69% секс-працівниць стикались з насиллям та порушеннями їх прав протягом року

Дані, наведені нижче, опираються на результати оцінки бар’єрів у доступі до послуг та дослідження впливу військового стану на дотримання прав людини секс-працівниць/-ків (СП), що були проведені БО «Легалайф-Україна» у 2025 році за підтримки БО «100% життя», NSWP та Глобального Фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією

В рамках моніторингу та оцінки доступності послуг для СП протягом серпня-вересня 2025 року:

• Проведено інтерв’ю з 337 секс-працівницями/-ками України (СП) у 17 містах України: Вінниця, Дніпро, Житомир, Запоріжжя, Київ, Кривий Ріг, Луцьк, Львів, Миколаїв, Одеса, Полтава, Рівне, Суми, Харків, Херсон, Черкаси, Чернівці.
• Переважна більшість серед респондентів  – 96% це особи жіночої статі, ще 2% - чоловіки та 2% - трансгендерні особи.
• В дослідженні взяли участь секс-працівниці/-ки віком від 19 до 66 років,  середній вік респондентів - 38 років.
• 63% респондентів належать до кросгруп та мають множинні перехресні ідентичності (ЛЖВ, ЛЖН, ЛГБТІК+ тощо).
• Зроблено витяг з Бази даних застосунку DataCheck за останні 12  місяців (з вересня 2024 по серпень 2025), в якому фіксуються порушення прав СП.

Аналіз інтерв’ю демонструє, що більшість СП є досить вразливими у психологічному (емоційному) та економічному плані. Ця уразливість поглибилась через мобілізацію (більше за третину респондентів мають близьких, родичів, партнерів у лавах ЗСУ) та загальну економічну кризу у державі.

Добробут більшості СП безпосередньо залежить від надання секс-послуг. В умовах війни надавати секс-послуги стало небезпечніше, пошук клієнтів ускладнився, а заробітків не вистачає на задоволення мінімальних потреб  тощо:

• 72% стверджують, що умови праці погіршились, а ризики для життя та здоров’я зросли;
• ще 42% зазначили, що вимушені були змінити місце надання послуг та/чи засоби пошуку клієнтів (піти з вулиці/розважальних закладів тощо, перейти у вебкам/онлайн, або працювати тільки з постійними клієнтами тощо);
• 72% зазначили, що їх матеріальне становище погіршилось за останній рік, у 64% заробітки впали, лише 10% розповіли про збільшення заробітків, при цьому третина з них  підтвердили погіршення умов праці та зростання ризиків;
• 46% були вимушені покинути секс-працю на початку війни, але понад дві третини з них з часом адаптувались до нових ризиків та умов, й повернулись до секс-праці;
• Натомість, є і такі, хто був вимушений розпочати діяльність з надання секс-послуг (12% опитаних, серед яких майже чверть є ВПО) саме через труднощі, викликані війною;
• 41 % мають доходи менше ніж 7500 грн на місяць.

Ці результати можуть свідчити про те, що кількість людей, які заробляють секс-послугами, зростає внаслідок появи тих СП, які до війни не надавали секс-послуги та повернення у секс-працю тих, які адаптувались до умов війни.

Крім того, матеріальну вразливість респондентів підвищують додаткові фактори:

• Відсутність власного житла. 41% респондентів винаймають житло.
• Утримання неповнолітніх дітей. 53% мають на утриманні неповнолітніх дітей, з них третина  опікуються двома чи більше дітьми.
• Залежність від роботи у сфері надання секс-послуг. 74% зазначили, що вимушені отримувати благодійну/гуманітарну допомогу, тому що лише 29% мають додаткову роботу/бізнес, 24% не мають інших джерел доходів, 31% отримують виплати від держави (як ВПО, на виховання дітей, пенсії з інвалідності та ін.), яких не вистачає на задоволення потреб СП та їх сімей.
• Відсутність професії та невисокий освітній рівень: 40% респондентів ніде окрім загальноосвітньої школи не вчилися, (у т.ч. 2% не здобули навіть базової середньої освіти).

Рівень  порушень прав секс-працівниць щороку зростає. За останній рік порушень прав зазнали 69% респондентів, що на 13% більше, ніж на початку війни.

СП стикаються з порушеннями у різних сферах, але, як і у попередніх дослідженнях, найбільший показник порушень прав реєструється з боку медичних працівників (40%) та представників правоохоронних органів (27%).

Основною проблемою залишається  стигма щодо секс-працівників та інших уразливих груп. Саме стигма призводить до дискримінації,  порушень прав з боку працівників державних органів, медиків, правоохоронців, працедавців та насильства щодо СП.

Саме через стигму при отриманні послуг у медичних закладах респонденти:

Стикались з негативним ставленням з боку медичного персоналу, грубим поводженням та висловлюваннями, що принижують гідність.

«Спочатку лікарка поводилась дуже привітно — вислухала мене, розпитувала, коли почались проблеми, створювала безпечну атмосферу. Мені стало комфортно, і я чесно розповіла, що займаюсь  секс-працею та маю позитивний ВІЛ-статус. Після цих слів лікарка різко змінилась. Почала голосно говорити, що не буде мене оглядати, бо я "можу становити небезпеку для інших жінок"

Вимушені були давати хабаря або сплачувати благодійні внески за можливість підписати декларацію з сімейним лікарем або отримати послуги: лікування, послуги діагностики, оперативного втручання, витратні матеріали під час проведення обстежень/хірургічних операцій тощо.

«Якщо лікарям не казати що працюєш СП, то може й отримаєш. Але як тільки сказала,  то почалося: і гроші  на благодійність, і  криві погляди, і образи».

Отримали безпідставну відмову у наданні послуг. Медичний персонал свідомо ускладнює процедуру отримання послуг, перенаправляють до інших спеціалістів чи закладів, створюють несприятливі умови, вимушуючи пацієнтів відмовлятись від отримання послуг та/чи звертатись до платних клінік тощо.

«… мене здивувала відсутність інформованості самих лікарів: мені сказали, що я можу отримувати допомогу лише у СНІД-центрі або за місцем прописки, хоча закон дозволяє отримувати медичну допомогу в будь-якому закладі України».

Стикнулись з розголошенням конфіденційної інформації/лікарської таємниці про стан їх здоров’я/зайнятість у секс-праці третім особам.

«…у кабінет зайшов інший лікар, лікарка при ньому озвучила мій діагноз, чим порушила конфіденційність. Люди під кабінетом усе чули — це було дуже принизливо. Медичних послуг я так і не отримала»

Стикнулись з відмовою приймати від них скаргу щодо дій медичного персоналу.

Отримали відмову у лікуванні ЗПТ/підвищенні дозування ЗПТ без пояснення причин з боку медичного персоналу.

Стикнулись з тиском та вимогами перервати вагітність через ВІЛ-інфекцію, наркозалежність, секс-працю тощо.

«Медики повинні дотримуватись стандартів професійної етики, зокрема конфіденційності, недискримінації та психологічної підтримки. У моєму випадку, замість підтримки, я стикнулася з осудом і тиском. Коли дізналися про мій ВІЛ-статус, мене почали вмовляти перервати вагітність — це було принизливо і психологічно травматично».

Найбільш уразливими до порушень прав у сфері охорони здоров’я є СП, які живуть із наркотичною (алкогольною) залежністю, а також трансгендерні жінки. Шрами від внутрішньовенних ін’єкцій, зовнішній вигляд, особливості поведінки тощо не дозволяють таким СП приховати свою приналежність до тієї чи іншої групи, аби уникнути дискримінації. Це змушує їх звертатися за допомогою лише за крайньої потреби або виключно до перевірених та дружніх фахівців.

Стигма також поглиблює уразливість секс-працівниць до насильства:

39% респондентів зазначили, що стикались з насильством за останні 12 місяців.

Але 71% не зверталися за допомогою для постраждалих від насильства.

Секс-працівниці не шукають допомоги, бо бояться розголосу, недовіряють правоохоронним органам, медичним працівникам та бояться, що втручання третіх осіб тільки погіршить їх ситуацію.

^{На графіку: Досвід гендерного та/чи домашнього насильства СП за останні 12 місяців, %, за результатами інтерв’ю}

В базі даних DataCheck зафіксовано 635 звернень щодо Гендерно Зумовленого Насильства, з них 200 випадків з боку працівників правоохоронних органів, що становить майже третину  від загальної кількості звернень щодо насильства.

Навіть ті секс-працівниці/-ки, які звертаються по допомогу, стикаються зі стигмою та не отримують у повному обсязі послуги для постраждалих від Гендерно Зумовленого Насильства

Особливими проявами стигми та дискримінації при отриманні послуг для постраждалих від гендерного насильства є:

• намагання з боку персоналу служб звинуватити СП в тому, що сталося, нав’язати думку, що СП перебільшує чи вигадує те, що сталось тощо;

«Я не задоволена самою системою, яка звинувачує жертву та виправдовує кривдника».

• приниження, образи та відмова фіксувати злочин/проводити слідчі дії, експертизу тощо при звертанні до поліції

«Часто, звертаючись за допомогою, я стикався с дискримінацією через сексуальну орієнтацію та через секс-роботу. Інколи мені відмовляли у проходженні судмедекспертизи,  не приймали заяви. Звертаюсь до поліції, а там, замість допомоги, отримую штраф за проституцію, жодне звернення до поліції не розглянуто належним чином. Не відкрита жодна карна справа. Я стикався з стигмою навіть зі сторони психологів». 

• розголос поліцією/персоналом служб особистої інформації, деталей справи тощо.