Необхідно захищати права секс-працівників. Коментар Комісара з прав Людини Ради Європи

15 лютого 2024 року, Страсбург

Реалії життя секс-працівників по всій Європі викликають серйозне занепокоєння з погляду прав людини. Дуже важливо підходити до цього важливого та складного питання з повним розумінням наслідків для прав людини, пов’язаних із високим рівнем насильства та недостатнім захистом з боку правоохоронних органів та системи правосуддя; стигмою; багатошаровою дискримінацією, яка призводить до ізоляції та обмеженого доступу до основних послуг, включаючи житло та охорону здоров’я. Всі ці фактори створюють умови для збереження культури безкарності за злочини, скоєні проти секс-працівників, що, своєю чергою, призводить до ще більшого насильства.

Після консультацій із секс-працівниками по всій Європі, їхніми представницькими організаціями, відповідними міжнародними організаціями та експертами я закликаю до підходу до секс-роботи, який міцно заснований на правах людини та зосереджений на ефективному захисті прав секс-працівників, ставлячи їхню безпеку, самостійність та тілесну автономію вище стереотипів та помилок. Секс-працівники, як і всі люди, мають право на захист від дискримінації за ознакою занять. Вони повинні мати рівний доступ до основних прав людини, послуг та правового захисту незалежно від обраної ними професії.

Схильність до насильства та недостатній захист з боку правоохоронних органів та системи правосуддя

На всьому континенті секс-працівники часто стикаються з високим рівнем насильства та жорстокого поводження. В основному це пов’язано з їхньою маргіналізацією та небезпечними умовами праці, а також згубним ставленням, яке зберігається в суспільстві. Насильство може приймати різні форми - від словесних образ і загроз, переслідування та домагань, у тому числі в Інтернеті, до пограбувань, фізичних нападів, згвалтувань та сексуального насильства, злочинів на ґрунті ненависті і навіть убивств. З тих же причин секс-працівники наражаються на високий ризик стати жертвами інших серйозних порушень прав людини, таких як торгівля людьми та експлуатація.

У багатьох державах-членах ЄС відсутні офіційні дезагреговані дані, які б дозволили виявляти та нумерувати насильницькі злочини, скоєні проти секс-працівників. Наявні дані в основному ґрунтуються на інформації, наданій НУО, в які секс-працівники конфіденційно повідомляють про інциденти, щоб попередити інших. Згідно з наявною інформацією, коло злочинців варіюється. У багатьох країнах секс-працівники повідомляють, що поліція та правоохоронні органи можуть самі брати участь у насильстві над ними чи увічнювати його. Випадки переслідування та жорсткого поліцейського контролю щодо секс-працівників настільки поширені, що секс-працівники схильні сприймати поліцію як загрозу, а не як гаранта їхньої безпеки, і більшість із них не довіряють здатності чи бажанню поліції захистити їх. Секс-працівники також часто не хочуть повідомляти про насильство та інші порушення прав людини, яких вони зазнали або свідками яких вони стали, через страх стигматизації, судового переслідування, санкцій чи депортації, навіть у тих країнах, де сам продаж сексуальних послуг не є незаконною. Тому влада повинна приділяти пріоритетну увагу захисту секс-працівників, забезпечуючи їм можливість повідомляти про злочини, не побоюючись правових наслідків, та притягуючи до відповідальності тих, хто чинить насильство щодо них.

Як зазначає GREVIO (Group of Experts on Action of Violence of Women and Domestic Violence /Istanbul Convention), орган з моніторингу Конвенції Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством (Стамбульска конвенція), у прокуратурі та судовій системі також зберігаються шкідливі стереотипи, засновані на уявленнях про те, що "жертвами згвалтувань можуть бути тільки невинні жінки та дівчата", що може негативно вплинути на рішення, що приймаються у системі правосуддя щодо секс-працівників.

Стигматизація та множинні і пересічні форми дискримінації

Секс-працівники страждають від стійкої стигматизації секс-праці як ганебної, так і безчесної. Високий рівень прийнятої в суспільстві неповаги, залякування та дискримінації на підставі їхньої передбачуваної невідповідності соціальним та гендерним нормам сексуальної поведінки перешкоджає їх спробам вести самостійне життя. Стигматизація часто призводить до того, що секс-працівники приховують свою участь у секс-роботі і живуть під постійним страхом бути розкритими і зазнати публічної ганьби для себе та своїх сімей. Стигматизація також заважає їм отримувати адекватні медичні послуги та може вплинути на доступ до житла, освіти чи догляду за дітьми.

Особливу тривогу викликає становище з правами людини секс-працівників, які належать до груп, що стикаються з численними формами дискримінації, що перетинаються, включаючи мігрантів, осіб, які зазнають расової дискримінації, трансгендерів або людей з обмеженими можливостями або тривалими захворюваннями. Те, як сприймається їх особистість чи статус, ставить їх у ситуацію ще гострішої ізоляції та безпорадності. Особи, що належать до цих груп, найчастіше вже маргіналізовані у суспільстві та мають труднощі з доступом до звичайного ринку праці.

Криміналізація секс-праці

У багатьох країнах секс-робота або залучення до неї третіх осіб, тобто так звані "закупівельні послуги", такі як купівля сексу, "сутенерство", "утримання борделів", здавання квартир секс-працівникам та реклама, криміналізовані або така криміналізація розглядається. Однак дані, представлені міжнародними правозахисними організаціями, відповідними органами ООН, а також розповіді самих секс-працівників свідчать про те, що захист секс-працівників та їх прав не може бути забезпечений за допомогою криміналізації секс-роботи.

У 2016 році Робоча Група ООН з питань дискримінації щодо жінок у законодавстві та на практиці (“the UN Working Group”) зазначила, що криміналізація жінок у секс-роботі "ставить їх у ситуацію несправедливості, вразливості та стигми і суперечить міжнародному праву прав людини ". Вона наголосила, що застосування каральних положень, що регулюють контроль жінок над власним тілом, таких як положення про секс-роботу, є жорсткою та невиправданою формою державного контролю та утискає гідність та тілесну недоторканність жінок, обмежуючи їх самостійність у прийнятті рішень щодо власного життя та здоров’я.

На думку організацій секс-працівників та правозахисників, криміналізація третіх осіб - навіть за відсутності криміналізації самої секс-роботи - автоматично і безпосередньо впливає на самих секс-працівників, оскільки їхній робочий простір загалом стає криміналізованим, що призводить до посилення стигматизації їхньої роботи та зростання ризиків насильства. У зв’язку з цим Європейський Суд з Прав Людини (European Court of Human Rights - “the Court”), у своєму рішені про прийнятність справи "М.А. та інші проти Франції" (M.A. and others v. France) ухвалив, що заявники, 261 людина різних національностей, які законно займаються секс-роботою у Франції, мають право претендувати на статус жертви відповідно до Європейської конвенції з прав людини.

У цій справі заявники стверджують, що французький закон 2016 року, який криміналізує купівлю сексуальних послуг між дорослими за взаємною згодою, змушує їх працювати підпільно та в ізоляції, наражаючи їх на більший ризик для їхньої фізичної цілісності та життя. Вони також стверджують, що це стосується їхньої свободи визначати, як їм жити в особистому житті, що є порушенням статей 2 (право на життя), 3 (заборона тортур) та 8 (право на приватне та сімейне життя) Конвенції. Рішення суду про те, чи були такі порушення, поки не винесено.

Результати опитування 185 осіб, які займаються секс-роботою по всій Англії у 2019 та 2020 роках, показують, що криміналізація третіх осіб також впливає на таких людей, як члени сім’ї, друзі та колеги, які хочуть допомогти секс-працівникам. В зв’язку з цим  НПО Front Line Defenders виявила, що такі закони ще більше ставлять під загрозу та підривають роботу правозахисників, у тому числі тих, хто веде роботу по боротьбі з торгівлею людьми, оскільки вони роблять небезпечним чи незаконним проведення активістами просвітницької роботи з питань здоров’я та прав людини у борделях чи контакти з жертвами зі страху бути заарештованими та звинуваченими у злочинній діяльності.

У 2023 році Робоча група ООН дійшла висновку, що "нині існує достатньо доказів шкоди будь-яких форм криміналізації секс-роботи, включаючи криміналізацію клієнтів та діяльність, пов’язану з "третіми особами"".

Секс-праця у зв’язку із сексуальною експлуатацією та торгівлею людьми

Як нещодавно зазначила Робоча Група ООН, сильно поляризовані погляди на взаємозв’язок між секс-роботою, торгівлею людьми та сексуальною експлуатацією, фемінізмом та правами людини обмежують реальний прогрес у захисті прав людини секс-працівників.

Аргумент, що часто висувається на користь криміналізації та придушення секс-роботи або деяких її аспектів, який прирівнює секс-роботу за участю дорослих за взаємною згодою до насильства щодо жінок, не враховує різниці між секс-роботою та насильством у секс-роботі. Він також ігнорує той факт, що ґендерне насильство вже криміналізоване і що держави-члени зобов’язані запобігати та боротися з цією формою насильства, незалежно від того, чи займаються жертви секс-роботою чи ні. Крім того, він ігнорує різноманітність людей, які займаються секс-роботою, їх життєві реалії та умови, не поважаючи їхньої автономії та здатності робити вибір щодо свого тіла та життя.

GREVIO зазначили, що Стамбульська конвенція не визначає секс-роботу (проституцію) як форму насильства щодо жінок. Натомість вона фокусується на підтримці та захисті жінок, які займаються секс-роботою, у разі будь-яких проявів ґендерного насильства, з якими вони можуть зіткнутися. У цьому зв’язку GREVIO закликала держави враховувати у своїй політиці та заходах боротьби з насильством щодо жінок особливий ризик множинної та міжсекторальної дискримінації, яких зазнають жінки, які працюють у секс-бізнесі, а також їхні проблеми з доступом до загальних та спеціалізованих служб підтримки, включаючи доступ до притулків.

У цьому зв’язку організації Amnesty International і Human Rights Watch підкреслили, що змішання поняття "торгівля людьми" та "секс-праця" може призвести до прийняття надто масштабних ініціатив, які можуть зробити секс-працівників та людей, які стали жертвами торгівлі людьми, більш уразливими для насильства та шкоди. Крім того, існує недостатньо доказів, які дозволяють припустити, що такі підходи ефективні у боротьбі з торгівлею людьми з точки зору запобігання, виявлення та захисту жертв, а також підтримки судового переслідування злочинців.

Щодо криміналізації третіх осіб, то її прихильники стверджують, що таке законодавство знижує попит, допомагає зменшити обсяг секс-роботи в цілому та сприяє боротьбі з ґендерним насильством та торгівлею людьми з метою сексуальної експлуатації. Тим не менш, у деяких державах, згідно з постійними звітами, кількість комерційних сексуальних послуг не тільки не скоротилася, але, можливо, навіть зросла у період після запровадження кримінальної відповідальності. Більше того, низка організацій боротьби з торгівлею людьми, включаючи Глобальний альянс проти торгівлі жінками і La Strada International, вважають, що криміналізація купівлі сексуальних послуг не має доведеного впливу на запобігання та боротьбу з торгівлею людьми і навіть може завадити виявленню жертв торгівлі людьми серед секс-працівників та їхньому захисту.

Ці суперечливі дебати та помилки також викликані відсутністю консультацій із основними зацікавленими сторонами. Секс-працівники та їхні представники, з якими я спілкувався, пояснили мені, що з ними або взагалі не радяться перед прийняттям рішень щодо їхньої роботи та життя, або, навіть якщо з ними радиться, їхня думка не враховується всерйоз.

Множинні бар’єри у доступі до прав

Підхід до секс-роботи, заснований на правах людини, також означає, що доступ до прав секс-працівників повинен активно полегшуватися, будь то доступ до притулку для жертв насильства або торгівлі людьми відповідно до відповідних стандартів Ради Європи або доступ до соціальних прав, в тому числі охорона здоров’я, житло, освіта та трудові права.

Як уже говорилося у тематичних доповідях Комісара про право на здоров’я та про сексуальне і репродуктивне здоров’я та права жінок в Європі, секс-працівники стикаються із серйозними перешкодами на шляху забезпечення свого права на здоров’я, незважаючи на їх підвищені потреби у медичній допомозі. Це призводить до значного погіршення стану здоров’я. Викликає тривогу той факт, що секс-працівники в Європі також стикаються з низкою примусових практик та порушень конфіденційності, які підривають їх сексуальне та репродуктивне здоров’я та права, при цьому багато держав-членів ЄС досі не вжили ефективних заходів для забезпечення їх рівного та безперешкодного доступу до цих прав.

Навіть там, де секс-робота не є кримінальним злочином, регулювання секс-роботи в деяких країнах може бути настільки обмежувальним, що це завдає шкоди доступу секс-працівників до прав і призводить до того, що більша частина секс-роботи відбувається поза правовим полем. Це означає, що секс-працівники наражаються на ризик санкцій або штрафів, як у країнах, де секс-робота криміналізована. Наприклад, у Греції особливі вимоги, такі як бути "самотнім, розлученим або вдівцем" і регулярно проходити медичне обстеження, щоб працювати в нечисленних ліцензованих борделях, призвели до того, що більшість секс-робіт ведеться нелегально. Захисники прав секс-працівників повідомляють, що обов’язкові медичні огляди в таких моделях регулювання часто сприймаються як порушення прав людини секс-працівників. Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок висловив занепокоєння щодо обов’язкового характеру медичних тестів для секс-працівників в Австрії, які проводяться співробітниками державних медичних закладів та мають бути платними у деяких провінціях. Повідомляється, що у Німеччині великі та складні нормативні акти призводять до репресій та ізоляції багатьох секс-працівників, зокрема мігрантів, транссексуалів та інших особливо маргіналізованих осіб.

Що стосується доступу до зайнятості та трудових прав, то особливо висока частка мігрантів, транссексуалів та людей з обмеженими можливостями або тривалими захворюваннями серед секс-працівників, мабуть, відображає значні труднощі людей з особливими потребами у пошуку альтернативної оплачуваної роботи, яка б відповідала їх умовам. Хоча деякі держави-члени пропонують структури підтримки для тих секс-працівників, які хочуть знайти альтернативну роботу, доступ до цих механізмів підтримки, як повідомляється, часто утруднений, особливо для найбільш маргіналізованих секс-працівників, оскільки підтримка часто залежить від особливих умов та неадекватна. Щоб полегшити секс-працівникам доступ до систем трудових прав та соціального захисту, всі заходи підтримки повинні враховувати конкретні потреби та ситуацію секс-працівника, у тому числі щодо адекватної фінансової підтримки та доступу до відповідних освітніх послуг.

У 2022 році Бельгія стала першою європейською країною, яка декриміналізувала секс-роботу завдяки знаменній зміні в законодавстві, прийнятій під час консультацій з секс-працівниками. В результаті секс-працівники отримали можливість легально працювати як самозайняті і нарощувати соціальні права. З літа 2023 року новий закон поширив трудові права на секс-працівників, включаючи правила щодо робочого часу та оплати, право відмовляти клієнтам та обов’язкову наявність кнопок екстреного зв’язку в кожній кімнаті. Новий закон також декриміналізує третіх осіб, яких більше не каратимуть за відкриття банківського рахунку для секс-працівників або оренду житла, і дозволяє секс-працівникам рекламувати свої послуги.

Шлях уперед: підхід, що ґрунтується на правах людини

Країни-члени Ради Європи повинні прийняти підхід до секс-роботи, що ґрунтується на правах людини. Такий підхід має забезпечити секс-працівникам захист від насильства та жорстокого поводження, рівний доступ до охорони здоров’я та інших соціальних прав, а також права на приватне життя та участь у громадському та політичному житті.

Усі політичні заходи повинні враховувати особливу уразливість секс-працівників до дискримінації, у тому числі за пересічними та множинними ознаками, такими як етнічне походження, стать, гендер, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, гендерне самовираження та статеві ознаки, міграційний статус та інвалідність.

Держави-члени повинні вжити заходів для забезпечення кожній людині доступу до адекватного рівня життя, здоров’я та освіти, безпечного та неексплуататорського робочого середовища, а також гарантувати рівний доступ до соціального захисту та повного спектру інших соціальних прав.

Держави-члени повинні також посилити програми навчання співробітників правоохоронних органів, судових органів, фахівців охорони здоров’я та соціальних служб з питань необхідності боротьби зі стигмою щодо секс-працівників та захисту їх прав, гарантувати рівний доступ до цих послуг, а також сприяти реалізації програм, спрямованих на усунення переважаючої у суспільстві стигми щодо секс-працівників.

Підхід, що ґрунтується на правах людини, також означає, що сексуальні відносини за згодою між дорослими людьми за винагороду не повинні криміналізуватися. Криміналізація та застосування каральних заходів щодо секс-працівників, клієнтів або третіх осіб значно скоротили доступ секс-працівників до прав та основних послуг та змусили секс-працівників жити та працювати підпільно та ізольовано, у страху перед системою правосуддя. І навпаки, декриміналізація секс-роботи для дорослих за взаємною згодою справила позитивний вплив на безпеку секс-працівників та їхній доступ до соціального захисту та медичних послуг, що призвело до покращення стану здоров’я. Робоча група ООН також зазначила, що декриміналізована система є найбільш сприятливою для захисту прав секс-працівників на участь у суспільному та політичному житті.

Секс-роботу для дорослих за взаємною згодою не слід ототожнювати з насильством щодо жінок чи торгівлі людьми. Навпаки, секс-працівники мають бути захищені від насильства, торгівлі людьми та експлуатації.

Як зазначає Amnesty International, декриміналізація секс-бізнесу не означає скасування законів, що криміналізують експлуатацію, торгівлю людьми або насильство щодо секс-працівників. Навпаки, ці закони мають залишитися і бути посилені. Щоб краще задовольняти потреби у захисті жертв торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації та ґендерного насильства, незалежно від того, чи займаються вони секс-роботою чи ні, держави-члени повинні забезпечити відповідність своїх законів Європейській Конвенції з Прав Людини (European Convention on Human Rights) (зокрема, статті 2 про право на життя, статті 3 про заборону тортур та статті 4 про заборону рабства) в інтерпретації Суду (Court), а також Конвенції Ради Європи про Протидія Торгівлі Людьми та Стамбульської Конвенції, та ефективно застосовувати їх відповідно до рекомендацій відповідних органів моніторингу.

Зрештою, ніхто не може говорити від імені секс-працівників краще, ніж самі секс-працівники, ніхто краще не знає ні обстановку, ні причини, що спонукають людей займатися секс-роботою. Для розробки та реалізації ефективної політики, що дійсно розширює можливості та захищає права людини необхідно, щоб їх голосам і правам приділялася підвищена увага. Для цього з секс-працівниками у всьому їх різноманітті та організаціями, що їх представляють, необхідно належним чином консультуватися і включати їх у процес розробки політики, оскільки їхній досвід і погляди важливі для розробки ефективної політики та втручань, що підтримують їхні права людини та гідність.

Джерело Офіс Комісара з прав Людини Ради Європи