«Наша мета — захист прав, а не пропаганда» / Про війну та секс-працю з Світланою Макогон, м. Кривий Ріг

ПРОДОВЖУЄМО СЕРІЮ ІНТЕРВ’Ю «ПРО ВІЙНУ ТА СЕКС-ПРАЦЮ» з лідерками та параюристками БО "ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА". Майже рік минув з останньої публічної розмови з нашими регіональними представницями, коли ми говорили про життя українців, долі секс-працівниць та сферу секс-послуг в Україні в умовах війни. Цього року повертаємось до цієї розмови, щоб пригадати події чотирьох років війни та проаналізувати їх вплив на нашу спільноту та суспільство.

Вітаю, Світлано! В останнє ми з тобою спілкувались майже рік тому. Розкажи, як твої справи, що відбулось за цей час, які зміни у професійному та повсякденному житті?

Світлана: За цей рік у моєму житті відбулося багато всього. Найголовніше — я навчилась краще берегти себе, свої сили й емоції. Роботи стало не менше, але я вже спокійніше ставлюся до всього, що відбувається навколо. Пройшла кілька тренінгів для параюристів, дізналася більше про механізми захисту прав, і зараз можу більш впевнено допомагати іншим.

Ще за цей час я почала більше займатися своїм здоров’ям — танцюю вдома, намагаюся більше рухатись, бо вже не вистачало енергії, а рух добре підзаряджає Це теж досягнення.

Особисто для мене дуже цінно, що вдалося зберегти віру — у Бога, у себе, в людей. Попри складні часи, я бачу, що добро все одно перемагає, просто треба більше терпіння.

Чи відчуваєш ти в людях навколо ту ж саму віру, яку несеш у собі? Які зміни спостерігаєш у суспільстві та громадському житті протягом 2022-2025 років?  

Світлана: Суспільство зараз дуже втомлене. Якщо у перші роки війни всі були на підйомі, допомагали армії, волонтерили, то зараз відчувається певне вигорання. Але водночас, з’явилося більше співчуття — люди починають краще розуміти, що кожен має свою історію, свій біль.

Щодо секс-працівниць — ставлення поступово змінюється. Раніше про це навіть боялися говорити, було багато осуду. Тепер — з’являється більше розуміння, що ці жінки теж люди, теж виживають у війні. Особливо після того, як багато секс-працівниць та працівників почали відкрито допомагати волонтерам — передавати гроші, речі, підтримувати військових. Люди бачать, що це не якісь «грішниці», а такі ж громадянки, просто з іншою роботою.

У соцмережах стигми ще вистачає, але є й позитивні приклади. Коли ми публікуємо історії про допомогу жінкам або про порушення їхніх прав — іноді коментарі дуже підтримувальні. Люди пишуть: «Дякуємо, що ви не мовчите».

Звісно, є й хейт. Наприклад, під однією публікацією написали, що «так їм і треба, самі обрали таке життя». Але ми вже сприймаємо це спокійніше, бо розуміємо, що стигма — це наслідок невігластва. Ми просто відповідаємо аргументовано, пояснюємо, що наша мета — захист прав, а не пропаганда.

^{На фото: Світлана та інші учасниці тренінгу для параюристів}

А як йдуть справи у твоїх підопічних? Що змінилось у вашій ініціативній групі (ІГ) за роки війни?

Світлана: Наша ініціативна група у Кривому Розі за цей час стала набагато більш згуртованою. Якщо на початку війни всі були розгублені — хто виїхав, хто боявся виходити на зв’язок, то зараз, навпаки, помітно, що жінки тягнуться одна до одної. З’явилось відчуття, що ми справжня команда.

Кількість учасниць трохи коливалася — хтось виїхав, хтось повернувся, але нові дівчата теж приходять. Активність зросла — ми проводимо зустрічі, ділимося новинами, допомагаємо одна одній у складних ситуаціях. Наприклад, цього року дві наші дівчини, які раніше соромились навіть сказати, що вони секс-працівниці, пройшли навчання від партнерських організацій, і зараз самі консультують інших — це великий прогрес!

У нас з’явилися нові партнери — наприклад, ми налагодили контакт із Центром пробації, де іноді потрібна консультація щодо прав жінок, які відбувають покарання або тільки повернулися з колонії. Також співпрацюємо з БО «100% життя – Кривий Ріг» і, звісно, з нашими постійними партнерами з ВОЛНа — вони підтримують і навчають нас. Завдяки цим зв’язкам ми можемо швидше реагувати, коли хтось із дівчат потрапляє у біду — наприклад, нещодавно допомогли жінці, яка втратила документи й житло через пожежу, швидко оформити все заново.

^{На фото: Консультаційна зустріч ініціативної групи СП з лікаркою гінекологом Іриною Дуднік, м.Кривий Ріг}

Якщо згадати ситуацію на початку війни та порівняти з теперішньою, які трансформації відбулись на ринку секс-праці, на твою думку?

Світлана: Якщо порівнювати початок війни й як тепер — ситуація сильно змінилась. На початку всі були в паніці, багато дівчат поїхали на захід України чи за кордон, бо боялись обстрілів. У Кривому Розі залишилось мало секс-працівниць/ків, клієнтів теж майже не було.

Зараз усе стабілізувалося — робота знову є, але умови стали складніші. Більшість перейшли в онлайн — через Telegram, сайти, приватні чати. На вулиці майже ніхто не працює, бо ризиків більше, ніж доходу.

З’явилось багато новеньких — жінок, які втратили роботу через війну або стали ВПО. Особливо з Донецької, Луганської, Херсонської областей. Вони часто приходять без досвіду, не розуміють, як себе захистити, тому ми проводимо з ними індивідуальні консультації.

Наприклад, одна переселенка з Херсона розповідала, що погодилась на небезпечні умови, бо просто не мала за що купити дитині ліки. Ми допомогли їй звернутися до соціальної служби, і зараз вона має допомогу як ВПО, а також тимчасову роботу.

^{На фото: Консультування секс-працівниць, м.Кривий Ріг}

Якщо порівнювати часи до та після війни, то вимальовується наступна картина. До війни все було більш-менш стабільно, клієнтів вистачало, можна було планувати роботу, навіть відкладати гроші. На початку війни стався повний занепад. Страх, евакуації, обстріли тощо, клієнтів майже не було. Деякі дівчата виживали коштом гуманітарної, благодійної допомоги або за підтримки знайомих чи близьких. Зараз — знов є певна стабільність, але рівень доходів нижчий, ніж будь-коли. Клієнтів менше, витрати більші. Люди економлять, дівчата часто кажуть, що ледве вистачає на оренду житла й харчі.

Й це я не беру до уваги криміналізацію секс-праці, насилля та порушення прав СП, що були як до війни, так й зараз.

Чи є в тебе дані від СП щодо зростання рівня насилля за ці роки?  Які заходи безпеки сьогодні використовують жінки, щоб вберегтися від ризиків?

Світлана: Так, зі слів дівчат рівень насилля за ці роки справді виріс. Чоловіки, стали більш нервові, дратівливі, часто хочуть “зняти стрес” агресивними способами  —  більше агресії, більше непередбачуваних ситуацій.

Якщо раніше небезпечні випадки траплялися зрідка, то тепер майже кожна СП має якусь історію: погрози, відмова платити, приниження, насильство. Є випадки, коли клієнти знімають усе на телефон без дозволу, потім навмисно поширюють ці фото. Дівчата часто не звертаються в поліцію — бо не вірять, що це допоможе.

Ми проводимо групові бесіди про засоби безпеки, розповідаємо, як можна знизити ризики та уникнути небезпеки, ділимось власним досвідом. Багато хто став уважніше до цього ставитись.  Зараз більшість СП працюють через перевірених адміністраторів або знайомих, домовляються з клієнтами про умови заздалегідь, не дозволяючи «імпровізацій». У кого достатньо досвіду, ті використовують онлайн-перевірку клієнтів (наприклад, просять фото документів, скріни листування). Жінки намагаються скидати локацію подругам, щоб ті знали, де вона знаходиться; носять перцевий балончик чи тримають «тривожну кнопку» в телефоні.

Але водночас, через важке фінансове становище, дехто все одно погоджується на ризиковані практики: без презерватива, у незнайомому місці, без попередньої перевірки. Це небезпечно, але коли вибір між безпекою та їжею для дитини — люди йдуть на ризик.

Одна дівчина розповідала: «Я знала, що не можна туди їхати, але потрібні гроші на ліки для мами. Добре, що обійшлося». Такі історії — не виняток, а буденність.

^{На фото: Зустріч щодо реагування на звернення від СП з начальником сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Криворізького РУП майором поліції Удовиченко Денисом}

Світлано, а як  щодо рейдів ТЦК, чи відчувають дівчата небезпеку від них, чи інший вплив мобілізації на можливості надавати секс-послуги?

Світлана: Рейди ТЦК також вплинули на ситуацію. Під час активних рейдів кількість клієнтів у місті різко падає, бо чоловіки бояться виходити, особливо ввечері. Через це робота майже завмирає.

У перші роки війни дівчата ще якось пристосовувались, але зараз рейди частіші, тому доходи знову просіли. Дехто навіть виїжджає у менші міста чи села поблизу, щоб там попрацювати кілька днів, бо там спокійніше.

Хочу ще запитати про клієнтів. Як змінився портрет отримувача послуг, хто сьогодні є основним покупцем секс-послуг?

Світлана: Якщо говорити про портрет клієнтів, то він дуже змінився за ці чотири роки війни. До війни у Кривому Розі клієнти були різні: робітники з великих підприємств, водії, чоловіки середнього віку, часто — постійні, з якими вже був контакт і довіра. Вони поводились спокійніше, могли навіть підтримати, допомогти грошима чи продуктами.

Коли почалась війна, усе змінилось. Багато чоловіків виїхали, інші пішли на фронт. Клієнтів стало набагато менше, і це одразу вдарило по доходах. Ті, що залишились, стали більш нервові, агресивні, у стресі.

За останній рік ситуація трохи стабілізувалась, але не можна сказати, що стало краще. Платоспроможність клієнтів значно знизилась — через мобілізацію, безробіття, загальну кризу. Якщо раніше середня сума була, умовно, 1000–1500 грн, то зараз часто пропонують удвічі менше. Часто торгуються, шукають «знижку».

З’явилась і нова категорія клієнтів — військові, які приїжджають у відпустку. Вони різні: є ті, хто ставиться з повагою, розуміє, що жінка теж виживає, а є ті, хто поводиться грубо, дозволяє собі образи чи приниження.

Щоб захистити права секс-працівниць тобі доводиться спілкуватись з різними державними органами. Чи змінились взаємовідносини з поліцією та іншими владними структурами за роки війни?

Світлана:  Можу сказати, що зміни є, але повільні. На початку війни поліція поводилась жорстко — рейди, приниження, погрози, хабарі. Багато дівчат просто тікали побачивши форму. Ми навіть боялися підходити, бо знали, що захисту не буде.

Зараз трохи інакше. Деякі відділення стали відкритішими. Наприклад, у Центрально-Міському районі є працівниця поліції, яка адекватно ставиться до нас, приймає заяви, консультує. Якщо знає, що справа серйозна, допомагає. Це велика різниця. Але не всюди так. Є відділки, де все ще сміються, кажуть: «А що ти хотіла?».

Ми як параюристи звертаємось у поліцію, коли є насильство, шахрайство, погрози або коли клієнт відмовляється платити. Також допомагаємо дівчатам писати скарги в прокуратуру, якщо поліція відмовляється реєструвати заяву. У кількох випадках після наших звернень поліція все ж відкрила провадження — хоч і не швидко, але результат був.

Звертаємось і до соціальних служб — особливо, коли у дівчини є дитина або вона без житла. Порівняно з попередніми роками, тепер вони реагують швидше, є координація між службами.

^{На фото: Кімната матері та дитини, зустріч з лікарем наркологом та представницею РП ВОНА щодо розширення доступу до послуг для СП, які опинились у кризовій ситуації}

Розкажи, будь ласка, як змінювались потреби спільноти за ці чотири роки? Які запити від СП актуальні зараз та які послуги ти надаєш у відповідь?

Світлана: Після початку повномасштабної війни зросли економічні проблеми — багато жінок втратили житло, клієнтів, можливість працювати безпечно. Зросла кількість запитів на гуманітарну допомогу: продукти, засоби гігієни, одяг, медичну допомогу.

Змінились і соціальні проблеми — більше звернень щодо документів, боргів, виїзду за кордон. Деякі жінки стали опікунами дітей чи літніх батьків.

Паралельно з цим посилились психологічні труднощі — тривожність, вигорання, страх перед майбутнім. Ми почали частіше проводити психологічні зустрічі, підтримувальні групи, консультації з кризовими психологами.

Також зросли потреби у безпеці. Секс-працівниці частіше повідомляють про випадки насильства від клієнтів або партнерів. Ми пояснюємо, як діяти, як збирати докази, куди звертатися.

У 2021 році запити були більш “побутові” — збереження здоров’я, профілактика ВІЛ. А зараз — виживання, захист, стабільність і людська підтримка.

^{На фото: Гуманітарна допомога секс-працівницям від БО "Легалайф-Україна" у м.Кривий Ріг}

Я знаю, що ти також надаєш параюридичний супровід секс-працівницям/-кам. З твого досвіду, в яких сферах сьогодні найчастіше СП стикаються з порушеннями прав та дискримінацією? З якими скаргами до тебе звертаються СП найчастіше?

Світлана: Найчастіше секс-працівниці стикаються з порушенням прав у медичних закладах — їх можуть принижувати, відмовляти у допомозі або ставитися з осудом. Також є проблеми з поліцією — при зверненні через насильство часто радять “не писати заяву” або звинувачують саму жінку.

За ці чотири роки додались нові порушення, пов’язані з внутрішнім переміщенням — у ВПО часто немає прописки, і через це складно отримати допомогу чи встати на облік у центрі зайнятості.

До мене найчастіше звертаються з питаннями: як написати заяву в поліцію, як подати скаргу на лікаря, як повернути документи, які утримує клієнт або партнер. Я пояснюю, допомагаю скласти звернення, іноді супроводжую до установи.

Є й позитивні зміни: у 2024 році кілька лікарів з поліклінік почали більш лояльно ставитись після тренінгів, які ми проводили спільно з місцевими НГО.

Ми також налагодили співпрацю з місцевими Центрами соціальних служб, центром зайнятості, медичними установами, зокрема, кабінетами “Довіра”. Завдяки цим контактам ми можемо швидше надавати допомогу жінкам, здійснювати переадресацію, відновлювати чи оформлювати документи, медичні довідки, отримувати консультації щодо ВІЛ, ІПСШ, насильства.

^{На фото: Волонтер ЗСУ Олена Романенко (зліва) завітала на інформаційну зустріч ініціативної групи СП м.Кривий Ріг}

Розкажи про найскладніший параюридичний кейс у твоїй практиці або такий, що запам’ятався тобі.

Світлана: Найскладніший кейс був у 2024 році, коли одна жінка стала жертвою насильства з боку клієнта. Спочатку поліція відмовилась приймати заяву, посилаючись на “недостатність доказів”. Ми разом з нею написали скаргу, зібрали довідку з лікарні, консультацію від психолога, і тільки після повторного звернення справу зареєстрували. Зараз триває слідство, але навіть цей факт — що відкрили провадження — вже результат. Цей випадок показав, що якщо діяти послідовно і наполегливо, можна добитись реакції системи.

Були також успішні історії: наприклад, у 2025 році ми допомогли жінці відновити паспорт, який залишився в окупованій зоні, і вона змогла отримати статус ВПО та гуманітарну допомогу.

Світлано, я вдячна тобі за відверту розмову, й наостанок, прошу надати пораду нашим активісткам-початківцям

Світлана: Моя головна порада — не боятись починати й не чекати, поки ти “станеш готовою”. Готовності ніколи не буде — усе приходить із досвідом. Якщо в серці є бажання допомагати іншим, навіть невеликими кроками, то це вже велика справа.

Коли я тільки починала, мені теж було страшно: здавалося, що я нічого не знаю, що мене не сприймуть. Але з часом зрозуміла — найцінніше не знання, а щирість і людяність. Просто вислухати жінку, підтримати, не засудити — іноді це важить більше, ніж будь-яка консультація.

Друга порада — не залишайтесь самі. Шукайте однодумців, партнерів, навчання, підтримку від старших активісток. Ми всі колись були “новачками”, і кожна може допомогти іншій пройти цей шлях легше.

Також раджу берегти себе. Активізм — це емоційна та важка робота. Не можна допомагати іншим, якщо сама виснажена. Тому знаходьте час для відпочинку, молитви, танців, прогулянок — для всього, що дає сили.

І найголовніше — вірте у зміни. Вони не приходять швидко, але вони можливі. Я бачу, як за ці роки дівчата стали сміливішими, освіченішими, як вони відстоюють свої права. Кожна активістка — це як свічка, що дає світло іншим. І навіть якщо здається, що ти одна — твоя праця все одно важлива. Ми не можемо змінити весь світ одразу, але можемо зробити світ добрішим для тих, хто поруч.
 

^{На фото: Лідерки та активістки, правозахисниці БО "Легалайф-Україна", БО "Позитивні жінки" та  БО "ВОНА", м.Кривий Ріг}