гаряча лінія
ukr
ГАРЯЧА ЛІНІЯ ДЛЯ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ.  ЦІЛОДОБОВО.

ТЕЛЕФОНУЙТЕ ЯКЩО:
  • 📌 співробітники поліції вимагають у Вас гроші, примушують до складання/підписання незаконних протоколів, проводять незаконні обшуки;
  • 📌 Ви піддаєтеся фізичному та психологічному насильству з боку поліції (моральне приниження, образа, примус до співпраці, примус до сексу, згвалтування і т.д.);
  • 📌 Ви піддаєтеся насильству;
  • 📌 у Вас намагаються забрати дитину/позбавити батьківських прав, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вас шантажують, залякують або обмежують свободу;
  • 📌 Вам відмовляють у наданні медичних послуг, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вам потрібна допомога в отриманні паспорта, оформленні прописки і т.д.
+38(050) 450 777 4 +38(067) 450 777 4

«Я обожнюю Україну, і лише там я хочу жити! Я обов’язково повернуся”

11 Кві 2022 17:04:31
0
комментариев

Міра Павловська — наша активістка, подруга та матуся трьох діток — як і сотні тисяч українських жінок, вирішила на час війни вивезти дітей у безпечне місце. Сьогодні вони у Данії. Ми поговорили з Мірою про те, якими були для неї перші дні війни, про важкі рішення, про добрих людей, а також про медицину та програми для людей з наркозалежністю у Данії.


ДО 24 ЛЮТОГО 2022 р. моє життя було зовсім іншим

У мене троє дітей, двоє живуть зі мною і моїм цивільним чоловіком у Кривому Розі, одному 4, іншому 9 років. Старший дев’ятнадцятирічний син до війни навчався та працював у Києві.

Я працювала у сфері надання секс-послуг. Була активісткою у БО «Легалайф-Україна», разом із колегами та командою самоорганізації брала участь у правозахисних акціях, проходила навчання для активісток. Як і багато хто, напевно, під кінець лютого втомившись від холодів, мріяла про те, як влітку поїдемо з малечею до моря. Як ми кататимемося на водних гірках, плескатимемося в морі, а ще обов’язково сходимо в зоопарк. Але, на жаль, путін пройшовся моїми планами і мріями моїх дітей.

Я належала до того відсотка людей, які були впевнені, що ВІЙНИ НЕ БУДЕ! Тому я була зовсім не готова до неї ні фізично, ні морально.

Перші дні війни

…Я ніяк не могла повірити, що це реальність! Мій мозок відмовлявся сприймати цю страшну інформацію. Здавалося, ось я зараз прокинуся, і навколо мене теж все прийдуть до тями, і все закінчиться, як сон …

За цим днем потяглися інші, страшніші. Кожний ранок гнітив, навалювалася депресія, сили не було — навіть дихати стало важче. У неймовірному безсиллі і нерозумінні я тонула в сльозах і в ненависті до «недолюдів», які прийшли нас «рятувати».

Звичайно, цей страх почав впливати і на моїх дітей. Мій стан почав передаватися їм — вони ставали більш замкнутими, дратівливими, а ще вони стали боятися найменшого шарудіння. Молодший син почав боятися спати один.

Протягом дня, коли звучала сирена, ми бігли до найближчого бомбосховища. Вночі, якщо випадало кілька годин тиші, я стелила матраци в коридорі біля несучої стіни, і дітки засипали там, одягненими. Я лягала поруч, але зовсім не могла спати – тільки тихенько, щоб не розбудити своїх, плакала, згадуючи про те життя, яке було зовсім недавно.

Тяжких думок зовсім неможливо було позбутися. Одне і те саме питання крутилося в голові постійно – ЧОМУ?! один несамовитий придурок може, як фантиками від цукерок, грати долями, руйнувати сім’ї, вбивати віру, просто топтати все цінне, що ми мали?!. ЧОМУ ми не в змозі покарати його!? ЧОМУ його не можна поміняти місцями з тими, хто помирав від тортур «російського світу»?!

З війною в моє життя прийшли нові проблеми, насамперед матеріальні. Ми з дітьми гостро потребували елементарних речей – таких як продукти харчування, ліки, засоби гігієни. Я дякую Богові та долі за надіслану мені допомогу через прекрасних людей, які працюють у БО «Легалайф-Україна». Завдяки їхній підтримці я і моя сім’я не залишилися голодними і без даху над головою.

У цьому хаосі дуже боялася за дітей. Мої рідні, які опинилися на окупованих територіях, розповідали про той жах, що переживають вони та їхні сім’ї, їхні знайомі та сусіди! Тому я знала правду про те, що принесли із собою «визволителі». Але до останнього, наскільки це було можливо, я не хотіла залишати рідну домівку — місто, друзів, близьких. Я не могла кинути старшого сина (зараз він у територіальній обороні Києва) та чоловіка.

Потім до Туреччини поїхала моя рідна сестра з дітьми (у неї чоловік звідти). Потім виїхала моя матуся та двоюрідна сестра із сином. Новини ставали дедалі жорсткішими. Мій стан з неймовірною швидкістю погіршувався. Болісно важко було прийняти рішення…

Я наважилася вивезти своїх діток з країни

І ось, 13 березня — я, мої дітки, двоюрідна сестра та кохана кішка Маруся виїхали, спочатку до Львова. Їхали у тамбурі, на сумках, бо поїзд був переповнений. Приїхавши до Львова, стали в чергу на безкоштовний проїзд до кордону Польщі.

Знаєте, в той момент я не усвідомлювала до кінця, що сьогодні-завтра-через тиждень я вже не відчиню ключем рідні двері, не поговорю, дивлячись у вічі з коханою людиною, не зустрінуся зі старшим сином. Наче у тумані.

Приїхали до Перемишля. Кордон перетнули досить швидко — години 4 максимум, і ми в Польщі. Далі я зовсім не знала, куди мені прямувати. Але була 100% впевненість, що Бог обов’язково підкаже мені шлях.

На кордоні польські волонтери роздали нам найнеобхідніше: воду, аптечку, вологі серветки. Навіть моїй Марусьці подарували переноску, нагодували та укутали пледом.

Такої кількості людей я ще ніколи не зустрічала у своєму житті. Всі просто бігли вперед, ніби боялись кудись запізнитися. Ну і ми, відповідно, не відставали, здавалося, ця людська хвиля точно знає, що далі робити. Попереду стояли автобуси – були рейси до Данії, Німеччини, Бельгії. Я вирішила, що краще нам поки що залишатися у Польщі, і ми автобусом поїхали на вокзал.

Друга доба шляху добігала кінця. Почало темніти, і це ростило в мені якийсь невідомий страх. Коли ми доїхали до вокзалу, зовсім стемніло. Я подумала, що краще переночувати тут — таки навколо люди. На переході нам зустрілися троє молодих людей — поляків, які допомогли нам із речами. Вони ж підвели нас до дівчини-волонтера, завдяки якій і вирішилася наша доля.

Дівчина допомогла нам зареєструватися, зарядити телефони, показала де туалет, де можна відпочити і переночувати. У великій залі вокзалу в два ряди були розкладені матраци, на яких розташовувалися люди, по багатьох з них було видно, що вони тут вже не перший день, і взагалі нікуди не поспішають.

Ще було дуже багато волонтерів і просто людей по одній, дві чи три особи, які тримали в руках аркуші паперу з назвою країни, або з умовами проживання. На таких я дивилася з побоюванням (чула багато історій і читала в Інтернеті про зниклих та/або обдурених біженців).

…Я знайшла, де можна взяти гарячого супу та чаю, і тільки ми зібралися повечеряти, як прибігла наша волонтер і запитала у мене, чи хочу я, «щоб молодша дитина в найкоротші терміни пішла до дитячого садка, а донька в школу, поки що є місця в данській комуні», з якою вони мають договір. Мовляв, умови проживання там просто чудові, та, до того ж, попередила вона, «Польща вже переповнена, багатьох селять у школи, цирки, спортзали». А в Данії, за її словами, поки що є місця.

Я погодилася – бо відчувала – Бог веде мене.

І ось, ще майже 18 годин, і ми в Данії. Слава Богу, на третю добу в автобусі вдалося години 4 поспати. Заснули й діти.

Програма замісної терапії для людей з наркозалежністю та медична допомога у Данії

В Україні я вже кілька років отримую лікування за програмою ЗПТ. Хто знає, що це – розуміє, наскільки мені було важливо вчасно отримати лікування в іншій країні. Але в дорозі я намагалася не думати про це. Чомусь була впевненість, що все буде гаразд.

Ми приїхали в комуну, нас зустріли, я так зрозуміла, працівники муніципалітету та головні представники комуни, напоїли чаєм. Після цього вони показали нам кімнати – умови, правда, виявилися просто відмінними. Власний душ, туалет та кімната на одну сім’ю. Загальна кухня, пральня та хол з величезною плазмою. Загалом, житло про яке я навіть не мріяла.

У той же день я сказала, що потребую препарату (метадон). Наступного дня зранку приїхала до комуни медсестра, і ми поїхали з нею до клініки. З собою мене попросили взяти пакунки від мого українського метадону. У клініці зробили аналіз, який підтвердив наявність метадону в організмі та ВСЕ! Із цього моменту я стояла на програмі ЗПТ. Жодних українських медичних документів, виписок у мене не вимагали. Перший тиждень отримувала щодня, потім почали давати із собою на добу.

До речі, у мене ще й тромбофлебіт, тож мені видають пігулки і від нього.

Взагалі люди тут незлі і всі хочуть якось допомогти. Жодного негативу з боку данців я не відчула. Навколишні дуже доброзичливі та усміхнені. Єдине, що для мене було не звичним, це, як місцеві вирішують будь-які питання — вони взагалі нікуди не поспішають і ні про що не хвилюються. Ну, наприклад, мій 4-річний син захворів — температура 39, кашель, біль у горлі. Мені сказали, що швидку можна викликати, тільки якщо він знепритомніє, у нього буде тривала затримка дихання і т.п. Я все ж таки наполягла на консультації лікаря «телефоном». Вона (лікарка) говорила представнику комуни, як я маю обмацати сину живіт, подивитися горло, і все це я мала зробити сама!

Я попросила, щоби виписали рецепт на сироп від кашлю, але мені відмовили, мовляв, немає необхідності. Добре, що я захопила із собою з України залишки сиропу від кашлю та дитячий панадол. Я полоскала синові горло тим, що змогла знайти (сода та сіль). Минуло ще три дні, сироп закінчувався, а кашель не проходив. На 4 добу ми все ж таки потрапили до лікаря, який порадив давати хворому тепле питво (при цьому лікар навіть не «послухав» дитину). Через тиждень я добилася рецепту на сироп від кашлю та стрепсілс. Зараз п’ємо. Коротше, хворіти тут не заведено, а лікуватися заведено не так, як у нас. Якщо температура 40 і тримається більше 4 днів, тоді це може розглядатися як симптом хвороби.

Загалом, як і скрізь, є своє підводне каміння, але я дуже сподіваюся, що все налагодиться. Головне, вірити у краще і прагнути до нього.

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

Поки що, до нашої Перемоги (а в Перемозі я впевнена) шукатиму роботу в Данії. Тут у Баллерупі багато робочих місць – буквально вчора ввечері до нас (українських біженців) приходив знайомитись місцевий мер. І він запевнив, що робота знайдеться всім. Тому що саме тут не вистачає робітників на виробництві інсуліну. Багато і інших варіантів. Дітей вже записали до школи та садка, так що найближчим часом вони почнуть їх відвідувати.

На акції на підтримку України. Данія

Зараз, поки я чекаю документи та дозвіл на проживання, ми відходимо від пережитого, гуляємо, знайомимося з архітектурою та пам’ятками. Нам пообіцяли, що незабаром ми зможемо відвідувати басейн та теніс.

Чи повернусь я додому? Безперечно, так.

Я обожнюю Україну, і тільки там хочу жити!

Підготувала матеріал: Наталія Дорофєєва для сайту БО “Легалайф-Україна”

Публікація інтерв’ю стала можлива завдяки підтримці Уряду Канади в рамках проекту «Голос жінок та лідерство – Україна», що впроваджується Українським Жіночим Фондом (УЖФ). Відповідальність за зміст інформації несе БО «Легалайф-Україна». Інформація, що представлена у виданні, не завжди відображає погляди Уряду Канади і УЖФ.

  • Сексуальне насильство: воєний злочин. Порядок дій для свідків та постраждалих
    Сексуальне насильство є болючою темою й у мирний час, проте під час війни проблема загострюється. З кожною звісткою про звільнені території, на жаль, стає відомо про нові випадки сексуального насильства російських окупантів над українками та українцями. Під час війни поширені різні форми сексуального насильства, кожна з яких є воєнним злочином: зґвалтування погрози зґвалтування каліцтво статевих органів […]
  • Як захистити свої облікові дані
    “Та кому потрібні мої дані!” Багато хто впевнений, що зловмисники в Інтернеті «полюють» лише на багатих та знаменитих. Але це не завжди так. Навіть якщо ви нічим не примітний користувач Мережі та видаляєте інформацію про себе, Інтернет знає про вас більше, ніж ви думаєте. Усе, що ви робите в Мережі, не зникає безслідно та зберігається […]
  • ДАЙДЖЕСТ НОВИН DECRIM NOW ЗА ГРУДЕНЬ 2022 РОКУ
    Уряд Південної Африки офіційно представив план декриміналізації секс-праці 9 грудня 2022 року Пропозиція та використання сексуальних послуг більше не вважатиметься злочином, згідно із законодавством, поданим Міністерством юстиції ПАР для громадського обговорення. За даними асоціації, у країні налічується близько 150 000 секс-працівниць. “Є надія, що декриміналізація зменшить кількість порушень прав людини щодо секс-працівників”, – заявив міністр […]
  • ПІДСУМКИ 2022. ТОП-10 ГОЛОВНИХ ПОДІЙ РОКУ У БОРОТЬБІ ЗА ДЕКРИМІНАЛІЗАЦІЮ СЕКС-ПРАЦІ У СВІТІ
    №1 Бельгія декриміналізувала секс-працю Березень 2022 Головною подією 2022 року є декриміналізація секс-праці в Бельгії. Ця подія виявилася багато в чому несподіваною через те, що практично вся дискусія на цю тему в Парламенті Бельгії останніми роками опинилася поза увагою ЗМІ. Більше того, рішення Бельгії декриміналізувати секс-працю йде у розріз із загальним лобіюванням Європейським Союзом так […]
  • КАНАДА 2022. СЕКС-ПРАЦІВНИКИ ПРОДОВЖУЮТЬ БИТИСЯ ЗА РЕФОРМИ, ДОЛАЮЧІ ІЗОЛЯЦІЮ
    Пропонуємо до вашої уваги аналітичну статтю за підсумками 2022 року від порталу The Breach. Секс-праця — одна з найнебезпечніших професій у Канаді. Але рух більш організованих секс-працівників стверджує, що небезпеки, з якими вони стикаються, не пов’язані з роботою. Саме стигматизація, міфи та криміналізація зробили їхню роботу настільки небезпечною. Олена Верміліон (Jelena Vermilion), секс-працівниця, співзасновниця та […]
  • Декриміналізація повна: який шлях обрати Україні?
    Активісти розходяться у думках щодо того, як найкраще забезпечити безпеку секс-працівників. Україні теж доведеться, нарешті, прийняти рішення щодо визначення статусу секс-праці та секс-працівників. Головне не наробити помилок, що будуть дорого коштувати тисячам жінок та чоловіків, які надають секс- послуги в нашій державі. На досвіді Нової Зеландії повна декриміналізація довела свою ефективність та переваги перед іншими […]