гаряча лінія
ukr
ГАРЯЧА ЛІНІЯ ДЛЯ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ.  ЦІЛОДОБОВО.

ТЕЛЕФОНУЙТЕ ЯКЩО:
  • 📌 співробітники поліції вимагають у Вас гроші, примушують до складання/підписання незаконних протоколів, проводять незаконні обшуки;
  • 📌 Ви піддаєтеся фізичному та психологічному насильству з боку поліції (моральне приниження, образа, примус до співпраці, примус до сексу, згвалтування і т.д.);
  • 📌 Ви піддаєтеся насильству;
  • 📌 у Вас намагаються забрати дитину/позбавити батьківських прав, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вас шантажують, залякують або обмежують свободу;
  • 📌 Вам відмовляють у наданні медичних послуг, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вам потрібна допомога в отриманні паспорта, оформленні прописки і т.д.

Олена Фіськова

«На те, щоб поліція перестала незаконно затримувати дівчат, у Кропивницькому пішло п’ять років щоденної роботи», – Олена Фіськова.

Голова Правління БО «Легалайф-Україна» і фахівець з управління проектами та програмами Олена Фіськова – про те, як зародився рух секс-працівників, як змінювались самосвідомість та життя секс-працівниць за роки діяльності організації, і чому важливо показувати на власному прикладі, що зміни можливі.


У 2008 році я випадково познайомилась з Наталею Ісаєвою. Вона тоді працювала у сервісній організації, що надає послуги секс-працівникам. У мене була складна ситуація у житті – я залишилась одна із дитиною, і Наташа запропонувала мені працювати у них. Я консультувала секс-працівниць, привозила їм презервативи, розмовляла з ними.

Поворотним моментом стало незаконне затримання Наталії. Я чекала, доки її випустять, і ми разом пішли писати скаргу. У той момент ми зрозуміли, що у нашій діяльності головне. Секс-працівниці, які стоять на вулиці, часто стикаються з порушеннями їх прав та насильством з боку міліції, сьогодні поліції. У таких випадках секс-працівниці беззахисні, а злочинці залишаються безкарними. Тому захист і відстоювання прав секс-працівників стало нашим основним завданням.

Як вчилися відстоювати права секс-працівників у Кропивницькому

Ми почали регулярно їздити до дівчат на трасу, щоб розповідати про права людини, про те, що у них такі ж, рівні з іншими громадянами права, радили їм, що робити в тому чи іншому випадку правопорушення. Самі консультувалися з правозахисниками і глибше вивчили юридичні, правові інструменти захисту.

Ми показували, на своєму прикладі, як вести себе при зустрічах з міліцією. Стояли з дівчатами на трасі, а коли приїжджали представники правоохоронних органів, вступали з ними у діалог, демонструючи свою обізнаність у правових питаннях, у чинному законодавстві щодо передбачених видів відповідальності за заняття проституцією і т.д. Такі наочні приклади допомагали зрозуміти дівчатам, що можна спілкуватися цензурно, коректно, без емоцій, головне, дати зрозуміти, що знаєш і про свої права, і про права та обов’язки співробітників міліції. Дівчата бачили, як знижувався градус агресії з боку співробітників міліції, як вони були змушені йти з нами на контакт, як після нашого спілкування, вони їхали ні з чим.

Але не все йшло гладко. Серед дівчат були ті, хто боявся і не слухав нас, а міліціонери, коли дізналися, чому ми вчимо дівчат, стали погрожувати їм:

«Якщо хочете працювати, зробіть так, щоб їх тут більше не було. Інакше працювати тут не будете ».

Намагались маніпулювати дівчатами, погрожуючи, особливо тим, хто вживає наркотики, що посадять їх у в’язницю. Природно, це справляло ефект на дівчат, і багато хто боявся з нами спілкуватися, боялися наслідків. Адже ми не могли перебувати поруч з ними цілодобово. Приїжджали на два-три, іноді п’ять годин але далі їм доводилося бути самим. Тому, якщо хтось відмовлявся відстоювати свої права, ми це розуміли і приймали.

Ми стали документувати усі випадки порушення прав людини з боку МВС. Заносили до спеціальних анкетних форм кожен випадок окремо. Через рік такої роботи відбувся Круглий стіл за участю представників міліції. Вони стверджували, що їх співробітники не порушують нічиї права і взагалі нікого не чіпають, підтверджуючи це тим, що від секс-працівниць немає заяв або скарг. Ми показували анкети, в яких була описана справжня реальність:

“… заяв і скарг немає з однієї причини – люди бояться їх писати, вони не захищені …”


Ми продовжували працювати, причому різними методами. Брали відеокамеру, ховалися у кущах і знімали, як міліція незаконно затримує дівчат, змушує їх підписувати протоколи. Ходили до начальника міліції і писали скарги до прокуратури.

Перші результати

Ми домовились із дівчатами, що, коли до них під’їжджає міліція, вони роблять нам дзвінок, кладуть телефон у кишеню, і ми записуємо їх розмову з міліціонерами на диктофон. Згодом, дізнавшись про це та про інші подібні методи роботи, співробітники міліції стали приїжджати на трасу набагато рідше. Вони зрозуміли, що ми піднімаємо серйозний галас, і з нами краще не жартувати. Десь до 2014 року випадки незаконних затримань секс-працівниць у Кропивницькому стали поодинокими. На це пішло близько п’яти років щоденної роботи.


Ми їздили на тренінги, брали із собою дівчат, щоб вони теж навчались. Оскільки ми не могли брати з собою усіх, домовлялися, що той, хто їде, потім доносить цю інформацію до інших. Вони надихалися самі і показували іншим, що все можливо, і можна захищати свої права. Звичайно, це діяло не відразу. Спочатку, коли ми починали щось розповідати дівчатам, вони відповідали: «Та про що ви говорите? Ніколи нічого не зміниться. Все буде, як було, і ніяких прав у нас немає ». Але з часом, коли вони бачили результати нашої роботи, змінювали свою думку. Пам’ятаю, була одна дівчина, яка два або три роки не підходила до нас, хоча інші з нами спілкувалися. А потім вона прийшла і попросила про допомогу. Ми не змушували нікого нас слухати, просто показували результат на своєму прикладі. Коли люди бачили, що цей результат реальний, вони самі намагалися щось змінити.


У 2009-2010 роках ми вели документування порушень прав людини з боку міліції у шести регіонах України. Збирали дані і показували, що ці порушення є, і їх багато. На той час стали з’являтися яскраві лідери в інших містах і вони також фіксували такі випадки.

Ми їздили по регіонах України, налагоджували контакти з іншими організаціями, навчалися на різних тематичних тренінгах. Ми шукали секс-працівниць у різних містах, просили місцеві сервісні організації допомогти, вивести на цільову групу, познайомити нас. Поступово люди по всій країні стали про нас дізнаватися, ми знаходили активних секс-працівників, мотивували їх до участі у нашому русі, навчали їх, ділилися досвідом.

Коли ми “розрослися” на 14 регіонів, стало очевидним, що діяльність всієї організації простіше координувати з Києва, ніж з Кропивницького. Так ми і переїхали до столиці.


Контакти із регіонами

Зараз я координую роботу керівників регіональних філій мережі БО “Легалайф-Україна” та лідерів ініціативних груп. Ми з ними кожен день на зв’язку, я підказую, що їм робити, куди звертатися, з ким можна будувати партнерство. Щотижня вони надсилають мені звіти, і ми плануємо роботу на наступний тиждень.

Раніше у лідерів в регіонах виникали проблеми з побудовою співпраці з іншими організаціями. Іноді ми підписували меморандум або договір про співпрацю, але далі цього ніякої взаємодії не виникало. Зараз такого вже немає, можна сказати, що пройшов природний відбір. Наші лідери співпрацюють також з держорганами. Наприклад, завдяки досягнутим домовленостям із центрами зайнятості, секс-працівниці можуть отримати додаткову професію і, при бажанні, вийти з секс-бізнесу. Зараз є багато послуг, які секс-працівниці можуть отримати безкоштовно від дружніх організацій – відновлення документів, правова допомога на місці, навіть, відвідування спортзалів, і багато іншого.


Гаряча лінія для секс-працівників

З 2015 р. ми змогли забезпечити роботу цілодобової гарячої лінії для секс-працівників. Це можливість для секс-працівників отримати безкоштовну правову або юридичну консультацію, супровід. Я також чергую на Гарячій лінії і надаю консультації за принципом рівний рівному, у разі необхідності, надаю секс-працівникам психо-емоційну підтримку. Якщо в людини, яка звернулася щось трапилося, і людина не знає, куди звернутися за допомогою у своєму місті, я можу дати адресу, контакти потрібних людей або, якщо в місті є наші активісти – передаю їм людину для подальшого супроводу.

Що змінює активізм?

За роки активізму я бачу, як змінюється самосвідомість секс-працівниць. Багато хто “виросли” і намагаються поділитися своїми знаннями у регіонах. Ті, хто бере активну участь у заходах і тренінгах, змінилися і розквітли. Дехто стали директорами філій і самі проводять тренінги. Деякі проводять у регіонах Школи лідерства і вже так підготували своїх підопічних, що рекомендують їх як лідерів у інші організації.

Стигматизація у суспільстві залишилась. Ми працюємо з поліцією і медиками, розповідаємо, що секс-працівники – такі ж люди, як і всі інші, але все одно бувають випадки некоректного ставлення. Коли дівчина приходить до лікарні і каже, що займається секс-працею, їй, наприклад, можуть призначити багато непотрібних аналізів, тому що вважають, що у неї є гроші. Такі випадки рідше, ніж раніше, але все одно бувають.


Ми хочемо домогтись декриміналізації – щоб секс-працівники були захищені законом і не боялись відстоювати свої права. Зараз їх штрафують, а іноді навіть садять до в’язниці. Бувають випадки, коли дівчатам дзвонить нібито клієнт і каже: «Бери з собою подружку». Вони приїжджають, і поліція складає на одну з дівчат протокол та виписує штраф, а іншу притягують до кримінальної відповідальність за сутенерство та звідництво. Або поліція затримує дівчат, які просто разом знімають квартиру і живуть в ній, тому що так дешевше. Тоді одну з них теж притягують до кримінальної відповідальності за сутенерство, звідництво та утримання місць розпусти, хоча по факту нічого цього немає.

Ми хочемо, щоб дівчата могли об’єднуватися і працювати разом заради їх безпеки, і щоб їх за це не карали. Коли цього вдасться досягти – зараз складно сказати, але ми робимо все для того, щоб це сталося якомога швидше.