Про війну, самотність та секс за салат

Війна забрала у багатьох українців будинки, спокій, членів сім’ї, затьмарила світлі спогади. І є ще щось, що стало очевидною проблемою сучасності — це епідемія самотності.

Емоції стали яскравішими від побоювань за своє життя, але ділитися ними стало важче або вже нема з ким. Відносини, навіть найміцніші та найдружніші, часто не проходять випробування війною. Чоловіки пішли на фронт, жінки поїхали за кордон, рятуючи себе та своїх дітей. Хтось залишився чекати на своїх чоловіків вдома в Україні, але навіть ця жертовність, очікування чоловіка роками, рідкісні зустрічі на мить чи пару днів, не рятують стосунки. Одні пари розлучаються, даючи один одному свободу на пошук нового партнера, в інших все згасає через нерозуміння один одного, адже різні обставини та світосприйняття — це гігантська прірва між партнерами.

Куди ж подіти свою мимоволі набуту свободу? Багато хто йде шукати собі партнера на сайти знайомств, завантажують спеціалізовані програми. Є навіть живі випадки моїх знайомих, коли скороминуща зустріч із "нічним метеликом" продовжилась стосунками на відстані на матеріальній основі. Адже не кожен чоловік готовий залишатися без тепла та жіночої підтримки, можливо навіть не найщирішої, можливо суто побутової, без глибоких почуттів та розуміння. Просто почуття, що на тебе хтось чекає, ти не один і можеш зателефонувати, коли є можливість, і тобі відповість знайомий жіночий голос, у думках прокинуться спогади, які дають сили не здаватися і боротися далі за своє життя. Це стимул думати про якесь майбутнє чи просто про зустріч через пів року. Є до кого поїхати у звільнення та просто відчути себе з жінкою.

Є й жіноча думка. Не кожна жінка готова зустрічатися з військовим чи просто з українським середньостатистичним чоловіком, який залишився в Україні. Змінилося суспільство, змінилися пріоритети. Поки багато одиноких чоловіків упевнені, що тепер у них з’явився шанс, адже чоловіків поменшало, жінки все більше розглядають самотність, еміграцію чи шукати далі. Чоловіки зараз рідко готові залицятись та водити ресторанами, без очікування еротичного фіналу. Можливо страх того, що завтра не настане дуже прискорив процес залицяння, або ж війна лише скоротила довгий процес вдавання у деяких особин чоловічої статі, через бажання скоріше зняти напругу в ліжку.

В інтернеті зараз часто можна прочитати думки чоловіків про споживання жінок як об’єкта для сексу, без урахування особистості, інтересів та особистісних переживань партнерки. Наприклад, вже зовсім буденно зайти в Тредс і прочитати: "це ж природно хотіти сексу і займатися сексом, секс повинен бути без відносин і умов", "чому я повинен витрачатися на незнайому дівчину, не отримуючи нічого натомість".

У ході нині цікаве прізвисько для панночок, які не готові вступити в інтимний зв’язок за салат - "тарілочниці", тобто поїла вміст своєї тарілки, за який сплатив хлопець і "не дала" йому наприкінці побачення на подяку. П’ятнадцять років тому спільнотою на одному сайті просувалося аналогічне прізвисько для надто яскравих і недосяжних дівчат - "шкура", яке дуже сподобалося підліткам, і стало популярною сленговою образою. Але зараз, через п’ятнадцять років, прізвиська небажаним дівчатам дають уже не малолітні оголошені тестостероном хлопчики, а дорослі чоловіки середнього віку.

Як же смішно на тлі таких роздумів звучать лицемірні аргументи проти легалізації секс-роботи від тих самих чоловіків, які бажають ексклюзивного права на секс із обраною як із каталогу незнайомкою… за салат.