гаряча лінія
ukr
ГАРЯЧА ЛІНІЯ ДЛЯ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ.  ЦІЛОДОБОВО.

ТЕЛЕФОНУЙТЕ ЯКЩО:
  • 📌 співробітники поліції вимагають у Вас гроші, примушують до складання/підписання незаконних протоколів, проводять незаконні обшуки;
  • 📌 Ви піддаєтеся фізичному та психологічному насильству з боку поліції (моральне приниження, образа, примус до співпраці, примус до сексу, згвалтування і т.д.);
  • 📌 Ви піддаєтеся насильству;
  • 📌 у Вас намагаються забрати дитину/позбавити батьківських прав, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вас шантажують, залякують або обмежують свободу;
  • 📌 Вам відмовляють у наданні медичних послуг, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вам потрібна допомога в отриманні паспорта, оформленні прописки і т.д.
+38(050) 450 777 4 +38(067) 450 777 4

“Марина, почалася війна”. Інтерв’ю з лідеркою спільноти секс-працівниць м.Черкаси

29 Тра 2022 16:05:51
0
комментариев

Про події перших днів війни, про кардинальні зміни у житті та світогляді українських жінок, про біль, любов та сподівання на майбутні позитивні зміни в Україні ми поговорили з Мариною Шатіло – нашою представницею та лідеркою ініціативної групи секс-працівниць у м.Черкаси. Через військові дії Марина прийняла рішення виїхати із сином до Польщі. Але перебуваючи у безпеці далеко від рідного міста, вона не припиняє турбуватись про тих, хто залишився вдома у скрутному становищі та потребує допомоги. Марина продовжує надавати консультації секс-працівникам,  проводить з ними інформаційні заняття он-лайн і просто підтримує їх добрим словом.


Ніколи в житті я не могла собі уявити, що почую від власної мами ці жахливі слова:  “Марина, почалася війна”. Я не повірила їй, але це виявилося правдою.

Через загальне суспільне напруження в останні тижні перед війною, мені довелось багато консультувати дівчат із різних питань,  пов’язаних з бойовими діями, але сама я не вірила, що в 21 сторіччі, в центрі Європи почнеться повномасштабна ВІЙНА. Тому ніяких приготувань не робила, навіть тривожну валізку не збирала.

Усвідомлення подій прийшло, коли вперше ми, разом с сином та кішкою, по тривозі прибігли в укриття – насправді, це був звичайний підвал моєї подруги. Наступні дні ми постійно там ховалися, і з нами було ще 13 людей, із них дві грудні дитини. Також з нами ховались один величезний собака і мій улюблений кіт.

Там же, у підвалі, я познайомилась із чудовою дівчиною – її звуть Ліза, їй 14 років, вона старша дочка у сім’ї, в неї є сестра, якій 9 років та братик Лука, йому 6 місяців. Перебуваючи з нами “під сиренами”, Ліза почала писати вірші. При поганому світлі, сидячи на підлозі, вона розповідала маленьким клаптикам паперу про те, що відбувалось навколо, про те, що вона відчувала у ці миті, про що думала. Ці стрічки викарбувались у мене в душі:

Сьогодні усю ніч ми спали у підвалі.

Ох, як нам весело було:

Травили анекдоти,  історії смішняві і ми не сумували…

Лише з початку так було.

Коли годинами сидиш ти на підлозі у сирій дирі

Й гадаєш, як же далі? Чи вічно нам сидіти у підвалі?

І молишся до Бога, щоб нічого не впало і нас не розірвало,

То страшно так! і хочеться нам миру по скоріш.

І ти вже Богу дякуєш за те, що в тебе є:

Будинок є, і їжа, і живі усі.

За все що є – ти дякуєш йому:

За кохану людину, за Батьківщину, за друзів і сім’ю.

І молишся ще більше, щоб прийшов той мир,

Щоб небо чистим над головою стало,

Щоб більше у підвал не повернутися у той…

***

Дитятко спить, замотане у ковдру,

в руках у матері, яка сидить в підвалі…

І як би страшно не звучала мить, але так є.

Четвертий день війни йде:

Спалахує, літають безпілотники й дрони.

Вмирають навколо чоловіки, жінки і діти,

А нам казали, що не стріляють наші вороги по людям мирним,

Які до Бога моляться, щоб скінчилось це все…

Дитятко спить, і не кричить,

Воно літає у хмарках. Там,

де не має бомб, не має галасу і зла.

 Дитятко спить у матері в обіймах.

Йому тепло, йому насняться м’якесенькі хмарки…

Саме в укритті я вперше побачила страх в очах жінок,  і це відчуття передалося і мені. Цей страх підштовхнув мене почати допомагати тим, хто приїхав в наше місто з епіцентру бойових дій, тим, хто в повній мірі відчув на собі всі жахи війни. Серед цих жінок були і ті, кому тяжко жилось і до війни, яким допомагала моя організація тоді, і не  покинула їх зараз.

Доставляючи гуманітарну допомогу, я постійно потрапляла під повітряні тривоги, а в цей час, мій син залишався сам  вдома. Постійний страх за сина та нервове напруження змусило мене прийняти рішення тимчасово покинути країну. Мій син вже пережив один раз війну (ми з Луганська) і я, як мати, не могла дозволити, щоб це відбулося ще раз. Я вагалась тому, що сам він не хотів їхати, але з кожним днем, з кожною повітряною тривогою, з кожною ночівлею у підвалі, з кожним аргументом мого чоловіка та вмовлянням мами,  я наближалася до прийняття рішення на виїзд з країни.

Я хвилювалась, що дорога буде важкою, що треба буде робити не одну пересадку,  а я не знаю жодної іноземної мови, думала, де і як шукати житло тощо, але найбільше я хвилювалася за свою кішечку –  як вона перенесе такий довгий шлях.


Їхали ми із моєю знайомою та її двома дітьми, 14 та 5 років. Продукти, які ми приготували в дорогу, ми забули вдома)). Їхали ми автобусом і зупинялися тільки на заправках, аби купити їжу, якщо сухарики і чіпси можна назвати їжею, але нічого іншого не було. Добре хоч водій дав нам 2 літрову пляшку води.

Через кордон ми пройшли дуже швидко і вже на території Польщі ми змогли нормально поїсти, дякуючи волонтерам, які забрали наші речі, завели в приміщення вокзалу, нагодували гарячим і дали продуктів в дорогу. Вся дорога зайняла 38 годин. В дорозі ми намагалися бути розсудливими, спокійними і навіть веселими, щоб підбадьорювати наших дітей. Ми з сином залишилися у Польщі,  а моя подруга з дітьми поїхала до Німеччини  до сестри.


Благодійна допомога для постраждалих від війни секс-працівниць

Опинившись за кордоном, я не залишила своїх дівчат (дівчата це члени ініціативної групи секс-працівників у м.Черкаси, секс-працівниці, з якими Марина працювала і яким допомагала до війни, прим. редактора). Продовжую консультувати,  проводити інформаційні заняття он-лайн, передавати матеріальну благодійну допомогу від організації, і просто підтримувати їх добрим словом.

Активістки ініціативної групи секс-працівниць м.Черкаси

Війна перевернула мій світогляд, відкрила в мені почуття до власної країни. Раніше я просто жила, була буденність, була робота і свята, але не було того, що я зараз відчуваю до рідної землі, не було тієї гордості за мій народ, не було віри в нашу владу,  не було впевненості в завтрашньому дні. Тепер мене наповнює любов, гордість, віра і впевненість, хоч поки ці почуття не зменшують мій біль за людей, які сьогодні страждають та вмирають.

Я не знаю коли скінчиться цей жах, але він скінчиться, і Україна набагато швидше стане частиною цивілізованої  Європи, де захищають і поважають права, свободи і вибір всіх громадян, і ми, нарешті, отримаємо те, чого прагнуть і наші громадяни, і наша держава, і моя організація. Слава Україні!

Підготувала матеріал: Наталія Дорофєєва для сайту БО “Легалайф-Україна”

Публікація інтерв’ю стала можливою завдяки підтримці Уряду Канади в рамках проекту «Голос жінок та лідерство – Україна», який запроваджується Українським Жіночим Фондом (УЖФ). Відповідальність за зміст інформації несе БО «Легалайф-Україна». Інформація, подана у статті, не завжди відображає погляди Уряду Канади та УЖФ.