Соціальний захист та секс-праця / Посібник для секс-працівників, NSWP

«Соціальний захист» - це заходи, що вживає держава, щоб запобігти ситуаціям, які погіршують благополуччя людей, і допомогти людям, які в них потрапили, а також щоб знизити вразливість і досягти соціальної та економічної стабільності. Соціальний захист - це одне з основних прав людини, закріплених у договорах ООН. Система соціального захисту також сприяє реалізації інших прав людини, таких як право на адекватний рівень життя, право на житло, на освіту, на найвищий досяжний рівень здоров’я, який включає серед іншого сексуальне та репродуктивне здоров’я. Соціальний захист включає серед іншого фінансову та соціальну допомогу, страхування (здоров’я, соціальне страхування, допомоги по безробіттю) та соціальні програми для зниження вразливості, пов’язаної з безробіттям, інвалідністю, хворобами та літнім віком.

У цьому короткому посібнику ми розглянемо структурні перешкоди, які заважають секс-працівникам отримувати соціальний захист, та наведемо приклади порушень прав людини. Ці відомості були отримані під час наради з членськими організаціями НСВП, а також в інтерв’ю з представниками структур ООН. У посібнику також описані міжнародні норми в галузі соціального захисту та пояснюється, як за їх допомогою можна домагатися захисту прав людини щодо секс-працівників. Нарешті, у Короткому посібнику описується передовий досвід у просуванні доступу секс-працівників до соціального захисту та запропоновано рекомендації самоорганізаціям секс-працівників, політикам та союзникам.

 

ВСТУП

«Соціальний захист» - це заходи, які держава вживає, щоб запобігти ситуаціям, що погіршують благополуччя людей, і допомогти людям, які в них потрапили, а також щоб знизити вразливість і досягти соціальної та економічної стабільності. Соціальний захист - це одне з основних прав людини, закріплених у договорах ООН. 

Система соціального захисту також сприяє реалізації інших прав людини, таких як право на адекватний рівень життя, право на житло, на освіту, на найвищий досяжний рівень здоров’я, який включає серед іншого сексуальне та репродуктивне здоров’я. Соціальний захист включає серед іншого фінансову та соціальну допомогу, страхування (здоров’я, соціальне страхування, допомоги по безробіттю) та соціальні програми для зниження вразливості, пов’язаної з безробіттям, інвалідністю, хворобами та літнім віком. Сюди також входять заходи щодо забезпечення зайнятості, такі як професійне навчання та допомога у пошуку роботи, а також стандарти мінімальної оплати праці, безпеки на робочому місці, мета яких – сприяти зайнятості, розширенню економічних можливостей та захисту трудящих. Схеми соціального захисту також можуть бути спрямовані на зниження вразливості шляхом покращення доступу до медичних послуг, освіти та житла.

Дуже часто вважається, що оскільки секс-працівники — це «жертви» торгівлі людьми та експлуатації, вони потребують захисту. При цьому в більшості випадків отримати соціальну допомогу секс-працівники не можуть, і навіть там, де це не так, програми будуються не на потребах секс-працівників, а на тому, щоб "захистити" їх від себе самих. Зайве говорити, що такі програми супроводжуються масовим порушенням прав людини, відмовою секс-працівникам у суб’єктності та тілесній автономії.

Пандемія коронавірусу привернула більше уваги до структурних, соціальних та економічних бар’єрів, через які секс-працівники опиняються у вразливому становищі та без соціального захисту. У цьому короткому посібнику ми розглянемо структурні перешкоди, які заважають секс-працівникам отримувати соціальний захист, та наведемо приклади порушень прав людини. Ці відомості були отримані під час наради із членськими організаціями НСВП, а також в інтерв’ю з представниками структур ООН. У посібнику також описані міжнародні норми в галузі соціального захисту та пояснюється, як за їх допомогою можна домагатися захисту прав людини щодо секс-працівників. Нарешті, у Короткому посібнику описується передовий досвід у просуванні доступу секс-працівників до соціального захисту та запропоновано рекомендації самоорганізаціям секс-працівників, політикам та союзникам.

 

ДОСТУП ДО СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДЛЯ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ

Термін соціальний захист охоплює низку соціальних послуг, форм страхування, заходів допомоги та політику, мета яких – знизити вразливість та сприяти процвітанню людини. Заходи соціального захисту можна розділити на три широкі категорії:

1. Соціальне страхування та політика щодо ринку праці – ці схеми зазвичай будуються на грошових вкладах і прив’язані до робочого місця, іншими словами, і наймані працівники, і наймачі повинні сплачувати певні внески, що дає право отримувати блага та послуги. Сюди входять соціальне та медичне страхування (у тому числі пенсії), що забезпечує захист у разі хвороби, інвалідності, виробничих травм, втрати робочого місця, догляду за дитиною та/або похилого віку. Йдеться також про політики щодо ринку праці, мета яких сприяти зайнятості та розширенню економічних можливостей та захист трудящих. Серед передбачених такою політикою заходів – професійне навчання та допомога у пошуку робочого місця, а також стандарти мінімальної оплати праці та безпеки на робочому місці.

2. Системи соціального забезпечення та соціальної допомоги – до цих заходів відносяться грошові допомоги та/або розподіл товарів, ваучерів, субсидій на житло та освіту, допомога у надзвичайній ситуації та соціальні пенсії, для отримання яких не потрібно постійно сплачувати внески. Ціль цих заходів – знизити злидні і вразливість.

3. Соціальні послуги – це можуть бути послуги охорони здоров’я, освіта, допомога на харчування, на випадок безробіття та догляду за дитиною, виплати вдовам та вдівцям.

І хоча система соціального захисту в тому чи іншому вигляді працює в кожній країні, обсяг послуг, охоплення та ефективність цих систем суттєво різняться. Тільки 29% всього людства отримує адекватний соціальний захист, а ключові групи населення (геї та інші чоловіки, які ведуть статеве життя з чоловіками, люди, які вживають наркотики, секс-працівники, трансгендерні та гендерно відмінні люди, ув’язнені у в’язницях та інших установах закритого типу) вважаються одержувачами соціальної допомоги лише у 26 країнах.

У порушення основних прав секс-працівники у більшості країн не можуть отримувати державну соціальну допомогу. Ізоляція та нестабільність економічного становища секс-працівників посилюється через невизнання секс-роботи видом праці, кримінальне переслідування, стигму та дискримінацію. З ще більшою кількістю перешкод стикаються секс-працівники, які зазнають множинного переслідування через міграційний статус, гендерну ідентичність, сексуальну орієнтацію, ВІЛ-статус, вживання наркотиків та/або наявність судимості.

Кримінальне переслідування та правові перешкоди

Кримінальне переслідування секс-праці - це одна з найсерйозніших структурних перешкод до соціального захисту, що посилює соціальну та економічну маргіналізацію секс-працівників. Кримінальне переслідування створює низку бар’єрів щодо отримання соціального захисту для секс-працівників.

При отриманні соціальної допомоги від держави у багатьох випадках потрібно позначити свою професію. Зізнавшись у тому, що заробляє на життя секс-роботою, людина стикається з серйозними правовими наслідками, як-от арешт, утримання під вартою, позбавлення батьківських прав, депортація (у разі мігрантів).

«Коли [секс-працівниця] звернулася за допомогою до державної соціальної служби, у неї відібрали дітей. Вона мала двох маленьких дітей і не мала де жити. Вона сподівалася отримати тимчасове житло, харчування та психологічну допомогу. Натомість у неї відразу забрали дітей, і вона вже сім років не може повернути їх назад». (Аутрич-проект секс-працівників, Тусон, США).

Якщо секс-працівник каже, що він/вона безробітний(а), влада збирає додаткову інформацію, щоб зрозуміти, чи може людина отримати якусь страховку, послуги чи допомогу. Деякі секс-працівники реєструються як самозайняті в іншій сфері, щоб не привертати уваги до справжнього роду занять. Фальсифікація відомостей про доходи чи відсутність доходу тягне, проте, додаткові правові санкції.

Навіть у країнах, де секс-працівники можуть розраховувати на соціальну допомогу (у країнах, де секс-праця декриміналізована чи легалізована), отримати її вони можуть лише за наявності документів про реєстрацію та законне проживання. Як наслідок, соціальною допомогою не можуть користуватися багато мігрантів. Доступ секс-працівників до важливої інформації та послуг, які могли допомогти упорядкувати документи та отримати соціальну допомогу, утруднений також через системний расизм, стигму та дискримінацію.

«Секс-працівники, мігранти, опиняються в особливо вразливому становищі і не отримують жодної інформації, тому що влада не хоче надавати їм соціальний захист, зокрема робити щось, що може їм отримати право на проживання через пошук роботи. Це можливо теоретично, але до сьогодні неможливо практично». (STRASS, Франція)

Окремі групи секс-працівників стикаються з правовими перешкодами при отриманні соціального захисту через гендерну ідентичність та спосіб її вираження, сексуальну орієнтацію, вживання наркотиків, ВІЛ-статус та/або наявність судимості. У разі трансгендерних та гендерно відмінних секс-працівників проблеми викликані не тільки сильною стигмою та дискримінацією, але й відсутністю посвідчень особи та реєстраційних документів, у яких адекватно відображено їхній гендер. Секс-працівники, які вживають наркотики, не звертаються за державною соціальною допомогою, тому що потрібно здати аналізи на наркотики та/або відмовитися від вживання наркотиків. Секс-працівникам із судимістю відмовляються надавати певні форми соціальної допомоги, такі як житло та допомога в здобутті освіти.

Невизнання секс-роботи видом праці

Секс-працівників не вважають трудящими не лише через кримінальні переслідування, а й через невизнання секс-роботи видом праці. Як наслідок, вони не вважаються формально зайнятими і не можуть отримувати соціальну допомогу, яка належить іншим працівникам. Секс-працівники, зайняті в «неформальній економіці», не можуть розраховувати на відпустку через хворобу, допомогу по безробіттю, декретну відпустку, страховку або виплати у разі виробничої травми.

Оскільки у багатьох країнах формально зайняті отримують медичну страховку на робочому місці, секс-працівники користуватися цим не можуть. Навіть у країнах, де секс-працівники можуть отримати страховку, зареєструвавшись як фрілансери або самозайняті, внески по страховці будуть вищими, ніж для формально зайнятих. Коли секс-працівники намагаються отримати приватну медичну страховку, вони стикаються з дискримінацією в страхових компаніях. Через складнощі у медичному страхуванні та відсутність оплачуваних лікарняних страждає здоров’я та економічне становище секс-працівників, які змушені робити складний вибір між втратою доходу та продовженням роботи при хворобі.

Невизнання секс-роботи видом праці також означає, що секс-працівники не можуть отримувати захист, гарантований трудящим, і як наслідок, вони виявляються більш вразливими до експлуатації та зловживань і не мають доступу до механізмів, які б допомогли покращити стан здоров’я, економічне становище та благополуччя.

«Якби [секс-роботу визнавали видом праці], то люди мали б більш щасливе і якісне життя - фізично, емоційно і економічно -, більш благополучні сім’ї і більш якісніша робота». (COLECTIVO SERES A.C., Мехіко)

Через поширену тенденцію вважати секс-працівників «жертвами» на ґрунті ототожнення секс-роботи з торгівлею людьми та експлуатацією, зберігаються шкідливі секс-працівникам заходи, які мають на меті "захистити" секс-працівників від себе самих. До таких програм належать «рейди для порятунку», програми примусової реабілітації або виходу із секс-роботи, які ведуться з порушенням прав.

Стигма та дискримінація

На доступі секс-працівників до соціального захисту значною мірою позначаються стигма та дискримінація, що сприяють поширенню хибних вигадок в установах. Як наслідок, багато секс-працівників інтерналізують стигму і вважають, що вони не мають тих самих прав на соціальний захист, що й інші люди. Ці самі помилки потім укорінюються й у організаціях, завдання яких підтримувати секс-працівників.

«Через кримінальне переслідування секс-роботи та супутньої стигми секс-працівники часто вважають, що у них немає прав на соціальний захист. Навіть провідна організація у сфері боротьби з ВІЛ, яка займається секс-працівниками, вважає, що секс-працівники не можуть розраховувати на захист». (EMPOWER, Таїланд).

Секс-працівники, які зверталися до державних соціальних служб, скаржилися, що коли виявлявся рід їх занять, з ними погано поводилися, а іноді й відмовляли в послугах. Стигма і дискримінація, які тільки посилювалися через міграційний статус, сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність, етнічність, ВІЛ-статус, вживання наркотиків, стають істотним стримуючим фактором для тих, хто потребує допомоги.

«Секс-працівниця подала заяву на соціальну допомогу, але її впізнав один із службовців. Їй сказали, що всі знають, чим вона займається, і що їй, напевно, добре платять, тому соціальна допомога їй не потрібна». (Секс-працівниця, Північна Македонія)

Стигма та дискримінація запускають цикл уразливості, коли допомогу не можуть отримати найбільш переслідувані та маргіналізовані люди, ті самі люди, для підтримки яких і були створені механізми соціальної допомоги.

Пандемія коронавірусу та допомога у надзвичайній ситуації

Пандемія коронавірусу привернула більше уваги до структурних, соціальних та економічних бар’єрів, що обмежують доступ секс-працівників до соціального захисту, що посилює кримінальне переслідування та вразливість. Через кримінальне переслідування та невизнання секс-роботи видом праці багато секс-працівників не змогли отримати державну допомогу, адже для цього потрібно було надати відомості про робоче місце або докази втрати доходів. Як наслідок, багато секс-працівників залишилися без захисту та соціальної допомоги та щодо них не діяли заходи термінового реагування, вжиті урядом.

«Нам не допомагають, хоча ми потребуємо допомоги; нам нема чого їсти, нема чим платити за житло, нам не дозволяють працювати». (САМООРГАНІЗАЦІЯ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ, Сальвадор)

У деяких випадках спроби захистити секс-працівників натрапили на опір. Міністерство соціального розвитку Аргентини в 2020 році запустило ReNaTEP, онлайнову платформу для неформально зайнятих, зареєструвавшись на якій можна було отримувати соціальні виплати, у тому числі з фонду термінової допомоги при коронавірусі. Спочатку у списку тих, хто може скористатися цією можливістю, були і секс-працівники, і понад 800 секс-працівників запросили допомогу вже в перші п’ять годин після початку роботи платформи. Але під тиском аболіціоністок і феміністок-фундаменталісток «секс-праця» зі списку зникла, що стало черговою наочною демонстрацією складнощів, що виникають через кримінальне переслідування, стигму та дискримінацію.

ПРАВОЗАХИСНІ ДОКУМЕНТИ І МЕХАНІЗМИ ДЛЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Соціальний захист – це одне з основних прав людини, закріплене у ключових міжнародних та регіональних документах про права людини та пов’язане з іншими правами людини, такими як право на адекватний стандарт життя, на житло, на здобуття освіти та на найвищий досяжний рівень здоров’я. У цьому розділі наведено основні документи та механізми у сфері прав людини, які можна використовувати для того, щоб відстоювати право секс-працівників на соціальний захист. Тут також описані стратегії адвокації та участі.

Загальна декларація прав людини (1948)

У Загальній декларації прав людини (ВДПЛ) описані основні права людини, які потім пояснюються у багатьох інших міжнародних договорах. Тут, зокрема, наголошується, що всі люди народжені вільними та рівними у своєму становищі та правах. ВДПЛ закріплює право на соціальний захист у кількох статтях, наголошуючи на зв’язку соціального захисту з іншими ключовими правами людини, у тому числі з правом на справедливі та сприятливі умови праці та з правом на адекватний рівень життя.

Значні статті

• Стаття 22: право на соціальне забезпечення, а також на економічні, соціальні та культурні права, необхідні для гідності та вільного розвитку особистості.

• Стаття 23: право на працю, вільний вибір роботи та справедливі і сприятливі умови праці, а також на захист від безробіття; право на справедливу та сприятливу винагороду для забезпечення людської гідності та, за необхідності, іншими засобами соціального захисту; право створювати профспілки та вступати до них для захисту інтересів.

• Стаття 25: право на рівень життя, достатній для здоров’я та благополуччя, включаючи харчування, одяг, житло, медичну допомогу та необхідні соціальні послуги, а також право на безпеку у разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості або іншої відсутності коштів до існуванню; особлива турбота та допомога для материнства та дитинства, включаючи рівний соціальний захист для дітей, народжених поза шлюбом.

Стратегії захисту інтересів

Хоча Загальна декларація прав людини на відміну від інших договорів не має механізму, що забезпечує її виконання, вона має символічне значення як основний документ сучасного права з прав людини. Активістам руху з прав людини є сенс посилатися на декларацію при захисті інтересів, хоча ефект буде невеликим. Проте важливо визнавати, що Загальна декларація прав людини заклала основи для просування права на соціальний захист у рамках боротьби за соціальні, економічні та культурні права. Зв’язок між соціальним захистом та зайнятістю, адекватним житлом та людською гідністю проступає в основних конвенціях з прав людини та документах про охорону праці на міжнародному та регіональному рівнях.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966)

Найбільше про право на соціальний захист йдеться у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (МПЕСКП). Генеральна асамблея ООН затвердила МПЕСКП 1966 року, а 1976 року договір набрав чинності. У ньому описані деякі права, що стосуються економічного, соціального та культурного життя, на багато з яких можна посилатися, обстоюючи права секс-працівників. Право на соціальний захист закріплено у низці статей МПЕСКП, у тому числі у статтях про працю, про адекватний рівень життя, здоров’я та освіту.

Значні статті

• Стаття 6: право на працю, включаючи право кожного на можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вона погоджується. Для реалізації цього права рекомендується проводити профорієнтацію та профнавчання, а також політику досягнення повної та продуктивної зайнятості в умовах збереження особистих свобод.

• Стаття 7: право на справедливі та сприятливі умови праці, включаючи справедливу зарплату та рівну винагороду, що забезпечують гідне життя для трудящих та їхніх сімей, а також безпечні та здорові умови праці.

• Статті 8(1)(а): право створювати профспілки та вступати до них для просування та захисту економічних та соціальних інтересів.

• Стаття 9: право на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

• Стаття 10: право на максимально широкий захист та допомогу сім’ї, включаючи особливий захист матерів до та після пологів. Трудові матері мають право на оплачувану відпустку або відпустку з адекватними соціальними пільгами. Держави зобов’язані захищати дітей та підлітків, а також захищати без дискримінації за ознакою походження чи з інших підстав.

• Стаття 11: право на адекватний рівень життя, у тому числі на адекватне харчування, одяг та житло.

Стаття 12: право кожного на найвищий досяжний рівень психічного та тілесного здоров’я, для забезпечення якого держави повинні вжити наступних заходів: знизити мертвонароджуванність і дитячу смертність, поліпшити гігієну зовнішнього середовища та гігієну праці; запобігати, лікувати та контролювати поширення інфекційних, ендемічних, професійних та інших захворювань; створювати умови, які забезпечували всім медичний догляд та медичну допомогу у разі хвороби.

• Ст. 13(1): право кожної людини на освіту; освіта має бути спрямована на повний розвиток людської особистості та усвідомлення її гідності, та зміцнювати повагу до прав людини та основних свобод.

Стратегії захисту інтересів

За виконання державами МПЕСКП стежить Комітет з економічних, соціальних та культурних прав, який готує спільні зауваження, заключні коментарі та рекомендації щодо теми мандату. За свою багаторічну історію Комітет підготував безліч заяв, що прояснюють зобов’язання держав у сфері соціального захисту, у тому числі Зауваження загального порядку №18 про право на працю, №19 про право на соціальне забезпечення та №23 про право на справедливі та сприятливі умови праці.

Самоорганізації секс-працівників можуть взаємодіяти з Комітетом з економічних, соціальних та культурних прав на різних етапах. Самоорганізації секс-працівників можуть брати участь у процесі розгляду доповідей держав та подавати альтернативні доповіді до Комітету, описуючи, яких успіхів держава досягла у виконанні Пакту. Організації можуть подавати доповіді поодинці чи у коаліції з іншими організаціями громадянського суспільства.

Співпрацюючи з Комітетом, самоорганізації секс-працівників можуть домагатися, щоб комітет надавав рекомендації щодо соціального захисту, які ґрунтуються на дотриманні прав. У 2016 році членська організація НСВП «Срібна троянда» подала тіньову доповідь до цієї структури, в якій було показано зв’язок між кримінальним переслідуванням та рейдами поліції, з одного боку, та поганими умовами життя та праці секс-працівників, вразливістю до насильства, ВІЛ та ІПСШ , з іншого. "Срібна троянда" виступила з доповіддю перед Комітетом у Женеві.

Після цього виступу в Заключних зауваженнях для Росії Комітет висловив стурбованість, що «Система соціального забезпечення держави-учасниці не повністю охоплює різні групи населення, зокрема секс-працівників», і рекомендував створити «універсальну систему соціального забезпечення, щоб охопити всі верстви населення» . У цих заключних зауваженнях не тільки підкреслюється, що держава зобов’язана включати секс-працівників до схем соціального захисту, а й демонструється, що КЕСКП готовий чути аргументи самоорганізацій секс-працівників.

Після розгляду доповідей самоорганізації секс-працівники також можуть домагатися від держав виконання рекомендацій КЕСКП щодо секс-працівників. Робота зі ЗМІ допоможе досягти поширення інформації про отримані рекомендації. Ці рекомендації та зауваження на підтримку прав самоорганізації секс-працівників також можуть використовувати у спільній адвокації з іншими партнерами, у тому числі з неурядовими організаціями з інших рухів, донорами, профспілками та національними структурами захисту прав людини.

Інші конвенції ООН з прав людини

Право на соціальний захист закріплено і в інших документах ООН і ці документи можна використовувати для захисту прав секс-працівників та їх родичів. За виконанням більшості конвенцій стежать договірні органи, що надає громадянському суспільству безліч можливостей для участі у розгляді доповідей. 

Положення про право на соціальний захист включені до таких міжнародних документів з прав людини:

• Конвенція про статус біженців (1951) та Конвенція про статус апатридів (1954): стаття 24

• Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1956): стаття 5(e)(iv)

• Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (КЛДЖ) (1979): стаття 11(1)(e), стаття 11(2)(b)

• Конвенція про права дитини (1989): Стаття 26, Стаття 27(1), Стаття 27(2) та (3)

• Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих мігрантів та членів їх сімей (1990): стаття 27, стаття 54

• Конвенція про права людей з інвалідністю (2006): стаття 28

• Декларація прав корінних народностей (2007): стаття 21 (1).

Рада з прав людини

Питання соціального захисту в системі ООН порушувалося і в Раді з прав людини, основній структурі, яка відповідає за заохочення, дотримання та захист прав людини та основних свобод. Після 2006 р. РПЛ прийняла низку резолюцій, у яких згадується соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі резолюцію про право на здоров’я (Резолюція РПЛ 37/16), про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок і дівчат (Резолюція РПЛ 38/1), та про права людини у зв’язку з ВІЛ та СНІДом (Резолюція СПЛ 38/8). Ці резолюції ще раз продемонстрували, що соціальний захист відіграє важливу роль у дотриманні прав людини, і вказали на прогалини в механізмах соціального захисту.

Стратегії захисту інтересів

Самоорганізації секс-працівників мають кілька можливостей для роботи з Радою з прав людини. По-перше, можна подавати доповіді про порушення прав під час Універсального періодичного огляду, а по-друге, звертатися до Спеціальних доповідачів з різних тем.

Універсальний періодичний огляд  — це процес, який Рада ООН з прав людини використовує для того, щоб оцінити, що відбувається з правами людини в державах-учасницях. Кожна держава-учасниця ООН звітує перед Радою раз на п’ять років про те, як у країні дотримуються норм прав людини, у тому числі норм соціального захисту. У 2010 році під час 90-го періодичного звіту Сполучених Штатів Америки самоорганізації секс-працівників «Проект передового політичного досвіду» (BPPP), «Альянс Дезіре» та «Аутрич-проект секс-працівників» подали до СПЛ тіньову доповідь. У ньому описувалося про негативний вплив стигми та кримінального переслідування на можливості секс-працівників здобувати освіту, соціальні послуги та державну допомогу, заселятися у соціальне житло, отримувати субсидії на оренду квартир. Представники організації виступали з доповіддю на сесії РПЛ у Женеві. За результатами представник Уругваю дав США рекомендацію № 86 «проводити просвітницькі кампанії для боротьби зі стереотипами та насильством щодо геїв, лесбіянок та транссексуалів та забезпечити доступ до державних послуг з урахуванням особливої вразливості секс-працівників до насильства та порушень прав людини».

У 2011 році США прийняли рекомендацію 86, зазначивши, що «ніхто не повинен піддаватися насильству чи дискримінації у доступі до державних послуг через сексуальну орієнтацію або через проституцію».

Як наслідок, США взяли на себе зобов’язання більше піклуватися про права секс-працівників, а самоорганізації секс-працівників переконалися, що можуть вимагати позитивних змін у країні за допомогою участі в УПО.

Спеціальні доповідачі ООН

Спеціальні доповідачі ООН, яких ще називають Спеціальними процедурами Ради з прав людини, це незалежні експерти, які збирають інформацію та дають рекомендації щодо захисту різних прав людини. Спеціальні доповідачі відвідують країни з візитами та готують тематичні дослідження. Секс-працівники можуть співпрацювати зі Спеціальними доповідачами, надсилаючи їм відомості про порушення прав людини у відповідь на заклик подавати інформацію, а потім розповсюджуючи інформацію про результати. Вони можуть допомагати в процедурах після публікації доповіді та брати участь у розробці національної політики та проведенні освітніх програм з питань прав людини.

Активісти руху секс-працівників та захисники прав секс-працівників можуть зустрічатися з доповідачами під час сесій у Женеві та Нью-Йорку, а також у ході візитів спецдоповідачів до країни.

Завдяки участі секс-працівників спеціальні доповідачі постійно порушують теми, пов’язані з правами секс-працівників у своїх офіційних доповідях. В останні роки в численних представленнях Спеціальним доповідачам, у тому числі Спеціальному доповідачу з права на здоров’я та Спеціальному доповідачу з питань житла, НСВП говорила про необхідність забезпечити секс-працівникам соціальний захист. З урахуванням зв’язків між соціальним захистом, правами на здоров’я, зайнятістю, житлом, освітою та терміновим реагуванням (наприклад, реагування на пандемію коронавірусу) існує безліч можливостей для просування права секс-працівників на соціальний захист за допомогою Спеціальних процедур ООН.

Цілі сталого розвитку ООН

У Порядку стійкого розвитку до 2030 року, затвердженого державами-учасницями у 2015 році, перераховано 17 Цілей сталого розвитку, для досягнення яких держави повинні будуть ліквідувати злидні, знизити нерівність, покращити охорону здоров’я та освіту та заохочувати економічне зростання. Досягнення цих ЦУР передбачає вирішення кількох завдань у сфері соціального захисту:

• Завдання 1.3: запровадити на національному рівні належні системи та заходи соціального захисту для всіх, у тому числі встановити мінімальні рівні соціального захисту, та до 2030 року досягти суттєвого охоплення бідних та вразливих верств населення.

• Завдання 3.8: забезпечити загальне охоплення послугами охорони здоров’я, у тому числі захист від фінансових ризиків, доступ до якісних основних медикосанітарних послуг та доступ до безпечних, ефективних, якісних та недорогих основних лікарських засобів та вакцин для всіх.

• Завдання 8.8: захищати трудові права та сприяти надійним та безпечним умовам роботи для всіх трудящих, включаючи трудящих-мігрантів, особливо жінок та осіб, які не мають стабільної зайнятості.

Самоорганізації секс-працівників та їх союзники можуть посилатися на зобов’язання держав щодо досягнення ЦУР у лобіюванні соціального захисту для секс-працівників. На задачі 1.3, 3.8 і 8.8 можна посилатися, намагаючись домогтися від урядів виконання зобов’язань щодо включення секс-працівників у систему соціального захисту, просування загального охоплення послугами охорони здоров’я та забезпечення безпечних і здорових умов праці всім трудящим.

Регіональні документи з прав людини та соціальний захист

Право на соціальний захист також закріплено у численних регіональних документах з прав людини, і їх можна використати для посилення адвокації на регіональному та місцевому рівні.

Африка та Близький Схід

• Африканська хартія прав людини і народів (1981): хоча в ній немає окремого положення про соціальний захист, стаття 16 захищає право на здоров’я, а стаття 18(4) гарантує людям похилого віку та інвалідам право на спеціальний захист.

• Арабська хартія прав людини (2004): Стаття 36 говорить, що держава повинна гарантувати кожному громадянину право на соціальний захист, у тому числі на соціальне страхування.

Америка (Північна Америка, Латинська Америка та країни Карибського басейну)

• Американська декларація прав та обов’язків людини (1948) У статті 16 визнається право кожного на соціальний захист.

• Факультативний протокол до Американської конвенції з прав людини у сфері економічних, соціальних та культурних прав (1988): включає окремі положення у статті 9 про право на соціальну безпеку та у статті 10 про право на здоров’я.

• Міжамериканська конвенція про захист прав людини щодо людей похилого віку (2015): містить статтю 17 про право на соціальний захист.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон

• Декларація прав людини АСЕАН (2012): включає окремі положення у статті 28 про право на допустимий стандарт житла та у статті 30 про право на соціальне забезпечення.

Європа та Центральна Азія

• Європейська соціальна хартія (1961): стаття 12 вимагає від учасників створити та зберігати систему соціального забезпечення; у статті 13 визнається право на соціальну та медичну допомогу; стаття 16 гарантує пільги сім’ям.

• Хартія Європейського Союзу про основні права (2000): У статті 34 визнається право на соціальні пільги та соціальні послуги в різних ситуаціях, у тому числі при вагітності, хворобі, виробничих травмах, наявності утриманців, втрати робочого місця та інше. Стаття 35 проголошує, що всі мають право на медичне обслуговування з метою профілактики.

• Конвенція про права людини та основні свободи Співдружності незалежних держав (1995): Стаття 15 закликає держави-учасниці вжити заходів для захисту здоров’я; у статті 16 гарантується декларація про соціальне забезпечення, зокрема соціальне страхування.

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ У СФЕРІ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Право на соціальний захист тісно пов’язане з трудовими правами, оскільки багато форм соціального захисту описані в міжнародному та національному законодавстві про працю. Міжнародна організація праці - це структура ООН, яка відповідає за досягнення соціальної та економічної справедливості за допомогою міжнародних стандартів та керівництв у сфері праці. І хоча МОП ще не виступала з вимогою декриміналізувати секс-роботу, вона визнала, що секс-працівники це люди, зайняті в неформальній економіці. Зокрема, про це йдеться у протоколі обговорення у комітеті, який складав Рекомендацію 200 про ВІЛ та СНІД у світі праці. З цієї причини керівництва ВООЗ, які стосуються формально та неформально зайнятих, застосовні і до секс-працівників.

МОП прийняла безліч конвенцій, які підтверджують право на соціальний захист у рамках регулювання праці та прояснюють обов’язки держав вводити стандартні безпеки та дотримуватися їх, домагатися рівного звернення та пропонувати соціальні пільги найманим працівникам та їхнім сім’ям. До цих конвенцій належать:

• Конвенція про соціальне забезпечення (мінімальні стандарти), 1952 (№ 102)

• Конвенція про рівне звернення (соціальне забезпечення), 1962 (№ 118)

• Конвенція про збереження прав у галузі соціального забезпечення, 1982 (№ 157) та Рекомендація про збереження прав у галузі соціального забезпечення, 1983 (№ 167)

• Конвенція про допомогу у разі виробничого травматизму, 1964 (№121)

• Конвенція про допомогу з інвалідності, старості та допомогу з нагоди втрати годувальника, 1967 (№ 128)

Щоб вирішити проблему нерівності у трудових правах та соціальному захисті, у тому числі для людей, зайнятих у неформальній економіці, МОП також випустила «Рекомендацію про рівні соціального захисту» (№ 202) та підготувала порядок денний гідної праці. Ці стандарти особливо актуальні для того, щоб домагатися визнання секс-роботи видом праці та відстоювати основне право секс-працівників на безпечні, здорові та рівні умови праці.

Рекомендація МОП 202 про рівні соціального захисту

Рекомендація 202 МОП про рівні соціального захисту стала першим міжнародним інструментом, в якому містяться рекомендації про те, як знизити нерівність у соціальному захисті. Ці рекомендації стосуються і зайнятих у неформальній сфері, що включає і секс-працівників. Рекомендація 202 закликає держави-учасниці запровадити в системі соціального захисту базові гарантії соціального забезпечення, які також називаються «рівні соціально захисту» для профілактики та ліквідації злиднів, уразливості та ізоляції. Ці рівні соціального захисту повинні включати:

• життєво важливі медичні послуги, у тому числі послуги при вагітності та пологах;

• гарантований базовий прибуток для дітей;

• гарантований базовий прибуток для працездатних дорослих, які не можуть заробити собі на життя;

• гарантований базовий дохід для людей похилого віку.

Ця рекомендація також закликає держави-учасниці охоплювати соціальним захистом якнайбільше людей, у тому числі шляхом «скорочення неформальної сфери праці» та підтримки людей у переході від неформальної до формальної зайнятості. Цю рекомендацію також можна використати, домагаючись визнання секс-роботи видом праці та декриміналізації секс-роботи, яка дозволить секс-працівникам влитися у формальну економіку та розширить їх доступ до механізмів соціального захисту.

Принципи із рекомендації № 202 позначилися і на рекомендаціях інших правозахисних структур ООН, у тому числі на рекомендаціях Ради з прав людини, яка закликала держави запровадити рівні соціальної підтримки в рамках комплексної системи соціального захисту, щоб сприяти дотриманню економічних, соціальних і культурних прав.

Програма гідної праці

У 2015 році МОП прийняла програму гідної праці, щоб вирішити проблему нестабільності у сфері формальної та неформальної праці. Програма гідної праці будується на чотирьох основних аспектах: створення умов для зайнятості, соціальний захист, права на робочому місці та соціальний діалог. Гідна праця та чотири основні складові гідної праці стали невід’ємною частиною Програми сталого розвитку до 2030 року, а ключові аспекти гідної праці відображені у багатьох завданнях, які потрібно вирішити для досягнення ЦУР. І хоча секс-працівники повинні мати ті ж права і отримувати той самий захист, що й інші трудящі, їх до програми гідної праці МОП поки не включили.

Незважаючи на це, захисники прав секс-працівників можуть використовувати це, щоб домагатися трудових прав та соціального захисту для секс-працівників. Оскільки міжнародний рух секс-працівників веде кампанію, щоб домогтися визнання секс-роботи видом праці, важливо ще раз наголосити, що стандарти гідної праці мають застосовуватися і щодо секс-працівників.

Стратегії захисту інтересів

МОП, яка є міжнародною структурою, що веде діалог з урядами, відіграє важливу роль у визначенні політики щодо секс-роботи. Тому, щоб домагатися соціального захисту та інших стандартів гідної праці для секс-працівників в окремих країнах, самоорганізації секс-працівників повинні вимагати від МОП відкрито визнати секс-роботу формою праці, яку неприпустимо переслідувати у кримінальному порядку. Цьому сприятиме активна участь самоорганізацій секс-працівників на національному, регіональному та міжнародному рівні та розвиток відносин із профспілками та рухом за трудові права. Незалежно від того, чи визнає МОП секс-роботу видом формальної зайнятості, відповідно до чотирьох компонентів порядку денного гідної праці вона має підтримати дії самоорганізацій секс-працівників, які домагаються соціального захисту для секс-працівників.

Самоорганізації секс-працівників також можуть посилатися на міжнародні конвенції, рекомендації та рамки МОП з питань праці, щоб домагатися соціального захисту. Для цього самоорганізації секс-працівників мають ознайомитися з національною політикою щодо питання праці і соціального захисту, співвіднести його зі стандартами МОП та домагатися від уряду дотримання своїх зобов’язань.

ПЕРЕДОВИЙ ДОСВІД У СОЦІАЛЬНОМУ ЗАХИСТІ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ

Декриміналізація секс-праці

Щоб досягти рівності для секс-працівників у питаннях соціального захисту, необхідно подолати структурні перешкоди. Уряди повинні визнати, що секс-робота — це форма праці, і декриміналізувати всі аспекти секс-праці, зокрема надання послуг, користування послугами, рекламу та роботу посередників. У юрисдикціях, де секс-робота була декриміналізована, наприклад, у Новій Зеландії, секс-працівники можуть користуватися тими ж соціальними пільгами, що й інші трудящі, і захищені стандартами безпеки та гігієни праці.

  У ході пандемії коронавірусу у секс-працівників у Новій Зеландії була можливість швидко і без проблем отримати від уряду компенсацію втраченої зарплати та допомогу при пошуку роботи, завдяки чому вони мали певний вибір у разі втрати робочого місця або зміни професії.

У більшості країн, де передбачено кримінальне покарання за секс-роботу, пандемія коронавірусу підкреслила та посилила глибинні структурні бар’єри, які заважають секс-працівникам отримувати соціальний захист.

У деяких країнах вона стала каталізатором політичних змін. Політики та громадськість Бельгії були шоковані видом секс-працівників, які не могли працювати або отримувати допомогу з безробіття та були змушені Дени стояти в чергах за їжею.

Як наслідок, у березні 2022 року парламент Бельгії проголосував за декриміналізацію секс-роботи – історична перемога після багатьох років агітації за права секс-працівників та внаслідок добре помітного виключення секс-працівників із соціального захисту.

«Високий рівень життя в Бельгії зумовлений величезною соціальною мережею безпеки... Люди були шоковані, коли зрозуміли, що уряд не допомагає секс-працівникам, коли всі інші сфери допомогу отримують... Усі помітили секс-працівників у чергах [за їжею], і це відіграло важливу роль". (ДААН БАУВЕНС, ДИРЕКТОР УТСОПІ, Бельгія)

Такі зрушення — це важливе досягнення, яке наголошує на значущості соціального захисту як об’єднуючої теми для боротьби за права секс-працівників.

Розширення соціального захисту в країнах

Навіть там, де секс-робота зазнає переслідувань, уряди можуть вжити заходів для захисту прав на соціальний захист для секс-працівників та інших неформально зайнятих. Це передбачає розширення механізмів соціального захисту, щоб включити групи населення, що раніше ігноруються, а також адаптацію політики для обліку різних форм зайнятості, у тому числі зайнятості в неформальному секторі. Таке дотримання права секс-працівників на соціальний захист не тільки сприяє соціальній та економічній безпеці, а й допомагає домогтися визнання секс-роботи видом праці, підтримати боротьбу секс-працівників за інші трудові права та захист праці.

«У багатьох країнах із великою неформальною економікою соціальні пільги різного виду — це один із способів домогтися визнання тієї чи іншої форми праці. Такі пільги, на які трудящі, по суті, мають право надзвичайно важливі, особливо у випадку секс-працівників, бо коли ті їх отримають, вони зможуть рухатися далі та домагатися інших трудових прав». (ІГОР БОСК, головний технічний радник – програма вільної праці, МОП).

Для деяких урядів пандемія коронавірусу стала можливістю та мотивом для розширення систем соціального захисту. Вразливість, що розкрилася в ході пандемії, змусила уряди надати термінову допомогу неформально зайнятим, що (не) супроводжувалося згадкою секс-працівників. У деяких випадках, наприклад у випадку Аргентини, згадка секс-роботи викликала реакцію з боку феміністок-фундаменталісток та організацій аболіціоністів, тоді як в інших умовах секс-працівники отримали постійне визнання у системі національного захисту.

В Індії у вересні 2022 року на тлі повідомлень про те, що секс-працівники голодують через втрату доходів під час ізоляції і не можуть отримувати соціальну допомогу, Верховний суд ухвалив, що держава та місцеве самоврядування зобов’язані видати секс-працівникам продуктові картки, навіть якщо вони не мають документів, які потрібні в таких випадках. У грудні 2021 року на держави та місцеве самоврядування було накладено зобов’язання дозволити секс-працівникам реєструватися в системі біометричних посвідчень особи, щоб полегшити отримання продуктових карток. Завдяки цим заходам секс-працівники не тільки отримали доступ до життєво важливих заходів підтримки в ході пандемії, але й досягли більшого визнання прав секс-працівників та впорядкування свого становища.

У 2022 році Верховний суд Індії дав ухвалу секс-роботи, згідно з якою вона є професією, і тим самим ще раз підтвердив законність механізмів захисту праці та здоров’я, введених у ході пандемії. І хоча такі заходи не забезпечують секс-працівникам повного доступу до системи соціального захисту, і вже викликають зворотну реакцію, вони стали важливим кроком у подоланні структурних перешкод та в досягненні визнання, що секс-працівники мають права.

Соціальний захист зусиллями секс-працівників

Самоорганізації секс-працівників відіграють критично важливу роль у тому, щоб розширити доступ громад до соціального захисту через надання послуг, соціальний супровід, перенаправлення в державні соціальні служби та адвокацію. Багато років самоорганізації секс-працівників надавали медичні та соціальні послуги безпосередньо громадам, що дозволяло закрити дірки в державному медичному та соціальному обслуговуванні. Серед прикладів таких втручань програми боротьби з ВІЛ та ІПСШ для секс-працівників, допомога у пошуку житла та здобутті освіти та ініціативи щодо розширення економічних можливостей.

У Чіанг Маї в Таїланді самоорганізація секс-працівників Empower відкрила бар «Я можу», яким володіють та управляють секс-працівники. Цей бар працює відповідно до закону Таїланду про захист праці. Наймані тут секс-працівники мають соціальну страховку, і вони можуть проходити навчання, щоб розширити свої економічні можливості. Хоча багато років Empower говорили, що секс-працівники не можуть скористатися системою соціального страхування, організації вдалося застрахувати всіх працівників бару. Тепер вони зможуть отримати допомогу з безробіття, пенсію, відпустку для догляду за дитиною та інші базові трудові права. Бар «Я можу» став моделлю для наслідування для інших бародо Таїланду, які також запровадили соціальне страхування своїх співробітників.

Домагаючись соціального захисту секс-працівників, самоорганізації секс-працівників також співпрацювали з різними гравцями, у тому числі з політиками, НУО та провайдерами послуг. У Франції, де медичне страхування є обов’язковим, багато компаній медичного страхування дискримінують секс-працівників та відмовляються укладати з ними страховий договір. Щоб вирішити цю проблему, STRASS почав співпрацювати з маленькою страховою компанією, яка запропонувала доступну схему страхування секс-працівників. Ця система дозволяє зберегти анонімність і не вимагає від сторін розкривати свій рід занять. STRASS також домовився про створення фонду оплати лікарняних, який компенсує секс-працівникам втрачений дохід у разі тривалої хвороби та сплачує лікарняні витрати у непередбаченій ситуації. Також розпочалася робота над створенням пенсійної системи для секс-працівників.

Самоорганізації секс-працівників також продемонстрували здатність ефективно відгукуватися на потреби спільноти у кризу. У ході пандемії коронавірусу, коли виявилося, що секс-працівники не можуть отримувати термінової допомоги та соціального захисту від держави, швидко мобілізувалися самоорганізації секс-працівників. Заходи кризового реагування на основі спільноти включали створення фондів взаємодопомоги для членів громади; доставку продовольчих та гігієнічних наборів, життєво важливих ліків та інших товарів, а також допомогу у пошуку житла секс-працівникам, які опинилися на вулиці.

"У пандемію багато секс-працівників голодували, але їх врятували самоорганізації секс-працівників, які попросили про допомогу донорів". (МЕРЕЖА САМООРГАНІЗАЦІЙ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ УГАНДИ)

Зрештою, самоорганізації секс-працівників агітували уряди та місцеве самоврядування змінити політику, щоб розширити доступ секс-працівників до соціального захисту. У Новій Зеландії та в деяких штатах Австралії, де завдяки зусиллям самоорганізацій секс-працівників секс-робота була декриміналізована, секс-працівники поряд із владою брали активну участь у розробці правил регулювання робочих місць. І хоча цей процес часто протікає повільно і пов’язаний із проблемами, він є ефективною тривалою стратегією для досягнення системних змін.

«Закон не гарантує секс-працівникам жодних соціальних пільг, тому ми в Гуанахуато робимо все можливе, щоб наш законодавчий орган вніс до місцевої конституції компенсаторні заходи, які б гарантували ці права». (COLECTIVO SERES A.C., МЕХІКО)

РЕКОМЕНДАЦІЇ САМООРГАНІЗАЦІЯМ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ, ПОЛІТИКАМ І СОЮЗНИКАМ

• Визнайте секс-роботу видом праці. Коли секс-робота не вважається законним способом заробити на життя, секс-працівники неспроможні повною мірою користуватися всім спектром соціальних пільг, що є в інших трудящих.
• Уряди, політики, громадянське суспільство повинні домагатися повної декриміналізації секс-роботи, у тому числі скасування переслідування самих секс-працівників, клієнтів та посередників, оскільки через кримінальне переслідування секс-працівники не можуть отримувати соціальні пільги та користуватися трудовими правами.
• Боріться зі стигмою та дискримінацією, які повсюдно заважають секс-працівникам отримувати соціальні послуги.
• Домагайтеся зміни законів і політики країни для того, щоб секс-працівники та інші неформально зайняті були включені до схем соціального захисту та захисту трудових прав.
• Інвестуйте у розвиток потенціалу спільноти, тому що таким чином секс-працівники краще розуміють права людини та трудові права, що лежать в основі соціального захисту, а також на які форми соціального захисту в країні вони мають право. Таке розуміння не лише допоможе в адвокації, а й стане основою для звернення за доступною секс-працівникам соціальною допомогою.
• Проводьте дослідження силами спільноти, щоб зібрати дані про те, як секс-працівники виключаються із соціального захисту. На ці дані потім можна спиратися, щоб змусити уряди дотримуватися своїх зобов’язань, і посилити адвокацію на національному та міжнародному рівні, у тому числі при поданні доповідей до міжнародних договірних органів, які є частиною спеціальних процедур ООН.
• Домагайтеся залучення секс-працівників до повноцінної участі у розробці програм соціального захисту, щоб ці програми були доступні секс-працівникам та відповідали їхнім потребам.
• Заохочуйте повноцінну участь секс-працівників у підготовці до кризових ситуацій та плануванні термінового реагування. Вживайте заходів, щоб плани реагування на кризи, надзвичайні ситуації та пандемії включали фінансову та іншу підтримку секс-працівників у потребі незалежно від їх міграційного статусу.
• Передбачте гнучке фінансування для самоорганізацій секс-працівників, щоб вони мали можливість реагувати на надзвичайні ситуації та надавати соціальний захист під час кризи та надзвичайних ситуацій.
• Розвивайте партнерські відносини з організаціями та рухами однодумців, у тому числі з організаціями та мережами ключових груп населення, трудовим рухом та профспілками, організаціями за права мігрантів та іншими гравцями у захисті прав людини, щоб спільними зусиллями усувати структурні та політичні перешкоди до соціального захисту.

ВИСНОВОК

Соціальний захист - це одне з основних прав людини, тісно пов’язане з цілями руху за права секс-працівників: повною декриміналізацією, визнанням секс-роботи видом праці та просуванням доступу до медичних послуг, у тому числі до СРЗП. У ході пандемії коронавірусу виявилося, що позбавлення секс-працівників соціального захисту та можливості отримувати термінову допомогу має руйнівні наслідки.

В історії ще не було більш вдалого моменту, щоб добиватися поширення на секс-працівників заходів соціального захисту та термінового реагування.

На додаток до адвокації з метою подолання структурних бар’єрів самоорганізації секс-працівників повинні займатися розвитком потенціалу співтовариства, щоб секс-працівники більше знали про трудові права та права людини, і збиранням даних, що підтверджують, що у секс-працівників немає можливості отримувати соціальний захист. Завдяки цим зусиллям можна буде привернути більше уваги до стигми та дискримінації щодо секс-працівників, через які вони позбавлені соціального захисту, та до наслідків нерівності в отриманні соціального захисту.