На ринок праці прийшли не тільки жінки, а й чоловіки / Про війну та секс-працю з Ольгою Гончар, м. Житомир

ПРОДОВЖУЄМО СЕРІЮ ІНТЕРВ’Ю «ПРО ВІЙНУ ТА СЕКС-ПРАЦЮ» з лідерками та параюристками БО "ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА". Майже рік минув з останньої публічної розмови з нашими регіональними представницями, коли ми говорили про життя українців, долі секс-працівниць та сферу секс-послуг в Україні в умовах війни. Цього року повертаємось до цієї розмови, щоб пригадати події чотирьох років війни та проаналізувати їх вплив на нашу спільноту та суспільство.

^{Ольга Гончар — лідерка спільноти секс-працівниць/-ків БО “ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА” у м. Житомир}

Вітаю, Ольго! 2025 рік минув – це був непростий період, сповнений різних подій. Яким він став особисто для тебе? Поділися, які події стали для тебе найважливішими?

Ольга: Привіт. Цей рік насправді був дуже складним й неймовірно насиченим. Але попри все, було багато хороших моментів. Найприємніше - я вийшла заміж, і це дало мені багато тепла та підтримки. З новими силами я продовжую працювати для нашої спільноти, хоча час зараз справді дуже нестабільний та важкий.

Війна сильно виснажує всіх. Постійні конфлікти, різний стан людей, у двох дівчат нашої спільноти сини загинули на війні. Атмосфера у місті важка, часто трапляються гострі ситуації, навіть бійки зі зброєю. Люди повертаються з фронту з різними травмами та переживаннями, і це чітко відчувається.

Наша спільнота все частіше потребує психологічної підтримки. Хоча я не психолог, багато хто приходить саме до мене, бо боїться або соромиться звернутися до спеціаліста. Я дуже вдячна ЛЕГАЛАЙФ за тренінги з особистісного розвитку,  вони реально допомагають мені бути корисною для дівчат. Ще мені дуже допомагає література з психології, яку я  вже перечитала, щоб хоч трохи підтримати кожну людину, яка довіряє мені.

Але, знаєш, інколи після всіх цих історій стає дуже важко. У кожного свій шлях, і в нашій спільноті він часто непростий. Тому я вчуся берегти себе: даю собі час на відпочинок, на тишу, на власні емоції. І продовжую свою психотерапію,  бо якщо я не буду в ресурсі, не зможу бути опорою для інших.

^{На фото: Ольга з психологинею Оленою Вертинською на тренінгу з профілактики вигорання серед регіональних лідерок БО "ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА"}

Олю, щиро вітаю тебе із заміжжям! Дуже рада за тебе, нехай у родині все буде мирно і з любов’ю. Це зараз дуже важливо - мати свій тил.

Розкажи, як за ці чотири роки війни змінилася ваша ініціативна група? Що стало іншим у роботі та в самих дівчатах?

Ольга: Я намагаюся формувати групи за схожими поглядами та життєвими ситуаціями. Мені важливо, щоб інформація була корисною для всіх, а дівчата могли вільно обговорювати навіть найболючіші теми: насильство чи травми дитинства.

Цього року в нашій спільноті з’явилося більше хлопців секс-працівників. Вони дуже бояться розкриття свого статусу; один із них нещодавно навіть зазнав фізичного насильства через приналежність до спільноти.

Багато людей потребують саме індивідуальних зустрічей - просто, щоб їх вислухали. На таких консультаціях дівчата часто відкривають страшні таємниці. Одна жінка розповіла, що в дитинстві її ґвалтував батько. Вона казала про це матері, але виявилося, що той ґвалтував і її теж. Допомоги вони не отримали. Жінка роками жила з цим болем, почуваючись "поганою людиною", була замкненою і ні з ким не могла про це поговорити. Тільки після нашої розмови їй стало легше. До зустрічі зі мною вона ні разу не здавала аналізи на ІПСШ. Ми виявили захворювання, і зараз вона шукає кошти, щоб розпочати лікування.

Дівчата бачать, що фінансування багатьох послуг скорочується, і дуже через це переживають. Для них критично важливо, щоб залишилися консультування, супровід, допомога з документами та медицина. Адже лікування часто потребує додаткових обстежень, які є платними.

Кожен і кожна у нас проходить свій шлях, і якщо на ньому потрібна моя допомога - вони її отримують. Одна з учасниць зараз уже другий місяць на реабілітації. Інша - переїхала в інше місто, втікши від співмешканця, який її бив; на перших порах моя підтримка та "гуманітарка" стали для неї вирішальними. Минулого місяця дві дівчини народили дітей. Ми зібрали для немовлят необхідні речі, а на зустрічах тепер окремо розбираємо теми для молодих мам. Наприклад, особливості ДКП (доконтактної профілактики) при грудному вигодовуванні, адже багато хто змушений дуже швидко повертатися до роботи, щоб прогодувати родину.

Я прагну, щоб кожна жінка відчувала себе почутою та цінною - це фундамент моєї роботи. На жаль, бувають і трагедії: одна з дівчат не отримала медичну допомогу вчасно і померла на початку року. Інші, втративши віру, починають зловживати алкоголем чи ПАР. Дівчата йдуть до мене, бо знають: тут вони отримають реальну підтримку, яка іноді є буквально питанням виживання.

^{На фото: Гуманітарна допомога секс-працівницям від БО "Легалайф-Украна", м. Житомир, 2025}

Олю, ми вже четвертий рік живемо в реаліях великої війни. Що, на твій погляд, найбільше змінилося у громадському житті? Чи змінилось суспільне ставлення до секс-праці та людей з нашої спільноти?

Ольга: На четвертий рік війни я бачу, що стан суспільства стає ще напруженішим. Якщо в перші роки люди були згуртованішими й трималися разом, то зараз втома, виснаження та постійний стрес дуже відчутні. Проблем більшає, а сил реагувати конструктивно - менше. Це впливає на все: від комунікації в побуті до ставлення до вразливих груп.

Я беру активну участь у громадському житті: проводжу заходи для поліції, долучаюся до координаційних рад та відвідую профільні зустрічі. Це дає мені змогу чітко бачити, як змінюється суспільство. Молодь загалом відкритіша до діалогу, краще інформована й менш схильна до стигматизації. Старшому ж поколінню складніше: у багатьох залишаються стійкі упередження, страхи або просто небажання говорити про теми, які вже давно пора обговорювати без сорому.

Ставлення до секс-працівників і досі складне. На жаль, стигма живе дуже глибоко. Війна, замість того щоб послабити її, у багатьох випадках тільки загострила. Люди в напрузі, нервові, і частина з них шукає “винних” у всіх бідах. Уразливі групи часто першими потрапляють під хвилю осуду. Хоча паралельно є й позитив: частина суспільства стала більш свідомою, більше розуміє про права, безпеку, про те, що ніхто не має бути мішенню для знецінення.

За ці роки я й сама стикалась із хейтом. Це буває як онлайн, так і в реалі. Іноді пишуть образливі коментарі, інколи  говорять у вічі щось на кшталт: “Навіщо ти це робиш?”, “Хай займаються чим хочуть, але не говори про це публічно”, або зовсім некоректні речі, які показують тільки одне -  брак знань й поваги. Чесно кажучи, це виснажує. Але я навчилася фільтрувати і не дозволяти чужим упередженням впливати на мою роботу. Якщо на хейт реагувати емоційно,  він тільки росте. Краще тримати рівну позицію й говорити про факти, про права, про людяність.

Наразі стан суспільства справді дуже напружений і вразливий. Але я продовжую свою діяльність, бо розумію, що вона потрібна - і людям, і громаді, і місту. Якщо ми не будемо говорити про права, безпеку й повагу - ситуація не покращиться сама собою.

^{На фото: Надання допомоги секс-працівниці у відновленні паспорта, м.Житомир, 2025}

А які головні зміни ти бачиш у сфері секс-праці? Як за ці роки змінився сам формат роботи?

Ольга: За ці чотири роки війни у житті секс-працівниць/ків змінилося дуже багато,  і це видно буквально щодня. Порівнюючи початок війни та зараз, є кілька чітких тенденцій.

Зараз деякі секс-працівниці мають основну роботу, а секс-працю використовують як додатковий заробіток: виходять на вулицю або працюють дистанційно - через телефон чи інтернет.

Особливо з похолоданням більшість переходить у формат онлайн-пропозицій, тому що стояти на вулиці стає небезпечно та важко. На це вплинула і війна, і економічна нестабільність.

На ринок праці прийшли не тільки жінки, а й чоловіки. Чоловіки дійсно почали частіше йти у секс-працю, але в них інша проблема - вони дуже бояться розкриття свого статусу, тому максимально анонімні, працюють переважно в інтернеті та по закритих каналах.

Хоча ВПО зараз менше, ніж було на початку війни, все одно люди рухаються. Частина СП виїжджає на заробітки в інші міста, а потім повертається. Наприклад, наші дівчата часто їздять у Запоріжжя, там більші кошти платять, більше роботи й більше клієнтів. Це вже стало певною «традицією» останніх місяців.

Кількість СП у цілому не падає, а подекуди збільшується. Через війну, втрату роботи й загальну фінансову нестабільність деякі жінки, які до війни цим не займались, змушені були розглядати секс-працю як тимчасовий заробіток.

Є й ті, хто поверталися до роботи після перерви просто тому, що немає іншого виходу.

^{На фото: На засіданні обласної Координаційної Ради з протидії ВІЛ, м.Житомир, 2025}

Чи відчувається сьогодні вплив мобілізаційних процесів на ринок секс-послуг: хто зараз є основним клієнтом і як це вплинуло на заробітки та безпеку працівників?

Ольга: Більшість клієнтів зараз - це чинні військові, ті, хто перебуває на лікуванні, або чоловіки з бронюванням. Тому глобальних проблем із ТЦК у замовників зазвичай немає. Проте під час посилених перевірок у місті активність різко падає. Особливо це відчутно для чоловіків-секс-працівників: вони часто бояться виходити з дому і перебувають у стані постійного стресу.

Щодо оплати, то номінально вона зросла, але є нюанси. У багатьох дівчат є постійні клієнти, і ті, хто зараз на реабілітації, не завжди мають кошти, щоб розрахуватися одразу. Буває, що за них платять побратими, переказуючи гроші дівчині на картку. Тож попри формальне зростання цін, випадки, коли послуга надається в борг або залишається неоплаченою, трапляються часто.

Загалом же грошей критично не вистачає, адже у більшості секс-працівниць великі родини. Клієнтів стає менше, на заваді стають холоди, а у військових плани можуть змінитися миттєво. До того ж періодично посилюється тиск із боку поліції у вигляді рейдів.

^{На фото: Групові консультації з секс-працівницями щодо захисту прав та здоров’я, м.Житомир, 2025}

Олю, з якими небезпеками найчастіше стикаються секс-працівники/ці сьогодні та які аспекти безпеки ви обговорюєте на консультаціях?

Ольга: Через загальну напругу в країні, економічну нестабільність та мобілізаційні процеси, представниці спільноти дедалі частіше стикаються з агресією та неповагою. Зросла кількість випадків побутового насильства, погроз і шантажу не лише з боку клієнтів чи партнерів, а навіть від випадкових перехожих. Ситуацію ускладнює страх звертатися до правоохоронців через попередній негативний досвід або упереджене ставлення з їхнього боку.

Як лідерка, я фокусуюся на максимальній підтримці дівчат. Ми проводимо інформаційні заняття, де разом розробляємо чіткі алгоритми дій: як поводитися при проявах агресії, як правильно фіксувати погрози, куди звертатися за терміновою допомогою та як убезпечити себе під час роботи «по телефону» чи в інтернеті. Деякі зустрічі ми повністю присвячуємо розбору реальних кризових історій, щоб на чужому досвіді виробити навички захисту.

Наприклад, був конкретний випадок, коли дівчину переслідував агресивний клієнт, намагаючись дізнатися її домашню адресу. Ми разом продумували нові маршрути пересування, блокували контакти переслідувача, і я особисто допомагала їй скласти та подати заяву до поліції. Коли спільнота бачить таку реальну допомогу, а не просто розмови, рівень довіри зростає - дівчата самі починають ініціювати обговорення тем, які їх лякають.

Окремий великий пласт роботи - медична безпека. Це не лише захист від статевих інфекцій (ІПСШ) через правильне використання контрацепції та лубрикантів, а й правила поведінки під час зустрічей. Оскільки клієнти нерідко перебувають у стані сп’яніння, ми вчимо дівчат ніколи не вживати алкоголь чи наркотики разом із ними. На жаль, реалії суворі: нещодавно одна з дівчат прийняла запропоновану клієнтом таблетку, після чого їй одразу стало зле. На щастя, той чоловік її не покинув, але цей випадок став приводом ще раз відпрацювати алгоритми дій при передозуванні та навчити спільноту користуватися налоксоном - антидотом, що рятує життя при отруєнні опіоїдами.

Також позитивним зрушенням є те, що дівчата стали частіше звертатися по постконтактну профілактику (ПКП). Вони вже знають про «золоте вікно» у 72 години після ризику. Проте ми не втомлюємося наголошувати: ПКП не є панацеєю від усіх інфекцій. Це критично важливо розуміти, адже через фінансову скруту дівчата все ще іноді погоджуються на роботу без презерватива за додаткову оплату.

^{На фото: Супровід та тестування секс-працівниць на базі ГО "Перспектива", м.Житомир, 2025}

А як щодо загроз не від чужої людини, а з боку близьких чи навіть правоохоронців? Як на це реагує система? Чи може секс-працівниця у випадках насилля розраховувати на захист поліції?

Ольга: Ситуація неоднозначна. З одного боку, за запитом чимало працівників поліції відкриті до діалогу. Наприклад, я співпрацювала з Марією Зуб, колишньою очільницею сектору протидії домашньому насильству - вона професійно консультувала нас у складних випадках. Проте на практиці дівчата часто залишаються беззахисними перед кривдниками.

Типовий приклад: конфлікт секс-працівниці з матір’ю, який переріс у бійку. Коли приїхала поліція, мати почала маніпулювати, вигукуючи, що її донька "проститутка і наркоманка". Поліцейські повірили матері, а не постраждалій. Як наслідок - замість захисту дівчина отримала штраф за нібито неправдивий виклик. Хоча ми зверталися до дільничного, щоб пояснити ситуацію, упередження суспільства часто сильніші за закон: якщо ти зі спільноти, тебе апріорі вважають винною, а насильство щодо тебе - виправданим.

Останнім часом домашнє насильство критично зросло, а механізми захисту працюють слабо. Одна з дівчат постійно терпіла побої від співмешканця, який працював у системі виконання покарань. Він маніпулював своєю посадою, запевняючи, що йому "нічого не буде", а в неї заберуть дітей. Я бачила жахливі рани на її тілі, але вона боялася писати заяву.

З іншого боку, існує проблема і з боку системи: поліція іноді неохоче береться за такі справи, бо дівчата під тиском або через страх часто забирають заяви. Це замкнене коло, де через несерйозне ставлення органів та страх постраждалих насильство залишається непокараним.

^{На фото: Ольга проводить тренінги для поліцейських щодо зменшення стигми та захисту прав вразливих спільнот, м.Житомир, 2025}

Олю, розкажи, будь ласка, як змінювались потреби спільноти у наших послугах за ці чотири роки? Які запити від секс-працівниць/-ків актуальні зараз та які послуги ти надаєш у відповідь?

Ольга: Економічні та соціальні проблеми у секс-працівниць стали значно гострішими. Ціни зростають буквально на все: від продуктів до транспорту. Оренда житла дуже дорога, і дівчатам важко самостійно оплачувати комунальні послуги. Ті, хто живе за містом, витрачають багато коштів на дорогу, що іноді робить виїзди на роботу просто невигідними.

Окремо стоїть тема дітей: зібрати дитину до школи цього року було неймовірно дорого, і багато хто не витримує цих витрат без додаткової підтримки. Через це запити про допомогу надходять постійно. Як лідерка ініціативної групи, я намагаюся підтримувати дівчат настільки, наскільки можливо: консультую майже щодня у месенджерах, телефоном або під час особистих зустрічей.

Дівчата довіряють саме мені, тому навіть маючи потребу в психологу, не завжди хочуть озвучувати проблеми стороннім людям. Дехто навіть переживає, що телефон може прослуховуватися.

Нещодавно був випадок: дівчина народила дитину, але її офіційний чоловік помер 5 років тому. Через юридичні складнощі вона не може записати дитину на фактичного батька, оформити свідоцтво та отримати державні виплати. Ми разом намагаємося це вирішити. Наші ресурси обмежені, і часто доводиться робити роботу, яка не входить у стандартний пакет послуг, але я не можу не допомогти, бо це - людське життя.

Наразі дівчатам критично потрібні гуманітарні сертифікати. Раніше від партнерів ми отримували продуктові, гігієнічні та дитячі сертифікати - вони були надзвичайно цінними для спільноти. Дівчата постійно запитують, чи не буде такої підтримки знову.

^{На фото: Щомісячна гуманітарна підтримка спільноти від БО "Легалайф-Україна", м.Житомир, 2025}

Останнім часом наша організація приділяє особливу увагу психологічному стану спільноти. З якими найважчими ментальними викликами стикаються дівчата на четвертому році війни і як ти допомагаєш їм долати кризові стани?

Ольга: Психологічні проблеми у секс-працівниць за час війни значно загострилися: зросла тривожність, виснаження, постійний страх за себе та дітей. Але найважчим аспектом є збільшення випадків домашнього та партнерського насильства. Такі ситуації є критично складними, тому я регулярно проводжу тематичні зустрічі та індивідуальні консультації.

Нещодавно стався трагічний випадок, який шокував усю спільноту. До мене на розмову прийшла дівчина; ми довго говорили про її психологічний стан та ситуацію вдома. А вже за кілька днів я побачила в новинах, що вона зарізала свого партнера.

Після цього мені почали масово телефонувати інші дівчата - ця подія стала для них дзеркалом їхнього власного болю. На групових заняттях ми почали ще активніше обговорювати реакції на стрес, межі витривалості та шукати безпечні варіанти виходу з кризових ситуацій, поки не стало надто пізно. Це допомагає дівчатам відчути, що вони не самі і мають місце, де їх зрозуміють без осуду.

Також серед нас є жінки, чиї сини загинули на фронті. Їм потрібна особлива, тривала підтримка. Я намагалася перенаправляти їх до інших громадських організацій, що працюють із родинами загиблих, але, на жаль, через професійну діяльність наші дівчата не завжди почуваються там комфортно. Тому цей тягар допомоги та прийняття ми також беремо на себе.

^{На фото: Супровід секс-працівниць до медичних закладів, м.Житомир, 2025}

Ольго, ти працюєш ще й як параюристка. З якими саме правопорушеннями та у яких сферах найчастіше стикаються секс-працівники? Яку саме допомогу у захисті прав ти надаєш?

Ольга: Як параюристка, я постійно фіксую порушення прав нашої спільноти з боку медичних працівників, соціальних установ, поліції та військових. Коли права порушуються у цих базових сферах, людина просто втрачає довіру до системи: секс-працівниці/ки перестають звертатися до лікарів навіть при сильному болю, що ставить їх життя під загрозу.

Якщо говорити про медичну сферу, стигма та непрофесійність є головними бар’єрами. Я вирішила особисто перевірити, як працює пакет безкоштовних послуг НСЗУ у державній поліклініці. Звернулася до сімейного лікаря для тестування на ВІЛ, гепатити С і В та сифіліс. Вже на етапі запиту я зіткнулася з психологічним тиском: медсестра почала відмовляти мене від тестування, наче це щось ганебне. Сама процедура була проведена з грубими порушеннями: персонал не вмів користуватися скарифікатором, кров розлилася по руці, а результати винесли вже за 7 хвилин, хоча за інструкцією інтерпретація тесту триває 20–30 хвилин. Для людини, яка має страх перед системою, такий досвід став би останньою краплею - вона б ніколи не повернулася за допомогою.

Окремий пласт правопорушень стосується фізичної безпеки та сексуального насильства. Нещодавно стався випадок «стелсингу» (самовільне зняття презерватива під час контакту). Клієнт-військовий порушив попередню домовленість, наразивши жінку на ризик інфікування ВІЛ. Оскільки жінка годує дитину груддю, це була загроза для двох життів. Вона боялася йти до лікарні, але після моєї консультації та супроводу вона вчасно отримала постконтактну профілактику (ПКП).

Ще один кричущий випадок стався нещодавно: жінку на трасі збила машина. Дізнавшись, що постраждала є секс-працівницею, лікарі замість повної діагностики (адже була травма голови) просто наклали шви та змусили її підписати відмову від будь-яких претензій. О 10-й ранку вона прийшла до мене з розбитою головою та в закривавленому одязі. Це - відмова у наданні належної медичної допомоги та приховування злочину. Це жахливо і так немає бути.

У деяких випадках я перенаправляю клієнток до профільних установ, відповідно до їхніх потреб. Спектр запитів надзвичайно широкий: від оформлення свідоцтв про народження дітей до юридичного супроводу під час подання на аліменти. Наша спільнота часто перебуває в ізоляції: через відсутність доступу до інтернету чи цифрових сервісів жінки не володіють навіть базовою інформацією про те, куди звертатися.

Вони почуваються відкинутими суспільством, тому часто моя роль - стати для них надійним джерелом інформації та допомогти відновити зв’язок із державними структурами.

^{На фото: Робоча нарада з партнерами Червоного Хреста та ГО "Перспектива" щодо підтримки спільноти секс-працівниць, м.Житомир, 2025}

Зрозуміло, що самотужки складно "закрити" всі потреби спільноти. Розкажи, хто є ключовими партнерами сьогодні для вашої ініціативної групи і як ця співпраця допомагає вирішувати кризові ситуації, з якими стикаються дівчата?

Ольга: Моя робота була б неможливою без тісної співпраці з партнерами. Ми створили мережу, яка дозволяє оперативно реагувати на будь-які виклики.

Ми базуємося в ГО «Перспектива», яка працює в Житомирі з 2006 року. Це наш фундамент для консультування та профілактики.

Тісно взаємодіємо з НУО «Волна» та «ВОНА», з якими спільно допомагаємо наркозалежним жінкам у найскладніших кризових ситуаціях.

Нашим стратегічним партнером є Житомирський обласний дерматовенерологічний центр. Лікарі часто приймають дівчат безкоштовно та без направлень, що є єдиним безпечним способом отримати допомогу. Також ми на прямому зв’язку з медиками КНП «ОМСЦ» ЖОР: я можу в телефонному режимі отримати консультацію щодо ризикованої поведінки клієнтки та швидко скерувати її на отримання АРТ чи ДКП.

Завдяки проєкту «Крила» наші дівчата отримали компенсацію на платні медичні послуги (УЗД, аналізи), які інакше були б для них недоступними. Червоний Хрест допомагав засобами гігієни, а БО «Позитивні жінки» надає сертифікати та підтримку ВІЛ-позитивним жінкам.

Оскільки запитів від вагітних та жінок із кризових родин більшає, ми почали співпрацю з НУО «Місія в Україну». Вони надають гуманітарну допомогу: нещодавно одна з дівчат навіть отримала дитячий візок, без якого вихід із немовлям на вулицю був просто неможливим.

Дякую, Олю, за цю розмову. І, на завершення, що б ти могла порадити колегам, які лише починають свій шлях у соціальній роботі чи активізмі з вразливими спільнотами?

Ольга: Робота, яку ми виконуємо, насправді дуже важка, але водночас надзвичайно цінна. Наша спільнота дуже закрита та вразлива, тому підтримка, яку отримують дівчата, має для них величезне значення. Я часто чую слова вдячності просто за те, що ми є і що до нас взагалі можна звернутися. Суспільство нерідко відвертається від таких людей, створює нові й нові перепони, через що вони опиняються на узбіччі соціуму. Здавалося б, базові потреби, доступні кожному, залишаються недосяжними для нашої спільноти через стигму, дискримінацію та попередній негативний досвід. На жаль, багатьом простіше відмовитися від таких людей, ніж надати їм реальну допомогу.

Тому я бажаю колегам стійкості та підтримки від партнерів. Дякую за ваш майбутній внесок у життя тих, хто так часто, на жаль, залишається без уваги.