гаряча лінія
ukr
ГАРЯЧА ЛІНІЯ ДЛЯ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ.  ЦІЛОДОБОВО.

ТЕЛЕФОНУЙТЕ ЯКЩО:
  • 📌 співробітники поліції вимагають у Вас гроші, примушують до складання/підписання незаконних протоколів, проводять незаконні обшуки;
  • 📌 Ви піддаєтеся фізичному та психологічному насильству з боку поліції (моральне приниження, образа, примус до співпраці, примус до сексу, згвалтування і т.д.);
  • 📌 Ви піддаєтеся насильству;
  • 📌 у Вас намагаються забрати дитину/позбавити батьківських прав, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вас шантажують, залякують або обмежують свободу;
  • 📌 Вам відмовляють у наданні медичних послуг, посилаючись на Ваш вид діяльності;
  • 📌 Вам потрібна допомога в отриманні паспорта, оформленні прописки і т.д.

Як різні законодавчі підходи впливають на секс-працівників

30 Січ 2020 19:01:21
0
комментариев

Проституція є стигматизованою суспільною проблемою, через яку завжди виникали суперечки і дискусії. Відсутність послідовності в міжнародних підходах до оцінки проституції, як явища, говорить про її суперечливу природу. Загалом ця практика асоціюється з передачею захворювань, торгівлею людьми та різними видами злочинної діяльності. У всьому світі налічується понад 42 мільйони повій. З них 80% – жінки, тому проституція переважно розглядається як гендерна проблема.

Дискурс навколо проституції розділився на дві точки зору; одні стверджують, що проституція є експлуатацією, інші вважають, що проституція є законною роботою і повинна бути визнана як така. Останню позицію займають ліберальні феміністки, які стверджують, що проституція розширює можливості праці, що може бути вигідно як жінкам, так і чоловікам при узгоджених обставинах. Радикальні феміністки наполягають на протилежному, роблячи висновок, що проституція є засобом, що посилює насильство відносно жінок.

Конвенція Організації Об’єднаних Націй 1979 року «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» активно використовувала аргументи радикальних феміністок, закликавши держави «вживати всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, щодо припинення всіх форм торгівлі жінками та експлуатації проституції жінок». Згодом «ООН-жінки» (Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок) стала дотримуватися більш ліберальної точки зору на проституцію, ввівши в обіг термін «секс-праця». Однак організація зберігає експлуатаційну конотацію професії та зберігає нейтралітет щодо цього питання, не закликаючи ні до декриміналізації, ні до легалізації проституції/секс-праці. Ця розбіжність у поглядах в структурі «ООН-жінки» відображена в міжнародному законодавстві, коли країни застосовують різні варіанти підходу до контролю за проституцією; криміналізація, легалізація та декриміналізація.

Криміналізація

Криміналізація робить проституцію незаконною відповідно до положень національного кримінального кодексу. Метою криміналізації є зниження доступності проституції шляхом заборони діяльності деяких або всіх сторін, залучених в торгівлю. Криміналізація може бути розділена на три підкатегорії; «Заборона», аболіціонізм і нео-аболіціонізм (званий ще як нордична/шведська модель).

Перше – «заборона» – забороняє всі форми проституції через кримінальне право і правоохоронні органи. При такому підході проституція розглядається як принизлива професія, яка протистоїть основам людської гідності. Заборону було прийнято більшістю штатів США, а також країнами Близького Сходу.

Друге – аболіціонізм – він спрямований на обмеження проституції шляхом покарання всіх пов’язаних з нею видів діяльності, таких як сутенерство, утримання борделів і звідництво, на відміну від проституції. Цей метод вимагає заборони на публічні клопотання, визнаючи негативний соціальний вплив відкритої практики професії.

Третє, подібно аболіціонізму, це нео-аболіціонізм або нордична/шведська модель. Нео-аболіціоністський підхід відрізняється від аболіціонізму криміналізацією покупки сексуальних послуг. Логіка нео-аболіціонізму полягає в тому, щоб знизити попит на проституцію, орієнтуючись на криміналізацію покупки послуг. Ця модель була прийнята в таких країнах, як Мартині́ка, Беліз, Канада, Ісландія, Північна Ірландія і Ірландія, і передбачає, що скорочення попиту на секс-працю обмежить пропозицію секс-послуг. Проте, падіння попиту іноді змушує жінок знижувати ціни або звертатися за допомогою до третіх сторін для придбання більш широкої клієнтури. Крім того, відповідно до цієї моделі, клієнтура зводиться до людей, які готові порушити закон, що може дати привід до сутичок між покупцем і продавцем з високим ступенем ризику або насильницькими діями.

В кінцевому підсумку криміналізація сподівається, що страх перед арештом буде утримувати людей від входу в галузь і участі в ній. Проте, є мало доказів, що підтверджують ефективність трьох підходів криміналізації. У багатьох випадках криміналізація проституції створює більше проблем, ніж вирішує. У відповідності з моделями заборон і аболіціонізму, коли жінки звинувачуються в проституції або злочинах, пов’язаних з проституцією, їх часто штрафують або заарештовують. Замість того, щоб виступати в якості засобу запобігання, покарання у вигляді штрафу або арешту може ще більше сприяти проституції. У більшості випадків, коли жінки обтяжені штрафом, вони продовжують займатися проституцією, щоб сплатити штраф, а коли звинувачуються в скоєнні злочину, судимість ставить під загрозу можливість працевлаштування в майбутньому, що змушує жінок залишатися в індустрії.

Криміналізація проституції також робить жінок більш уразливими в плані жорстокого поводження з боку правоохоронців. Наприклад, в Камбоджі співробітники поліції використовували Закон про припинення торгівлі людьми та сексуальної експлуатації для експлуатації та наруги над секс-працівниками. Поліцейські часто використовують заборону «здирництва» як привід для публічного переслідування і причіпок до повій. У деяких випадках секс-працівники були змушені платити хабарі, щоб уникнути арешту, або піддавалися зґвалтуванню співробітниками поліції після затримання.

Легалізація

Легалізація розглядає проституцію як законну професію тільки в обумовлених державою обставинах. Повіям дозволяється продавати сексуальні послуги тільки відповідно до правил, регульованих трудовим, кримінальним і іншим законодавством. Типові правила включають обов’язкові перевірки здоров’я, дозволу на роботу та дотримання зон ліцензування/толерантності. Легалізація прийнята в таких країнах, як Нідерланди, Німеччина, Австрія, Греція, Туреччина, Сенегал, США (штат Невада) і в деяких штатах Австралії.

Легалізація, однак, часто передбачає дуже суворий контроль. У Нідерландах проституція є законною, але уряд накладає суворі правила на галузь, такі як контроль над борделями, обов’язкова реєстрація та перевірка даних власників і операторів. За голландським законодавством борделі повинні дотримуватися правил техніки безпеки. Багато хто критикує, що ці вимоги, які дорого коштують, призвели до того, що індивідуальні секс-працівники та дрібні оператори були витіснені з бізнесу, що дозволило великим борделях монополізувати галузь. Хоча регулювання приносить користь секс-працівникам голландської національності, тим що відповідають вимогам реєстрації, проте ті, хто не відповідає – в основному іммігранти або жінки в уразливому становищі – вимушені в цій ситуації працювати нелегально, внаслідок чого виявляються більш схильними до ризику.

Декриміналізація

Декриміналізація розглядає проституцію як легальну професію, відміняючи усі закони, що криміналізують проституцію і інші аспекти торгівлі. Головна відмінність між легалізацією і декриміналізацією полягає у відсутності нормативних актів і законів, спеціально розроблених для проституції. Як і будь-які інші працівники, повії повинні дотримуватися стандартних правил і законів; наприклад, вони зобов’язані платити податки. Мета декриміналізації – не дати секс-праці піти в підпілля, надаючи повіям ті ж права, що і іншим працівникам. Декриміналізація була здійснена в таких країнах, як Нова Зеландія, Кабо-Верде і в двох австралійських штатах.





Багато секс-працівників високо оцінили підхід Нової Зеландії до секс-праці, вважаючи, що їх закони надають професії ту легітимність, яку вона заслуговує. У 2003 році в Новій Зеландії був прийнятий Закон про реформу проституції, який, крім інших положень, дозволяє жінкам працювати в групах для більшої безпеки і вимагає ліцензій від будь-яких сторонніх операторів. З моменту його прийняття 60% працівників секс-бізнесу відчували себе більш схильними до відмови від клієнтів, а 95% вважають, що їх права захищені краще. Але також є думка, що досвід секс-працівників Нової Зеландії не може бути репрезентативним для всього світу.

У березні 2020 року ООН проведе щорічну конференцію Комісії щодо становища жінок, а потім два форуми з питань рівності (Generation Equality forums), які пройдуть в травні в Мехіко і в липні в Парижі. Наразі «ООН-жінки» формують консультативну групу для проведення дебатів щодо реформування політик в 2020 році. Оскільки 15% заявок на участь в дискусії вже надійшли зі Сполучених Штатів, є побоювання, що ця панель не буде репрезентативною для вирішення глобальних проблем, пов’язаних з проституцією. Щоб сприяти гендерній рівності, майбутні дискусії, пов’язані з цією проблемою, повинні бути зосереджені на наданні більшої кількості прав секс-працівникам і мають бути стурбованими щодо проблем забезпечення рівних економічних можливостей для жінок.

Авторка тексту: Емілі Муллін

Опубліковано 20 січня 2020 на порталі theowp.org

На фото – жінки в борделі Неаполя в 1945-му році