людьми. Мене підставили – нібито я їхала з клієнтом, який заплатив мені гроші.

У відділенні почався пресинг, вимагали, щоб я підписала якісь папери. Я відповідала, що вони не мають права так себе зі мною поводити, і що все повинно відбуватися у присутності свідків одної зі мною статі. У підсумку вони протримали мене у відділенні три години, але я так нічого і не підписала. Відпускаючи, налякали:

«Ти не розслабляйся, ми все одно повісимо на тебе звідництво та сутенерство»

Затримання відбулось із купою порушень, тому я відразу пішла писати заяву – що мої права грубо порушили.

У цей час у Відні проходила конференція з ВІЛ / СНІДу. На ній була моя колега з Києва. Вона розповіла там про те, що зі мною сталося, разом з міжнародними експертами вони створили петицію на мій захист. Ця петиція з міжнародними підписами спустилася в український уряд і пішла по всіх інстанціях – Міністерство охорони здоров’я, МВС. Піднявся великий галас, і я у перший раз опинилась з відкритим обличчям на прес-конференції. Так і почався мій публічний активізм.

Відносно тих співробітників міліції почали внутрішнє розслідування, але всі протоколи, як і сам факт затримання, зникли. У той момент я зрозуміла, що потрібно займатися активізмом у контексті захисту прав секс-працівниць, які дуже часто порушує міліція.

Я стала членом Ради директорів SWAN. Фонд Сороса запропонував нам грант для того, щоб ми навчили інших секс-працівників відстоювати свої права. Ми зареєстрували свою організацію і почали роботу: фіксували випадки порушення прав секс-працівників з боку співробітників міліції – сиділи у засідках з відеокамерами та диктофонами, писали заяви про порушення до прокуратури. Згодом міліціонери вже знали моє прізвище, зрозуміли, що є такі активісти, які захищають секс-працівників та стали нас остерігатися, а може навіть і побоюватися. Відстоювати права секс-працівниць не завжди виходило, тому що часто вони самі боялися це робити, не бачили сенсу. Але коли все ж погоджувалися, це давало результат.


Як влаштована БО «Легалайф-Україна»

Спочатку у «Легалайф-Україна» були всього три людини. Офіс у Кіровограді нам виділили місцеві депутати. До нас приходили секс-працівниці, ми консультували їх, роздавали презервативи. Вже в той час почали налагоджувати співпрацю з іншими організаціями та вступили до складу координаційних рад з ВІЛ. Згодом стали поширюватись на інші області. Зараз «Легалайф-Україна» – це більше 100 осіб по всій Україні. Ми охоплюємо 14 регіонів.

Офіційно ми зареєстрували організацію у 2012 році. Спочатку базувались у Кіровограді, але потім зрозуміли, що всі зустрічі й процеси проходять у Києві, і переїхали до столиці.

За структурою, у «Легалайф-Україна» є члени організації з правом голосу і члени з дорадчим голосом. Члени організації з правом голосу – тільки діючі або колишні секс-працівники. Тільки вони можуть бути обрані до Правління і мають вирішувати, куди ми рухаємося і чого прагнемо.

Коли ми наймаємо співробітників, у пріоритеті – теж колишні або діючі секс-працівники. Наприклад, якщо на вакансію бухгалтера відгукнеться колишня секс-працівниця, ми віддамо їй перевагу перед іншим кандидатом.

Зараз у нас є вісім філій у різних регіонах. Вони займаються захистом прав людини у контексті секс-праці. Забезпечують доступ секс-працівників до різних послуг – медичних, соціальних, правових. Завдання кожної філії – розвинути рух у регіоні, згуртувати секс-працівників між собою, дізнаватися про їх потреби, щоб потім доносити їх на національний рівень.


Діяльність щодо впровадження декриміналізації

Амбітна мета «Легалайф-Україна» – домогтися декриміналізації секс-праці: скасувати 181-1 статтю Адміністративного кодексу «Заняття проституцією» та внести зміни до кримінальних статтей, щоб секс-працівники могли об’єднуватися і безпечно працювати. Справа у тому, що за законом зараз, якщо дві секс-працівниці працюють в одному приміщенні, одну з них можуть притягнути до відповідальності за звідництво та утримання місць розпусти. Ми хочемо, щоб секс-працівниці були захищені і визнані трудящими з усіма соціальними гарантіями, які є у інших сферах.

Зараз «Слуга народу» готує законопроект про секс-працю. У ньому – жорсткі вимоги, щоб усі секс-працівники проходили регулярно примусово обстеження на ВІЛ та інші інфекції, що передаються статевим шляхом. Вони зможуть працювати тільки якщо інфекцій немає, але повинні обов’язково реєструватися. Якщо є – не мають права реєструватися і працювати. Якщо хтось буде працювати нелегально, йому загрожує штраф, причому набагато більший, ніж є зараз. При такій системі багато секс-працівників залишаться “у тіні” й знову будуть піддаватися тиску з боку корумпованих поліцейських та/або бандитів. Ми вносимо правки у цей законопроект, можливо, деякі з них будуть враховані. Одночасно, ми працюємо з іншою партією і надали їм наш законопроект про декриміналізацію.

В ідеалі держава повинна створити умови, при яких, якщо секс-працівник хоче змінити сферу діяльності, він може це зробити без стигми та дискримінації. Потрібно не забороняти секс-індустрію, а задатись питаннями, наприклад, чому жінки залишаються без засобів для існування? Потрібно створити умови, при яких люди у цій сфері будуть захищені та зможуть вийти з неї без шкоди для себе.


Стигма та самостигма

Громадянське суспільство в Україні за останні роки стало дужчим. Активісти відкрито висловлюють невдоволення владою та її діями. Є багато зрушень у контексті захисту прав людини. Але навіть для громадянського суспільства тема секс-праці не дуже зручна – на неї дивляться через призму – добре це чи погано, морально чи ні. Але насправді, незалежно від того, чим ми займаємось, всі ми люди, і у всіх є рівні права.

Ми не знаємо, скільки секс-працівників є в Україні. Багато хто й сьогодні важко йде на контакт. Майже всі не розуміють різницю між декриміналізацією і легалізацією. Дехто каже: «Мені все одно, я не плачу ці штрафи», знаходять варіанти, як уникнути зіткнень з поліцією. Але коли починаєш їм пояснювати, багато хто схиляється до того, що вони хотіли б декриміналізації – щоб у них був вибір, як жити, як не потрапити в умови експлуатації, і як вийти з секс-праці.


Заборонити секс-працю неможливо, та й економіка від цього не покращиться. Потрібно створювати умови для зростання економіки. Робити так, щоб люди розуміли, навіщо їм платити податки та були у цьому зацікавлені.