Розкол у фемінізмі: чому рух утратив солідарність і що робити далі

Сучасний жіночий рух опинився перед обличчям глибокої та виснажливої трансформації. Замість єдиного правозахисного фронту, здатного ефективно протистояти системному насильству, дискримінації та зазіханням на базові права і свободи, фемінізм дедалі частіше розколюється на ізольовані, а іноді й відверто ворожі табори. Внутрішні суперечки, ідеологічний пуризм та онлайн-війни забирають колосальну кількість ресурсу, який раніше спрямовувався на захист та розширення прав жінок.

Публікація відомої британської активістки, письменниці та засновниці правозахисної організації Women for Refugee Women Наташі Уолтер (Natasha Walter) у виданні The Guardian підіймає надзвичайно болюче, але критично важливе питання: як рух, що у 2010-х роках надихав мільйони жінок по всьому світу на глобальні зміни та солідарність, опинився в стані такої глибокої поляризації?

Проте криза солідарності виходить за межі суто теоретичних чи політичних дебатів у західній пресі — вона безпосередньо впливає на життя найуразливіших та найбільш стигматизованих груп. Саме готовність феміністичної спільноти до трансінклюзивності та захисту прав у сфері секс-праці стала головним лакмусовим папірцем на щирість і справжню інтерсекційність сучасної боротьби за права людини.

ЯК І ЧОМУ РОЗКОЛОВСЯ ЖІНОЧИЙ РУХ (АНАЛІЗ СТАТТІ НАТАШІ УОЛТЕР)

Золота доба глобальної солідарності 2010-х років

Наташа Уолтер починає свій аналіз зі спогадів про червень 2015 року біля центру тримання іммігрантів Ярлс-Вуд у Великій Британії. Тоді під стінами установи зібралися сотні жінок різного походження — біженки, активістки, правозахисниці, юристки, парламентарки, акторки та письменниці. Вони стояли пліч-о-пліч, щоб вимагати свободи для затриманих жінок-мігранток. У той момент відчувалася не просто надія, а реальна сила глобального жіночого сестринства.

2010-ті роки справді стали періодом потужного піднесення феміністичного руху по всьому світу. Жінки знаходили спільну мову попри національні, класові чи релігійні відмінності:

• В Ірландії масовий рух виборов скасування восьмої поправки та забезпечив право жінок на безпечний аборт.
• У Саудійській Аравії активістки домоглися скасування заборони на керування автомобілем.
• У Південній Кореї, Індії, Аргентині, Бразилії, Італії та Туреччині мільйони жінок виходили на вулиці під гаслами боротьби проти сексуального насильства, домагань та феміциду (Ni Una Menos).

Це був час відчутного оптимізму, коли віра в можливість системних змін спиралася на щире прагнення захистити кожну жінку, незалежно від її статусу чи бэкграунду.

Причини та вияви сучасного розколу

Сьогодні ж, за спостереженнями Уолтер, сфера жіночого активізму просякнута виснаженням, відстороненістю та токсичними розколами. Старі ветеранки руху все частіше зізнаються: фемінізм утратив спільне стратегічне бачення і розпорошився на захист вузьких групових інтересів чи особисте просування.

За результатами аналізу, можна виділити П’ЯТЬ КЛЮЧОВИХ ЧИННИКІВ, ЯКІ РОЗХИТУЮТЬ ЄДНІСТЬ РУХУ:

1. Жорстка ідеологічна та політична поляризаці

Жінки відмовляються співчувати чи підтримувати тих, хто має інші політичні погляди (ліві проти правих) або походить з іншого соціального/національного контексту. Кордони між різними таборами стали настільки безкомпромісними, що емпатія до іншої людини стала вибірковою. Підтримку отримують лише «свої». Політична належність чи соціальний статус жінки стали визначати, чи варта вона захисту від насильства. Це призводить до подвійних стандартів, коли правозахисниці з одного табору заплющують очі на страждання жінок з іншого табору (наприклад, селективне співчуття щодо жертв військових конфліктів, побутового чи сексуального насильства).

2. Конфлікт щодо трансгендерності та правового статусу секс-праці

Дискусії щодо місця трансгендерних жінок у фемінізмі та правового статусу секс-праці перетворилися на найгостріші лінії розлому, що перевіряють активісток на «ідеологічну чистоту». Суперечка довкола гендерної інклюзивності розколола спільноту в питаннях доступу до жіночих просторів, шелтерів і правозахисних ініціатив. Водночас протистояння між аболіціонізмом та вимогами декриміналізації розірвало солідарність у розумінні тілесної автономії, суб’єктності та свободи вибору жінки. Перетворення цих двох тем на безкомпромісні маркери «свій-чужий» призвело до блокування спільних кампаній та публічного таврування опонентів. У результаті рух втрачає здатність до єдиного фронту навіть у тих базових питаннях, де існує абсолютна згода — від протидії домашньому насильству до захисту репродуктивних прав.

3. Руйнівний вплив алгоритмів соціальних мереж

Алгоритми соцмереж заохочують радикалізацію та непримиренність, адже цифрові платформи винагороджують високими охопленнями, вподобайками та підписниками саме найгостріші й найгнівніші висловлювання. Конструктивний діалог і пошук компромісів в Інтернеті не генерують кліків. Спіраль обурення перетворила теоретичні дискусії (зокрема щодо місця трансгендерних жінок у фемінізмі чи правового статусу секс-праці) на поле жорстоких психологічних війн, де протиборчі сторони сприймають одна одну як ворогів, позбавляючи рух можливості об’єднуватися навіть довкола базових спільних цілей.

4. Інструменталізація та маніпуляції з боку ультраправих сил

Зростання ультраправих і популістських рухів у Європі та світі стало однією з найбільших загроз для жінок. Ультраправі політики цинічно використовують природний страх жінок за власну безпеку, спрямовуючи гнів суспільства не на патріархальні структури чи відсутність належної роботи правоохоронних органів, а на мігрантів, шукачів притулку та національні меншини. Це розпалює расизм і ксенофобію всередині жіночих спільнот і розриває солідарність між місцевими жінками та біженками.

5. Відчуження від практичних потреб звичайних жінок

Поки в мережевих спільнотах тривають виснажливі теоретичні суперечки, звичайні жінки «на землі» щодня стикаються з критичними проблемами: бідністю, відсутністю якісного медичного догляду, небезпекою в громадському транспорті, економічною нестабільністю та домашнім насильством. Теоретичний фемінізм часто перестає відгукуватися на повсякденний біль реальних людей.

ГОЛОВНА ЛІНІЯ РОЗЛОМУ: СЕКС-ПРАЦЯ, АБОЛІЦІОНІЗМ ТА «СКАНДИНАВСЬКА МОДЕЛЬ»

Розглядаючи кризу солідарності в жіночому русі, неможливо оминути тему, яка десятиліттями залишається найбільш гострою та конфліктною точкою протистояння — ставлення до секс-праці. Саме в цій площині найбільш виразно проявляється протистояння між фемінізмом виключення та осуду і фемінізмом правозахисним та інтерсекційним.

Аболіціонізм і радикальний фемінізм позбавляє секс-працівниць суб’єктності

Аболіціоністський підхід у фемінізмі ґрунтується на концепції, за якою будь-яка секс-праця розглядається виключно як форма патріархального насильства, експлуатації та приниження жіночої гідності. З погляду радикальних аболіціоністок, жінка не здатна добровільно та свідомо обрати роботу в секс-індустрії, а отже, її особистий вибір, голоси та аргументи вважаються наслідком «викривленої свідомості» або примусу.

Головна руйнівна проблема аболіціоністського фемінізму полягає в тому, що він позбавляє секс-працівниць суб’єктності. Замість того щоб слухати самих жінок, вивчати їхні реальні потреби та залучати їх до розробки рішень, аболіціоністки виступають у ролі «рятівниць». Вони таврують секс-працівниць як безвладних жертв без права голосу або ж, що ще гірше, звинувачують їх у «підтримці патріархату та продажу жіночого тіла». Такий підхід позбавляє жінку фундаментального права — самостійно розпоряджатися власним тілом, життям і працею.

«Скандинавська модель» - ілюзія захисту, що посилює небезпеку

Прямим наслідком аболіціоністського лобізму стала так звана «Скандинавська модель» (або модель шведського законодавства). Її суть полягає в криміналізації покупця секс-послуг (клієнта) та будь-якого посередництва, тоді як сама секс-працівниця формально не підлягає кримінальному переслідуванню.

У теоретичних працях аболіціоністок це подається як «передовий феміністичний крок», спрямований на знищення попиту. Проте багаторазові дослідження правозахисних організацій (зокрема Amnesty International, Human Rights Watch, ВООЗ та ООН Жінки) доводять, що на практиці Скандинавська модель виявилася катастрофічною для безпеки та здоров’я жінок: 

• Заганяє секс-працю у глибоке підпілля: побоюючись арешту та штрафів, клієнти вимагають максимальної конспірації. Вони відмовляються від зустрічей у безпечних приміщеннях, наполягають на неосвітлених місцях, швидких угодах і відсутності попередніх перевірок. Це позбавляє секс-працівницю можливості оцінити ризики та відмовити потенційно небезпечному клієнту.
• Посилює поліцейське свавілля та насильство: криміналізація клієнтів і орендодавців призводить до того, що поліція проводить обшуки, вилазки та облави у помешканнях секс-працівниць. Жінок виселяють із житла через звинувачення орендодавців у «сутенерстві», вилучають у них заощадження та піддають постійному психологічному й фізичному тиску.
• Позбавляє доступу до правосуддя та медичної допомоги: жінка, яка зазнала насильства, пограбування чи зґвалтування під час роботи, боїться звертатися до поліції. Вона знає, що заява про злочин призведе до втрати орендованої квартири, розголошення її статусу рідним, проблеми з опікою над дітьми або переслідування її колег.

Феміністичні групи, які адвокують Скандинавську модель, фактично стають спільниками репресивного державного апарату. Вони підтримують закони, які погіршують становище жінок і роблять їх абсолютно незахищеними перед злочинцями.

ФЕМІНІЗМ, ЩО ОБ’ЄДНУЄ: ФЕМІНІСТСЬКИЙ МАНІФЕСТ НА ПІДТРИМКУ СЕКС-ПРАЦІВНИЦЬ

На противагу фемінізму виключення й осуду та каральному аболіціонізму в усьому світі міцніє інтерсекційний та правозахисний фемінізм. Його головний принцип звучить чітко: неможливо будувати феміністичний рух, ігноруючи або піддаючи репресіям найбільш стигматизовані групи жінок.

Справжній фемінізм визнає неподільність прав людини. Кожна жінка — незалежно від того, чи працює вона в офісі, у лікарні, вдома чи в секс-індустрії — має абсолютне право на захист від насильства, особисту безпеку, повагу до гідності, медичну допомогу та правосуддя.

Потужним прикладом глобальної солідарності та переломним моментом для світового правозахисного руху стала поява Міжнародного феміністського маніфесту на підтримку секс-працівників, підписаного численними міжнародними феміністичними, громадськими та правозахисними організаціями по всьому світу. Цей документ об’єднав глобальну спільноту навколо висунення чітких вимог щодо захисту прав та безпеки жінок у секс-індустрії.

Ключові стовпи Міжнародного маніфесту:

Повне визнання суб’єктності та права на самовизначення

Маніфест підкреслює, що секс-працівниці є повноправними учасницями феміністичного руху, а не «пасивними об’єктами для спостереження чи виправлення». Їхній життєвий досвід, експертиза та бачення мають бути вирішальними при формуванні державної політики щодо їхнього життя.

Вимога повної декриміналізації секс-праці

На відміну від шкідливих концепцій криміналізації (як прямої, так і за Скандинавською моделлю), прогресивний феміністичний рух вимагає повної декриміналізації секс-праці. Скасування адміністративної та кримінальної відповідальності — це єдиний доведений шлях до подолання корупції, насильства з боку силових структур, стигми та кримінального тиску.

Спільний фронт проти системного насильства

Маніфест закликає феміністок припинити витрачати енергію на осудження жінок і спрямувати зусилля на боротьбу зі спільними системними ворогами: мізогінією, патріархальним насильством, бідністю, відсутністю соціальних гарантій та дискримінаційним законодавством.

Підтримка прав секс-працівниць з боку феміністичної спільноти — це випробування руху на зрілість. Неможливо декларувати тілесну автономію та право жінки на власний вибір, одночасно підтримуючи поліцейські переслідування та обмеження прав щодо тих, хто працює в секс-індустрії.

ЯК ПОВЕРНУТИ СОЛІДАРНІСТЬ? ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ

Попри тривожні тенденції поляризації в Інтернеті, Наташа Уолтер у своїй статті робить важливий висновок: у реальному житті жінки продовжують будувати альянси «цеглинка за цеглинкою».

Коли виникає реальна криза, саме низові ініціативи, очолювані жінками, стають головним щитом для суспільства.

• У Великій Британії такі ініціативи, як проєкт Mothership у Вігані чи Northern Heart and Soul, створюють простори взаємодопомоги за кухонним столом, заповнюючи прогалини, які виникли через відсутність державних соціальних послуг.
• У Белфасті під час расистських погромів саме жінки — місцеві мешканки та мігрантки — організували цілодобову підтримку, готували їжу, чергували біля палаючих будинків і рятували сім’ї від нападів.
• В Україні з початком повномасштабної війни саме жіночі та правозахисні організації — зокрема БО «Легалайф-Україна» — взяли на себе величезний пласт гуманітарної, юридичної, психологічної та соціальної допомоги для жінок у найскладніших життєвих обставинах.

Дорожня карта для подолання розколу в русі:

Перехід від онлайн-суперечок до низової практичної дії

Справжня солідарність гартується не в коментарях під дописами в соціальних мережах, а в реальній взаємодопомозі. Створення шелтерів, гуманітарних хабів, надання юридичного захисту та психологічної підтримки змінюють життя людей і об’єднують краще за будь-які теоретичні маніфести.

Відновлення просторів для живого діалогу

Нам необхідні безпечні фізичні та цифрові майданчики без мови ворожнечі, де жінки з різним досвідом можуть зустрітися, вислухати одна одну без попереднього осуду та знайти спільні точки дотику.

Фокус на базових, практичних потребах

Безпека на вулицях і вдома, захист від гендерно зумовленого насильства, доступ до якісної медицини, економічна незалежність, право на приватність — це спільний знаменник, який об’єднує абсолютно всіх жінок, незалежно від їхніх політичних поглядів чи професії.

Непорушне дотримання принципу «Нічого для нас без нас»

Жодна група всередині руху не має права ухвалювати рішення за іншу групу. Дослухатися до голосу секс-працівниць, жінок-мігранток, жінок із ментальними відмінностями та/чи інвалідністю — це єдиний шлях до створення справді інклюзивного правозахисного середовища.

Життєвий досвід кожної жінки — це джерело її сили та мудрості, а не привід для таврування, виключення чи осуду. Справжня солідарність народжується тоді, коли ми відмовляємося від спроб загнати розмаїття жіночих доль у вузькі рамки ідеологічних догм. Лише поважаючи вибір кожної та об’єднуючи зусилля навколо захисту базових прав і гідності, ми зможемо повернути жіночому руху його справжню рушійну силу.

Джерела:

• The Guardian — Стаття Наташі Уолтер про трансформацію та розкол у сучасному феміністичному русі (Feminists need to push back’: how did the women’s movement become so divided – and how can it reunite?)
• Міжнародний феміністський маніфест на підтримку секс-працівників (International Feminist Manifesto in Support of Sex Workers).
• Amnesty International — Політика щодо захисту прав секс-працівників та дослідження впливу криміналізації (Amnesty International Policy on Sex Work).
• Human Rights Watch — Звіти та правозахисні позиції щодо декриміналізації секс-праці та аналізу Скандинавської моделі законодавства.
• Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) / ООН Жінки (UN Women) —  Рекомендації та керівні принципи щодо декриміналізації секс-праці для забезпечення безпеки, здоров’я та захисту від насильства.
• БО «Легалайф-Україна» — Аналітичні та просвітницькі матеріали щодо захисту прав та безпеки секс-працівниць.