гаряча лінія
ukr
ГАРЯЧА ЛІНІЯ ДЛЯ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ.  ЦІЛОДОБОВО.

ТЕЛЕФОНУЙТЕ ЯКЩО:
  • 📌 співробітники поліції вимагають у Вас гроші, примушують до складання/підписання незаконних протоколів, проводять незаконні обшуки;
  • 📌 Ви піддаєтеся фізичному та психологічному насильству з боку поліції (моральне приниження, образа, примус до співпраці, примус до сексу, згвалтування і т.д.);
  • 📌 Ви піддаєтеся насильству;
  • 📌 у Вас намагаються забрати дитину/позбавити батьківських прав, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вас шантажують, залякують або обмежують свободу;
  • 📌 Вам відмовляють у наданні медичних послуг, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вам потрібна допомога в отриманні паспорта, оформленні прописки і т.д.
+38(050) 450 777 4 +38(067) 450 777 4

“Це важливо для спільноти, тому важливо й для мене”. Інтерв’ю з Мариною Погорілою щодо участі у “AIDS 2022”

22 Січ 2023 19:01:08
0
комментариев

Це інтерв’ю ми зробили з Мариною Погорілою ще восени 2022 року, але наслідки військової агресії російської федерації, нажаль, завадили його публікації. Сьогодні, аналізуючи результати роботи у 2022, нам здалось, що інтерв’ю не втратило своєї актуальності для спільноти секс-працівниць, бо Марина розповідає про одну з найважливіших подій минулого року. Тому ми вирішили таки його опублікувати та поділитись нашими спільними спогадами.

Ми зустрілись із Мариною Погорілою,  щоб обговорити її особисті враження від участі у Міжнародній конференції зі СНІДу “AIDS 2022”. На пропозицію від найбільшої ВІЛ-сервісної організації БО “100% життя – Мережа ЛЖВ” представити проблеми та досягнення спільноти секс-працівників на Конференції, нашою командою БО «ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА» було прийнято рішення надати ці повноваження саме Марині – одній із найактивніших та найдосвідченіших лідерок спільноти секс-працівників в Україні.

У 2022 році Конференція, організована Міжнародним товариством зі СНІДу (IAS), проходила в Монреалі (Канада) з 29 липня по 2 серпня. Метою Конференції було закликати весь світ об’єднатися, щоб знову зайнятися наукою та слідувати за нею. Організатори очікували, що під час дискусій будуть визначені програми майбутніх досліджень, останні наукові дані стануть підґрунтям для конкретних дій, а також буде намічено новий консенсус щодо подолання епідемії ВІЛ як загрози громадському здоров’ю та добробуту окремих осіб. Окрему увагу організатори приділили питанням адаптації інновацій у науці, політиці та медичній практиці у відповідь на COVID-19, які спиралися на досвід відповідей на ВІЛ, та консолідації належної практики щодо готовності до пандемій.

Попри війну, українська делегація, до якої входила Марина як представниця спільноти секс-працівників, таки змогла представити свою діяльність в питаннях захисту прав та подолання ВІЛ-інфекції. Про враження від заходу та про результати української делегації ми запитали у Марини.

Вітаю тебе, Марина!

Я знаю, що для тебе це перша подорож до Канади, але чи вперше ти відвідуєш Міжнародну конференцію зі СНІДу?

Марина: Я знала, що кожного року відбувається Міжнародна конференція, але я не була ніколи на цьому заході чи іншому подібного масштабу (я навіть не розуміла, що таке буває). До Канади, а вірніше так далеко за кордон, я їздила теж вперше. Всі ці  події – підготовка, шлях, участь у заході – все це для мене було новими  викликами, чимось незвіданим та незнайомим, але все відбулося, й я маю крутий досвід.

Чи можеш ти пригадати свої почуття, перші думки, коли тобі запропонували поїхати?

Марина: Так, коли мені запропонували прийняти участь, першим моїм питанням було: «Чи важливо це для спільноти СП України?». Отримавши ствердну відповідь від більш досвідчених колег, я не вагаючись погодилась. Насправді, спочатку я навіть не вірила, що мені випала така можливість, але швидко розпочала процес підготовки, й мої думки були тільки про те, як я буду представляти на конференції нашу організацію та спільноту.

Не знаю чому, але страху я не відчувала. Трішки хвилювалась за те, щоб не залишитись одній в чужій країні, щоб мати можливість зорієнтуватися й познайомитися з іншими людьми, які мають відношення до напрямку, в якому ми працюємо, які  мають змогу нам допомогти, бо допомога зараз нам потрібна. Сьогодні спільнота СП у дуже складному становищі через повномасштабне вторгнення  Російської  Федерації.

Якою була особиста мета твоєї участі?

М: Напочатку я не дуже розуміла масштаби та рівень заходу. Але вже у процесі підготовки, комунікації із колегами та партнерами, я відчула, що це буде не просто, побачила скільки часу та зусиль це потребує. 

А мета в мене була одна, це гідно представити досягнення спільноти, розповісти про наш ріст, досягнення, демонструючи це на своєму особистому досвіді.

Які були очікування від участі у такому великому визначному заході?

М: Я чекала на нові враження, новий досвід, дуже хотіла більше познайомитися з досвідом  інших країн, пізнати щось нове для мене, але корисне для нашої роботи та спільноти в Україні.

Мені дуже хотілось познайомитися з людьми з інших країн, які мають відношення до програм зменшення шкоди, до роботи з спільнотою та проводять адвокацію стосовно секс-праці, щоб мати змогу познайомитися з їх напрацюваннями.

Я сподівалась на підтримку команди, з якою їхала, що там ми всі будемо разом, пліч-о-пліч.

Дуже турбувало питання мови, бо англійської на той момент я не володіла взагалі. Для мене важливо було, щоб я була не одна, я мала плани й мені хотілось бути там корисною, тому очікувала, що ці питання будуть  вирішені організаторами. Але… (посміхається)… не завжди буває так, як нам хочеться…

Які задачі ти собі ставила?

М: ой, це таке питання… Від організаторів я отримала задачу представити на конференції спільноту та організацію в цілому. З колегами ми вирішили підготувати промову та презентацію щодо ситуації в Україні та реагування БО «ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА» й спільноти на потреби СП підчас російського вторгнення. Розповісти про те, як секс-працівники об’єднались у Єдиний Фронт та про допомогу, яку надавали спільноті, про  проблеми, які були вирішені, а які залишаються актуальними. Дякую команді, з якою я працюю, вони мені допомогли підготуватись гідно.

По-друге, я прагнула познайомитися з досвідом інших країн й дізнатися, як в них працюють програми для секс-працівників та людей із наркозалежністю.

Й взагалі мені було цікаво побувати в іншій країні. Будь-які заходи, що пов’язані з тематикою нашої діяльності, мені цікаві. Це мій розвиток, нові знання, виклики. Це крок вперед для досягнення нашої мети щодо декриміналізації секс-праці в Україні й вирішення інших проблемних питань. 

Як склалась перша подорож до іншого континенту?

М: Зараз, як згадую, аж здригаюсь, це жах (сміється)… як би не люди, які мені допомагали, я б мабуть не впоралась. Але це дуже довга історія, не знаю, чи воно буде комусь цікаво?

Авжеж, це цікаво! звичайно, нашим активістам твій досвід буде корисним.

М: Ну, добре, але я попереджала (сміється).

Справжнім випробуванням для мене стала організація поїздки – отримання візи й таке інше. На той час мої знання англійської були десь нульові (зараз я над цим працюю, вивчаю мову, бо саме ця подорож стала головною мотивацією до навчання… (посміхається))

Тоді ж виявилось, що анкета (анкета на отримання візи прим. ред.) окрім того, що англійською, так ще й величезна. Я звернулась за підтримкою до людини, яка володіє англійською та знається на цій анкеті добре, бо вона деякий час жила та працювала у Канаді. Навіть з її досвідом та знаннями, ми заповнювали цю анкету десь шість годин (Дафно, якщо будеш читати це інтерв’ю – я дуже, дуже тобі вдячна).

Але це було тільки початком, потім була ще безліч анкет, які потрібно було заповнювати та подавати, деякі тільки за добу до вильоту, а деякі за добу до кордону і так далі. Ще потрібно було зробити страховку, в умовах війни спланувати, яким чином здати біометрію у Варшаві, потім отримати документи з візою тощо. І такі «каруселі» відбувались десь півтора місяця, аж до самої поїздки. Я ніколи не організовувала собі поїздки за кордон, але і з цим впоралась.

Далі легше не стало…  (сміється)

За три дні до від’їзду на Конференцію, я дізналась, що маю знову сама добиратись до Варшави. Шлях до Польщі був довгий, більше 25 годин, з них 7 годин простояли на кордоні. Автобус був старенький, без кондиціонеру, а це було літо і досить спекотне.

Приїхавши до Варшави, я дісталася до готелю, зустріла інших учасників, ми трішки поспілкувалися, і розійшлися по номерах, бо дуже втомились. Тоді ми вже знали, що є проблеми з нашими квитками на літак, бо через страйк робітників аеропорту відмінили рейси до Мюнхену. Організатори та логісти шукали рішення проблеми.

Прокинувшись, перше, що я побачила в телефоні, це повідомлення: «всі, хто у Варшаві, повертаються додому», бо проблему не вирішено. 

Я ніколи не забуду, що я відчувала в той момент. Мені здавалось, що це не зі мною відбувається, була надія на те, що я просто щось неправильно зрозуміла. Інші учасники вже почали самостійно шукати вихід, хтось вирішив купувати квитки за власні гроші. Від відчаю та образи, мені хотілось плакати, бо в мене таких коштів не було (вартість квитка стартувала від 2500 доларів). Опинитися в чужій країні, пройти такий нелегкий  шлях  й повернутися додому, не досягнувши мети?! Це не вкладалося в моїй голові.

Але знов, як і на всьому моєму життєвому шляху, знайшлись люди, які підтримали мене й допомогли. Цього разу це були представники спільнот, завдяки ним я все ж потрапила на конференцію. ENPUD (Євразійська Мережа людей, які вживають наркотики, прим.ред.) купили мені квиток.

Свої відчуття я не можу описати, це були бурхливі емоції, сльози та радість. Я не буду називати всіх людей, які були поряд, вони знають, що вони зробили для мене дуже багато, знають, що я їм дуже вдячна, вони бачили мене, чули мене в той момент, вони чудово розуміли, що я відчуваю й тому були поряд. Я дуже вдячна, що є частиною такого руху, я люблю організації, з якими я працюю, де я є частиною команди.

Чи справдились твої очікування?

М: ооой, деякі так, а інші ні! Але для мене це був крутий досвід!, завдяки якому я маю нові цілі, які почала втілювати в життя.

Я дуже хотіла познайомитись з місцевою спільнотою, з їх роботою та досягненнями, і я отримала таку можливість поспілкуватись з дівчатами з організації СП “Stella Montréal” та Сандрою Уеслі (Sandra Wesley, генеральна директорка організації, прим.ред.). Вони працюють в Монреалі саме в адвокаційному напрямку. Це неймовірні дівчата, які просто роблять те, що й ми!!!

Ще був важливий візит до PEPFAR, який теж мене вразив, я була вдячна їм за запрошення та залюбки прийняла його.

Тобто, незважаючи на складнощі та деякі розчарування, я радію й маю вдячність, що саме мені трапилась нагода бути на цьому грандіозному заході. Справді, я дуже вдячна, бо це було і є для мене найважливішою подією цього року.

А як ти впоралась з основною задачею, чи вдалось представити українську спільноту та розповісти про актуальні потреби секс-працівників?

М: На мій погляд, представити повноцінно мою презентацію не вдалося, на жаль. Причини тому дуже прості. По-перше, для промови було лише по дві хвилини на кожного, розповісти про все, що я планувала, було просто неможливо. Але, мені здається, я змогла зосередитись на основному та найважливішому для нашої спільноти.

По-друге, це мовний бар’єр, я впевнена, що моя присутність могла би бути більш продуктивною, якби поруч завжди був перекладач чи я володіла мовою (це б було найкраще, звичайно). Всі сесії проходили англійською, але я все одно відвідувала більшість з них та намагалась спілкуватись з учасниками. Дякую Андрію Зарицькому та Олені Стрижак, які по можливості допомагали мені з перекладом. Коли їх не було поруч я користувалася гугл-перекладачем.  

29 липня 2022 року в рамках AIDS2022 відбулася спеціальна сесія, присвячена обговоренню екстреної відповіді на ВІЛ та туберкульоз в Україні під час широкомасштабної війни росії в Україні. Слоганом сесії став заклик: “Перемагаймо разом”! У першому блоці виступили: Ольга Гвоздецька з Центру громадського здоров’я МОЗ України, Павло Смирнов з Альянсу громадського здоров’я та Валерія Рачинська з БО «100% життя». Учасники від спільноти – Марина Погоріла, Антон Басенко, Ленні Емсон, Андрій Зарицький, Олена Стрижак, Олексій Загребельний -​ розповідали про неймовірну мобілізацію ключових груп населення в Україні у відповідь на виклики війни.

Пізніше мені дуже пощастило, я знайшла палатку з секс-працівниками, серед яких була дівчина, яка говорила російською. Вона була дуже люб’язна та допомагала мені з перекладом, а також супроводжувала до місцевої організації секс-працівників «Стела Монреаль» (Stella Montréal).

Саме цей візит до організації, знайомство з ними та їх роботою і став для мене самою визначною подією за час подорожі. Більше того, саме з  представницями «Стела Монреаль» я прийняла активну участь у акції протесту, яка мала на меті продемонструвати владі, що спільноти виступають проти існуючих в країні законів та вимагають гуманізації політики у сфері секс-праці. Ось ця подія взагалі  була ВАУ.

Ти їхала у складі великої делегації з України, серед делегатів були представники поважних організацій та інших ключових до ВІЛ спільнот. Як ти оцінюєш спільну роботу делегації, чи відчувала ти підтримку від інших більш досвідчених учасників?

М: Звичайно були люди, які мене підтримували.  Я вже згадувала Андрія Зарицького, він був завжди поруч, допомагав  з перекладом.

Всі члени делегації спільно приймали участь у представленні України, організацій та спільнот.

Ми були разом на деяких заходах, разом приймали участь у акції на підтримку України, мене запрошували на сесії під час яких мали виступати наші делегати.

Під час 24ї Міжнародної конференції зі СНІДу Тетяна Дешко та Андрій Клепіков з Альянсу громадського здоров’я отримали нагороди Елізабет Тейлор з прав людини та присвятили її Максиму Буткевичу – захиснику прав ключових груп населення, який потрапив у полон до росіян

Але були моменти, коли здавалось, що кожен з Української делегації мав свою мету, вирішував якісь свої задачі. Більш досвідчені учасники були зареєстровані та запрошені на різні сесії, а мені часто доводилось самостійно шукати, де себе представити чи з ким поспілкуватись. Саме так я і знайшла палатку СП та познайомилась із організацією СП.

Взагалі, я дуже багато отримала від цього заходу. Це досвід, з яким я йду далі й готова захищати права людей, відстоювати інтереси та робити наші спільноти сильнішими. Я хочу подякувати всім, хто причетний до цієї події. Це дуже крутий досвід, я не мріяла про таке, але життя демонструє, що все можливо, треба тільки вірити! і багато працювати, авжеж (сміється)!

Далі просто фото Марини з неймовірними людьми у чудовому Монреалі

Підготувала матеріал Наталія Дорофєєва для БО “ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА”

Ми вдячні Глобальному фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, а також БО “100% життя” за підтримку спільноти СП

Публікація інтерв’ю стала можливою завдяки підтримці Уряду Канади в рамках проекту «Голос жінок та лідерство – Україна», який запроваджується Українським Жіночим Фондом (УЖФ). Відповідальність за зміст інформації несе БО «Легалайф-Україна». Інформація, подана у статті, не завжди відображає погляди Уряду Канади та УЖФ.