Найбільше порушень прав відбувається саме у медицині / Про війну та секс-працю з Наталією Шестак, м. Рівне

ПРОДОВЖУЄМО СЕРІЮ ІНТЕРВ’Ю «ПРО ВІЙНУ ТА СЕКС-ПРАЦЮ» з лідерками та параюристками БО "ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА". Майже рік минув з останньої публічної розмови з нашими регіональними представницями, коли ми говорили про життя українців, долі секс-працівниць та сферу секс-послуг в Україні в умовах війни. Цього року повертаємось до цієї розмови, щоб пригадати події чотирьох років війни та проаналізувати їх вплив на нашу спільноту та суспільство.

Вітаю, Наталіє! Минуло чимало часу з нашої останньої зустрічі. Що за цей період змінилося у твоєму житті — як у професійному плані, так і в особистому?

Наталія: Насправді складно однозначно відповісти: здається, водночас змінилося багато всього і нічого. Якщо говорити про професійний розвиток, я відвідала семінар з роботи в медіа. Це допомогло глибше зрозуміти специфіку соцмереж та нюанси піару. Тепер я значно уважніша до деталей, яких раніше не помічала.

Поруч із професійним зростанням були й складні періоди, коли доводилося балансувати між багатьма ролями: піклуватися про дітей, підопічних і не забувати про себе.

В особистому житті все стабільно: я не маю чоловіка і зараз не в пошуку. Для мене головне, що я залишаюся психологічно стійкою та ефективною у своїй справі.

Звісно, є і труднощі. Ціни зростають, а рівень доходу — ні. Це змушує задуматися про додатковий заробіток, хоча я ще на роздоріжжі щодо напрямку.

Чотири роки великої війни — це величезна дистанція, розкажи про зміни всередині вашої ініціативної групи, як трансформувався побут і діяльність активістів спільноти за цей час?

Наталія: Кількість активісток за цей час зменшилась: хтось переїхав, у когось питання секс-праці відійшли на задній план. Якщо на початку війни в ініціативній групі було близько 5–6 дівчат, то зараз — 3–4. Це теж не постійна кількість, дівчата приходять, уходять, хтось повертається, а хтось — ні.

Цього року стався трагічний випадок — померла жінка з нашої групи. Вона шукала свого щастя і почала стосунки з колишнім клієнтом. Того вечора ми бачилися, а після розмови вона пішла з цим чоловіком. На жаль, через фатальний збіг обставин та ненадання чоловіком вчасної допомоги, жінку знайшли мертвою лише під ранок. У неї залишилося дев’ятеро дітей. Це велика втрата для нас, адже вона була важливою учасницею групи — активною та юридично обізнаною.

Окремо зауважу, що за час війни дівчата стали сильнішими, активнішими, у них зросла самооцінка. Вони значно краще організовані, більше довіряють одна одній та щиро піклуються про колег. Хто живе та працює в межах одного мікрорайону, то навіть товаришують — намагаються допомагати одна одній, підтримують,  радяться щодо безпеки у роботі.

Склад ініціативної групи на сьогодні також змінився. Через війну попит на секс-послуги впав, тому дівчата почали працювати у легальних сферах: у торгівлі або виїжджають на заробітки за кордон. Секс-працею займаються лише тоді, коли є запит від постійних клієнтів.

Цьогоріч нашим партнером стала Соціальна служба. Ми налагодили співпрацю, адже цей орган має багато важелів впливу, зокрема у питаннях протидії насильству.

^{На фото: Ініціативна група БО "Легалайф-Україна" у м.Рівне}

А як, на твою думку, змінилося українське суспільство та загальна атмосфера в країні за роки великої війни? Зокрема, як це вплинуло на ставлення до вразливих груп, як-от секс-працівники та працівниці? Який твій особистий досвід як лідерки та правозахисниці: чи відчуваєш ти зараз більше тиску і як ти на це реагуєш?

Наталія: Інколи складається враження, що чоловіків у цивільному житті майже не залишилося — навколо самі жінки, та й ті невдовзі можуть піти на службу. На мою думку, ставлення суспільства до представників мобілізаційних органів, зокрема ТЦК, помітно погіршилося. Взагалі до військових зараз ставляться з певною обережністю. Люди не знають, який досвід пережила людина на фронті, чи має вона поранення, контузії або ПТСР. Тому цивільні обирають більш стриману дистанцію у спілкуванні та намагаються не ставити зайвих чи болючих запитань.

Взаємодія між людьми у суспільстві залишається різною, і війна тут не є визначальним фактором. Якщо людина за своєю природою схильна до агресії, то війна цього не змінить. І навпаки — добросердна людина залишиться такою за будь-яких умов. Я веду до того, що конфліктні особистості були завжди.

Проте загальна напруга за ці роки об’єктивно зросла: людські втрати, економічна нестабільність та невідомість тиснуть на кожного. Почастішали випадки вигорання та нервових зривів, що, звісно, провокує нові конфлікти в соціумі.

Змінилося й ставлення до вразливих груп. Зараз майже не залишилося родин, яких би не торкнулася втрата близьких. Через цей особистий біль люди часто закриваються: «Чому я маю комусь допомагати чи волонтерити, якщо мені самому нестерпно боляче і мені потрібна допомога?».

Щодо стигматизації секс-працівниць/ків, то її рівень залишився приблизно таким же, як і раніше. Хтось підтримує, хтось байдужий, а хтось відчуває роздратування — усе дуже індивідуально. Єдине, що можу констатувати: наше суспільство все ще не готове до відкритого обговорення теми сексу, бракує освіченості в цьому питанні. Можливо, причиною є і позиція ЗМІ, де часто зберігається зверхній тон щодо секс-праці. Якби медіа подавали цю тему без упереджень, засудження чи агресії, то й ставлення громадян було б лояльнішим.

Особисто я з хейтом майже не стикаюся. Моя група в соцмережах наразі закрита, тому негативних коментарів там немає. У реальному житті мені також зазвичай не кажуть нічого образливого в очі — навпаки, більшість підтримує мою діяльність. Хоча пригадую випадок, коли запитували: «Чому ви допомагаєте проституткам, а не "звичайним" людям? За які заслуги вони отримують підтримку?». У таких ситуаціях доводиться зупинятися і терпляче пояснювати опонентам принципи рівноправ’я та прав людини.

А якщо зазирнути всередину сфери секс-праці, як війна та криза вплинули на ринок секс-послуг? Чи відбулися кардинальні зміни в його структурі та які нові ризики з’явилися порівняно з мирним часом? Як змінилися підходи до безпеки всередині спільноти?

Наталія: Ринок однозначно змінився — як у плані самих клієнтів, так і щодо секс-працівниць. Хтось виїхав, намагаючись врятуватися від війни, хтось — через хворобу, а хтось — щоб спробувати легально чи нелегально заробити за кордоном. У нас є жінка, яка поїхала за межі країни, бо потребує заміни суглоба, але вона планує з часом повернутися.

З огляду на розмови, можу з впевненістю сказати: кількість жінок з-поміж ВПО, які залучені до секс-бізнесу, збільшилась, хоча загальний приплив переселенців до міста почав зменшуватись. Однак вийти на зв’язок із ними поки не вдалося, як і відстежити їхню точну кількість у місті. На новому місці вони ще не звикли до обставин і тому «ховаються».   

Кількість клієнтів однозначно зменшилась. Однак, навіть серед тих чоловіків, які послуговуються послугами дівчат спільноти, побільшало військовослужбовців – вони мають кращу платоспроможність, краще ставлення. Через це навіть вартість послуг зросла. Однак, дівчата з обережністю ставляться до військових, які повернулись безпосередньо з зони бойових дій. Вважається, що вони можуть бути небезпечними через власні психологічні травми й можуть нести небезпеку для оточуючих. Звісно, це залежить від людини, але разом з тим дівчата змушені краще слідкувати за тим, що і як говорять.

Попри те, що вартість послуг зросла, доходи у жінок впали. Найчастіше саме через брак клієнтів: до війни протягом доби кожна могла знайти до 5-7 клієнтів, а станом на сьогодні якщо є один – добре, якщо два – це вже за щастя. На початку війни заробітки були вищими, а зараз вони не мають чим хвалитись в плані зарплатні за свою роботу.

^{На фото: Робоча зустріч з інфекціоністкою Оленою Білик щодо розширення доступу до медичної підтримки для жінок з уразливих до ВІЛ груп}

Наталіє, як війна та загальна напруга у суспільстві впливають на безпеку секс-працівниць? Які нові загрози з’явились та які "протоколи виживання" застосовують жінки всередині спільноти аби вберегти своє здоров’я та життя?

Наталія: Питання насильства як й раніше стоїть надзвичайно гостро. Війна внесла свої корективи: загальна стресовість суспільства дуже впливає на людей, роблячи їх агресивнішими.

Рівень небезпек для здоров’я та життя зростає, тому більшість з наших підопічних категорично не погоджуються на ризиковані сексуальні практики. Це окремий вид послуг, який може призвести до такої травматизації чи захворювань, що лікування обійдеться занадто дорого. А заробітків і так фактично немає. Тож безпека і здоров’я зараз — це питання виживання.

Що стосується захисту від клієнтів, то першочергово дівчата потребують безпечного місця для роботи. Щодо заходів безпеки, то зараз дівчата стали набагато "підкованішими" та грамотнішими: вони оберігають одна одну і намагаються не працювати поодинці. Обов’язково повідомляють колегам, куди та з ким йдуть, вмикають функцію відстеження геолокації в реальному часі, відкриваючи доступ до свого місцеперебування. Між собою вони діляться номерами авто, якими від’їжджають, щоб у разі чого можна було знайти кривдника. Оскільки більшість клієнтів зараз знаходяться через телефон, з’явилася можливість розпитати про них заздалегідь. А ще наші дівчата вигадали систему кодових слів: якщо озвучити таке слово, це означає, що клієнт небезпечний і жінка потребує негайного порятунку.

Попри ці заходи, трапляються і критичні ситуації. Нещодавно був випадок, коли клієнт відвіз нашу підопічну у невідоме місце і тримав замкненою кілька днів, ще й друзів своїх приводив. Вона заледве врятувалася. Але все ж таки це поодинокий, екстремальний випадок. Набагато частіше "небезпека" обмежується просто сварками чи непорозуміннями з клієнтами, які не завершуються фізичним насиллям чи побиттям. Такі жахливі історії, як я розповіла, зараз трапляються вкрай рідко, хоча ми все одно маємо бути до них готовими.

Але не лише клієнти можуть нести небезпеку. Зараз для жінок не менш гострими й важливими є соціальні та побутові проблеми. Сьогодні дівчата частіше страждають від того, що залишаються без житла через борги, грузнуть у кредитних ямах або впадають у залежність від алкоголю чи наркотиків. Це руйнує їхнє життя не  менше, ніж поодинокі конфлікти з клієнтами на роботі.

Нещодавно у нас була жінка, яка опинилася просто на вулиці — вся брудна, у жахливому стані. Коли ми почали розбиратися, як вона до цього дійшла, з’ясувалося, що вона зустріла чоловіка, закохалась та переїхала до нього жити. А далі — класична пастка: він її бив, знущався, відбирав гроші й навіть пенсійну картку. Коли чоловіка не стало, його мати (так би мовити, свекруха) просто вигнала жінку на вулицю. А власна матір прийняти її назад відмовилася — посоромилася.

Ми змогли знайти зв’язок із її донькою, яка живе за кордоном. Саме вона допомогла: винайняла матері квартиру, допомогла внормувати життя. Завдяки цьому жінка навіть перестала вживати алкоголь. Ця історія показує, що зараз набагато страшніше опинитися в соціальному вакуумі без підтримки рідних, ніж зіткнутися з неадекватним клієнтом.

^{На фото: Група взаємодопомоги для секс-працівниць у м.Рівне, 2025}

Саме розуміння того, що дівчата можуть залишитися без жодної підтримки й змушує нас працювати ще активніше. Наталіє, розкажи, будь ласка, як змінювались потреби спільноти у наших послугах за ці чотири роки? Які запити від секс-працівниць/-ків актуальні зараз та які послуги ти надаєш у відповідь?

Наталія: Потреби у жінок секс-працівниць майже не змінились за чотири роки. Я б сказала швидше набрали сильнішого маху. Як і раніше, так і тепер є необхідність закривати базові потреби – заплатити за житло, нагодувати дитину, придбати медикаменти, отримати замісну терапію, антиретровірусну (тим, кому це потрібно). Зараз залишилось все те саме, тільки більше, бо заробітки впали, зарплата не росте, коштів дуже бракує. А ті, хто ВПО – ті й так все втратили, і їм свій побут організовувати взагалі з нуля необхідно.

Я як лідерка ініціативної групи допомагаю дівчатам за кількома напрямами. Це і консультування, й безпосередній супровід у відновленні чи оформленні документів, й гуманітарна підтримка: медикаменти, продуктові та гігієнічні набори, а також речі першої потреби — ковдри, павербанки, посуд тощо.

Щодо консультацій, то ми охоплюємо величезне коло тем. Насамперед це здоров’я: роз’яснюємо зміни від МОЗ, як працює Програма медичних гарантій, як користуватися е-рецептами та отримувати е-ліки за пакетами НСЗУ. Говоримо про права та обов’язки пацієнтів, профілактику й лікування ВІЛ/СНІДу, боротьбу з дискримінацією та пошук профільних медичних закладів. Також є великий запит на юридичний супровід та фахову психологічну допомогу.

Ти згадала про психологічну допомогу. Як за останні роки змінився внутрішній стан жінок у спільноті? З якими саме фобіями та тривогами дівчата приходять до тебе найчастіше?

Наталія: За останні кілька років характер запитів на психологічну допомогу кардинально змінився. Те, що починалося як поодинокі тривоги за безпеку чи майбутнє, поступово переросло у глибокий хронічний стрес, що пронизує абсолютно всі сфери їх життя.

Для прикладу згадаю історію однієї з дівчат: коли вона виїжджала за кордон, її настільки паралізував страх невідомості, що вона серйозно боялася опинитися на стадіоні під голим небом. Цей стрес мав фізичний прояв — у неї безперестанку тряслися руки, доки ситуація не вирішилася і її не поселили в нормальних умовах.

Загалом, секс-працівниці певною мірою адаптувалися до реалій, навіть звикли жити в тих обставинах, які маємо зараз. Проте різка втрата доходу сильно вдарила по їхньому психоемоційному стану. Саме через цю фінансову й життєву незахищеність дівчата сьогодні потребують фахових психологічних консультацій набагато більше, ніж раніше.

^{На фото: Гуманітарна допомога секс-працівницям від БО "Легалайф-Україна", м.Рівне, 2025}

Наталіє, ти допомагаєш дівчатам не лише продуктами чи консультаціями, а й дієш як параюристка. У яких сферах ти найчастіше фіксуєш порушення прав і чи могла б ти розповісти про конкретні випадки, які найкраще ілюструють ситуацію?

Наталія: Найбільше порушень прав секс-працівниць, з мого досвіду, відбувається саме у медицині. Там і конфіденційність порушують, розголошуючи статус, і ставляться зовсім не толерантно. Бувають випадки, коли вимагають гроші за послуги, які насправді мають бути безоплатними.

Особливо гостро це відчувається у гінекології: якщо дізнаються про позитивний ВІЛ-статус, негативне ставлення починається миттєво. У медичній сфері ще дуже багато недоліків, і якихось реальних покращень там — хіба на один-два відсотки. Взагалі, медпрацівники не дуже охоче щось роблять для наших дівчат; зазвичай допомоги можна досягти лише тоді, коли починаєш жорстко відстоювати свої права.

Був випадок із лікаркою-наркологом, яка видає замісну терапію. Дівчата скаржилися, що вона ставиться до них зверхньо і зовсім не прислухається до потреб пацієнток — наприклад, коли йдеться про корекцію дозування чи інші важливі запити. Зрештою, дехто з дівчат просто перейшов до інших спеціалістів, які знають, що таке толерантність, і поважають своїх пацієнтів.

Я намагалася особисто поспілкуватися з цією лікаркою, але марно: вона просто відмовилася від діалогу, навіть не пояснивши причини. Про її роботу я чула багато негативних відгуків. Можливо, це через брак досвіду — вона ще молода і, ймовірно, просто некомпетентна у специфічних питаннях нашої спільноти.

На початку року трапилася ще одна дуже важка історія. Одна з дівчат жила з чоловіком, який сказав їй, ніби хворіє на туберкульоз. Вона навіть сама ходила отримувати ліки для нього, хоча він їх чомусь так й не пив. Найстрашніше в цьому те, що дівчина була зовсім недосвідчена в таких питаннях: вона навіть не запідозрила нічого поганого в тому, що ліки від "туберкульозу" їй доводилось отримувати у СНІД-центрі. Вже після його смерті відкрилася страшна правда: у нього був ВІЛ. Це приховував і сам чоловік, і вся його рідня. Відповідно, ця жінка тепер також інфікована.

Для мене як для параюристки цей випадок — приклад грубого порушення прав людини. Її ніхто не попередив про небезпеку: ані чоловік, ані батьки, ані лікарі. Жінка повинна мати вибір — бути з цією людиною чи ні. А її просто позбавили можливості захистити себе. Я допомогла їй пройти повне обстеження та почати лікування — зараз вона приймає АРТ-терапію. Від суду чи будь-яких спроб покарати винних вона відмовилася. Але діагноз став для неї величезним емоційним потрясінням. Окрім правового супроводу, мені довелося надавати їй психологічну підтримку, бо в такому стані людині критично важливо мати когось поруч. Вона не побоялася звернутися до мене, щоб не залишитися зі своєю бідою наодинці.

Втім, упереджене ставлення до жінок зустрічається і серед працівників соціальних служб. Як от випадок у селі поблизу Рівного, куди поселили одну жінку з нашої спільноти. Їй, постраждалій від насильства, надали хату у жахливому стані — там дах ледь не на голову падав, тримався на чесному слові. У жінки на руках було п’ятеро дітей, але обіцяної підтримки вона так і не побачила. Щоправда, одного разу сільрада таки виділила машину дров, але на тому все. Щобільше, до неї приходила працівниця місцевої соцслужби у нетверезому стані: поводилася неадекватно, кричала. Я вважаю це прямим порушенням прав і кричущою неповагою.

Проблема ще й у тому, що дівчата часто забувають одразу звернутися до мене по юридичну допомогу. Згодом емоції вщухають, ситуація "замилюється" і якось забувається. Я впевнена: якби вони зверталися по захист миттєво, зафіксованих випадків порушень прав було б у рази більше.

^{На фото: Організація обстеження жінок СП у Обласному протитуберкульозному диспансері у співпраці з БО "Позитивні Жінки"}

З твого досвіду, чи став державний апарат за ці чотири роки війни більш чутливим до запитів нашої спільноти? Як змінився характер взаємодії з поліцією та соціальними службами — у бік партнерства чи більшої ізоляції?

Наталія: Станом от на закінчення 2025 року можна твердо сказати – взаємодія з поліцією набула нейтрального забарвлення – у нас немає звернень до них, а в них відповідно до нас. Думаю, така ситуація склалася тому, що з початком війни поліцейських переформатували на військові завдання. На фоні загальної ситуації в країні проблеми наших дівчат перестали сприйматися органами як щось значуще. Скарги та звернення розглядалися, як кажуть, "у пів ноги".

Через це дівчата, які й раніше не дуже хотіли йти до правоохоронців (робили це вкрай рідко, лише за найпекучіших обставин), тепер стали боятися звертатися до поліції взагалі. Вони переконані: або допомоги не отримають, або вона буде надана абияк. Тому всі свої питання дівчата намагаються вирішувати власними силами. Як наслідок — довіру до поліції втрачено остаточно.

Хоча був один цікавий випадок щодо співпраці з поліцією — якщо його можна так назвати. Якось правоохоронці звернулися до мене стосовно однієї жінки з нашої спільноти. Її «зловили» камери спостереження в різних магазинах Рівного та інших містах на крадіжках. Ця жінка певний час не мала даху над головою, тому я її прихистила у себе. Поліцейські приїжджали, спілкувалися з нею, бачили її умови. У неї ще й тяжко хвора дитина — вона хоч і перебуває у спеціалізованому закладі, але мати допомагає їй як може. Власне, правоохоронці тоді пішли назустріч: можна сказати, "пробачили" ці проступки, призначивши лише відшкодування вартості товару магазинам.

Не хороша ситуація й з лікарнями — ми стикалися з випадками відвертої відмови в наданні медичних послуг або вкрай упередженого ставлення. Це зазвичай стається тоді, коли медпрацівники дізнаються про діагнози пацієнток і, відповідно, здогадуються про їхню професію. Після цього ставлення миттєво змінюється не на краще.

З адміністративними послугами ситуація трохи краща. Оскільки я допомагаю дівчатам, зокрема й переселенкам, із відновленням чи оформленням документів, мені доводиться постійно співпрацювати з місцевою соцслужбою. І там нам справді йдуть назустріч: підказують правильний алгоритм дій, а вирішення деяких питань взагалі повністю перебирають на себе.

^{На фото: Робоча нарада з Головою Правління БО  "Мережа 100 відсотків життя Рівне" Юрієм Лазаревичем щодо залучення секс-працівниць/ків у програми профілактики та лікування ВІЛ}

Оскільки з державними структурами взаємодія йде важко, основне навантаження, мабуть, лягає на партнерство з іншими неурядовими організаціями. З ким у місті вам вдалося вибудувати співпрацю?

Наталія: Станом на кінець осені 2025 року наша організація вибудувала потужну мережу партнерства. Ми тісно співпрацюємо з БО "Мережа 100 відсотків життя Рівне" та ГО "Позитивні жінки" — це наші ключові партнери у питаннях підтримки жінок із ВІЛ-статусом та захисту їхніх прав.

Якщо дівчина пережила насилля або перебуває у гострій кризі, ми підключаємо "Мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги" — вони допомагають стабілізувати емоційний стан і надають прихисток. Дуже цінною є співпраця з ГО "Майбутнє без меж": вони взяли на себе нетипове завдання — лікування зубів для людей на замісній терапії. Ви ж знаєте, як важко знайти стоматолога, який розуміє специфіку пацієнтів на ЗПТ, тому для нас це величезна підтримка.

Ну і, звісно, ми постійно на зв’язку з Центром СНІДу, де наші підопічні можуть отримати медичний супровід та необхідні препарати без зайвої бюрократії.

Наталіє, я щиро вдячна тобі за таку відверту розмову. Наостанок прошу тебе  дати напуття тим дівчатам та хлопцям, які тільки відчули в собі силу змінювати світ, але, можливо, ще вагаються?

Наталія: Моя порада початківцям: завжди, за будь-яких умов зберігайте толерантне ставлення і пам’ятайте про принцип «рівний – рівному»! Знайомтесь з кожною жінкою індивідуально й окремо вникайте в їхні життя, цікавтесь ним, адже кожен в цьому світі потребує уваги та підтримки. Любіть себе, любіть людей і даруйте свою любов світові – саме любов рухає нами!