«Я обожнюю Україну, і лише там я хочу жити! Я обов’язково повернуся”

Міра Павловська — наша активістка, подруга та матуся трьох діток — як і сотні тисяч українських жінок, вирішила на час війни вивезти дітей у безпечне місце. Сьогодні вони у Данії. Ми поговорили з Мірою про те, якими були для неї перші дні війни, про важкі рішення, про добрих людей, а також про медицину та програми для людей з наркозалежністю у Данії.

ДО 24 ЛЮТОГО 2022 р. моє життя було зовсім іншим

У мене троє дітей, двоє живуть зі мною і моїм цивільним чоловіком у Кривому Розі, одному 4, іншому 9 років. Старший дев’ятнадцятирічний син до війни навчався та працював у Києві.

Я працювала у сфері надання секс-послуг. Була активісткою у БО «Легалайф-Україна», разом із колегами та командою самоорганізації брала участь у правозахисних акціях, проходила навчання для активісток. Як і багато хто, напевно, під кінець лютого втомившись від холодів, мріяла про те, як влітку поїдемо з малечею до моря. Як ми кататимемося на водних гірках, плескатимемося в морі, а ще обов’язково сходимо в зоопарк. Але, на жаль, путін пройшовся моїми планами і мріями моїх дітей.

Я належала до того відсотка людей, які були впевнені, що ВІЙНИ НЕ БУДЕ! Тому я була зовсім не готова до неї ні фізично, ні морально.

Перші дні війни

…Я ніяк не могла повірити, що це реальність! Мій мозок відмовлявся сприймати цю страшну інформацію. Здавалося, ось я зараз прокинуся, і навколо мене теж все прийдуть до тями, і все закінчиться, як сон …

За цим днем потяглися інші, страшніші. Кожний ранок гнітив, навалювалася депресія, сили не було — навіть дихати стало важче. У неймовірному безсиллі і нерозумінні я тонула в сльозах і в ненависті до «недолюдів», які прийшли нас «рятувати».

Звичайно, цей страх почав впливати і на моїх дітей. Мій стан почав передаватися їм — вони ставали більш замкнутими, дратівливими, а ще вони стали боятися найменшого шарудіння. Молодший син почав боятися спати один.

Протягом дня, коли звучала сирена, ми бігли до найближчого бомбосховища. Вночі, якщо випадало кілька годин тиші, я стелила матраци в коридорі біля несучої стіни, і дітки засипали там, одягненими. Я лягала поруч, але зовсім не могла спати – тільки тихенько, щоб не розбудити своїх, плакала, згадуючи про те життя, яке було зовсім недавно.

Тяжких думок зовсім неможливо було позбутися. Одне і те саме питання крутилося в голові постійно – ЧОМУ?! один несамовитий придурок може, як фантиками від цукерок, грати долями, руйнувати сім’ї, вбивати віру, просто топтати все цінне, що ми мали?!. ЧОМУ ми не в змозі покарати його!? ЧОМУ його не можна поміняти місцями з тими, хто помирав від тортур «російського світу»?!

З війною в моє життя прийшли нові проблеми, насамперед матеріальні. Ми з дітьми гостро потребували елементарних речей – таких як продукти харчування, ліки, засоби гігієни. Я дякую Богові та долі за надіслану мені допомогу через прекрасних людей, які працюють у БО «Легалайф-Україна». Завдяки їхній підтримці я і моя сім’я не залишилися голодними і без даху над головою.

У цьому хаосі дуже боялася за дітей. Мої рідні, які опинилися на окупованих територіях, розповідали про той жах, що переживають вони та їхні сім’ї, їхні знайомі та сусіди! Тому я знала правду про те, що принесли із собою «визволителі». Але до останнього, наскільки це було можливо, я не хотіла залишати рідну домівку — місто, друзів, близьких. Я не могла кинути старшого сина (зараз він у територіальній обороні Києва) та чоловіка.

Потім до Туреччини поїхала моя рідна сестра з дітьми (у неї чоловік звідти). Потім виїхала моя матуся та двоюрідна сестра із сином. Новини ставали дедалі жорсткішими. Мій стан з неймовірною швидкістю погіршувався. Болісно важко було прийняти рішення…

Я наважилася вивезти своїх діток з країни

І ось, 13 березня — я, мої дітки, двоюрідна сестра та кохана кішка Маруся виїхали, спочатку до Львова. Їхали у тамбурі, на сумках, бо поїзд був переповнений. Приїхавши до Львова, стали в чергу на безкоштовний проїзд до кордону Польщі.

Знаєте, в той момент я не усвідомлювала до кінця, що сьогодні-завтра-через тиждень я вже не відчиню ключем рідні двері, не поговорю, дивлячись у вічі з коханою людиною, не зустрінуся зі старшим сином. Наче у тумані.

Приїхали до Перемишля. Кордон перетнули досить швидко — години 4 максимум, і ми в Польщі. Далі я зовсім не знала, куди мені прямувати. Але була 100% впевненість, що Бог обов’язково підкаже мені шлях.

На кордоні польські волонтери роздали нам найнеобхідніше: воду, аптечку, вологі серветки. Навіть моїй Марусьці подарували переноску, нагодували та укутали пледом.

Такої кількості людей я ще ніколи не зустрічала у своєму житті. Всі просто бігли вперед, ніби боялись кудись запізнитися. Ну і ми, відповідно, не відставали, здавалося, ця людська хвиля точно знає, що далі робити. Попереду стояли автобуси – були рейси до Данії, Німеччини, Бельгії. Я вирішила, що краще нам поки що залишатися у Польщі, і ми автобусом поїхали на вокзал.

Друга доба шляху добігала кінця. Почало темніти, і це ростило в мені якийсь невідомий страх. Коли ми доїхали до вокзалу, зовсім стемніло. Я подумала, що краще переночувати тут — таки навколо люди. На переході нам зустрілися троє молодих людей — поляків, які допомогли нам із речами. Вони ж підвели нас до дівчини-волонтера, завдяки якій і вирішилася наша доля.

Дівчина допомогла нам зареєструватися, зарядити телефони, показала де туалет, де можна відпочити і переночувати. У великій залі вокзалу в два ряди були розкладені матраци, на яких розташовувалися люди, по багатьох з них було видно, що вони тут вже не перший день, і взагалі нікуди не поспішають.

Ще було дуже багато волонтерів і просто людей по одній, дві чи три особи, які тримали в руках аркуші паперу з назвою країни, або з умовами проживання. На таких я дивилася з побоюванням (чула багато історій і читала в Інтернеті про зниклих та/або обдурених біженців).

…Я знайшла, де можна взяти гарячого супу та чаю, і тільки ми зібралися повечеряти, як прибігла наша волонтер і запитала у мене, чи хочу я, «щоб молодша дитина в найкоротші терміни пішла до дитячого садка, а донька в школу, поки що є місця в данській комуні», з якою вони мають договір. Мовляв, умови проживання там просто чудові, та, до того ж, попередила вона, «Польща вже переповнена, багатьох селять у школи, цирки, спортзали». А в Данії, за її словами, поки що є місця.

Я погодилася – бо відчувала – Бог веде мене.

І ось, ще майже 18 годин, і ми в Данії. Слава Богу, на третю добу в автобусі вдалося години 4 поспати. Заснули й діти.

Програма замісної терапії для людей з наркозалежністю та медична допомога у Данії

В Україні я вже кілька років отримую лікування за програмою ЗПТ. Хто знає, що це – розуміє, наскільки мені було важливо вчасно отримати лікування в іншій країні. Але в дорозі я намагалася не думати про це. Чомусь була впевненість, що все буде гаразд.

Ми приїхали в комуну, нас зустріли, я так зрозуміла, працівники муніципалітету та головні представники комуни, напоїли чаєм. Після цього вони показали нам кімнати – умови, правда, виявилися просто відмінними. Власний душ, туалет та кімната на одну сім’ю. Загальна кухня, пральня та хол з величезною плазмою. Загалом, житло про яке я навіть не мріяла.

У той же день я сказала, що потребую препарату (метадон). Наступного дня зранку приїхала до комуни медсестра, і ми поїхали з нею до клініки. З собою мене попросили взяти пакунки від мого українського метадону. У клініці зробили аналіз, який підтвердив наявність метадону в організмі та ВСЕ! Із цього моменту я стояла на програмі ЗПТ. Жодних українських медичних документів, виписок у мене не вимагали. Перший тиждень отримувала щодня, потім почали давати із собою на добу.

До речі, у мене ще й тромбофлебіт, тож мені видають пігулки і від нього.

Взагалі люди тут незлі і всі хочуть якось допомогти. Жодного негативу з боку данців я не відчула. Навколишні дуже доброзичливі та усміхнені. Єдине, що для мене було не звичним, це, як місцеві вирішують будь-які питання — вони взагалі нікуди не поспішають і ні про що не хвилюються. Ну, наприклад, мій 4-річний син захворів — температура 39, кашель, біль у горлі. Мені сказали, що швидку можна викликати, тільки якщо він знепритомніє, у нього буде тривала затримка дихання і т.п. Я все ж таки наполягла на консультації лікаря «телефоном». Вона (лікарка) говорила представнику комуни, як я маю обмацати сину живіт, подивитися горло, і все це я мала зробити сама!

Я попросила, щоби виписали рецепт на сироп від кашлю, але мені відмовили, мовляв, немає необхідності. Добре, що я захопила із собою з України залишки сиропу від кашлю та дитячий панадол. Я полоскала синові горло тим, що змогла знайти (сода та сіль). Минуло ще три дні, сироп закінчувався, а кашель не проходив. На 4 добу ми все ж таки потрапили до лікаря, який порадив давати хворому тепле питво (при цьому лікар навіть не «послухав» дитину). Через тиждень я добилася рецепту на сироп від кашлю та стрепсілс. Зараз п’ємо. Коротше, хворіти тут не заведено, а лікуватися заведено не так, як у нас. Якщо температура 40 і тримається більше 4 днів, тоді це може розглядатися як симптом хвороби.

Загалом, як і скрізь, є своє підводне каміння, але я дуже сподіваюся, що все налагодиться. Головне, вірити у краще і прагнути до нього.

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

Поки що, до нашої Перемоги (а в Перемозі я впевнена) шукатиму роботу в Данії. Тут у Баллерупі багато робочих місць – буквально вчора ввечері до нас (українських біженців) приходив знайомитись місцевий мер. І він запевнив, що робота знайдеться всім. Тому що саме тут не вистачає робітників на виробництві інсуліну. Багато і інших варіантів. Дітей вже записали до школи та садка, так що найближчим часом вони почнуть їх відвідувати.

Зараз, поки я чекаю документи та дозвіл на проживання, ми відходимо від пережитого, гуляємо, знайомимося з архітектурою та пам’ятками. Нам пообіцяли, що незабаром ми зможемо відвідувати басейн та теніс.

Підготувала матеріал: Наталія Дорофєєва для сайту БО “Легалайф-Україна”

Публікація інтерв’ю стала можлива завдяки підтримці Уряду Канади в рамках проекту «Голос жінок та лідерство – Україна», що впроваджується Українським Жіночим Фондом (УЖФ). Відповідальність за зміст інформації несе БО «Легалайф-Україна». Інформація, що представлена у виданні, не завжди відображає погляди Уряду Канади і УЖФ.

• 
  РОБОТА З КЛІЄНТАМИ ВІЙСЬКОВИМИ З ПТСР: ПОРАДИ СЕКС-ПРАЦІВНИЦЯМ
  Зі слів секс-працівниць, сьогодні переважна більшість клієнтів – це військові, багато хто з них прибуває з фронту, з зони бойових дій, є й такі, хто працює по містах. У першій рік війни дівчата говорили, що такі клієнти не дуже відрізняються від цивільних, їх потреби, сексуальні вподобання та поведінка такі ж, як і у інших чоловіків. […]
• 
  СТОСУНКИ З КОХАНИМИ ТА РОДИЧАМИ: ЯК ПЕРЕЖИТИ ВІЙНУ РАЗОМ
  Війна – потужний тригер, що змушує думати по-іншому, змінює цінності, підштовхує до швидких рішень. Вже зараз зрозуміло: стосунки пар змінилися. Це відчувається шкірою, у словах та вчинках. Важливо усвідомити, що зміни, що відбулися, не є однозначними. Крім цього, через війну чимало українських сімей вимушено живуть кількома поколіннями разом. Не дивно, що кількість та складність внутрішньо […]
• 
  НАЦІОНАЛЬНИЙ ДІАЛОГ ДО МІЖНАРОДНОГО ДНЯ БОРОТЬБИ З НАСИЛЬСТВОМ ЩОДО ЖІНОК
  27 листопада 2023 року за ініціативи БО “100 відсотків Життя”, БО “Позитивні жінки”, БО “ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА”, ВОЖН “ВОНА” відбулось обговорення міжнародного досвіду протидії різних форм насильства щодо жінок, представлення національних законопроєктних ініціатив в сфері протидії насильству, вироблення спільних підходів щодо адвокації законопроєктних ініціатив в рамках проведення НАЦІОНАЛЬНОГО ДІАЛОГУ ДО МІЖНАРОДНОГО ДНЯ БОРОТЬБИ З НАСИЛЬСТВОМ ЩОДО ЖІНОК. […]
• 
  50% з тих секс-працівниць, які зазнали насильства, не отримали допомоги через стигму та дискримінацію
  за результатами дослідження серед секс-працівників України (СП), проведеного в 2023р. у рамках оцінювання доступності та якості послуг для СП в умовах військової агресії Російської Федерації в Україні. Оцінювання реалізовано БО «ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА» за підтримки БО «МЕРЕЖА 100%» за фінансування Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією
• 
  Модератор/ка для проведення VI Всеукраїнського Форуму секс-працівників України
  БО “ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА” ПРОДОВЖУЄ КОНКУРС НА ВАКАНСІЮ: Модератор/ка для проведення VI Всеукраїнського Форуму секс-працівників України. Конкурсна документація складається з:– Оголошення (із зазначеними умовами проведення конкурсу); Конкурсна пропозиція (Додаток 1); Дані щодо оплати виконавця (Додаток 2)та додається за посиланням Перелік документів, які необхідно подати: 1. Інформацію щодо ставок оплати за останні три роки за встановленою формою (форма додається до оголошення) – додаток 2. 2. […]
• 
  Фасилітатор для проведення VІ Всеукраїнського Форуму секс-працівників України
  БО “ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА” ПРОДОВЖУЄ КОНКУРС НА ВАКАНСІЮ: Фасилітатор для проведення VІ Всеукраїнського Форуму секс-працівників України. Конкурсна документація складається з:– Оголошення (із зазначеними умовами проведення конкурсу); Конкурсна пропозиція (Додаток 1); Дані щодо оплати виконавця (Додаток 2)та додається за посиланням Перелік документів, які необхідно подати: 1. Інформацію щодо ставок оплати за останні три роки за встановленою формою (форма додається до оголошення) – додаток 2. 2. Заповнений, […]