гаряча лінія
ukr
ГАРЯЧА ЛІНІЯ ДЛЯ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ.  ЦІЛОДОБОВО.

ТЕЛЕФОНУЙТЕ ЯКЩО:
  • 📌 співробітники поліції вимагають у Вас гроші, примушують до складання/підписання незаконних протоколів, проводять незаконні обшуки;
  • 📌 Ви піддаєтеся фізичному та психологічному насильству з боку поліції (моральне приниження, образа, примус до співпраці, примус до сексу, згвалтування і т.д.);
  • 📌 Ви піддаєтеся насильству;
  • 📌 у Вас намагаються забрати дитину/позбавити батьківських прав, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вас шантажують, залякують або обмежують свободу;
  • 📌 Вам відмовляють у наданні медичних послуг, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вам потрібна допомога в отриманні паспорта, оформленні прописки і т.д.
+38(050) 450 777 4 +38(067) 450 777 4

Дафна Рачок про особливості врегулювання секс-праці та поточний стан боротьби за декрім в Канаді, Австралії та США

23 Лис 2021 19:11:59
0
комментариев

Магістерка критичних гендерних досліджень (Центральноєвропейський університет) та антропології (Університет Альберти, Канада) Дафна Рачок в ексклюзивному великому інтерв’ю для Легалайф-Україна розмірковує над тим, чому в країнах, які мають майже однаковий державний устрій, по різному ставляться до законодавчого врегулювання секс-праці. А також розповідає про останні новини та дослідження щодо декриміналізації секс-праці в Канаді, Австралії та США.

Чи відрізняється ставлення секс-працівників Канади до Скандинавської моделі правового врегулювання секс-праці по регіонах країни, адже Канада має федеральний устрій?

Я почну з того, що зауважу, що секс-праця – це зовсім не однорідне явище і про це варто пам’ятати щоразу, коли ми про неї говоримо. Секс-праця – це такий собі парасольковий термін для дуже різних явищ: веб-каммінгу, ескорту, роботи в борделях, на квартирах, на трасах, у масажних салонах тощо. Тому, я думаю, ніколи не можна говорити, що всі секс-робітники хочуть А чи там Б, бо ця група надзвичайно різноманітна. Наприклад, думка забезпеченої секс-працівниці з Торонто, що працює в ескорті, може не збігатися з точкою зору бідної секс-працівниці з Британської Колумбії, яка працює на вулиці. Це трошки офф-топ, але, мені видається, що це важлива заувага і завжди, коли ми говоримо про секс-працю, варто пам’ятати, наскільки внутрішньо різноманітною є ця сфера.

Але все ж таки, на підставі досліджень, які існують, ми тим не менш можемо говорити про певні тенденції у ставленні до Скандинавської моделі серед канадських секс-працівниць. Одна з наскрізних тем, які часто проскакують у дослідженнях секс-праці (і не тільки в Канаді) — це страх секс-працівниць щодо того, що хоча певні політики і керуються добрими намірами, пропонуючи певні способи регулювання секс-праці, ці регуляції матимуть непередбачені наслідки, які зашкодять секс-працівницям. Це свого роду варіація на тему «хорошими намірами вимощена дорога до пекла».

Якщо ж перейти до суті, то можна говорити про те, що прийняте консервативним урядом Стівена Гарпера законодавство 2014 року, яке криміналізує купівлю, але не продаж секс-послуг, насправді дуже непопулярне серед секс-працівниць. Наприклад, соціологиня Лора Ейлсворт зазначає, що її респондентки-секс-працівниці вказували, що через цей закон дуже зменшилася кількість пристойних, заможних клієнтів, і їм тепер частіше доводиться мати справу з більш небезпечними клієнтами.

 «Прийняте консервативним урядом Стівена Гарпера законодавство 2014 року, яке криміналізує купівлю, але не продаж секс-послуг, насправді дуже непопулярне серед секс-працівниць»

Мені також хотілося б відмітити, що попри де-юре федеральну заборону на купівлю секс-послуг, практика правозастосування може бути іншою. Наприклад, у місті Едмонтон, провінція Альберта, більшість секс-послуг купуються у масажних салонах. Масажні салони отримують ліцензію від міста. Робітниці салонів також отримують ліцензію від міста, якщо хочуть працювати у певному масажному салоні. Хоча офіційно заклади називаються масажними салонами (body rub centers), по факту жінки, які там працюють, продають секс. І як зауважила у своєму дослідження соціологиня Шейлін Хантер, місцеві поліцейські чудово про це знають. Хантер також згадує, що її респондентки-працівниці цих масажних салонів, дуже боялися, що місто їх закриє. На їхню думку, це зробило б сферу секс-праці небезпечнішою, бо частині жінок довелося б піти працювати у вуличну секс-роботу.

Загалом, ставлення секс-працівниць Канади з різних регіонів до Скандинавської моделі можна підсумувати новиною про те, що наприкінці березня цього року 25 низових груп секс-робітниць з різних провінцій (Канада офіційно поділена на 10 провінцій і 3 території) об’єдналися у Канадський Альянс за Законодавче Реформування Секс-праці (Canadian Alliance for Sex Work Law Reform) і подали у верховний суд Онтаріо позов про те, що чинне законодавство про секс-працю порушує для секс-працівниць базові права. Варто зазначити, що навіть перед цим позовом, суддя верховного суду Онтаріо визнав три статті закону С-36 (закон, який ввів Скандинавську модель у Канаді) неконституційними і, відповідно, такими, що не мають законної сили.

Як змінилося ставлення секс-працівників Канади до цієї моделі за наслідками пандемії COVID-19 в 2020-2021 роках?

Насправді, позов до верховного суду Онтаріо був частково зумовлений ситуацією пандемії. Мені здається, що незадоволення чинним законодавством назрівало давно, але Ковід і супутні обмеження прискорили процес, бо пандемія поглибила й ще більше оголила соціальну нерівність, яка існує і в канадському суспільстві загалом, і серед секс-працівниць зокрема.

Наприкінці 2020 року уряд Канади запровадив програми допомоги населенню як-от CERB (Canada Emergency Response Benefit тобто Допомога Канади у Відповідь на Надзвичайну Ситуацію).Це програма тимчасової фінансової допомоги тим, хто постраждали від пандемії і залишилися без доходу. Наприклад, їхні години скоротили до нуля або ж вони перебувають на карантині й не можуть через це працювати. Однієї з умов подачі на цю програму є те, що зароблений за минулий рік дохід має бути не менше 5000 канадських доларів. Насправді, заробити за рік таку суму в Канаді відносно легко. Але тут ми стикаємося з тим, що частина секс-працівниць, унаслідок такий речей як стигма, дискримінація, побоювання поліції і тому інше, не задекларували частину свого доходу. Таким чином, їхній офіційний дохід значився як такий, що є меншим за 5000 доларів і це робило для них неможливим подання на цю програму допомоги.

Також пандемія показала, що внаслідок «сірого» статусу секс-праці, багато секс-працівниць насправді не знали, що вони можуть легально декларувати свій заробіток як заробіток з секс-праці, реєструватися тощо. Ну і плюс багато секс-працівниць також скаржаться на те, що доволі важко знайти бухгалтера чи бухгалтерку, які б прихильно та привітно ставилися до секс-праці і допомогли б секс-працівницям правильно зареєструвати свої податки чи то як самозайнятим, чи то як власницям бізнесу. Тут важливо додати, що Канада має складнішу систему оподаткування, аніж Україна. У Канаді, наприкінці зими й на початку весни, усі громадян(к)и та мігрант(к)и – коротше кажучи усі, хто працював протягом минулого року і або проживає в Канаді, або є громадянами, мають зареєструвати свої податки. І якщо ви самозайняті або ж маєте невеликий бізнес, то процес може бути складним і неоковирним і без бухгалтерської допомоги розібратися може бути складно.

«Тому внаслідок пандемії і карантинних обмежень виявилося, що ледь не більшість секс-працівниць не могли податися на цю програму допомоги. Що, звісно, мало дуже сумні наслідки і для самої індустрії, і для залучених у неї жінок»

Але треба віддати належне об’єднанням секс-працівниць. Великі об’єднання секс-працівниць як, наприклад, Мережа підтримки секс-робітниць з Азії та мігранток Butterfly і Меггі, спільний проект дії секс-робітниць Торонто, не лише розробили спеціальні брошури про те, як зменшити ризики зараження, працюючи у пандемію, але й започаткували власні невеликі фонди допомоги у відповідь на надзвичайну ситуацію. Тобто ми побачили, наскільки дієвою може бути самоорганізація і що серед секс-працівниць існує неабияка професійна солідарність.

Чи можна порівнювати масштаб та напрямки розвитку громадської дискусії щодо врегулювання секс-праці в Канаді, США та Австралії адже ці держави мають майже однаковий державний устрій?

Хоча ці країни дійсно об’єднує федеративний устрій і те, що в минулому вони були британськими колоніями, було б дивним висновувати про якісь суттєві спільності у плані політичної чи суспільної дискусії, виходячи лише з цих двох факторів. Знову ж таки, пандемія показала, наскільки по-різному уряди цих країн поставилися до загрози коронавірусу та наскільки по-різному уряди впоралися з пандемією і як по-різному населення цих країн відреагувало на відповідні обмеження.

Наприклад, США – більш консервативна країна, ніж Австралія чи Канада. У Канаді, наприклад, перед парламентськими виборами 2019 року, Ліберальна Партія, очолювана Джастіном Трюдо, оголосила декриміналізацію секс-праці одним зі своїх пріоритетів. Поки що обіцяну декриміналізацію не запровадили. Але ми бачимо уже саму можливість такої дискусії.

У Австралії ж секс-праця уже декриміналізована у кількох штатах і ми бачимо серйозні обговорення на рівні інших штатів про необхідність декриміналізації. У США ж ситуація інакша. Так, тут так само як і в Австралії, кожен штат має свої закони про секс-працю. І ми всі знаємо, що секс-праця легальна у кількох графствах у штаті Невада. Але, наприклад, у штаті Луїзіана секс-праців по суті прирівняно до гвалтівників: і ті, і ті входять у широку категорію “sex offenders” — тобто злочинців, чиї злочини пов’язані з сексом.

«У Штатах взагалі багато моральних панік навколо sex offenders і розмитість цієї категорії зовсім не допомагає насправді»

Більше того, у 2018 році США прийняли два закони відомі як СЕСТА-ФОСТА і які сильно критикували і секс-працівниці, і працівники сфери громадського здоров’я за змішування секс-праці з торгівлею людьми і за те, що ці закони зробили й так вразливу становище багатьох секс-працівниць ще більш уразливим.

У всіх трьох країнах при цьому існують відносно давні та відносно впливові низові рухи та об’єднання секс-працівниць, які виступають за декриміналізацію секс-праці. Але якщо в Канаді та Австралії ці рухи можуть похвалитися частковими перемогами, то у Штатах ситуація сумніша.

Як на Вашу думку змінюється ставлення до врегулювання секс-праці в США в 2021 році на тлі продовження боротьби з COVID-19 та у зв’язку зі зміною Державної Адміністрації країни?

Якщо чесно, то я не думаю, що під час адміністрації Байдена суттєво зміниться ставлення до секс-праці або будуть прийняті якісь прогресивні по відношенню до секс-праці ініціативи, якщо говорити про федеральний рівень. Хоча Демократи, як правило, більш прихильно ставляться до декриміналізації секс-праці, ніж Республіканці, важливо пам’ятати, що і серед демократів є різні табори. Джо Байден виграв номінацію від Демократичної партії через позиціонування себе як поміркованого демократа: що він ані занадто консервативний, ані занадто прогресивний, що він зможе домовлятися з республіканцями.

«Я думаю, що прогресивних по відношенню до секс-праці ініціатив у США краще чекати на рівні графств (counties, на які поділений кожен штат) або ж штатів чи окремих міст»

Штати чи окремі міста як-от місто Нью-Йорк мають доволі широкі повноваження і штати типу Нью-Йорка або ж там Каліфорнії часто є оплотом прогресивних рухів і також місцями, де зароджується багато прогресивних проектів. Наприклад, нова губернаторка штату Нью-Йорк, Кеті Хочул, обережно висловилася кілька місяців тому про те, що декриміналізація секс-роботи – це щось, про що вона думає. Також не дивно що саме на розгляд сенату цього штату винесено проект-пропозицію декриміналізції секс-роботи. Ну і зовсім не дивно, що спонсоркою цього проекту є демократка. У Каліфорнії ж, наприклад, на самому початку 2022 очікують рішення від губернатора щодо законопроекту, який частково декриміналізує секс-роботу. Законопроект має зняти кримінальну відповідальність за «перебування у публічному простору з метою заняття проституцією». Це, звісно, доволі маленький крок, але тим не менш це буде перемогою для багатьох секс-працівниць і суттєво полегшить їм життя. Особливо ж це допоможе вуличним секс-працівницям, які часто мають зовсім непривілейоване становище.

Чому на Вашу думку в Австралії таке різне ставлення держави до врегулювання секс-праці по регіонах та штатах?

Ось чого я не знаю, того я не знаю, тому навіть не братимуся про це говорити. На відміну від Канади і Штатів, я ніколи не жила в Австралії і слідкую за новинами звідти менш ретельно. Ну і не так добре розумію місцевий контекст. У Канаді та Штатах ми бачимо тенденцію, що найбільш густозаселені регіони, тобто найбільш урбанізовані регіони, і є, зазвичай, найбільш прогресивними. У тому числі у ставленні до секс-роботи. Каліфорнія і Нью-Йорк, про які я згадала вище, це одні з найбільш густозаселених штатів. Можливо, така тенденція існує і в Австралії, бо через кліматичні та географічні особливості Австралія заселена дуже нерівномірно.

Як Ви можете оцінити перспективи декриміналізації секс-праці в Австралії в 2022-му році?

Я була доволі схвильована ініціативою штату Вікторія з декриміналізації секс-праці. В Австралії уже є хороші приклади того як декриміналізація працює: штат Новий Південний Уельс декриміналізував секс-працю ще наприкінці 1970-х років. Штат Північні Території по суті декриміналізував секс-працю у 2019 році. Тому приємно бачити, що Вікторія зараз вибирає такий самий шлях. До того ж, Вікторія і Новий Південний Уельс – найбільш густозаселені та урбанізовані регіони країни. Ми також бачимо доволі сильний поштовх до декриміналізації від руху секс-працівниць у Квінсленді, третьому штаті за кількістю населення. Я не здивуюся, якщо протягом років п’яти чи щось таке, ми почуємо про законодавчі спроби декриміналізації секс-праці у цьому штаті.

Чому важливість захисту прав вразливих груп населення та, зокрема, секс-працівників в цих країнах з часом тільки посилюється?

Мені здається, що частково це вплив того, що великі міжнародні організації як-от Всесвітня Організація Охорони Здоров’я і Міжнародна Амністія висловилися на користь декриміналізації у 2012 та 2016 роках, відповідно. Частково, це наявність доказової бази, що декриміналізація, в сучасних умовах, часто є найвдалішим і найбільш дієвим способом захисту секс-працівниць, адже вона дозволяє зменшити стигму, переслідування, насильство та захворюваність на різні інфекції.

«Мені здається, що неабияку роль у приверненні уваги до важливості захисту прав вразливих груп відіграли працівники та дослідники сфери громадського здоров’я, бо довгий час важливим питанням було зменшення поширення інфекцій як-от ВІЛ»

Це досі важливе питання для багатьох країн. Але ми також бачимо, що для багатих країн як, наприклад, Австралії і Канади, питання ВІЛ уже не таке актуальне й дискусії про секс-працю часто ведуться з прив’язками до, наприклад, теми безпеки праці та свободи від насильства. Штат Вікторія, наприклад, саме через необхідність безпеки праці для секс-працівниць обгрунтовує важливість декриміналізації. А канадська Нова Демократична Партія підтримала позов до суду від секс-працівниць, про який я згадала вище, з позицій безпеки праці й свободи від насильства. Хотілося б вірити, що ця тенденція зважати на становище вразливих груп та сприяти їх захищеності буде тільки посилюватися.

Інтерв’ю підготував Серій М’ясоєдов (для Легалайф-Україна)