Бажаєте зробити секс-працю безпечною? Декриміналізуйте її, говорять в дослідженні Канади

Секс-працівники почуваються краще, коли можуть покладатися один на одного та шукати офіційну роботу в приміщенні, не турбуючись про стеження поліції.

Згідно нового дослідження, якщо секс-працівники можуть налагоджувати стосунки з колегами, вони збільшують свої шанси на доступ до служб підтримки та зменшують ймовірність зіткнутися із сексуальним чи фізичним насильством на робочому місці.

Дослідження Lower Mainland, що пройшло експертну оцінку та опубліковане в PLOS One, було присвячене соціальній згуртованості та способам, якими секс-працівники підтримують один одного, незважаючи на закони, спрямовані на їхню ізоляцію та криміналізацію.

Згідно дослідження, чим більше секс-працівники могли обслуговувати клієнтів в офіційних приміщеннях, таких як масажні салони, тим вищою була їхня соціальна згуртованість із колегами. З іншого боку, робота на вулиці чи поодинці збільшувала ризик насильства.

Це дослідження підтримує заклик до декриміналізації секс-праці в Канаді як засобу покращення здоров’я та безпеки на робочому місці, каже дослідниця Дженні Пірсон (Jennie Pearson), яка є науковою співробітницею проекту «Оцінка доступу секс-працівників до охорони здоров’я» (AESHA - An Evaluation of Sex Workers Health Access), що проводиться на кафедрі медицини Університету Британської Колумбії (University of British Columbia). 

AESHA - це довгостроковий проект, який реалізується вже 15 років і збирає дані про секс-працівників у різних середовищах по всій метрополії Ванкувера.

Що законно, а що ні

Десять років тому Канада змінила свої закони про секс-працю, запровадивши нове законодавство, яке, як стверджується, мало криміналізувати клієнтів, а не секс-працівників.

Але насправді неможливо, щоб одна половина угоди була законною, а інша – незаконною, тому вся угода, а отже й робота, як і раніше, вважається злочином, зазначила Дженн Кламен (Jenn Clamen), національний координатор Канадського альянсу за реформу законодавства у сфері секс-праці.

Насправді ці закони спрямовані на викорінення секс-праці, а також на ізоляцію та криміналізацію секс-працівників, додала вона.

Наприклад, секс-працівник не може працювати з дому, якщо він орендує житло, тому що в договорах оренди є положення, які забороняють незаконну діяльність у приміщеннях, сказала вона. Організація секс-працівником робочого простору для інших секс-працівників також є незаконною, тому їм не дозволяється створювати коворкінги або купувати один для одного номери в готелях.

Закон про захист спільноти та осіб, що експлуатуються, або законопроєкт C-36, говорить, що в Канаді не можна купувати секс, рекламувати секс, заробляти гроші на продажі сексу, вербувати людей для продажу сексу або говорити про продаж сексу в громадських місцях.

Це також заважає секс-працівникам співпрацювати з третіми особами для допомоги у рекламі, пошуку клієнтів чи веденні бізнесу, додала Кламен.

Законопроєкт C-36 також обмежує допомогу та послуги, які треті сторони, такі як громадські організації чи благодійні фонди можуть пропонувати секс-працівникам. Якщо третя сторона пропонує практичні поради щодо того, як займатися секс-роботою, це може бути розцінено як звідництво, що є незаконним, сказала Кламен.

Ці закони також криміналізують секс-працівників через те, що вони допомагають один одному, додала Пірсон.

«Саме тому ми постаралися показати, як ці способи спільної роботи приносять користь, незважаючи на криміналізацію», – наголосила Пірсон.

В рамках дослідження AESHA з січня 2010 до серпня 2022 року було опитано 918 секс-працівників у Нижньому Мейнленді (Lower Mainland). 41 відсоток респондентів заявили, що працювали з іншими секс-працівниками з метою безпеки, 38 відсотків сказали, що обслуговували клієнтів на вулиці або у громадських місцях, 33 відсотки заявили, що працювали в офіційних приміщеннях, а 27 відсотків – у неофіційних приміщеннях.

Формування спільноти, незважаючи на криміналізацію

Клемен сказала, що, незважаючи на канадські закони, секс-працівники все ще мають багато способів підтримувати один одного.

Вони можуть надавати емоційну підтримку, пропонувати місце для проживання, позичати гроші, ділитися постами у соціальних мережах та підбадьорювати один одного. Клемен сказала, що також дозволено обмін інформацією між колегами через онлайн-групи підтримки або особисті зустрічі, де вони дають поради про те, як залишатися в безпеці та інші рекомендації щодо роботи.

В рамках дослідження вчені виміряли соціальну згуртованість, попросивши секс-працівників оцінити, як часто і як вони підтримують один одного.

Було цікаво застосувати підхід, що ґрунтується на сильних сторонах, і вивчити громадські ініціативи, що забезпечують безпеку секс-працівників, сказала Шира Голденберг (Shira Goldenberg), керівник дослідницьких робіт. Голденберг нещодавно почала працювати доцентом в Університеті штату Сан-Дієго.

Існує багато способів маргіналізації секс-працівників, окрім криміналізації секс-роботи, додала Голденберг.

3% респондентів дослідження самоідентифікували себе як корінні жителі, 32% як чорношкірі або кольорові жінки, а 31% як білі. Трохи менше третини іммігрували до Канади, а 71 відсоток заявили, що протягом останніх шести місяців вони мали нестабільне житло.

На сайті Канадського Альянсу за Реформу Законодавства про Секс-Працю (Canadian Alliance for Sex Work Law Reforms) зазначається, що корінні жінки, іммігранти, що піддаються расової дискримінації, і особливо трансгендерні жінки, стикаються з непропорційно високим рівнем поліцейського контролю, незалежно від їх участі у секс-праці.

«Криміналізація продажу чи обміну сексуальними послугами серйозно посилює їхню стигматизацію та маргіналізацію», — додає веб-сайт.

Кіт Ротшильд (Kit Rothschild), виконавчий директор по роботі з спільнотою PACE Society, некомерційної організації, яка надає конфіденційні, неупереджені послуги для секс-працівників, такі як освіта в галузі охорони праці та техніки безпеки, підтримка, захист та інформаційно-пропагандистська діяльність, каже, що сусіди та керуючі будівель також беруть участь у поліцейській діяльності, коли вони стежать за секс-працівниками і повідомляють про них у ради багатоквартирних будинків, поліцію або Міністерство по справах дітей та сім’ї (Ministry of Children and Family Development).

Це змушує секс-працівників йти в ізольовані та більш промислові райони міста. За словами Ротшильд, це може призвести до виселення, втрати опіки над дітьми, вилучення коштів банками або платіжними системами, доксингу [До́ксинг, doxing (від англ. documents dropping) — практика збирання та публікації особової чи ідентифікуючої інформації про певну особу чи організацію], втрати конфіденційності та підвищеного ризику для фізичної безпеки.

У Британській Колумбії діють керівні принципи боротьби з проституцією, які дозволяють поліції на свій розсуд застосовувати закони, пов’язані з проституцією, але секс-працівники, як і раніше, перебувають під наглядом і піддаються рейдам у масажних салонах і кол-центрах, каже Ротшильд. Це змушує їх дотримуватись місцевих законів, які можуть бути дуже обмежувальними, додає вона.

Зокрема, у дослідженні відзначається місто Річмонд, де діють «дуже суворі правила щодо того, хто може отримати ліцензію на роботу в масажному салоні», і де від співробітників потрібна наявність посвідчення особи, виданої державою, перевірка на наявність судимостей та здавання відбитків пальців, що подібно до вимог для роботи у сфері догляду за хворими або з молоддю.

Зібрані дані можуть бути передані Канадській прикордонній службі (Canada Border Services Agency) і вплинути на можливість людей залишатися в Канаді або виїжджати за межі країни, сказала Ротшильд.

Прикордонні служби використовують програмне забезпечення для розпізнавання осіб, щоб ідентифікувати секс-працівників та пов’язати їх онлайн-профілі або оголошення з їхніми офіційними посвідченнями особи, сказала Ротшильд. Коли ці програми успішно зіставляють особи людей з їхніми оголошеннями, їм може бути заборонено в’їжджати до Сполучених Штатів на 10 років, або вони мають заплатити 10 000 доларів штрафу, щоб отримати дозвіл на повторний в’їзд до країни, додала вона.

Закон про захист іммігрантів і біженців та його положення забороняють будь-якій особі, яка не має канадського громадянства або постійного місця проживання, займатися секс-роботою і припускають, що мігранти, які займаються секс-роботою, потребують порятунку, а не підтримки, яка дозволила б їм самостійно приймати рішення про свою роботу відзначає Альянс за Гендерну Рівність у Міграції (Alliance for Gender Justice in Migration).

Ця заборона у поєднанні зі строгими правилами, такими як перевірка біографії, необхідна в Річмонді, означає, що секс-працівники, які перебувають у найнестабільніших умовах, виявляються ще маргіналізованішими, сказала Ротшильд.

Ротшильд зазначила, що людей приваблює секс-праця, тому що вона пропонує легший вхід на ринок праці, ніж, наприклад, робота у ресторані швидкого харчування. Секс-працівник може сам складати свій графік, працювати, незважаючи на інвалідність, купувати ліки, які не покриває держава, та заробляти прожитковий мінімум, додала вона.

«Чим частіше люди стикаються з такими явищами, як расизм, трансфобія чи дискримінація за ознакою інвалідності, коли вони влаштовуються на звичайну роботу, тим привабливішою здається секс-робота», - сказала Ротшильд.

Трохи менше третини респондентів дослідження заявили, що стикалися з переслідуваннями з боку поліції на роботі, при цьому 36% повідомили, що зазнавали фізичного чи сексуального насильства з боку будь-якої особи.

Поліція вестиме спостереження та «перевірятиме» місця, де збираються клієнти секс-працівників, такі як відкриті простори та масажні салони, щоб «прогнати клієнтів», сказала Пірсон. Для іммігрантів це може мати величезні наслідки для заяв на постійне проживання чи громадянство, додала вона.

Поліцейське спостереження означає, що працівники можуть боятися зустрічатися з клієнтами в помітних місцях або відкрито спілкуватися, що дозволяє поліції проводити безпекову перевірку, сказала Голденберг.

Це також може відбити у секс-працівників бажання звертатися за послугами з нижчим бар’єром доступу, включаючи медичні послуги, які пропонуються організаціями, що надають підтримку.

Все це пов’язано з тим, як декриміналізація секс-роботи покращила б охорону праці та безпеку, сказала Пірсон.

Вона вказала на Нову Зеландію та австралійський штат Новий Південний Уельс як приклади успішної декриміналізації.

Нова Зеландія декриміналізувала секс-роботу у 2003 році, і з того часу, згідно з оглядом наукової літератури про секс-роботу за 2022 рік, спостерігаються покращення у сфері сексуального здоров’я, показників тестування на сексуальне здоров’я, доступу до медичних послуг та скорочення експлуататорських трудових відносин.

У Новому Південному Уельсі, де секс-робота була декриміналізована у 1995 році, аналогічні переваги пояснюються розширенням можливостей для взаємного навчання, розвитком спільнот, покращенням послуг та доступу до інформації.

Однак у Новій Зеландії мігранти не підпадають під декриміналізацію, що збільшує ризик їхньої депортації та експлуатації, а в Австралії місцеві ради використовують постанови про зонування для контролю над тим, де можна відкрити бізнес у сфері секс-роботи, витісняючи їх у промислові райони або змушуючи працювати без ліцензії.

Видання The Tyee зв’язалося з поліцейським управлінням Ванкувера, щоб дізнатися, як поліція враховує результати таких досліджень.

У заяві, відправленій електронною поштою, співробітник зі зв’язків зі ЗМІ констебль Таня Вісінтін (Tania Visintin) повідомила The Tyee, що співробітники поліції Ванкувера цінують налагодження відносин з особами, залученими до секс-індустрії для забезпечення більшої безпеки секс-працівників та отримання скарг від спільноти (у своїх рішеннях щодо забезпечення дотримання законів).

Однак, додала вона, поліція не змінюватиме свого підходу в результаті дослідження, зазначивши: «Ми підтримуємо чинне законодавство, оскільки воно надає необхідні інструменти для забезпечення безпеки як секс-працівників, так і суспільства».

Фото - Марш «Червона парасолька» на підтримку секс-працівників проходить у Ванкувері кожен червень з 2012 року. Фото Саллі Т. Бак на Flickr, ліцензія Creative Commons.

Текст Мішель Гамаж

Опубліковано 20 грудня 2024 року

Мішель Гамаж – репортер з питань охорони здоров’я у The Tyee. Ця репортажна рубрика стала можливою завдяки Local Journalism Initiative.

Джерело портал thetyee.ca