«Дозвольте просто потриматись за ваш черевичок» / Про війну та секс-працю з Наталією Шестак, м.Рівне

Коментарі:0

ПРОДОВЖУЄМО СЕРІЮ ІНТЕРВ’Ю «ПРО ВІЙНУ ТА СЕКС-ПРАЦЮ». Майже рік минув з останньої публічної розмови з нашими регіональними представницями. Тоді ми говорили про вплив війни на життя українців, на долі секс-працівниць та сферу секс-послуг в Україні. Сьогодні ми вирішили повернутись до цієї розмови та проаналізувати, що змінюється з часом, а що залишається незмінним.

 

ГАРЯЧА ЛІНІЯ ДЛЯ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ:

+38 (050) 450 777 4

+38 (067) 450 777 4

ЗВЕРНУВШИСЬ, ВИ ЗМОЖЕТЕ ПОСПІЛКУВАТИСЬ ТЕЛЕФОНОМ З ПСИХОЛОГОМ, ЮРИСТОМ АБО ОТРИМАТИ КОНТАКТИ СПЕЦІАЛІСТІВ У ВАШОМУ РЕГІОНІ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧАТЬ ВАМ ДОПОМОГУ ТА ПІДТРИМКУ НА МІСТІ

ЯКЩО ВИ СТИКНУЛИСЬ З ПОРУШЕННЯМ ПРАВ, Ви можете подати заявку та отримати правову допомогу юристів, скориставшись інструментом DataCheck. Для цього завантажте застосунок:

ІТС Datacheck Ukraine для Android

ІТС Datacheck Ukraine для IOS

 

Сьогодні публікуємо інтерв’ю з НАТАЛІЄЮ ШЕСТАК – лідеркою ініціативної групи секс-працівниць/ків БО “ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА” у м. Рівне. 

Наталю, ми вперше з тобою робимо інтерв’ю для нашого сайту, тому розмову пропоную почати з особистої історії. Розкажи трохи про себе, про дитинство, навчання тощо.

 

Наталя: Я народилась у Рівному, у звичайній сім’ї: мама швачка, а тато - я навіть і не пам’ятаю, як його посада називалась. Пам’ятаю, що він весь час їздив по якихось відрядженням.

Навчалась я також у звичайній школі, у спортивному класі, і займалась баскетболом.

Я була звичайною дитиною - як і всі брала гребінець і співала в нього, бо уявляла собі, що то я співачка. Я мріяла виступати на сцені, бути відомою. Мабуть, багато з дітей про таке мріють. Ходила в басейн.

Не скажу, що мої дитячі мрії справдились. Бо мені пропонували їхати до Києва і розвиватись у спортивному напрямку, але мені мама не дозволила, і я залишилась. Це, мабуть, найбільше з усього, про що я шкодую.

Після школи навчалась у “бурсі” - не дуже хочеться про то розказувати - студентські роки не той час, яким хваляться, хоча є що пригадати. Там свої історії і вони займуть багато часу - там і випивка, і наркотики були, і що тільки не було. Це такий час, який був і веселим, і не тим, яким потрібно пишатись.

 

Тоді давай перейдемо до твого дорослого життя, як воно склалось після навчання, чим ти займалась? Як потрапила у БО «Легалайф-Україна»?

 

Наталя: Після бурси я була вдома - сім’я, діти, якісь свої заморочки. Через якийсь час я захворіла на хворобу Боткіна, і під час лікування у мене виявили ВІЛ. Це стало для мене ударом. Одна з працівниць лікарні розповіла про мій діагноз доньці. Це було жахливо - в той час ставлення до інфікованих не було толерантним.

Після  того я пішла до центру ВІЛ/СНІДУ отримувати лікування і там мені запропонували роботу. До того я ніде до пуття не працювала, перебивалась якимись підробітками - підприємництвом займалась, щось там торгувала на базарі тощо.

Так ось, в центрі СНІДу запропонували роботу саме з дівчатами із секс-індустрії. Це й призвело до знайомства з організацією -  тоді ще назва була іншою - “Ліга Легалайф”. Вже пізніше відбулись організаційні зміни та стався ребрендінг, і організація, в якій я працюю й зараз, отримала назву БО “Легалайф-Україна”.

У 2013-му році ми працювали у проєкті з захисту секс-працівників - ми їздили по різних місцях і фіксували порушення прав людини з боку правоохоронців, і такий самий проєкт був ще в 2015-му році - навіть їздили в Будапешт до Угорщини на навчання.

 

Все ж таки, чому ти наважилась працювати саме у цій сфері, що вплинуло на ухвалення такого рішення?

 

Наталія: Я сама вживала наркотики і ВІЛ-інфікована, я бачила ставлення до таких, як я сама. Мені хотілося і самій знати, як себе захистити, а потім захотілось і комусь допомогти, бо я не одна з таким діагнозом в цьому світі. Саме порушення моїх прав на конфіденційність та нетолерантне ставлення до мене в лікарні і стали тою відправною точкою, що я почала цим займатись. Хоча, хто його знає, що було б, якби мені не запропонували роботу у СНІД-центрі.

 

А як близькі сприйняли той факт, що ти захищатимеш права секс-працівників?

 

Наталія: На  той час у мене був чоловік. Він прекрасно сприйняв те, що я буду працювати й допомагати комусь. Він мене в цьому підтримував.

 

Після багатьох років роботи з Легалайф, можеш поділитись, що подобається у роботі та що є найскладнішим?

 

Наталія: Складне питання, якщо чесно. З одного боку мені дуже подобається, що я почуваюсь затребуваною, що я можу допомогти комусь. Мені дуже подобається мій колектив і ставлення керівництва - немає такого, що дивляться звисока, як це буває на інших місцях роботи, завжди допоможуть. Мене це приводить у захват.

На фото: Зустріч в рамках технічного візиту керівників БО "Легалайф-Україна" у м.Рівне

А от зі складного, то думаю, що навряд чи таке є. Бо будь-яка проблема, яку можна вирішити протягом 20 хвилин, - це не проблема.

 

Хоча ні, є дещо - зібрати підопічних дівчат до купи інколи буває дуже складно. А чогось такого аж дуже, то й не пригадаю. Я люблю свою роботу, люблю те, що я роблю.

 

О, пригадала один випадок. Одна з підопічних пішла до клієнта і її не хотіли відпускати, довелось їхати на таксі, рятувати її. Отакі випадки - складні, бо ти розумієш, що може бути насильство, відчуваєш відповідальність за людину, та й сама ситуація доволі страшна. Оце певно найскладніше - ти не знаєш, чи врятуєш людину, чи її відпустять, та й чи ти сама залишишся цілою.

 

Після таких випадків в тебе не буває думок піти на більш безпечну роботу?

 

Наталія: Ні, не було таких думок. повторюсь: мені подобається моя робота, подобається спілкуватись з людьми і їм допомагати. І разом з тим, коли я роблю те, що роблю, я й навчаюсь щоразу - кожен раз дізнаюсь щось нове.

 

Багато з лідерок кажуть, що робота забирає весь час, а як у тебе, чи знаходиш ти вільний час для себе? Як ти відпочиваєш від роботи?

 

Наталія: Колись було, що вишивала. Зараз у вільний час спілкуюсь з дівчатами, видивляюсь цікавинки у соціальних мережах, дивлюся фільми, які мені подобаються. Але, якщо брати в цілому, то все моє життя пов’язане з роботою - не уявляю, якби то я робила щось інше.

 

 

Що ж, від особистого переходимо до проблем спільноти у м.Рівне. За майже  три роки війни, які зміни ти спостерігаєш у житті СП та на ринку секс-праці?

 

Наталія: Багато хто поїхав за кордон, і лише частина з них повернулась. Багато дівчат з постійними клієнтами сидять перед камерами в телефонах. До війни їхній заробіток був більшим, зараз запит на секс-працівниць суттєво знизився.

Разом з тим велику роль зіграла комендантська година - зараз ввечері мало чоловіків, та їх взагалі з війною поменшало, це можна побачити на вулиці.

Тож дівчата перестали виходити на вулиці у пошуках клієнтів, як то було до війни, хіба можливо десь якийсь одиничний випадок. Раніше, до війни, стояли на заправках, чи точніше біля них, а зараз такого й не побачиш. Та й страшно зараз стояти - обстріли, сирени і всяке таке, це теж впливає на заробіток, бо працювати з клієнтом в таких умовах фактично не можливо. Все більше перейшло в телефонний режим, в онлайн - знайомі через знайомих знаходять, по рекомендаціях. Та й таке.

Зміни відбуваються і в особистому житті СП.  В когось сімейні стосунки покращились, а у інших навпаки – погіршились, бо, наприклад, чоловіки  дратуються через зниження заробітків тощо.

 

Чим менше заробіток, тим більше вірогідність, що СП вимушені погоджуватись на ризиковані для здоров’я практики, наприклад, секс без презервативу чи інше. Чи розповідають дівчата про таке?

 

Наталія: Не можу на це відповісти. Не можу пригадати, щоб дівчата розповідали щось таке, що було б ризиковане. Якісь окремі випадки, як от “Дозвольте я просто потримаюсь за ваш черевичок або давайте просто поговоримо”, то було, а щоб щось таке - я такого від них не чула. Можливо не хочуть розповідати, і таке може бути.

 

Війна знизила доходи та підвищила ризики для здоров’я СП. Чи змушує це СП полишати секс-працю та шукати інші джерела для заробітку?

 

Наталія: СП покидають секс-працю, але з інших причин, основна - це  вийшла заміж. Але це буває рідко. Та й то навіть в заміжньому статусі можуть продовжувати надавати секс-послуги в телефонному режимі. Але на це війна, ніяким чином не вплинула - так було і раніше, так є і тепер.

 

А взагалі, яка ситуація з працевлаштуванням у м.Рівне? Можливо жінки просто вимушені після початку війни йти у секс-працю через відсутність інших можливостей?

 

Наталія: Роботи насправді вистачає у нашому місті, але ціни ростуть, а зарплати - ні. Є жінки, які втрачають дохід з різних причин і не можуть придумати іншого способу, як почати надавати сексуальні послуги. Тому інколи таке трапляється, що жінки починають займатись таким бізнесом. Хтось із них робить це як ніби тимчасово аби вижити зараз в моменті, чи там заплатити за квартиру, а є такі, хто залишається надовго. Є дівчата, які таким чином заробляють на наркотики. Є жінки ВПО, про багато я не скажу, хоча кілька переселенок знаю.

 

Раніше ти сказала, що клієнтів у СП поменшало, але ж вони є.  З твоїх спостережень, як змінились категорії клієнтів СП з війною та кризою?

 

Наталія: Щодо категорії клієнтів, то це, звичайно, військовослужбовці, але хто тепер не військовий? Навіть ті, хто був постійним клієнтом і працював, скажімо водієм, зараз запросто може стати військовим. Тому, думаю, це явище закономірне, особливо в умовах війни. Ціни трохи підросли, не скажу що аж-аж, та й збрехати не хочу щодо того на скільки зросли, але в цілому можу сказати точно, що зросли. І для військових ціна більша, бо в них непогані зарплати, тож і платити можуть більше.

 

Наталія, ти багато років працюєш з СП і добре знаєш їх потреби, розкажи, з якими проблемами зараз в умовах війни звертаються до тебе СП найчастіше?

 

Наталія: Основне - це насильство. Актуальними є питання економічної та фізичної безпеки. Дівчата жаліються, що їх цькують саме їхні чоловіки - п’яні “половинки” відправляють дружин працювати. В однієї дівчини чоловік так хотів випити, що виносив з хати що міг, знімав навіть з дитини золоті сережки, відбирав дитячі виплати. В таких сім’ях є й фізичне насильство, і психологічний тиск.

Часто дівчата жаліються на клієнтів, особливо серед військових. Пригадую, одна з дівчат розповідала про клієнта, який був після поранення - він і грубив, і сікався битись. Був випадок, коли чоловік дістав пістолет і почав палити в різні боки.

Також є й правові потреби - було кілька випадків, що дівчата приходили і нарікали на гінекологів, бо ті не хотіли оглядати, знаючи про професію пацієнтки. Були й такі випадки. Поки дружнього лікаря в нас немає.

 

Як вважаєш, чи є в цих жінок спроможність вирішувати такі проблеми самостійно, без твоєї допомоги? 

Наталія: Якщо чесно, то вони самотужки навіть не намагаються щось вирішувати, бо не бачать сенсу кудись йти - ставлення до секс-працівниць, м’яко кажучи, не дуже. На місці юриста у нас немає. Стараються мені дзвонити, якщо є якісь питання, а самі - то ні. Якщо я сама можу щось вирішити - вирішую, а ні - телефоную до дружніх організацій.

 

Як от нещодавно був момент - у жінки в сім’ї було домашнє насильство і її потрібно було поселити чи до кризової кімнати, чи в шелтер. Сама вона навіть не намагалась якось то вирішити, одразу телефонувала мені. Думаю, те що дівчата одразу звертаються до мене, це тільки через те, що не вірять, що їм можуть допомогти, якщо вони звертатимуться самі напряму.

 

Розкажи більше про допомогу, що ти надаєш СП як лідерка ініціативної групи?

 

Наталія: Почну з гуманітарної програми - у нас вже другий рік активний проєкт від  фонду ActionAid, в якому ми маємо змогу підтримати дівчат харчовими, гігієнічними наборами та іншими речами.

Стараюсь так розподіляти продукти, щоб вистачило всім моїм підопічним, але для прикладу - є в мене кілька сімей, у яких п’ятеро дітей, то таким даю в першу чергу. Є в мене одна дівчина, яка знову вагітна, в шосте, то і вона і її діти мають щось їсти. Вона, до речі, з-поміж ВПО. І житла не має, то що їм, вмирати?

Також видавали простирадла, гігієнічні набори, термокружки та павербанки - це для блекаутів. Інколи видаємо медикаменти і контрацептиви, що є - все стараємось дати, щоб покращити умови життя підопічних.

 

Далі параюридична допомога - недавно одна з дівчат просила допомогти скласти заяву і заповнити документи. І таке доволі часто трапляється, багато жінок звертаються саме по допомогу з документами, для них це досить складно буває. А ще пригадала випадок, буквально кілька днів тому було: жінка просила допомоги у складенні апеляційної скарги. Трохи щось сама зробила, а на решту то перенаправила її до нашого юриста в “Легалайф-Україна”.

 

Консультації і супровід у мене постійне явище. Консультую навіть ввечері, і часто в телефонному режимі. Супроводжую на огляди медичні, до юристів чи будь-куди, де дівчата можуть себе невпевнено почувати.

 

Одним словом - я на постійному, цілодобовому зв’язку з моїми клієнтками і раптом що - розповідаю і вчу всьому, що знаю й сама.

А ось інформаційні заняття у нас  - це вже ціла традиція, бо ми їх проводимо щотижня. Тематика занять різна, можу запросити майстриню для виготовлення воскових свічок чи з варіння домашнього мила. Іншого разу влаштовую їм лекцію з медичних питань. Коли погода гарна, то збираємось на вулиці у парку або на “Лебединці” - це така гарна локація у нас в центрі Рівного. А якщо погода кепська, то йдемо до дружніх організацій на офіси. Мої дівчата люблять такі заходи, але зібрати їх часто буває доволі складно - то в одній не виходить, то друга зайнята, то щось сталось.

 

А як щодо партнерів, чи є хтось у Рівному, окрім тебе та Легалайф, хто допомагає СП вирішувати ці проблеми?

 

Наталія: У нас є кілька організацій, які орієнтовані на людяність та покращення якості життя людей незалежно від рівня і статусу цих людей.

 

Мені подобається співпраця з БО “Мережа 100 відсотків життя Рівне” - це пацієнтська організація, яка працює за принципом “рівний - рівному”. Вони дозволяють проводити інформаційні заняття на своєму офісі, мають  кризову кімнату та шелтер, і беруть дівчат до себе, якщо в тих є домашнє насильство, допомагають з продуктовими наборами чи медичними консультаціями.

На фото: Зустріч з правозахисником Євгеном Новіцким з "Мережа 100 відсотків життя".

Нещодавно почала співпрацювати з організацією “Наше майбутнє”, яка займається тим, що проводить профілактичні акції - роздають контрацептиви та лубриканти, розповідають про шляхи поширення венеричних захворювань, тобто консультують стосовно безпечної сексуальної поведінки.

 

Є ще одна класна організація - БО “Позитивні жінки м. Рівне” - ми разом реалізовуємо деякі проєкти, що поширюються, в тому числі, і на секс-працівниць, які живуть з ВІЛ. Найчастіше це саме консультування та надання гуманітарної допомоги, аби підтримати жінок.