ЯК ШВЕДСЬКА МОДЕЛЬ ПОВНІСТТЮ ЗМІНИЛА ЖИТТЯ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ ФРАНЦІЇ. ЧАСТИНА 1: ІСТОРІЯ ПИТАННЯ

У 2019 році у Франції за шість місяців було вбито 10 секс-працівниць. Активісти наполягають, що у цьому винна «шведська/скандинавська модель» та її криміналізація клієнтів. Журналістка видання opendemocracy.net Поліна Баклакова провела власне розслідування для підтвердження цієї версії. (Від редакції: у зв’язку з великим обсягом розслідування ми вирішили розділити його на кілька частин. Повна оригінальна версія англійською мовою знаходиться за посиланням тут)

У серпні 2018 року Ванесса Кампос (Vanessa Campos) померла, дивлячись у дуло пістолета поліцейського офіцера.

Але не сам офіцер убив її в самому серці паризького Булонського лісу — великого громадського парку на околиці міста та одного із найвідоміших місць секс-праці у Франції. Розслідування вбивства довело, що за кілька днів до цього в тому ж районі машину поліцейського було зламано і його табельний пістолет викрадено групою невідомих. Через кілька ночей ця група злочинців, у яких тепер був пістолет, вирішила швидко заробити трохи грошей, пограбувавши когось у лісі. Вони знали про репутацію Булонського лісу і, ймовірно, припускали, що багато покупців сексу ходитимуть у темряві наодинці з готівкою. Тож вони пішли туди. Коли вони натрапили на Кампос та її клієнта, вони завдали удару. Кампос покликала на допомогу та спробувала втрутитися. І тоді один із грабіжників натиснув на курок.

Ланцюг подій, що призвели до смерті Кампос, викликає багато питань. Насамперед: чому темний та віддалений лісовий масив на околиці міста став одним із центрів паризької секс-праці? За словами Тьєррі Шаффаузера (Thierry Schaffauser), французького секс-працівника та представника профспілки секс-працівників STRASS, відповідь гранично зрозуміла. «Коли Ванесу Кампос вбили, ми почали бити на всі дзвони, тому що для нас було очевидно, що її смерть настала з вини нового закону щодо регулювання секс-праці”.

Новий французький Закон від квітня 2016 року є основою для боротьби з проституцією, натхненною скандинавською моделлю регулювання секс-праці. (У цій статті використовуються як «секс-праця», так і «проституція» як конкретні терміни. «Проституція» використовується тільки для відображення ідеологічної позиції, яку займають уряди та аболіціоністські феміністки). Його ключовими елементами є так звана загальнонаціональна «Програма Виходу», покликана допомогти людям припинити продаж сексу, який є продовженням французького закону про боротьбу з сутенерством, що добре зарекомендував себе, плюс криміналізація купівлі сексу. За словами Шаффаузера, саме останній елемент Закону є причиною того, що Кампос працювала на місці, де її легко могли вбити. “Їй довелося працювати в тій частині лісу, де немає світла і яка дуже далеко”, – пояснив він. Хоча секс-роботою займалися в Булонському лісі протягом десятиліть, раніше все в основному відбувалося на околицях лісу — ближче до інших секс-працівників та доріг, повних світла.

Коли Кампос загинула, багато європейських країн звернули увагу на її вбивство. Франція – ні. Незважаючи на обурення європейської спільноти секс-працівників та чітку лінію, яку вони провели між Законом та її вбивством, лише один французький політик спромігся це прокоментувати. Динаміка зростання злочинів залишається незмінною і сьогодні, хоча за минулі два роки ситуація різко загострилася.

За шість місяців з червня по грудень 2019 року у Франції було вбито щонайменше 10 секс-працівниць. Це вдвічі перевищує і без того разючий показник смерті — один секс-працівник на місяць, який був у Франції 2014 року, за два роки до ухвалення закону. Шаффаузер зазначив, що він ніколи не бачив такого кричущого зростання насильства за всю свою кар’єру секс-працівника та активіста. Він звинувачує цього Закон, як і більшість французьких секс-працівників, численні асоціації охорони здоров’я та впливові неурядові організації, такі як Médecins du Monde. [Médecins du monde, або «Лікарі світу», — міжнародна гуманітарна організація, яка надає невідкладну та довгострокову медичну допомогу найбільш уразливим людям у світі]. Проте жоден політик Франції досі публічно не прокоментував нещодавнє зростання смертності секс-працівників.

У червні 2020 року уряд Франції опублікував Оцінку закону від квітня 2016 року, першу офіційну оцінку законодавства з моменту його ухвалення чотири роки тому. Величезний звіт на 238 сторінках охоплює все: від адміністративних питань, що перешкоджають ефективності, до потреби краще захищати неповнолітніх від проституції. Але на жодній сторінці цього довгоочікуваного звіту не йдеться про насильство, з яким секс-працівники зіткнулися. після ухвалення Закону. Фактично в ньому не згадується, як Закон взагалі вплинув на секс-працівників. «Уряд опитав наші асоціації для підготовки Звіту, але нічого з того, що ми розповіли, не увійшло в остаточний результат», — сказала Сара-Марі Маффесолі (Sarah-Marie Maffesoli), юристка та керівниця проекту захисту прав секс-працівників у Médecins du Monde. — Начебто нас і не існує. Справді, список джерел у звіті показує, що його автори в процесі дослідження явно вважали за краще спілкуватися з організаціями, які виступають проти секс-праці. З двадцяти опитаних асоціацій чотирнадцять є відкрито аболіціоністськими, і лише шість виступають проти аболіціонізму чи більш ухильні у своєму позиціонуванні.

Постійна відданість французького уряду скандинавській моделі відповідає загальносвітовій тенденції. Незважаючи на численні свідчення того, що скандинавська модель та посилення насильства щодо секс-працівників пов’язані, секс-працівникам та їхнім союзникам не вдається переконати прихильників цієї моделі у її недоліках. Чому це відбувається? І які наслідки цієї невдачі для секс-працівників?

Від регламентування до нео-аболіціонізму

Проведемо для початку урок історії. У перші роки ХХ століття Франція дотримувалася регламентаційного підходу до проституції. Держава контролювала секс-працівників через обов’язкові медичні огляди, країна намагалася обмежити секс-роботу більш контрольованими приміщеннями у вигляді публічних будинків або закритих борделів. Закон Марти Рішар (Marthe Richard law), ухвалений 1946 року, окреслив зміну підходу: після запровадження цього Закону за кілька місяців було закрито 1400 борделів. Також було створено служби профілактики та «соціальної реабілітації» для секс-працівниць у великих французьких містах. В результаті секс-бізнес у Франції в основному перемістився на вулиці, але деякі заповзятливі секс-працівниці натомість вирішили знайти творчі способи обійти Закон. Почалася гра у кішки-мишки.

«Після ухвалення закону Марти Рішар секс-працівниці вирішили купувати студії у будинках на вулицях, — сказала Енн (ім’я змінено). Енн (Anne) – громадянка Франції, працювала повією з 2002 по 2018 рік і більшу частину останнього десятиліття вона була частиною активістської сцени Парижа. «На [вулиці Сен-Дені] є кілька будівель на чотири-п’ять поверхів. Вони були повністю зайняті секс-працівниками», — сказала вона. «Двадцять років тому у будівлі, де я працювала, ми всі були повіями. Ми взагалі володіли цим будинком».

Але, незважаючи на постійну присутність секс-працівників як у будівлях, так і на вулицях, ставлення суспільства до секс-праці стало змінюватися. Заохочування до регулювання проституції виходило з ідеї, що повії — це «соціальні збоченці», за якими потрібно уважно стежити і відмовляти від їхніх найгірших спонукань. Тим часом аболіціоністське мислення стверджувало, що повії є жертвами насильства, властивого їх роботі, і що вони мають бути врятовані та реабілітовані у «нормальному» суспільстві. Аболіціоністки Франції були також тісно пов’язані з особливим напрямом фемінізму, який розглядає проституцію як «образливе за своєю суттю заняття» і вважає продаж свого тіла одним із найбільших факторів, що сприяють женоненависництву та патріархату в суспільстві. І саме ця лінія аргументації перемогла у Франції в середині минулого століття.

1956 року французький уряд оголосив домагання на вулиці кримінальною провиною. Через чотири роки країна ратифікувала Конвенцію Організації Об’єднаних Націй про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами. У тому ж році було видалено всі державні та медичні записи, пов’язані з проституцією. Було створено більше профілактичних програм, а регулювання проституції було заборонено. До 1970-х років секс-працівників регулярно штрафували за залучення клієнтів. У 1975 році в країні було прийнято Закон, за яким секс-працівникам, винним у неодноразових домаганнях, загрожувало ув’язнення.

Тим не менш, незважаючи на зростаючу критику щодо секс-роботи, вона залишалася законною – купівля та продаж сексу ніколи не були явно забороненими. Насправді, до 1990-х років єдиним офіційно криміналізованим аспектом проституції було сутенерство або отримання прибутку від секс-роботи третьою особою – те, що залишається в рамках закону, що діє сьогодні. Ця «сіра зона» створила плутанину навіть для юристів: проституція, яка одночасно ігнорується законом, але проти якої ведеться боротьба шляхом її скасування, не мала чіткого правового статусу.

У 1994 році в країні було введено кримінальну відповідальність за активне залучення клієнтів секс-працівниками. Потім, у 2003 році, Франція ухвалила новий Закон про національну безпеку (відомий у просторіччі як Закон Саркозі на честь колишнього президента Франції Ніколя Саркозі) (Law for National Security – Sarkozy Law), який криміналізірував пасивне домагання, а також придбання, торгівлю та купівлю сексуальних послуг у повії «в особливо вразливому становищі». За законом Саркозі було винесено лише кілька вироків, але багато людей було заарештовано та взято під варту. Відповідно до цієї політики «інституціоналізованого переслідування», як назвала це французька Ліга прав людини (French Ligue des Droits de L’Homme), якщо хтось був спійманий на домаганні, він міг вирушити у в’язницю терміном до двох місяців і бути оштрафований на 3750 євро.

Непідтверджені свідчення секс-працівників показують, що навіть коли уряд зробив середовище навколо секс-роботи репресивнішим, люди продовжували продавати секс. Закон про заборону домагань не зміг покласти край секс-роботі. Отже, у 2011 році Національні збори Франції (French National Assembly) означили другий зсув у стратегії, ухваливши резолюцію, що підтвердила неоаболіціоністську позицію країни щодо проституції. На розробку наступного закону пішло понад чотири роки, і у квітні 2016 року його було нарешті ухвалено.

Новий Французький Закон від квітня 2016 року зробив наступні нововведення:

1. Скасував статтю про заборону домагання Закону про Національну Безпеку.

2. Криміналізував покупку сексу. Порушників, які вперше порушили правила, оштрафують на 1500 євро, за повторне порушення — на 3750 євро.

3. Створено загальнонаціональну «програму виходу» з проституції, якою керують аболіціоністські організації. Секс-працівники можуть за певних умов подати заявку на участь у цій програмі; якщо вони схвалені, вони можуть отримати тимчасовий дозвіл на проживання.

4. Зміцнив прихильність Франції до боротьби з торгівлею людьми.

5. Продовжив кримінальну відповідальність за сутенерство або отримання прибутку від секс-роботи як третя особа.

6. Почав боротьбу з т.зв. «гламуризацією» проституції на тій підставі, що це націлено на молодих людей та заманює їх у індустрію.

На папері Франція запровадила цей Закон, щоб посилити боротьбу з проституцією та врятувати «людей, які опинилися в ситуації проституції» — термін, який звучить майже так само дивно французькою, але служить для того, щоб пролити світло на ставлення уряду до секс-працівників як до пасивних суб’єктів, які можуть не потрапити в деградуючу промисловість. Але Шаффаузер підозрює, що справжня мотивація ухвалення закону — стара як світ історія: загравання з виборцями. «Мери та місцеві політики хочуть отримати на перевиборах голоси людей, які скаржаться на секс-працівників на вулицях, і при цьому вони знають, що секс-працівники зазвичай не голосують. Як правило вони мігранти, а якщо і не мігранти, то вони все одно не голосуватимуть, тому що голосувати (їм) нема за кого». Близько 80 відсотків вуличних секс-працівників у Франції – мігранти. Криміналізація клієнтів, за його словами, є тією ж метою. «[Політики] знають, що якщо у вас немає клієнтів у певній сфері, ви йдете, бо ви не заробляєте там грошей. І для них це добре, бо повії у вашому районі можуть відштовхнути людей від покупки квартири».

Енн була успішною секс-працівницею. Більше того, їй дуже подобалася її робота. «Життя, яке в мене було, не дуже легке, але я віддаю перевагу саме йому, поки у мене є найкращі умови для практики», — сказала вона. Але умови роботи Енн та її колег змінилися, коли новий Закон набув чинності. Вона протрималася два роки за новим законом, перш ніж пішла з бізнесу. «Я перестала працювати, бо вигоріла і не бачила майбутнього. Моє тіло втомилося, як і мій розум», – сказала вона. «Після ухвалення Закону гроші перестали надходити. У мене було б два клієнти на день, я заробляла б достатньо, щоб жити, але я хочу не виживати, а хочу, як і всі інші, мати хороше життя».

Спостереження за тим, як новий Закон вплинув на її колег, також завдало їй величезної психологічної шкоди. У період з 2016 по 2018 рік вона поступово скорочувала години роботи, щоб упоратися із ситуацією. «До того, як я стала активісткою у 2010 році, я працювала з 6 вечора до першої години ночі. Але до кінця роботи я так втомлювалася, що в мене не було настрою. Тоді я почала працювати з 8 вечора до 11», – сказала вона. «Я більше не думала про те, щоб заробити більше, бо з цим законом все було так хріново. Я бачила, як мої колеги плакали та казали, що вони більше не можуть заробляти. Було важко, бо ми програли бій. Зрештою, я перестала спускатися сходами на вулицю. Я просто приймала клієнтів телефоном».

У 2018 році дослідження, проведене на замовлення Médecins du Monde, показало, що у 63% секс-працівників погіршилася якість життя після ухвалення нового Закону. Прямі наслідки криміналізації клієнтів було названо головною причиною.

Продовження розслідування за посиланням тут

Текст Поліна Баклакова

Опубліковано 16 жовтня 2020 року на порталі opendemocracy.net