Скандал навколо NDIS та секс-роботи в Австралії показує, що суспільство все ще не сприймає потребу у сексі у людей з інвалідністю

Пуританські погляди, які інфантилізують дорослих, дегуманізують суспільство – до того ж, такі погляди можуть бути небезпечними.

Люди з інвалідністю знову стали об’єктом ідеологічної гри. Цього тижня  Австралійський міністр у справах NDIS (National Disability Insurance Scheme - Національна схема страхування з інвалідності) Білл Шортен (Bill Shorten) виключив використання послуг секс-працівників у рамках цієї програми у спробі нав’язати жорстку економію програмі, яка забезпечує життєво важливу підтримку півмільйона австралійців з обмеженими можливостями.

Не треба бути актуарієм, щоб зрозуміти, що з огляду на те, що за 12 місяців було подано всього 228 заявок, матеріальний вплив на програму від заборони на послуги секс-працівників буде мінімальним.

[Актуарій (англ. actuary) - спеціаліст зі страхової математики (математичної статистики та теорії ймовірностей), який володіє теорією актуарних розрахунків.]

Проте дискусії навколо цього питання свідчать про глибше підґрунтя ставлення суспільства до людей з інвалідністю. А саме це вказує на те, що суспільство переконане, що в інвалідів не може бути сексуальних потреб, вони не зацікавлені в сексі й взагалі не повинні ним займатися.

Через свою відмінність від норми досвід інвалідності рясніє можливостями для проєкції, коли люди без інвалідності роблять припущення, що рідко узгоджуються з життєвим досвідом самих інвалідів. Щодо сексу, ми бачимо свідчення того, що особи, які здійснюють догляд, проєктують на інвалідів стан вічного дитинства, що характеризується відсутністю статі.

Доведені до крайності, ці прогнози можуть призвести до таких жахливих сценаріїв, як примусова стерилізація інвалідів або «оксамитова євгеніка» (velvet eugenics) вибіркового генетичного скринінгу, який значно знизив кількість народжень із синдромом Дауна. Але навіть у питанні про те, чи можуть учасники NDIS скористатися послугами секс-працівників, примара цих поглядів зберігається: думати про те, що інваліди займаються сексом і користуються послугами секс-працівників, означає також думати про те, що інваліди можуть мати потомство.

Це небажання приймати інвалідів як сексуальних істот можна спостерігати в популярному серіалі «Любов у Спектрі» (Love on the Spectrum), де дорослих аутистів умовляють зустрітися з милими дівчатами; темі поінформованої згоди або безпечного сексу приділяється дуже мало ефірного часу, якщо взагалі приділяється. У першій серії заручену (пізніше одружену) пару запитують із придихом, чи «консумували» вони свої стосунки, ніби їхній аутизм не дозволяє їм вести сексуальне життя.

У дослідженні міжособистісних травм в аутичних жінок ми спостерігали небезпеку відмовитися від концептуалізації інвалідів як сексуальних істот. Батьки аутичних молодих людей, які вважають, що їхні діти не відчувають сексуального бажання або потягу, з меншою ймовірністю нададуть своїм дітям сексуальну освіту і підтримку, що відповідають їхньому розвитку. Таке мислення не тільки неправильне і дегуманізує, а може бути небезпечним. Подібна сексуальна освіта та підтримка особливо важливі для аутистів — найчисленнішої когорти, як нам часто нагадують, серед учасників NDIS, - які наражаються на унікальний ризик сексуального насильства та експлуатації частково через відсутність належної інформації про секс.

Особливо неприємно було бачити, як минулого тижня Шортен об’єднався з сенатором Полін Хенсон (Pauline Hanson), враховуючи послужний список Хенсон, коли йшлося про її нелюдську риторику на адресу інвалідів. Оптика об’єднання зусиль міністра з питань NDIS з людиною, яка вважає, що дітей-інвалідів слід виключити із загальноосвітніх класів, маючи на увазі, що вони є тягарем для системи освіти (це лише один приклад), - це не просто дивна ідеологічна пара заклятих політичних ворогів. 

Як написав у відповідь Патрік Мальборо (Patrick Marlborough): «Хенсон завжди вважала, що тим, кого вона вважає тягарем для суспільства, немає місця». Потиснувши їй руку, Шортен мовчазно підтримав цю думку».

Коментар Хенсон про те, що секс-іграшки та послуги секс-працівників «не є життєвою необхідністю, наскільки я розумію», також свідчить про пуританське ставлення до сексу, яке зберігається в австралійському суспільстві. Секс тут сприймається як щось особисте, необов’язкове, табуйоване. Однак секс — це ключовий елемент життя майже кожної дорослої людини, так чи інакше він включає набагато більше, ніж проникнення з метою відтворення: він охоплює нашу здатність грати, з’єднуватися з іншою людиною і з власним тілом, знімати напругу та отримувати задоволення.

Оцінка Шортен доречності (або недоречності) використання коштів NDIS таким чином також свідчить про відсутність міжсекторного розуміння секс-роботи. Багато секс-працівників самі мають досвід інвалідності. У відповідь на коментарі Шортена глуха секс-працівниця з обмеженими можливостями Катя Шварц (Katia Schwartz) написала у своєму Instagram дивовижний пост. «Інвалідність не зменшує здатності людини до сексуального самовираження чи здатність отримувати задоволення від близькості», - написала вона. «Однак стигма, дискримінація та відсутність доступу часто роблять секс та спілкування недосяжними для деяких людей з інвалідністю».

Відповідно до соціальної моделі інвалідності, існує безліч бар’єрів, які можуть завадити інваліду вести бажане сексуальне життя, чи то неможливість ходити на побачення, доступ до додатків для знайомств чи необхідність у ручній підтримці для зайняття сексом. Секс-робота може стати для них доступним та безпечним способом задоволення та вивчення цих потреб.

Мета NDIS – забезпечити цілісну підтримку інвалідів в Австралії, щоб покращити якість їхнього життя. Секс та фізична близькість – ключовий компонент якості життя будь-якої людини, і так, інваліди теж збуджуються. Вважаючи послуги секс-працівників недоцільним використанням коштів NDIS, ми лише «підтримуємо» інвалідів на умовах, що дегуманізують, які ми не приймаємо ні для кого іншого.

Текст: Клем Бастоу та Алі Шнабель (Clem Bastow and Ali Schnabel)

Доктор Клем Бастоу – сценарист, критичний дослідник аутизму та учасник програми NDIS. Доктор Алі Шнабель — письменниця та клінічний психолог, яка працює з жертвами сексуального насильства та аутичними дорослими.

Опубліковано 12 липня 2024 року на порталі theguardian.com