«Контрольні закупки», які влаштовують поліцейські, будуть продовжуватись поки не декриміналізують секс-працю» / Про війну та секс-працю з Інгою Павленко, м.Вінниця

Інго! Ми не вперше з тобою на інтерв’ю, але ніколи не говорили про твоє життя до БО «Легалайф-Україна». Розкажи трішки про себе, будь ласка.

Інга: Я народилась у Вінниці, і майже усе життя жила і працювала у рідному місті. Навчалася в школі, в технікумі, була одружена, маю двох, вже дорослих дітей, скоро вперше буду бабусею)).

Я люблю мандрувати – це і хобі, і перезавантаження, і профілактика вигорання. Мені достатньо недовгих подорожей і нових вражень 3-4 рази на рік, щоб почуватись добре. Люблю природу, тварин, маю кота і двох кішок, які теж є релаксом для мене. Люблю читати, вчитись чомусь новому. Відпочиваю частіше на одинці, або з близькими, яких маю не багато.

До сорока років моє життя нічим особливим не відрізнялось від інших. А після – я перенесла онкологію, і моє життя значно змінилось. Вважаю, що моє одужання сталося завдяки «золотому педаллю» в соціальну сферу, коли я сама, спочатку як волонтер, а потім і як фахівець, почала допомагати людям. Сказати, що раніше я не допомагала людям, я не можу, але це була якась дозована та адресна допомога.

Моє волонтерство у соціальній сфері відкрило мені очі на багато проблем, з якими стикаються люди, і неможливість вирішити ці проблеми без сторонньої допомоги – коли людина не може розірвати коло, в якому обертається.

Перша моя робота в соціальній сфері була на посаді соціального працівника в Мережі «100% життя». Коли я перенесла онко, коли вчилася приймати гормональні пігулки вже пожиттєво – я підтримувала і супроводжувала людей, які починали АРВ-терапію, що теж приймається пожиттєво.

Коли мені бракувало знань і досвіду –  я пішла вчитися в університет, маю ступінь Магістра із соціальної роботи. На разі отримую другу вищу освіту з психології. Мрію стати психотерапевтом. І для цього мені ще треба років п’ять вчитися).

Чому ти вирішила приєднатись до БО «Легалайф-Україна» та захищати права секс-працівниць/ків?

Інга: Перед тим, як почати працювати в Легалайф, я працювала в Центрі надання соціальних послуг фахівцем із соціальної роботи. Це державна організація і має свої нюанси – вимоги до складання декількох бланків при спілкуванні з однією людиною, паперова й електронна звітність в таких об’ємах, що на живе спілкування і саму допомогу людині вже не вистачає часу… І коли мені запропонували подаватись на вакансію параюриста в БО, я довго не вагалася.

Робота параюриста в Легалайф нічим не відрізняється від будь-якої роботи в соціальній сфері. Секс-працівниці в першу чергу люди. Люди,  які мають права, обов’язки, проблеми й досягнення, як всі люди, але вони менш захищені законом і людьми.

Упередженість перед найдавнішою професією в нашому суспільстві на жаль не зменшується. Коли працювала з ВІЛ-позитивними добре розуміла, як вони не захищено себе почувають, як часом розголошення їх статусу впливає на їх життя, роботу, сім’ю. А секс-працівниці досі поза законом, вони ще більш не захищені.

А як близькі сприйняли твій вибір?

Інга: Я маю досить близькі й відверті стосунки зі своїми рідними, і моє рішення захищати права секс-працівниць, було сприйняте скоріш із зацікавленістю та вірою, що я справлюсь з цим викликом).

Ти з нами вже декілька років, чи можеш сказати, що найбільше приваблює у роботі з БО «Легалайф-Україна» та з якими складнощами доводиться стикатись?

Інга: Робота в Легалайф динамічна і цікава, завжди є нові виклики, є можливість для розвитку. Крім цього, я маю підтримку і керівництва, і колежанок.

А складності в роботі є, тому що робота з людьми ніколи не була легкою. Важко з людьми, які мають захищати закон, але самі його порушують. Важко з кривдниками, які самостверджуються за чужий кошт. Важко з фахівцями, які не мають емпатії, а про неупередженість лише колись чули. Важко зі самими клієнтками, коли вони відмовляються від допомоги.

Чи бувають у тебе думки все кинути та змінити сферу діяльності? 

Інга: Кинути роботу параюриста – легко, але є відповідальність, яка зобов’язує тебе продовжувати цю роботу. І як би важко не було, завжди приходить рішення будь-якої проблеми.

У 2022 році, коли почалась війна, були думки взагалі їхати за кордон, але більшість людей оговталась і залишилась тут, в Україні. Бо це все треба комусь розгрібати. Треба далі допомагати людям.

Інго, розкажи, будь ласка, що сьогодні відбувається у житті СП та на ринку секс-праці у вашому регіоні?

Інга: Війна вплинула на усіх. Кожна людина, яка проживає в Україні не може почуватись захищено, та і люди, які виїхали за кордон – не мають спокою поки йде війна.

Наші СП мають ті ж проблеми. Багато ВПО СП приїхали у наше місто, вони мають низку проблем, пов’язану з відсутністю житла, нестачею коштів на продукти для дітей і відсутністю роботи.

Під час комендантської години фактично роботи немає ні в кого. Проблема в тому, що збільшилась конкуренція між  СП, а клієнтів стало набагато менше – і це головна проблема на ринку секс-праці. Між дівчатами  нездорові відносини через нестачу клієнтів і заробітків.

Через стан підвищеної тривожності, що виникає під час повітряних тривог і обстрілів, збільшилась психологічна напруга, з якою не усі можуть впоратись без сторонньої допомоги. Тому психологічний стан наших СП погіршився.

Втрата житла, звичного укладу життя теж впливає на СП та їх сімейні відносини. СП намагаються знайти іншу роботу, але частіше продовжують підробіток секс-працею. Ціни на послуги та платоспроможність клієнтів залежать від ситуації. Дівчата СП намагаються збільшити ціни на послуги, але частіше погоджуються на ціну клієнта, щоб заробити хоча б  щось.

Клієнти-військові для дівчат стають більш небезпечними й в психологічному, і в фізичному сенсі, тому що, коли вони у відпустках, то зазвичай перебувають у станах алкогольного сп’яніння. Але і невійськові чоловіки можуть бути агресивними – шукають слабшого, щоб відігратися.

Спостерігається тенденція збільшення жінок на ринку секс-праці, які раніше не надавали секс-послуги, а з початку війни почали надавати. Також є жінки, які покинули секс-працю раніше, а з початком війни повернулися. Деякі з них мають іншу роботу, але у вільний час підробляють секс-працею.

Щодо іншої роботи у місті, то робота є через те, що чоловіків стало менше. Але ця робота підходить далеко не для усіх, тому що потребує або значного фізичного навантаження, або освіти тощо. А ще є проблема невеликого міста, коли статус СП важко довго приховувати, і пошуки роботи ні до чого не приводять.

Всі наші параюристи використовують мобільний застосунок DataCheck для фіксації правопорушень та реагування на них. Ми неодноразово презентували застосунок на сайті та радили секс-працівникам самостійно скористатися ним для пошуку правової допомоги. Але вважаю буде краще, якщо ти, як активний  користувач DataCheck, поділишся з СП практичним досвідом. Поясни, будь ласка, що це за інструмент, як та для чого параюристи з ним працюють,  і яку користь він несе для секс-працівників?

Інга: Мобільний застосунок DataCheck зараз став більш звичним в роботі. Або саму систему вдосконалили, або я до нього звикла. На початку було важко, застосунок зависав, некоректно зберігав дані, потрібно було редагувати.

На разі DataCheck працює справно. В DataCheck я вношу дані клієнтки й опис порушення її прав. Така можливість є й у  клієнтки – зареєструватись і самій вносити опис порушення. Але СП з різних причин відмовляються самостійно це робити. Або телефон несучасний, або система здається заскладною, або телефон взагалі в ломбарді…

Працюючи з  DataCheck, я маю можливість допомогти нашим СП відстоювати їх права громадянина України, збирати статистику порушень, бачити загальну картину потрібного реагування на порушення.

З твого досвіду, у яких сферах СП найчастіше стикаються з порушеннями в умовах війни?

Інга: Я не можу сказати, що з початку війни якісь порушення стали траплятись більше чи менше. Порушень прав СП багато в цілому.

Найбільше порушень прав клієнтів з боку поліцейських — це образи, приниження і погрози. Також досить часто нашим клієнткам неправомірно виписують адміністративні протоколи про надання секс-послуг. А неправомірно тому, що клієнтка в момент складання протоколу знаходиться або на заправці, або в кафе, або в іншому громадському місці й точно не надає ніяких послуг, і немає ніяких доказів таким протоколам. Але такі порушення часто фіксувались і до війни.

Якщо клієнтка не відмовляється від параюридичної допомоги, (відмови трапляються не рідко через страхи переслідування з боку поліцейських), то маю вже немалий досвід оскарження таких протоколів або у керівників відділень поліції, або на адмін-комісіях при селищних радах.

Наступна група порушень прав наших клієнток пов’язана з отриманням медичних послуг, коли через стигму і дискримінацію, жінкам відмовляють в обстеженні чи лікуванні. Довести такі порушення край важко і травмуюче для клієнток. Тому часто вихід один – звернення до приватної клініки, з якою давно є домовленість. Там наші клієнтки мають можливість підписати декларацію з сімейним лікарем і отримати усі медичні послуги без упередження.

Ще є група порушень, на які хочу звернути увагу – це непрофесійна, а інколи й злочинна поведінка деяких фахівців соціальних служб, тих людей, які  прийшли служити людям, а вони вчиняють психологічне насильство відносно інших. З боку таких фахівців лунають і погрози відібрання дітей,  і образи з приниженнями, і відмова надати соціальні послуги. Такі випадки порушення прав клієнтів частіше відбуваються у сільській місцевості, де «всі про всіх все знають». Але такі випадки часто легше припинити – достатньо розмови з керівництвом такої фахівчині, і нашу клієнтку більш ніхто не чіпає.

Якщо ж повернутися до теми війни, то єдине, яких порушень раніше не було, то це спроби колишніх чоловіків будь-якими шляхами відібрати спільних дітей у матері, щоб отримати відстрочку від служби в лавах ЗСУ.

Інго, з огляду на твій величезний практичний досвід, прошу навести приклади кейсів по кожній з цих сфер окремо та розказати, як тобі вдається відстояти права своїх клієнток. Це буде не тільки цікаво читачам, а й корисно для наших менш досвідчених активістів.

Інга: Якщо клієнтка потребує допомоги, я спочатку надаю параюридичне консультування. Потім здійснюю або супровід до організації, яка може виправити таке порушення, або перенаправляю клієнтку до таких організацій, якщо вона має потенціал сама впоратись з цим. Я знаходжусь на постійному зв’язку з клієнткою, і в телефонному режимі ми обговорюємо, що зроблено, який є результат та, що ще можна зробити.

Про медичну сферу можна говорити багато, частіше це відмова від надання медичних послуг, стигматизуюче відношення, образи й приниження. Сімейні лікарі, або лікарі вузьких спеціалізацій відмовляють надати безоплатні медичні послуги, відправляють клієнток в приватні клініки зі словами «стоїш  на трасі – заробиш і на лікування», або «з тобою поруч небезпечно іншим людям».

Ще бувають випадки, коли з клієнток вимагають гроші за послуги, які по декларації з сімейним лікарем є безоплатними, або підвищують ціну на послуги, або взагалі відмовляють в підписанні декларації. В таких випадках рідко коли порушник несе покарання. У таких керівники медичних закладів починають пояснювати, що клієнтка якось не так зрозуміла лікарку, що сталося непорозуміння, або у лікаря повний ліміт і він не може підписати декларацію тощо. Якщо дійсно місць немає, ми звертаємось до дружнього сімейного лікаря, з яким вона підписує декларацію й отримує всю медичну допомогу, яку вона потребує, і з якою відкладати не можливо за станом здоров’я клієнтки.

В соціальній сфері частіше порушення в тому, що відмовляють в наданні соціальних послуг, в оформленні виплат на дітей, або субсидій. Ще є немала частка порушень, коли фахівчині приходять додому до клієнток з метою перевірки житлово-побутових умов проживання, поводяться зухвало, ображають і погрожують відібранням дітей – і це все лише через статус СП. В таких випадках ми разом з клієнткою звертаємось до керівника таких фахівчинь, вислуховуємо його занепокоєння та обіцянки покарати працівниць, чого напевно взнати пізніше не вдається, але клієнтку і її сім’ю залишають у спокої.

У сфері працевлаштування частіше є порушення, пов’язані зі звільненням клієнток, або з невиплатою заробітної платні, коли роботодавець від когось взнає, що клієнтка має статус СП, починає поводитись мало адекватно.  В таких випадках частіше клієнтки самі відмовляються поновлюватись на роботі. А коли є питання невиплати грошей, в таких випадках частіше ми йдемо до роботодавця, і після розмови та моїх натякань щодо ймовірного звернення до податкової або інших каральних органів, роботодавці виплачують усе, що повинні.

В мене складається враження, що порушники прав ніяк не очікують, що хтось може вступитися за СП. Вони приголомшені самим фактом, що хтось виборює права секс-працівниць, тому починають згадувати закон і діяти по закону.

Щодо правоохоронної сфери, то адміністративні протоколи про надання секс-послуг – це тема, що буде актуальною поки не доб’ємося декриміналізації СП. І хоча такі протоколи вже не складно скасовувати на адмінкомісіях при селищних радах, або у керівників відділень поліції, таких протоколів ще виписують багато.

«Контрольні закупки», які влаштовують поліцейські в саунах, або на квартирах, з метою звинувачення в сутенерстві або створенні місць розпусти, або звідництві, теж будуть продовжуватись поки не настане декриміналізація СП. І огидніше те, що «таємними покупцями» стають самі ж «стражі порядку».  Моя робота в таких випадках – це або супровід до керівництва відділення поліції, або до юристів, з метою складання скарг, зустрічних заяв, або інших процесуальних дій.

Актуальною проблемою залишається й насильство під час роботи або домашнє насильство з боку статевих партнерів. І пов’язана вона з тим, що постраждалим доводиться додатково травмуватись через упереджене ставлення до них з боку поліції.

Постраждалі не часто мають бажання відстоювати свої права. Не кожна жінка може розказати про насильство, а наші СП, які мають досвід стигми, взагалі закриваються. Поодинокі випадки, коли СП погодилась на доведення справи до розгляду.

На фото: параюридична консультація з СП

Як ти вважаєш, що заважає СП вирішувати ці проблеми самостійно, без твоєї допомоги?

Інга: СП, маючи досвід дискримінації, якщо і наважуються звернутись про допомогу, частіше потребують супроводу, захисту і присутності поруч, щоб не отримати відмови чи нових образ. Послуга перенаправлення ефективна, коли з мого боку є чітка домовленість з суб’єктом перенаправлення та у присутності клієнтки, коли вона знає, що про неї домовились і її чекають, щоб надати допомогу. Наші СП не будуть себе почувати впевнено, поки вони поза законом.

Інго, хто з партнерів допомагає тобі захищати права СП?

Інга: Найкращими партнерами в моїй роботі є Центр надання БВПД або юристи з Вінницької правозахисної групи, де можна отримати будь-яку юридичну консультацію. По медичних питаннях — це Центр інфекційних захворювань, а ще приватна клініка «Хелс Клінік», де дружній сімейний лікар завжди готовий допомогти. Налагоджена співпраця з БО «100% життя», ГО «Незалежність», ГО «Полум’я надії», але з ними вирішуються частіше гуманітарні проблеми наших клієнток.

Яку б пораду ти хотіла дати параюристам та активістам початківцям?

Інга: Порада одна – не зупинятись, коли трапляються труднощі, перешкоди). Випробування загартовують і дають відчуття, що ти живеш не дарма!

Дуже дякую тобі за цю розмову, й наостанок спитаю, що повинно статись, аби життя секс-працівників стало безпечнішим?

Інга: Єдиним подоланням шквалу порушень прав СП може бути лише декриміналізація секс-праці. Стигма і дискримінація підуть нанівець, коли наші СП зможуть працювати офіційно, сплачувати податки, мати юридичну безпеку.