Твіттер

“Поліція прибула на місце аварії, в машині на ниx чекала повія”.

Останній місяць року не пророкував сприятливої погоди. Було холодно, вночі особливо. Не дивлячись на це, мій антураж відповідав усім вимогам моєї професії: ноги в панчоxax, сукня скоріше коротка, аніж навпаки. Шуба дозволяє розгледіти і те, й інше. У такому вигляді о третій ночі я сіла в машину до нашого водія і поїхала на виклик.

Нічний Київ за вікном, асимптотичні думки в голові, усе було як завжди. Рівно до того моменту, доки нашу машину не підрізав чорний мерседес. 

Кілька секунд шоку, машину знесло трохи на узбіччя, дверцята не відчиняються через велику вм’ятину. Мерседес вельми епічно зникає з місця, залишивши за собою не менш епічну мене: у дуже красномовному екіпіруванні і з широко розплющеними очима, які дивились на те, як мій водій намагається зупинити проїжджаючу повз машину поліції.

Зупинив.

Лейтенант викликав йому наряд ДАІ і вони поїхали десь далі – у рєбят також виклик. Про мій, звісно, вже можна було забути. Водій повертається у авто і сповіщає мене:”Будемо чекати мєнтів”. Так, це саме те, чого я на той момент хотіла.

 Але мій телефон голосом керівництва повідомив мені, що я маю сидіти в машині до прибуття іншого водія, тож я чекаю. Водія, мєнтів, вже хоч когось…

Останні все ж приїхали раніше. Два наряди. Аби не мало було.

Водій свято запевнив їx,

що сестра (себто я), нічого не встигла помітити,

бо дуже налякалася,

тож не треба її (себто мене) допитувати і взагалі витягувати з машини,

нехай бідна дитина (так, я) погріється.

Бо це ж щойно з потягу, з вокзалу додому віз.

А раз вона нам не потрібна, то мій друг її забере,

бо що оце тут сидіти, четверта ранку, дитина з дороги втомилася.

Так я пересіла в машину до іншого нашого водія, не втративши у цій ситуації нічого окрім панчіх, які поглядом стягнули з мене товариші міліціонери, поки я чемно лавірувала між машинами.

Ми поїхали на базу, по дорозі я розмірковувала над цією трагікомічною ситуацією, яка так гарно для мене завершилася.

“Поліція прибула на місце аварії, в машині на ниx чекала повія”.

“Гарний був би твіт”, – чомусь подумалось мені.

Так, по поверненню додому (саме цим неоднозначним словом я називаю свій бордель), я створила акаунт в твіттері під своїм робочим іменем із назвою “Щоденник повії”.

Саме там виникло ім’я Ніка Алмазова, і саме там я почала свою інформаційну діяльність про те, що досвід роботи в секс-індустрії може бути різним, і що люди в ній бувають різні, і не можна всіх підганяти під один шаблон, покеровуючись лише своїми попередньо сформованими упередженнями.