«Співпраця з Легалайф-Україна є для нас стратегічним партнерством. Ми завжди допоможемо вам!», Олег Димарецький, НУО «ВОЛНА»

Ми доповнюємо СЕРІЮ ІНТЕРВ’Ю «ПРО ВІЙНУ ТА СЕКС-ПРАЦЮ», в яких ми говоримо про життя українців, долі секс-працівниць та сферу секс-послуг в Україні в умовах війни, новою серією розмов. Цього разу ми вирішили поспілкуватися з керівниками партнерських громадських організацій, з якими ми разом ділимо всі труднощі та виклики захисту прав секс-працівників в різних куточках нашої України під час війни.

До вашої уваги інтерв’ю з директором Всеукраїнського об’єднання людей з наркозалежністю «ВОЛНА» Олегом Димарецьким

 «Легалайф-Україна» (Л-У): Вітаємо Вас на нашому порталі! Завжди ради поспілкуватись з нашими багаторічними партнерами із захисту прав людини в Україні. Розкажіть нам, будь ласка, які зміни відбулися за останні 4 роки війни у ​​Вашому житті та в житті НУО «ВОЛНА»?

Олег Димарецький: Я дуже дякую за довіру і за запрошення відповісти на питання щодо організації, яка опікується інтересами спільноти людей, які вживають наркотики та живуть з наркозалежністю в Україні, а саме організація «ВОЛНА». Відповідаючи на запитання, що відбулось в житті організації за 4 роки війни, я думаю, що я не буду оригінальним, якщо скажу, що за 4 роки країна змінилася, люди змінилися, структури змінилися, законодавство змінилося. Але попри все ми знаходимося на території України, ми нікуди не поділися, ми жодного дня не зупиняли діяльність, починаючи з лютого 2022 року і по теперішній час. 

Якщо говорити про зміни, саме зміни в організації, то змінився фокус стратегічних напрямків нашої роботи.

По-перше, в Україні відбувалася зміна законодавства, це для нас було стратегічним напрямком. Наразі в нас ця стратегічна адвокація змінилася більше на реагування на критичні виклики саме від людей, які відносять себе до спільноти людей, які вживають наркотики. Про що я кажу? Я кажу про те, що паперова діяльність та законодавство – це дуже добре, проте головним є як людям зберегти життя під час евакуації, під час внутрішньої міграції, під час закордонної міграції, міграції між громадами для збереження і забезпечення доступу до життєво необхідних послуг.

Зокрема щодо профілактичного обміну шприців та надання замісної підтримуючий терапії. В нас змінилось надання гуманітарної допомоги, наші люди стали втричі бідніше і люди, які вживають наркотики, також мають втрати як роботи, так і джерел доходу. Тому нашим ключовим моментом є те, чого раніше не було – це забезпечення хоча б мінімальних потреб - це їжа, засоби гігієни, це засоби безперебійного електропостачання або, зокрема, надання змоги зарядити гаджет, щоб залишатися завжди на зв’язку.

Проте є один пріоритет, який не змінений, а підсилений. Наша справа стала на одному майданчику з державними органами – це розбудова систем охорони здоров’я, відновлення закладів охорони здоров’я або розширення закладів охорони здоров’я, надання профілактичних послуг для людей, які вживають наркотики, і лікувальних програм, зокрема, замісної підтримуючий терапії.

Л-У: Що Ви можете назвати головними досягненнями у роботі Всеукраїнського об’єднання людей з наркозалежністю «ВОЛНА» за ці роки?

Олег Димарецький: В нас декілька головних досягнень, про які неможливо сказати як одне. Ну, по-перше, у 25-му році в серпні, у тому числі з активної участі спільноти організації «ВОЛНА», Україна прийняла стратегію щодо наркополітики і планує її реалізацію до 2030 року.

Ми п’ять років працювали над стратегією, яка має п’ять стратегічних напрямків, два з яких були прийняті безпосередньо за участі спільноти. Сюди входить декриміналізація, розбудова систем охорони здоров’я, надання послуг, розширення послуг, розширення досліджень та доступу до новітніх підходів щодо забезпечення лікувальних та профілактичних процесів.

Також ми безпосередньо відкрили Кабінет замісної підтримуючий терапії в місцях несвободи, слідчих ізоляторах, а саме в Чернігові, який відноситься до прифронтової пограничної мережі України, де люди відбувають покарання без забезпечення необхідними ліками та програмами. Також ми зробили і те, що країна не могла 13 років зробить навіть під час мирного часу, це відкриття Кабінету замісної підтримуючий терапії у слідчому ізоляторі в Лук’янівському СІЗО, тобто в місті Київ.

Тобто ніхто не був в змозі відбудувати таку тематику і багато людей які вживають наркотики знаходились в місцях несвободи та залишались без лікування. Проте спільнота проадвокатувала, зробила всі необхідні речі навіть під час війни та відкрила такий доступ. Зокрема, про це досягнення можна говорити не тільки в місцях несвободи, а взагалі - Всеукраїнське об’єднання людей з наркозалежністю проадвокатувало, технічно підтримало та допомогло у відкритті 9 кабінетів замісної підтримуючий терапії майже по всій Україні. Це Козелець, це й Ворзель, це й Дніпро – це багато інших регіонів, де відкрити кабінети за безпосередньої участі Всеукраїнського об’єднання людей з наркозалежністю. 

Л-У: Як за роки війни змінилася Ваша взаємодія з владою, соціальними службами, медичними та іншими установами?

Олег Димарецький: Вона погіршувалася, стаючи більш проблематичною. Сьогодні критично бракує безпосереднього спілкування та круглих столів, тому що акції та круглі столи перенесено в формат онлайн. Це не є доброю зміною, тому що взаємодія органів центральної влади, зокрема Міністерства охорони здоров’я, які відбудовують через Центр громадського здоров’я медичні та соціальні послуги, які тлумачать зміни нормативів та правозахист в цій країні, повинні зараз знову напряму відбудовувати взаємодію і рівне партнерство з громадськістю. Зокрема, з ключовими спільнотами, якими визнані секс-працівники і працівниці, чоловіки, які мають з секс з чоловіками, люди, які є засудженими, це віл-позитивні жінки і взагалі віл-інфіковані люди, це люди, які перехворіли на туберкульоз, люди, які вживають наркотики ін’єкційно.

Тому дійсно стало важко, проте потрібно згадати, що ми розуміємо причини, чому стало важче спілкуватись з органами центральної влади, зокрема, відбудовувати або відпрацьовувати взаємодію на різних майданчиках. У нашій країні війна і тому ми розуміємо, що навантаження на Міністерство охорони здоров’я після «ковідного періоду» змінено на забезпечення прифронтових зон, для відбудови, забезпечення, наповнення ліками, реагування на бар’єри у закупівлях, тому що державні кошти йдуть на оборону країни і бракує коштів на медицину.

Ми це все розуміємо, проте великою частиною, я ще раз підкреслюю, проблемою залишається спілкування та відпрацювання на майданчиках. І цього дійсно бракує. 

Л-У: Розкажіть, будь ласка, докладніше про ті програми, в рамках яких активісти НУО «ВОЛНА» співпрацюють сьогодні із спільнотою секс-працівників України найбільше.

Олег Димарецький: Я хочу відповісти прямо – ми є стратегічними партнерами з СО «Легалайф- Україна».

Ми не тільки відпрацьовуймо спільне кейси, зміни в законодавство, спільне обслуговування клієнтів і клієнток на базі ком’юніті. Нагадаю, наприклад, у «ВОЛНИ» є 5 ресурсних центрів, фактично 5 ком’юніті, де фактично поруч з організацією секс-працівниць та секс-працівників ми відбудовуємо системи надання інформаційних послуг, супроводжувальних послуг, відновлення документів, надання правових питань, забезпечення пара юридичної допомоги та забезпечення доступу до гуманітарних програм. Тому ми залишаємося стратегічними партнерами і жодного дня ми не розглядали зміни або якісь, так скажемо, недовірливі питання. Ми пліч-о-пліч працюємо і будемо працювати надалі.

Л-У: Наші активістки регіональні лідерки спільноти «Легалайф-Україна» дуже схвально оцінюють взаємодію з активістами НУО «ВОЛНА» у різних регіонах України. Наскільки на Ваш погляд важлива співпраця та взаємодопомога між НУО на сьогоднішній день?

Олег Димарецький: Зараз, якщо відійти від загальної історії, справа в тому, що ми як країна сильніше становимося тільки коли об’єднуємося, коли підтримуємо один одного, коли реалізуємо спільні програми, коли маємо певні, скажімо так, переконання, які йдуть в розріз з баченням державних структур. Тільки разом можна ефективно адвокатувати. І таких прикладів є безліч, наприклад, зміна пакетів профілактичних програм та реагування на зміну. Зараз йдуть зміни на верифікації, де є ризики взагалі втратити сервіси та людей. Ми об’єднуємося для того, щоб реагувати на це і бути сильнішими.

Я дійсно переконаний, що без партнерства, без розширення партнерства, без спільних дій, неможливо досягнути прогресу або руху вперед.

Л-У: Хто є Вашими ключовими союзниками у неурядовому секторі, з ким ви об’єднуєте зусилля?

Олег Димарецький: Мені часу може не вистачити перераховувати. В нас наразі серед стратегічних партнерів 48 національних організацій та 12 міжнародних. Я хочу перелічити все ж таки ключові українські організації.

По-перше, це БО «Позитивні жінки». Вони опікуються саме гендерно орієнтованими послугами, саме для жінок які живуть з віл-інфекцією та СНІДом. Це і Всеукраїнське об’єднання жінок, які живуть за наркозалежністю, організація «ВОНА». «Вона» також має фокусування, скажімо так, на жінок, на їх проблематику, на зміну законодавства у сімейному кодексі.

Це організація «Фрізона». Вона опікується засудженими та людьми, які звільнилися від позбавлення волі. Це організація «TB People Ukraine», яка опікується питаннями людей, які перехворіли на туберкульоз, або які відносяться до спільноти людей, які живуть з туберкульозом.

Це «Альянс Глобал», це головна організація, яка опікується пара юридичним хабом, яка опікується ЛГБТ-спільнотами та людьми з не традиційною сексуальною орієнтацією, або які відносяться до трансгендерів. Потрібно зважати на безліч організацій, які дуже близькі до нашого ком’юніті. Це і «Дорога до дому», це і «Парус», це і «Світла Надія». Це і п’ять осередків, які відносяться до нашої спільноти - це «ВОЛНА Захід», «Твій Дім», «Меридіан», «ВОЛНА Південь» та «ВОЛНА Донбас».

Потрібно ще додати «Конвіктус Україна», «Дроп-ин Центр», «ЕНЕЙ». Можна і далі перераховувати організації, з якими ми є надійними партнерами. Тут потрібно зауважити, що ми є не просто як співвиконавці програм Глобального Фонду, в нас залучена певна частина наших активностей до певних меморандумів з відомими організаціями, які є основними реципієнтами України. Я кажу про Центр громадського здоров’я МОЗ України, я кажу про мережу «100% життя» і я кажу про Альянс громадського здоров’я. 

Л-У: Що на Вашу думку могло б допомогти нам зміцнити нашу співпрацю в майбутньому ще більше?

Олег Димарецький: Я дійсно вірю і вважаю, що якщо ми будемо відкритими, якщо ми будемо підтримувати стратегічні напрямки діяльності один одного, якщо ми будемо ділитись можливостями, ресурсами, реалізовувати спільні проекти (зокрема, гуманітарні проекти, правові проекти, пара юридичні проекти, адвокаційні проекти про зміну законодавства, наприклад щодо декріма секс-праці в Україні) - в нас буде сила, і ми будемо досягати своїх цілей. Ця співпраця, ще раз нагадаю, вона була, є і залишається стратегічним пріоритетом об’єднання людей з наркозалежністю «ВОЛНА» від початку нашої роботи. 

Л-У: Ми дякуємо Вам за відверту розмову. Насамкінець у нас є традиційне запитання: що Ви можете порадити активістам-початківцям, які лише планують долучитися до допомоги вразливим спільнотам та що Ви хотіли б побажати спільноті секс-працівників України?

Олег Димарецький: Є такий вираз «допомагаючи собі, я допомагаю іншим». Якщо я буду рядом, то, я буду вже знати систему допомоги і зможу людину супроводжувати, а у фахівця буде час для того, щоб допомогти і людині вдасться зберегти життя. Тому я з останнього питання і почну і це буде побажання секс-працівникам віри в себе, та віри в людей, які є поруч.

Якщо говорити, щоб могло допомогти активістам-початківцям, то я хочу нагадати - побільше відвідуйте інформаційних занять, побільше вникайте там в теми, навіть коли вам кажуть, що вас ця тема не стосується. Зрозумійте, якщо ми говоримо щодо допомоги людям вразливих спільнот, то там немає тем, які не відносяться до вас. Треба спілкуватись з людьми підчас зборів ініціативних груп та ставити запитання, навіть якщо вам будуть казати, що вони недоречні.

Будьте поруч, і все дійсно буде змінюватися. Зрозумійте, не святі горшки ліплять. Я Олег Димарецький, 14 років споживання важких наркотиків, дві зупинки серця, у 2002 році в мене було 52 кілограма ваги. Наразі я чоловік, я маю дві вищі освіти, я очолюю найбільшу організацію найбільшої вразливої спільноти в Україні та спілкуюся з депутатами Верховної ради. Ось так це працює, і ніяк інакше.

Тому вірте в себе, вірте в тих, хто поруч, і робіть свою справу, не зважаючи ні на що. 

Інтерв’ю підготовлено командою порталу «Легалайф-Україна»