ПРАВО НА ГІДНІСТЬ — ПОЗА ЗАКОНОМ: ДЕНЬ НУЛЬ ДИСКРИМІНАЦІЇ

1 березня світ відзначає День нуль дискримінації — час, коли ми нагадуємо, що кожна людина має право на продуктивне життя в гідності. Проте для секс-працівниць/-ків це право часто залишається лише на папері. Через поєднання професійної стигми та ВІЛ-статусу вони опиняються в епіцентрі подвійної дискримінації, яка буквально ставить під загрозу їхні життя.

У новому заклику ЮНЕЙДС до 2026 року чітко зазначено: ми не зможемо зупинити СНІД до 2030 року, поки дискримінаційні закони виштовхують людей у "тінь": «дискримінація підриває доступ до медичних послуг, порушує права та гальмує прогрес на шляху до припинення епідемії СНІДу до 2030 року»

1 березня 2026 року ЮНЕЙДС закликає уряди, постачальників медичних послуг, роботодавців, спільноти та кожну людину прислухатися до голосів людей, які живуть з ВІЛ чи уразливих до ВІЛ, і діяти на основі даних - щоб ніхто не відчував вразливість через свій ВІЛ-статус, вибір праці чи належність до ЛГБТІК спільноти, а системи охорони здоров’я стали простором, де можна проходити тестування, отримувати лікування та догляд без дискримінації.

ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО ДЛЯ СПІЛЬНОТИ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ?

• Криміналізація - це бар’єр до здоров’я: Закони, що криміналізують секс-роботу, прямо перешкоджають доступу до медичних послуг, тестування та профілактики ВІЛ.
• Насильство та примус: Жінки, які живуть з ВІЛ (чи належать до вразливих груп, зокрема секс-працівниці), регулярно стикаються з репродуктивним примусом та насильством під час отримання медичної допомоги.
• Стигма в медицині: Майже кожен четвертий стикався з дискримінацією в лікарнях, що перетворює заклади, які мають лікувати, на джерела страху та відторгнення.

Дані однозначно підтверджують: стигма та дискримінація, пов’язані з ВІЛ, ставлять під загрозу життя людей. Відомості, отримані від більш ніж від 30 000 людей, які живуть з ВІЛ, у 25 країнах підтверджують: стигма та дискримінація залишаються повсюдними бар’єрами у доступі до охорони здоров’я, до збереження гідності та реалізації прав людини.

Згідно з Глобальним звітом Індексу стигми людей, які живуть із ВІЛ (Stigma Index 2.0), майже кожна четверта людина повідомляє, що стикалася зі стигматизацією з боку оточуючих, включаючи випадки в медичних закладах, де дискримінація підриває довіру та доступ до життєво важливих послуг.

Крім того, 85% людей, які живуть з ВІЛ, відчувають внутрішню (інтерналізовану) стигму, і багато хто змінює свою поведінку — приховує ВІЛ-статус або перериває лікування через страх відкидання та засудження.

Ці висновки підтверджують: стигма - не другорядна проблема, а пряма перешкода для припинення епідемії СНІДу до 2030 року.

МОВА ЦИФР: СТАТИСТИКА ЯК ВИРОК ГІДНОСТІ

Цифри часто красномовніші за будь-які гасла. За кожним відсотком стоїть реальна людина, яка змушена обирати між власною безпекою та необхідною допомогою.

1. Лікування через страх. Ми звикли вважати лікарні місцями порятунку, але для багатьох вони стають джерелом тривоги.

Кожен четвертий стикався з дискримінацією у медзакладах з причин, що навіть не стосувалися їхнього ВІЛ-статусу.

Замість підтримки медичні установи часто перетворюються на простір відчуження та відторгнення.

2. Стіни всередині громад. Дискримінація не обмежується кабінетами лікарів — вона проникає в сім’ї та на вулиці.

24% опитаних за останній рік відчули на собі ворожість оточення: від словесних образ до повного виключення із суспільного та сімейного життя.

Це створює вакуум, у якому людина залишається сам на сам зі своїми проблемами.

3. Внутрішня в’язниця: психологічний тягар стигми. Найважча боротьба часто відбувається не з оточенням, а всередині самої людини.

38% людей відчувають пекучий сором через свій позитивний статус, що заважає їм шукати підтримку та допомогу.

85% живуть під гнітом інтерналізованої стигми: вони змушені приховувати свій статус або боротися з нав’язливим відчуттям власної «нікчемності».

Цей психологічний вантаж є виснажливим і руйнівним для особистості.

ЮНЕЙДС ЗАКЛИКАЄ:

1. Усунути дискримінаційні закони

Країнам необхідно переглянути політики та законодавство та скасувати норми, які дискримінують, криміналізують і завдають шкоди людям, які живуть з ВІЛ і наражаються на ризик ВІЛ, — включаючи закони, що криміналізують секс-роботу, вживання наркотиків, одностатеві стосунки та нерозкриття ВІЛ-статусу

2. Захистити право на доступ до медичної допомоги

забезпечувати конфіденційність;

навчати медичних працівників та впроваджувати політику нульової толерантності до дискримінації;

припинити практику обов’язкового тестування на ВІЛ;

забезпечувати якісну та співчутливу допомогу для всіх.

3. Знижувати стигму у спільнотах

спростовувати міфи та дезінформацію про ВІЛ;

просувати Н = Н (Невизначений = Не передає);

підтримувати освіту та підвищення обізнаності;

зміцнювати емпатію та розуміння.

4. Підтримувати заходи у відповідь, очолювані спільнотами

фінансувати організації, очолювані людьми, які живуть із ВІЛ;

забезпечувати їх значну участь у ухваленні політичних рішень;

зміцнювати мережі взаємодопомоги;

захищати право спільнот лідирувати у заходах у відповідь на ВІЛ.

ЮНЕЙДС НАГОЛОШУЄ НА НЕОБХІДНОСТІ:

Зберегти досягнення: захищати та масштабувати те, що працює — забезпечуючи стійке фінансування заходів у відповідь на ВІЛ та прав людини; закріплюючи практики без стигми у системах охорони здоров’я, освіті та на робочих місцях; реформуючи та скасовуючи дискримінаційні закони та політики; захищаючи важко досягнуте лідерство співтовариств, правові гарантії та прогрес Н=Н.

Бути поруч із спільнотами: підтримувати, фінансувати та створювати партнерства з організаціями, очолюваними спільнотами, які ведуть адвокаційну роботу та надають надійні, вільні від стигми послуги.

Поширювати факти: використовувати соціальні мережі, робочі місця та школи, щоб доносити інформацію про те, що ВІЛ - це стан здоров’я, а не «моральна оцінка», і що люди, які живуть із ВІЛ, можуть жити довгим, здоровим життям.

ГОЛОС СПІЛЬНОТИ СЕКС-ПРАЦІВНИЦЬ/КІВ УКРАЇНИ

Ми, як голос спільноти секс-працівників в Україні, наголошуємо:

ПРАВО НА ЗДОРОВ’Я ТА ЗАХИСТ НЕ МОЖЕ БУТИ ВИБІРКОВИМ.

Для реальних змін спільноті не потрібне символічне «співчуття» - нам необхідні системні кроки: перегляд законодавства та повне скасування норм, що криміналізують секс-працю. Саме ці закони сьогодні стають головним бар’єром, який закриває доступ до медичної допомоги та профілактики, змушуючи людей обирати між безпекою та власним здоров’ям.

Ми закликаємо визнати: ВІЛ - це лише стан здоров’я, а не привід для «моральних оцінок» чи професійної стигми. Люди в нашій спільноті не мають більше стикатися з насильством чи примусом у кабінетах лікарів лише через свій статус чи вид діяльності.

Тільки через стале фінансування та підтримку організацій, очолюваних нашими спільнотами, ми зможемо впровадити політику нульової терпимості до дискримінації.

Ми вимагаємо побудови системи, де медичні послуги є простором довіри, а не джерелом страху, і де здоров’я — це фундаментальне право кожної людини, а не привілей, який потрібно заслуговувати.