Гаряча лінія
укр
NSWP: консенсусна заява з питань секс - праці, прав людини і законодавства
Коментарі:0
NSWP: консенсусна заява з питань секс — праці, прав людини та законодавства
У цій консенсусній заяві позначені фундаментальні права секс-працівників усіх гендерів, незалежно від їх класової приналежності, раси, етнічного походження, стану здоров’я, віку, національності, громадянства, мови, рівня освіти, обмежених можливостей здоров’я та за іншими ознаками. У ньому також сформульовані попереджувальні заходи, які держави та відповідальні органи зобов’язані прийняти для реалізації й захисту даних прав.
Ця консенсусна заява служить для затвердження глобальної платформи NSWP з адвокації у сфері прав людини секс-працівників та законодавства. Його появі передувала глобальна консультація із членами NSWP. До її складу входить 160 організацій секс-працівників у понад шістдесяти країнах світу, у тому числі локальні, національні та регіональні мережі. Викладаючи глобальну платформу NSWP з адвокації в питаннях секс-роботи, прав людини і законодавства, справжня консенсусна заява робиться від імені організацій-членів NSWP і секс-працівників, що представляються ними, при цьому включаючи секс-працівників усіх гендерів, незалежно від їх класової приналежності, здоров’я, етнічного походження, інших обставин.
NSWP висловлює подяку Програмі громадського охорони здоров’я мережі фондів «Відкрите суспільство» (SHARP) за фінансову підтримку, а також усім організаціям-членам NSWP, які взяли участь у складанні цього документа.
ОСНОВНІ ЦІННОСТІ NSWP
- Визнання секс-роботи видом трудової діяльності;
- Протидія всім формам криміналізації та іншим видам правового тиску на секс-роботу (у тому числі на секс-працівників, їх клієнтів, третіх осіб, рідних, партнерів та друзів);
- Підтримка зусиль секс-працівників щодо самоорганізації та самовизначення.
ВСТУП
Порушення прав людини, з якими стикаються секс-працівники, знайшли формальне відображення у науковій літературі, документах, поданих на розгляд ООН, у судовій документації та працях, написаних секс-працівниками. Жорстоке поводження та порушення прав секс-працівників спостерігаються у всьому світі в галузі охорони здоров’я, соціального обслуговування, житлового забезпечення, працевлаштування та освіти, у діях поліції та інших державних суб’єктів, а також у релігійній та правовій сферах. Такі порушення відрізняються різним ступенем тяжкості та здійснюються різними способами залежно від того, чи є секс-робота легальною або протизаконною діяльністю та яким чином здійснюється її регулювання.
Діяльність із захисту прав людини відіграла важливу роль у боротьбі за права секс-працівників на глобальному та національному рівнях. Згодом дискурс членів NSWP на національному, регіональному та світовому рівнях, просунувшись уперед, став включати твердження про те, що «права секс-працівників є правами людини». За допомогою цього твердження секс-працівники досягли успіхів у просуванні своїх вимог з прав, водночас виявивши існуючі обмеження механізмів захисту прав людини. Секс-працівники говорять про необхідність виходу за межі законодавчих та політичних систем у боротьбі за свої права.
Але одного тільки реформування законодавства та політики щодо проституції недостатньо.
Реформи законодавства повинні супроводжувати заходи, які визнають той факт, що окремі закони сприяють існуванню та утвердженню історично сформованої структурної нерівності та ущербного становища осіб на підставі дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження, класової приналежності, етнічного походження, гендеру та гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, стану здоров’я (включаючи ВІЛ-статус), шлюбу чи іншого виду законних сімейних відносин, громадянства або імміграційного статусу, здатності до руху, психічного здоров’я чи інших обставин.
У цій Консенсусній заяві позначено фундаментальні права секс-працівників усіх ґендерів, незалежно від їхньої класової приналежності, раси, етнічного походження, стану здоров’я, віку, національності, громадянства, мови, рівня освіти, обмежених можливостей здоров’я та інших обставин. У ньому також сформульовані запобіжні заходи, які держави та відповідальні органи зобов’язані вжити для реалізації та захисту даних прав.
КОНСЕНСУСНА ЗАЯВА В РАМКАХ СВІТОВОГО РУХУ ЗАХИСТУ ПРАВ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ
Наступні 8-м прав були визнані та ратифіковані більшістю держав як фундаментальні права людини. Секс-працівники мають право на користування даними фундаментальними правами: вони закріплені у різних міжнародних угодах з прав людини, так само як і конституціях різних держав. Ступінь дотримання даних прав людини залежить від локального, національного та регіонального контекстів. Загальноприйнято, що держави зобов’язані захищати дані фундаментальні права. NSWP та інші групи, які виступають за соціальну справедливість, стверджують, що на держави покладено відповідальність за виконання запобіжних дій щодо захисту фундаментальних прав та вжиття заходів, які б сприяли захисту, повазі та реалізації цих прав для всіх людей. І хоча стратегії, які застосовують у боротьбі за права секс-працівників, можуть відрізнятися, їх фундаментальні права в усьому світі залишаються однаковими.
1. Свобода об’єднання та право на об’єднання у профспілки
Зусилля секс-працівників щодо колективної адвокації та боротьби за самовизначення обмежуються криміналізацією та правовим тиском на секс-працю. З цієї причини формування організацій, адвокаційна діяльність, підтримка колег та надання послуг несуть у собі небезпеку для секс-працівників або є нелегальними та пов’язані з ризиком прихованого поліцейського спостереження, арештів та/або затримання. Стигма та дискримінація щодо секс-працівників зменшує можливість їх об’єднання у профспілки та формування більш ґрунтовних рухів, спрямованих на забезпечення безпечних умов праці в галузі секс-роботи.
І хоча в деяких регіонах секс-працівники мають можливість заснувати профспілки, криміналізація та відсутність правового визнання секс-роботи як виду трудової діяльності підривають їхню здатність до ведення колективних переговорів та поліпшення умов праці.
Найбільш ефективними у боротьбі з несприятливими умовами праці та соціальними обставинами є такі організації секс-працівників, діяльність яких спрямовується самими секс-працівниками та ґрунтується на фактичних даних, які використовують правозахисний підхід для оскарження згубних законів, політики та практики. Проте діяльність таких організацій може обмежуватись законодавством, політикою та практиками, що чинять тиск на секс-працівників.
Секс-працівники вибрали своїм гаслом вираз: «Все, що стосується нас, має відбуватися за нашої участі!». У ньому відображається важливість залучення секс-працівників як лідерів, натхненників та ініціаторів рухів, організацій та адвокаційної діяльності для покращення якості життя та умов праці секс-працівників
СЕКС-ПРАЦІВНИКИ МАЮТЬ ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ ПРАВО НА:
• свободу об’єднання та формування служб, груп, компаній, профспілок та НУО, діяльність яких спрямовувалася б секс-працівниками, для проведення роботи з культурних, соціальних, правових та адвокаційних питань;
• проведення мирних зборів та спілкування з іншими людьми з метою висловлення своїх переконань та проведення кампаній із захисту прав секс-працівників від стигми та дискримінації, а також покращення якості життя та умов праці секс-працівників.
З метою реалізації та поваги даного права NSWP вимагає від держав та відповідальних органів вжиття таких запобіжних заходів:
• скасувати закони, спрямовані проти секс-роботи, що обмежують можливість секс-працівників об’єднуватись, формувати профспілки, вести колективні переговори та покращувати умови праці;
• покласти край поліцейському контролю, прихованому спостереженню, арештам та/або затриманням членів груп, які виступають за права секс-працівників, а також учасників програм, що займаються проблемами ВІЛ та здоров’я секс-працівників;
• вжити заходів, які б забезпечили секс-працівникам участь, без будь-якої дискримінації, у політичній діяльності на різних рівнях. Сюди необхідно обов’язково включити захист анонімності секс-працівників, яким доводиться стикатися з особистими, соціальними та правовими наслідками виявлення своєї особистості та факту заняття секс-роботою;
• залучати секс-працівників до участі та усвідомлено проводити з ними консультації, тим самим забезпечуючи включення їх експертної думки до обговорень з приводу життя та роботи секс-працівників, які проводять органи державної влади та інші організації;
• надати фінансування та інші ресурси, необхідні для мобілізації та об’єднання секс-працівників у профспілки, установи багатомовних служб, що спрямовуються секс-працівниками, та культурної адаптації обслуговування.
2. Право на захист закону
Під захистом закону мається на увазі доступ до таких самих механізмів захисту, що доступні будь-якій іншій людині. Воно також означає доступ до правосуддя у випадках насильства чи дискримінації та право на рівне звернення перед законом. Правовий тиск і криміналізація примушують секс-працівників до ізоляції та небезпечних умов праці – факторів, що сприяють вибору секс-працівників як жертв насильства. Закони, що криміналізують людей, які живуть з ВІЛ, або ризик зараження або передачу ВІЛ, сприяють подальшим утискам секс-працівників.
Секс-працівникам відмовляється у рівному зверненні перед законом. Така нерівність характеризується відсутністю захисту із боку трудового законодавства, наданої трудящим інших сфер. Традиція стигми позначається на процесі винесення судових рішень (наприклад, працевлаштування як секс-працівника використовується як доказ поганої здатності до виховання дітей, ущербних моральних якостей чи поведінки), що створює атмосферу недовіри між секс-працівниками та представниками влади.
Стигма та дискримінація, разом із правовим тиском на секс-роботу, призводять до такої ситуації, за якої ймовірність заяви секс-працівниками про скоєні проти них акти насильства дуже низька. Секс-працівники зазнають правового тиску у формі існуючих правил та практик, спрямованих на створення перешкод секс-роботі та її усунення.
Наприклад, заходи боротьби з торгівлею людьми, зосереджені навколо створення перешкод секс-роботі, проведення рейдів і «операцій з порятунку», і затримань, роблять усіх секс-працівників, а особливо тих, які належать до мігрантів, більшою мірою схильні до ізоляції та насильства.
СЕКС-ПРАЦІВНИКИ МАЮТЬ ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ ПРАВО НА:
• свободу від довільного чи неправомірного затримання, арешту, виселення чи депортації, незалежно від того, чи є вони громадянами країни чи іммігрантами;
• можливість вдатися, без жодного осуду, до справедливого судового розгляду та інших механізмів відправлення правосуддя, у тому числі компенсації, що дозволило б їм мати доступ до системи правосуддя та користуватися її перевагами. Сюди необхідно обов’язково включити серйозне ставлення до показань секс-працівників та заборона використання проти них факту роботи в секс-індустрії;
• офіційні процедури подання та розгляду скарг на поліцію та імміграційну владу без небезпеки дискримінації та залякувань;
• подання заяв про скоєні щодо них злочини без остраху будь-яких негативних наслідків, арешту, тюремного ув’язнення або хабарництва з боку влади.
З метою реалізації та поваги даного права NSWP вимагає від держав та відповідальних органів вжиття таких запобіжних заходів:
• скасувати закони, що криміналізують, чинять тиск і передбачають покарання щодо секс-роботи, секс-працівників, їх клієнтів, третіх осіб, а також рідних, партнерів та друзів секс-працівників;
• скасувати закони, що криміналізують схильність до ризику зараження і передачу ВІЛ, а також нерозголошення ВІЛ-статусу;
• скасувати практику використання проти секс-працівників факту володіння презервативами як доказу заняття проституцією;
• припинити рейди по місцях секс-роботи як обов’язкову складову заходів для боротьби з торгівлею людьми;
• усунути публічний осуд секс-працівників, їх клієнтів і секс-працівників, які живуть з ВІЛ;
• запровадити ефективні системи моніторингу для викорінення корумпованості поліції, у тому числі забезпечити секс-працівникам доступ до процедур подання та розгляду скарг та право на порушення дисциплінарного провадження у випадках дискримінаційного звернення;
• скасувати контрольну функцію поліції над секс-індустрією;
• підготувати програму навчання та забезпечити професійну підготовку співробітників правоохоронних органів, суддів, юристів, працівників суду та інших відповідних установ з тим, щоб забезпечити розуміння ними реалій життя секс-працівників та прав людини, що їм належать.
3. Право на свободу від насильства
У всьому світі секс-працівники всіх гендерів зазнають насильства. Сюди входять фізичні, психологічні та сексуальні форми насильства, які нерідко залишаються безкарними. На підтримку цього твердження є свідчення секс-працівників усього світу. Секс-працівники обираються як жертви нападів з боку, зокрема, осіб, які представляють клієнтів, співробітників поліції, посадових осіб правозастосовних органів, механізмів боротьби з торгівлею людьми, медичних установ, а також у ситуаціях збройного конфлікту.
Криміналізація та правовий тиск на секс-роботу (у тому числі на секс-працівників, їхніх клієнтів, третіх осіб, рідних, партнерів та друзів), а також діяльність, пов’язану з нею, ускладнюють для секс-працівників можливість заявити про акти насильства. Часто повідомлення про насильство щодо секс-працівників не сприймаються серйозно.
Така система залишає безкарними осіб, які виявляють насильство щодо секс-працівників.
Структурне та інституційне насильство через втручання з боку держави означає, що секс-працівникам регулярно доводиться стикатися із застосуванням насильства під час арешту, примусового затримання, депортації чи виселення, часто в ім’я «заходів боротьби з торгівлею людьми». Нерідко, заявляючи про скоєний проти них акт насильства, секс-працівники змушені застосовувати до себе ярлик «жертви торгівлі людьми», що спотворює уявлення про їхню професію та пережитий ними досвід насильства.
Криміналізація та правовий тиск на секс-роботу, секс-працівників, клієнтів та керуючий персонал створює умови, що сприяють експлуатації праці та примусовій праці.
Такі заходи медичного втручання, як обов’язкове тестування та лікування ВІЛ або ІПСШ, у тому числі обов’язкове періодичне пробне лікування (ППЛ), є насильницькими методами, що порушують право на свободу від приниження гідності, а також право на фізичну недоторканність та недоторканність особистого життя.
Зображення секс-роботи як насильства або як діяльності, яка по суті має експлуатаційний характер, робить реалії секс-працівників невидимими шляхом відмови у визнанні її видом трудової діяльності. Крім того, таке зображення секс-роботи малює їх жертвами, відмовляючи секс-працівникам у здатності самостійно діяти та приймати рішення щодо своєї власної праці та життя.
СЕКС-ПРАЦІВНИКИ МАЮТЬ ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ ПРАВО НА:
• життя та працю, вільні від насильства;
• свободу від подібних до рабства практик, а саме: примусової чи кабальної праці та підневільного стану;
• свободу від примусового проходження реабілітаційних програм, зокрема реабілітаційних програм для наркозалежних;
• захист від примусової праці та надання сексуальних послуг проти їх волі, а також від надання сексуальних послуг, що наражають на небезпеку їх здоров’я;
• свободу від звернення, що принижує гідність, у тому числі таких заходів медичного втручання, як обов’язкове тестування та лікування;
• серйозне ставлення з боку співробітників поліції та суду під час подання заяви про скоєний проти них злочин або під час свідчень щодо таких злочинів;
• безпечні механізми, які б дозволили їм заявляти на органи державної влади за скоєння актів насильства, зневагу посадових обов’язків та корупцію, а також на порушення дисциплінарного провадження щодо осіб, які вчинили такі акти насильства.
З метою реалізації та поваги даного права NSWP вимагає від держав та відповідальних органів вжиття таких запобіжних заходів:
• скасувати злочинні закони та інші види правового тиску, що збільшують ізоляцію секс-працівників та наражають їх на ризик;
• виявляти серйозне ставлення до заяв про акти насильства, скоєних щодо секс-працівників, та надати секс-працівникам доступні механізми подання заяв про вчинені проти них акти насильства;
• припинити інституційне та ініційоване державою насильство щодо секс-працівників, що виявляється у формі довільного затримання, депортації або виселення, яке часто відбувається в ім’я «заходів боротьби з торгівлею людьми»;
• надавати підтримку керованим секс-працівниками програмам, які націлені на викорінення трудової експлуатації, примусу, рабства та подібних до нього практик у секс-індустрії. Боротьба з даними формами жорстокого поводження має здійснюватися за допомогою такої системи трудових та виробничих відносин, яка передбачала б доступ до правосуддя для всіх секс-працівників;
• перерозподілити час та ресурси, що використовуються для проведення розслідувань та кримінального переслідування щодо секс-працівників та їх клієнтів, направивши їх на досягнення гарантованого рівноправного доступу до захисту секс-працівників з боку поліції та системи правосуддя у випадках, коли вони стають жертвами злочину;
• заохочувати превентивні заходи, що базуються на фактичних даних, і підтримувати програми, що спрямовуються секс-працівниками з надання допомоги та боротьби з насильством, які беруть за основу принцип здійснення прав, при цьому ставлячи на перше місце потреби, самостійність дій і самовизначення секс-працівників.
4. Право на свободу від дискримінації
Секс-працівники нерідко стають мішенню дискримінації з боку громадянського суспільства та Держави, а також інших повноважних органів та соціальних утворень. Усередині правових систем та установ дискримінація спостерігається у сфері кримінального права та законодавства щодо боротьби з торгівлею людьми; вона відбувається у формі довільних арештів та затримань, примусової реєстрації та виселення, нерівноправного поводження в галузі сімейного права, у процесі судового провадження та у поводженні з тюремними ув’язненими. У соціальній сфері дискримінація проявляється у вигляді виставлення секс-працівників на публічний огляд, дискримінаційної практики найму на роботу та звільнення, а також виключення з процесу економічного розвитку.
Інституційна дискримінація спостерігається у сфері медичного обслуговування, а також у діях поліції та судової влади. Усередині релігійних утворень дискримінація відбувається, коли релігійні лідери і служителі церкви виганяють секс-працівників та інших осіб, що мають до них відношення, з громади або коли секс-працівники дискримінуються в релігійних законах і на практиці.
Більшість міжнародних угод з прав людини містять статті про заборону дискримінації, в яких вказується, що фундаментальні права повинні застосовуватися без будь-якої дискримінації за певними ознаками. У найбільш широко прийнятих міжнародних угодах виділяються такі ознаки, як стать, раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, ставлення до національної меншини, майновий стан, народження та «інша обставина».
Разом з тим у деяких регіонах окремі особи та групи осіб успішно виступають за визнання як «іншу обставину» таких додаткових ознак, як класова приналежність, етнічне походження, гендер і гендерна ідентичність, сексуальна орієнтація, стан здоров’я (включаючи ВІЛ- статус), шлюб або інший вид законних сімейних відносин, громадянство, тощо.
Часто держави не вживають жодних позитивних заходів для забезпечення того, щоб маргінальні групи отримували рівну користь від захисту та послуг, які пропонують широкому населенню. Секс-працівники стикаються з дискримінацією не лише на ґрунті своєї роботи в секс-індустрії, а й на підставі всіх цих ознак. Дискримінація, з якою доводиться зустрічатися секс-працівникам, також поширюється і на їхніх партнерів, рідних, соціальні кола, колег, клієнтів та інших осіб, які до них стосуються.
Закріплення за секс-роботою ярлика соціального становища чи проблеми замість виду трудової діяльності значною мірою сприяє дискримінації секс-працівників співробітниками закладів охорони здоров’я та соціального обслуговування, органами влади та суспільством. Незалежно від того, чи вважають секс-працівники свою роботу працею, частиною своєї ідентичності або видобутком засобів для існування, соціальний і правовий тиск, що історично склався, на секс-роботу означають, що професія секс-працівника має бути визнана підставою для захисту від дискримінації.
Застосування закону боротьби з дискримінацією має обмеження. Історично так склалося, що деякі закони використовувалися для придушення спільнот, які ще не отримали визнання як законна категорія, яку необхідно захищати від дискримінації. Таким чином, антидискримінаційне законодавство має супроводжуватися ширшими освітніми та навчальними ініціативами, спрямованими на боротьбу зі стигмою, упередженнями та ненавистю стосовно секс-працівників та пов’язаних з ними осіб.
СЕКС-ПРАЦІВНИКИ МАЮТЬ ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ ПРАВО НА:
• свободу від дискримінації на грунті попередньої чи поточної зайнятості у секс-індустрії. Це право також має поширюватися на будь-яких осіб, які мають відношення до секс-працівників, у тому числі їхніх клієнтів, третіх осіб, рідних, партнерів та друзів;
• свободу від дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження, класової приналежності, етнічного походження, гендеру та гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, стану здоров’я (включаючи ВІЛ-статус), шлюбу чи іншого виду законних сімейних відносин, громадянства, імміграційного статусу, здатності до руху, психічного здоров’я чи іншої обставини;
• офіційне визнання як людей, які мають право заводити сім’ю, реєструвати народження, усиновлювати або удочеряти дитину, одружуватися чи мати громадянське партнерство на власний вибір;
• доступ до служб охорони здоров’я та соціального обслуговування, державних установ та релігійних об’єднань, поряд з усіма пропонованими ними благами.
З метою реалізації та поваги даного права NSWP вимагає від держав та відповідальних органів вжиття таких запобіжних заходів:
• покласти край будь-якій дискримінаційній практиці у правовій, соціальній, медичній та релігійній сферах проти секс-працівників, їхніх партнерів, рідних, друзів, колег, клієнтів та будь-яких інших пов’язаних з ними осіб;
• визнати поняття «гендера» та «гендерної ідентичності» та надати захист за даними ознаками, щоб вони не використовувалися як підстава для дискримінації;
• запровадити у життя законодавство щодо боротьби з дискримінацією та забезпечити визнання у конституціях права секс-працівників на захист від дискримінації. У такому законодавстві має утримуватися визнання секс-роботи професією та, нарівні з іншими видами обставин, забезпечуватись правове визнання та підтримка секс-працівників у випадках дискримінації.
5. Право на недоторканність особистого життя та свободу від довільного втручання
Секс-працівники зазнають довільного втручання з боку правових, соціальних, медичних та релігійних утворень. Право на недоторканність особистого життя, зокрема, регулярно порушується за допомогою застосування заходів медичного втручання, а саме: обов’язкового або найвищого рівня примусового тестування, а також оприлюднення результатів медичних аналізів.
На додаток до цього секс-працівники стикаються з порушенням недоторканності особистого життя шляхом примусової реєстрації у базах даних НУО, поліції та реєстрах населення. Така практика перешкоджає доступу секс-працівників до медичного та соціального обслуговування через страх оприлюднення їх особистості та факту зайнятості в секс-індустрії. До того ж вона зменшує для секс-працівників можливість працевлаштування, здобуття освіти та доступу до правосуддя. Право на недоторканність особистого життя регулярно порушується шляхом проведення рейдів по будинках секс-працівників та конфіскації їхнього майна.
Крім того, секс-працівники зазнають порушення права на недоторканність особистого життя за допомогою законів, що криміналізують нерозголошення ВІЛ-статусу, ризик зараження або передачу ВІЛ. Конфіденційність медичних даних часто не дотримується, і результати аналізів секс-працівників повідомляються владі, родичам, клієнтам, друзям та громадам без їхньої згоди.
СЕКС-ПРАЦІВНИКИ МАЮТЬ ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ ПРАВО НА:
• недоторканність особистого життя та свободу від довільного посягання на їхню родину, будинок та кореспонденцію (у тому числі від довільної конфіскації майна);
• свободу від довільного втручання у їхнє життя та публічного оголошення їх особистості чи персональних даних, а також особи чи персональних даних їхніх партнерів, рідних, друзів, колег, клієнтів та інших осіб, які мають відношення до секс-працівників (включаючи публікацію імен та фотографій);
• заборона обов’язкової реєстрації секс-працівників органами державної влади;
• нерозголошення інформації про стан їх здоров’я, у тому числі ВІЛ-статус, без їхньої згоди.
З метою реалізації та поваги даного права NSWP вимагає від держав та відповідальних органів вжиття таких запобіжних заходів:
• покласти край поліцейським рейдам і жорстким переслідуванням, які регулярно порушують недоторканність особистого життя секс-працівників;
• скасувати обов’язкову реєстрацію секс-працівників, у тому числі використання біометричних методів ідентифікації, процедур із встановлення віку та неадекватну практику реєстрації юридичних імен, адрес та телефонних номерів;
• проводити медичне тестування, дослідження та клінічні досліди та надавати медичну допомогу з дотриманням анонімності та конфіденційності, використовуючи за основу моделі, що базуються на принципі обізнаної згоди;
• скасувати закони, що криміналізують нерозголошення ВІЛ-статусу, ризик зараження та передачу ВІЛ.
6. Право на здоров’я
Соціальні визначальні поняття «здоров’я», а саме: стигма, бідність, криміналізація, правовий тиск і гендерна дискримінація – можуть негативним чином позначатися на стані здоров’я секс-працівників. Сюди можна включити і підвищену вразливість секс-працівників щодо ВІЛ. Внаслідок криміналізації та правового тиску на секс-роботу утруднюється надання нешкідливих для здоров’я, безпечних секс-послуг, стає нелегко дістати засоби для безпечного сексу та вживання наркотиків.
Наприклад, у деяких регіонах наявність презервативів використовується проти секс-працівників як доказ злочинної діяльності. Відсутність механізмів захисту трудових прав секс-працівників також позбавляє їх влади та автономності, обмежуючи їм доступ до інформації та послуг охорони здоров’я, а також можливість домагатися більш безпечних умов праці.
Багато секс-працівників не отримують доречної, вільної від дискримінації чи всебічної медичної допомоги чи послуг, пов’язаних із ВІЛ. Ще меншому числу проводиться відповідне всебічне тестування (або скринінг) та лікування, а також надається догляд та підтримка у сфері сексуального та репродуктивного здоров’я. Дані фактори утримують секс-працівників від звернення за медичною допомогою, коли вона їм потрібна. Особливо це стосується секс-працівників з-поміж мігрантів, для яких менш ймовірно отримати доступ до послуг, якщо вони не мають необхідних документів, не говорять місцевою мовою або не знайомі з системою охорони здоров’я. Як наслідок, страх депортації або виселення змушує багатьох з них уникати всіляких органів влади.
Дво- та багатосторонні угоди про вільну торгівлю використовуються нелегальним і неетичним чином для розширення сфери застосування заходів щодо захисту та забезпечення права інтелектуальної власності, що ставить під безпосередню загрозу доступ до життєво необхідних лікарських засобів і особливо позначається на секс-працівниках у країнах з низьким та середнім рівнем доходу. Секс-працівники вже відчувають нерівність у доступі до лікування ВІЛ як наслідок їхньої загальної ізольованості від системи охорони здоров’я, яка протягом тривалого часу характеризувалася дискримінаційним до них ставленням, а отже є надзвичайно вразливими та повністю позбавленими можливості недорогого лікування. Якщо положення про захист інтелектуальної власності, закріплені в таких торгових угодах, будуть розширені за межі раніше обумовлених в Угоді ТРІПС (Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності), прийнятій Світовою організацією торгівлі, то, порівняно з ширшим прошарком осіб, які живуть з ВІЛ, секс-працівникам буде ще більшою мірою обмежений доступ до недорогого та доступного лікування.
Від участі в програмах охорони здоров’я секс-працівників також утримують методи медичного втручання, які мають примусовий характер і порушують право на недоторканність приватного життя, наприклад, обов’язкове або дуже примусове тестування. Результати медичних аналізів секс-працівників часто розголошуються без їхньої згоди друзям, рідним, клієнтам, місцевим громадам та органам влади.
Секс-працівникам необхідне спеціалізоване та цілеспрямоване медичне обслуговування з урахуванням їхньої гендерної ідентичності, ВІЛ- статусу, місця роботи та інших факторів, що характеризуються специфічними потребами. У програмах охорони здоров’я для секс-працівників часто не враховуються особливі медичні потреби осіб, які займаються продажем сексуальних послуг і не досягли 18 років.
Доведено, що діяльність працюючих на базі спільнот організацій, програм зі зміцнення здоров’я та профілактики ВІЛ/ІПСШ та служб, призначених для секс-працівників, є найбільш ефективною, коли вона керується секс-працівниками та ґрунтується на реаліях їхнього життя. Програми, що фінансуються урядом США, вимагають від одержувачів гранту на міжнародні заходи щодо ВІЛ та СНІДу проводити «політику боротьби з проституцією». Така вимога виходить далеко за межі розпоряджень організаціям щодо того, на що вони мають право витратити держбюджетні кошти, при цьому доходячи до того, щоб вказувати їм, що говорити або що робити в тій частині своєї роботи, яка фінансується за рахунок приватних коштів.
Вимога про дотримання політики боротьби з проституцією, що входить до складу всіх договорів Агентства США з міжнародного розвитку (англ. USAID), згубно позначилося на застосуванні принципу значної участі секс-працівників у наданні їм доречної та ефективної допомоги. Подібні обмеження, що вимагають від організацій боротьби з практикою проституції, ставлять перешкоду на шляху тих із них, які керуються у своїй діяльності секс-працівниками, займаючись адвокацією та проведенням кампаній з конче необхідної реформи політики та законодавства та визнання секс-роботи видом трудової діяльності. Обидва ці аспекти є невід’ємними умовами досягнення загальних цілей секс-працівників у галузі охорони здоров’я.
У 2013 році Верховний суд США ухвалив, що вимога про дотримання політики щодо боротьби з проституцією суперечить положенням Конституції США, порушуючи право американських організацій на свободу слова. Постановою було залишено чинним попереднє судове рішення від 2006 року, яке заборонило застосування щодо позивачів заходів примусового виконання на цю вимогу. Однак інші одержувачі держбюджетного фінансування США у сфері ВІЛ та СНІДу, у тому числі й міжнародні групи, як і раніше, зобов’язані відповідати цій вимогі.
Інші міжнародні організації з фінансування висувають схожі дискримінаційні умови для одержувачів грантів, у тому числі такі, що концентруються на питанні «виходу» секс-працівників із секс-індустрії. У деяких програмах вимога щодо дотримання політики щодо боротьби з проституцією використовується для дискримінації секс-працівників шляхом відмови у наданні їм послуг. Такі обмеження у сфері фінансування негативно впливають на стан здоров’я секс-працівників. Необхідно, щоб вони брали активну участь у розробці, втіленні та оцінці ініціатив щодо зміцнення здоров’я населення, а також у програмах із профілактики та лікування ВІЛ серед секс-працівників.
СЕКС-ПРАЦІВНИКИ МАЮТЬ ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ ПРАВО НА:
• доступ, без будь-якої дискримінації, до недорогих та якісних універсальних послуг охорони здоров’я, які б надавалися відповідно до їх національно-культурних потреб. Беручи за основу модель обізнаної згоди, що спирається на принцип здійснення прав секс-працівників, послуги охорони здоров’я повинні включати медичну допомогу у сфері статевого та репродуктивного здоров’я, послуги зі зниження шкоди від наркотичної залежності та лікування її наслідків, первинну медичну допомогу, лікування хронічних захворювань, хірургічні операції та
інші види медичного втручання, а також сталість профілактики, діагностики та лікування ВІЛ та ІПСШ;
• свободу від обов’язкової або примусової діагностики та лікування ВІЛ та ІПСШ, примусової стерилізації та обов’язкового лікування наркотичної залежності;
• розробку, проведення та доступ до програм з охорони здоров’я та боротьби з ВІЛ, діяльність яких керувалась б секс-працівниками;
• доступ до засобів безпечного сексу та безпечного вживання наркотичних засобів;
• роботу та вільний вибір працевлаштування (у тому числі і для секс-працівників, які живуть з ВІЛ);
• свободу від реєстрації, у тому числі біометричних методів ідентифікації як необхідної умови доступу до послуг охорони здоров’я.
З метою реалізації та поваги даного права NSWP вимагає від держав та відповідальних органів вжиття таких запобіжних заходів:
• скасувати Програму 100-відсоткового використання презервативів (Програму 100-відсоткового використання презервативів було запроваджено Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) та вперше було застосовано у Таїланді у 1991 році. З метою підвищення використання презервативів у публічних будинках відповідно до національної політики в галузі охорони здоров’я було задіяно поліцію. Програма полягала у наданні безкоштовних презервативів власникам громадських будинків, замість видавати їх безпосередньо секс-працівникам. Тим самим було збільшено контроль роботодавців над безпекою праці працівників. Клієнти отримували від власників громадських будинків презервативи, проте не були зобов’язані ними користуватися. За програмою між національною службою охорони здоров’я та поліцією існувала домовленість про утримання від рейдів та покарань тих громадських будинків, які їм сприяють. Таким чином, програма також збільшила владу поліції над секс-працівниками та підвищила можливість корупційних дій з боку її співробітників. Окрім навчання елементарним поняттям про ВІЛ, секс-працівники не брали активної участі у програмі, що зрештою ущемило їхню незалежність.
При цьому залишили поза увагою незадовільні, жорстокі умови праці. Незважаючи на те, що штаб-квартира ВООЗ більше не займається популяризацією Програми 100% використання презервативів, остання все ще використовується в контекстах окремих регіонів, часто під іншою назвою. У таких програмах використовуються однаково неповноцінні принципи, як, наприклад, примусове тестування секс-працівників на ІПСШ/ВІЛ);
• покласти край обов’язковому використанню презервативів, примусовій контрацепції, насильницькій чи у вищій мірі примусовій стерилізації, перериванню вагітності та обов’язковому лікуванню від наркозалежності;
• надати секс-працівникам доступ до високоякісних засобів діагностики та лікування ВІЛ та ІПСШ;
• внести відповідні поправки до законодавства, щоб вилучити з договорів щодо фінансування статті, що вимагають від усіх одержувачів грантів затвердження політики щодо боротьби з проституцією та слідування їй як умови отримання коштів на програми зі зміцнення здоров’я та профілактики ВІЛ серед секс-працівників;
• залучати секс-працівників усіх ґендерів та вікових категорій, з усіх секторів, включаючи осіб, які живуть з ВІЛ, до процесу планування, розробки, моніторингу, оцінки та впровадження послуг з охорони здоров’я;
• забезпечити загальну освіту з питань сексуального здоров’я та сексуальних прав людини, у тому числі навчання сексу, сексуальності та гендерної ідентичності;
• розробляти та впроваджувати програми для секс-працівників, що базуються на фактичних даних та принципі реалізації прав людини. Процес розробки таких програм повинен передбачати осмислене консультування з секс-працівниками з таких питань, як нові методи профілактики та планування заходів щодо боротьби з ВІЛ, а також іншим послугам охорони здоров’я, націленим на задоволення потреб та потреб секс-працівників;
• протистояти включенню до торгових угод заходів типу «ТРІПС-плюс», які обмежують доступ до життєво необхідного лікування.
7. Право на свободу пересування територією країни та виїзду за її межі
Секс-працівники переїжджають на інше місце проживання або виїжджають за межі країни з різних особистих та фінансових причин, серед яких можна назвати любов до пригод, цікавість, візит до родичів, пошук роботи, втеча від насильства чи стихійного лиха, навчання, шлюб та бізнес. Обмежувальний характер міграційного законодавства та політика боротьби з проституцією сприяють порушенням прав секс-працівників - мігрантів, роблячи їх більш уразливими для жорстокого поводження та експлуатації.
Секс-працівникам відмовляється у доступі до легальних каналів міграції, утискається їхня свобода пересування. Заявки на отримання візи нерідко розглядаються з надзвичайним упередженням, особливо це стосується жінок та трансгендерних осіб із країн із низьким та середнім рівнем доходу. У багатьох секс-працівників відсутні документи, оскільки їм відмовляють у видачі посвідчення особи.
Така нерівноправність поширюється і на видачу віз та інших виїзних документів.
Дискримінаційна політика у сфері міграції ставить секс-працівників у невигідне становище. Однак, крім того, подібна політика призводить до загального обмеження можливості для секс-працівників виїжджати за межі країни, таким чином збільшуючи ступінь їхньої залежності при пересуванні від третіх осіб, які виступають посередниками. Це призводить до створення умов, в яких секс-працівники можуть бути схильні до обману і таких форм жорстокого поводження, як хабарництво і боргова кабала. Через те, що секс-працівникам обмежений доступ до легальних каналів міграції, вони стикаються з несумлінними роботодавцями, які користуються хисткістю їх правового статусу на території країни, надаючи їм шкідливі для здоров’я та небезпечні умови праці. Це може супроводжуватися втратою сексуальної незалежності, насильством, зґвалтуванням, примусом та хабарництвом.
Секс-працівників часто не пропускають через кордон, депортують чи виселяють і не дають їм права на працю в країні. В основі таких обмежень лежить дискримінація за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження, класової приналежності, етнічного походження, ґендеру та гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, стану здоров’я (включаючи ВІЛ-статус), шлюбу чи іншого виду законних сімейних відносин, громадянства, імміграційного статусу, здатності до руху, психічного здоров’я чи іншої обставини.
Держави нерідко перебувають під безперервним тиском з боку інших держав, а також феміністичних та релігійних організацій, які виступають проти секс-роботи, у тому, щоб дати нове, ширше визначення поняття «торгівля людьми». Такий стан речей призводить до того, що багато секс-працівники стають в’язнями заходів, що невпинно розширюються, по боротьбі з торгівлею людьми і, як наслідок, зараховуються до злочинців або жертв. У результаті у багатьох секс-працівників відсутня свобода пересування.
Механізми боротьби з торгівлею людьми також відбиваються на секс-працівниках за допомогою законодавства, яке визначає секс-роботу як форму торгівлі людьми. У статті 6 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979) йдеться про необхідність прийняти «всі відповідні заходи для припинення всіх видів торгівлі жінками та експлуатації проституції жінок».
Так, зміцнення подібних міфів призвело до створення програм боротьби з торгівлею людьми, спрямованих на утиск та жорстоке поводження з секс-працівниками. Коли увага закону та політики сконцентрована на торгівлі людьми, експлуатаційні умови праці секс-працівників та погане звернення з боку роботодавців нерідко ігноруються, а згодом перетворюються на невидимі.
СЕКС-ПРАЦІВНИКИ МАЮТЬ ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ ПРАВО НА:
• виїзд зі своєї країни, подання заявки на в’їзд до іншої країни та відсутність упереджень у процесі розгляду такої заявки;
• повернення до рідної країни та прохання притулку в іншій країні у разі насильства з боку держави/громади чи інших порушень прав людини. Необхідно заборонити відправлення секс-працівників назад туди, де їм загрожує небезпека;
• пересування територією свого власного міста чи країни;
• свободу від довільного затримання, депортації чи виселення, зокрема, що проводяться в ім’я боротьби з торгівлею людьми;
• свободу від подібних до рабства практик, як то: примусової чи кабальної праці та підневільного стану.
З метою реалізації та поваги даного права NSWP вимагає від держав та відповідальних органів вжиття таких запобіжних заходів:
• провести перегляд імміграційного законодавства та політики, які несправедливо дискримінують секс-працівників, та усунути обмеження на пересування, що забороняють секс-працівникам в’їзд у ту чи іншу країну через зайнятість у секс-індустрії;
• надавати підтримку розробці програм, що керуються секс-працівниками, з розширення їхніх економічних прав і можливостей, щоб забезпечити їм доступ, без будь-якої дискримінації, до отримання кредитів, позик та інших фінансових і трудових можливостей, які дозволили б їм безпечно мігрувати, якщо таке їх бажання;
• забезпечити секс-працівникам безпечні та рівноправні легальні канали міграції та отримання робочих віз для роботи в секс-індустрії чи інших сферах зайнятості;
• надавати секс-працівникам інформацію різними мовами про оформлення заявок та умови отримання візи, права у сфері праці, права людини, механізми системи правосуддя та відповідні закони в країні відправлення та країні прибуття;
• скасувати програми боротьби з торгівлею людьми, які підтримують проведення рейдів та операцій «порятунку» на місцях секс-роботи, а також програми примусової реабілітації, у тому числі примусової реабілітації наркозалежних;
• проводити консультації з секс-працівниками-мігрантами та мобільними секс-працівниками, щоб зрозуміти реалії, що є супутніми до їх міграції;
• забезпечити доступ до послуг охорони здоров’я та лікування для секс-працівників-мігрантів.
8. Право на працю та вибір професії
У більшості країн світу робота в секс-індустрії не визнана як вид трудової діяльності або професії.
Це сприяє існуванню негуманних, згубних та небезпечних умов, у яких перебувають секс-працівники, незалежно від того, чи є вони індивідуальними підприємцями, чи працюють вони на якусь особу чи спільно з кимось. Секс-працівники нерідко стикаються з поганими умовами праці, серед яких можна назвати такі фактори, як неадекватні засоби чи інформація щодо забезпечення безпеки праці, брак відпочинку, харчування чи безпеки, погана гігієна, а також відсутність гарантованості робочого місця у разі хвороби чи вагітності, у тому числі відсутність фінансової підтримки. Крім того, секс-працівники часто змушені давати хабарі або платити третім особам по завищених цінах, вживати спиртні напої чи психоактивні речовини або працювати в інших фізично чи психологічно несприятливих для здоров’я чи небезпечних умовах.
Зображення секс-роботи як злочину чи насильства, як діяльності, що по суті носить експлуатаційний характер, або як соціального становища обмежує можливість визнання секс-працівників як трудящих, які мають права людини і, зокрема, трудові права. І хоча в жодних міжнародних нормах захисту прав людини не гарантується право на продаж сексуальних послуг (або заняття іншими конкретними видами праці), секс-працівники наводять аргумент про те, що право на працю є похідним від права на свободу та права на вільний вибір професії.
Протягом понад 40 років секс-працівники намагаються довести, що робота в секс-індустрії є видом трудової діяльності і має бути визнана такою. Деякі розглядають секс-роботу як професійну діяльність або спосіб заробляння засобів існування, інші вважають її частиною своєї ідентичності, а треті ставляться до неї як до поєднання всіх цих трьох аспектів. У кожному з цих випадків робота, яку виконують секс-працівники, є трудовою діяльністю.
У 1998 році міжнародною організацією праці (МОП) було затверджено чотири основні принципи та права у сфері праці, взяті з восьми конвенцій:
"свобода об’єднання та реальне визнання права на колективні переговори"
"усунення всіх форм примусової чи обов’язкової праці"
"дійсне скасування дитячої праці"
"скасування дискримінації у сфері працевлаштування та професійної діяльності"
зазначені основні принципи зобов’язують держави, роботодавців, а також організації трудящих поважати, захищати та реалізовувати дані фундаментальні права.
СЕКС-ПРАЦІВНИКИ МАЮТЬ ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ ПРАВО НА:
• роботу та вільний вибір працевлаштування (у тому числі і для секс-працівників, які живуть з ВІЛ);
• систему норм, що регулюють сферу умов та охорони праці. Секс-робота повинна, як мінімум, відповідати основним принципам МОТ, а секс-працівники – користуватися тими самими правами та механізмами правового захисту, що й інші категорії працівників;
• роботу за справедливу винагороду у місцях, які б відповідали вимогам охорони праці; там, де до них виявлялося б поважне ставлення, де їхнє здоров’я не наражалося б на небезпеку і де не існувало б жорстокого поводження, у тому числі сексуального та фізичного насильства;
• заборона на звільнення з роботи на ґрунті дискримінації за ознакою зайнятості у секс-індустрії;
• рівний доступ до трудового кодексу та інших трудових прав.
З метою реалізації та поваги даного права ми вимагаємо від держав та відповідальних органів вжиття таких запобіжних заходів:
• скасувати закони, що криміналізують продаж та купівлю сексуальних послуг, третіх осіб, рідних, партнерів та друзів секс-працівників;
• визнати секс-роботу видом професійної діяльності та включити її до переліку професій;
• визнати той факт, що по своїй суті купівля або продаж сексуальних послуг не є ні шкідливими, ні експлуатаційними;
• погодитися з тим, що працювати в секс-індустрії має бути дозволено всім секс-працівникам, незалежно від їхньої гендерної ідентичності або стану здоров’я;
• визнати, що секс-робота не повинна регулюватися «особливим» законодавством або піддаватися додатковому оподаткуванню, що призводить до посилення обмежень чи експлуатації секс-працівників. Натомість секс-робота має регулюватися загальним трудовим чи діловим кодексом, у тому числі стандартами охорони праці;
• надати секс-працівникам підтримку у доступі до соціальних та фінансових пільг, пов’язаних із трудовою діяльністю,а саме: річну відпустку, відпустку через хворобу або догляд за дитиною, медичну та батьківську допомогу, компенсацію за шкоду від нещасного випадку, пенсію та решту пільг, якими користуються інші категорії трудящих;
• а також обов’язково надавати достовірну інформацію у галузі охорони праці, включаючи відповідні стандарти.
Коментарів: 0