У такі часи залишатися наодинці — небезпечно / Про війну та секс-працю з Наталею Журавльовою, м. Дніпро

ПРОДОВЖУЄМО СЕРІЮ ІНТЕРВ’Ю «ПРО ВІЙНУ ТА СЕКС-ПРАЦЮ» з лідерками та параюристками БО "ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА". Майже рік минув з останньої публічної розмови з нашими регіональними представницями, коли ми говорили про життя українців, долі секс-працівниць та сферу секс-послуг в Україні в умовах війни. Цього року повертаємось до цієї розмови, щоб пригадати події чотирьох років війни та проаналізувати їх вплив на нашу спільноту та суспільство.

Вітаю, Наталі! Давненько ми з тобою не спілкувались, понад рік точно. Хочеться спершу просто дізнатися, як ти? Які перетворення, досягнення у твоєму житті? Що робить тебе сьогоднішню іншою, ніж рік тому?

Наталія: До особистих досягнень за цей рік я б віднесла те, що залишаюся у своєму місті й продовжую робити свою роботу: роздавати гуманітарну допомогу, підтримувати профілактичні ініціативи та мобілізувати спільноту в регіоні. В умовах постійних обстрілів і відключень світла на 17–18 годин на добу — це вже відчувається як значне досягнення.

Іноді виникали думки зібрати речі та виїхати, але потім я думала: куди? Що там робитиму? І зрозуміла, що я потрібна тут, тим більше, що у мене тут дім, тварини, друзі та рідні. Все залишити було б дуже важко, принаймні зараз.

Ще одним досягненням для себе я вважаю, що навчилася правильно розставляти пріоритети: що потрібно зробити зараз, а що може почекати до кращих часів. Також я навчилася купувати лише найнеобхідніше — те, що допоможе вижити й пережити складну зиму. Особливо важливо тримати запас палива та стежити за його придатністю, оновлювати його, щоб у разі термінової евакуації або роботи генератора бути готовою. Це дає відчуття контролю і безпеки в таких нестабільних умовах.

Розкажи також про зміни всередині вашої ініціативної групи, як трансформувався побут і діяльність активістів спільноти за ці чотири роки?

Наталія: За ці чотири роки війни кожна з наших учасниць пройшла свій власний шлях, і в нашій ініціативній групі це дуже помітно. Хтось знайшов роботу, хтось одружився, хтось покращив своє життя, а хтось і досі просто виживає — у прямому значенні цього слова.

Саме тому ми завжди намагаємось підтримувати найбільш вразливих першими. Якщо раптом комусь із тих, хто вже трохи «підвівся на ноги», не вистачить допомоги, то в нашій спільноті немає образ — навпаки, вони самі кажуть: «Спершу допоможіть тим, кому найважче». Це дуже зворушує і додає віри в людей.

У нашій групі сильна взаємопідтримка. Дівчата допомагають одна одній як можуть: словом, порадою, інколи просто присутністю. А іноді звичайна тепла розмова важить більше, ніж будь-яка матеріальна підтримка. У такі часи залишатися наодинці — небезпечно. Це може привести до глибокої депресії чи навіть до суїцидальних думок. І я щиро пишаюся тим, що наш простір став місцем, де ніхто не лишається сам.

До нас приєднуються нові люди — небагато, але є ті, хто переїхав сюди з місць, де бойові дії зовсім поруч. Хтось шукає роботи, хтось — безпеки, хтось — людського тепла. І ми намагаємось прийняти кожну.

Наші партнерства теж зміцнюються. Ми зберігаємо теплі, дружні стосунки з організаціями, які підтримують нас роками, наприклад, із ГО «Райдужне життя». Разом ми проводимо важливі заходи. Нещодавно організували подію для дівчат на тему гендерно зумовленого насилля Учасниці отримали направлення до лабораторії «Сінево» від проєкту «Зелена кімната» — це був дуже цінний, дорогий пакет аналізів: гормони, онкомаркери… Багато хто з них не зміг би дозволити собі таке обстеження власним коштом. Крім цього, дівчата отримали сертифікати до «Сільпо» та «Єви» — це теж велика підтримка у наш час.

Я постійно слідкую, які організації надають допомогу, і перенаправляю своїх дівчат туди, де вони можуть отримати найнеобхідніше. Для мене важливо, щоб ніхто не залишився без уваги.

^{На фото: Ініціативна група СП у м. Дніпро, 2025 рік}

Наталі, як, на твою думку, змінилося українське суспільство за ці роки? Чи відчуваєш ти зрушення у ставленні до секс-працівниць/-ків — чи стає в соціумі більше розуміння або, навпаки, з’явилися нові бар’єри?

Наталія: Якщо чесно, то цього року я ще сильніше, ніж раніше, відчуваю, як змінилося суспільство. Люди стали більш злими, виснаженими, роздратованими. Рівень життя впав дуже відчутно, ціни величезні, і багато хто буквально стоїть на межі виживання. Про пенсіонерів навіть важко говорити без болю — вони у найдраматичнішому становищі. Також помітно, що на вулицях стало значно менше молодих чоловіків і загалом молоді. Це різко впадає в око.

Щодо ставлення до секс-працівниць — по моєму відчуттю, воно майже не змінилося. Ані в кращий, ані в гірший бік. Хоча, якщо чесно, інколи здається, що деякі люди навіть почали «заздрити» секс-працівницям — мовляв, у них хоч якась робота є і вона оплачується краще, ніж «на заводі». Звісно, це сарказм, але таке часто чую.

Дуже негативно впливають телеграм-канали та медіа, які постійно нагнітають атмосферу. Вони публікують різні «сенсації»: контрольні закупки, рейди, “борделі розпусти” — усе це подається так, ніби це головна проблема країни. І я весь час думаю: навіщо це робиться? Що вони хочуть цим показати? Це лише розпалює агресію в суспільстві й формує ще більш негативне, стигматизоване ставлення до секс-працівниць.

Це нагадує мені, як публікують історії про затриманих на кордоні ухилянтів. Ну затримали — добре, зробили свою роботу. Але навіщо це розганяти по всіх каналах? Для залякування? Те саме й з облавами на «борделі»: багато шуму, багато хейту, і нуль користі. Тільки шкода людей.

Ти влучно підмітила, медіа часто задають тон, який підхоплюють користувачі. Чи відчуваєш ти цей негативний вплив на собі через повідомлення чи коментарі у твоїх профілях?

Наталі: Так, негатив у соцмережах теж є. Найчастіше — це просто агресивні коментарі від людей, які навіть не намагаються розібратися у темі. Наприклад, я якось написала під постом, що давно час декриміналізувати й легалізувати секс-працю, дозволити людям працювати офіційно, відкривати ФОПи, платити податки, зробити відповідний КВЕД. І тут почалось… Стільки злості було! «Яка легалізація? Всіх пересаджати! Це злочин!» — і так далі.

Мені здається, що багато людей просто мислять категоріями того, що їм роками вкладали в голови телевізором. Вони щиро вірять, що “так правильно”, бо їм так сказали.

Тому, на мою думку, нам дуже бракує якісної просвітницької інформації в медіа про декриміналізацію та секс-працю загалом. Якби про це почали говорити спокійно, професійно, без хейту — суспільство могло б змінитися, і ставлення було б зовсім іншим. Бо людям справді важливо, що вони чують з екранів.

А якщо зазирнути всередину сфери секс-праці, як війна та криза вплинули на ринок секс-послуг? Чи можна говорити про якісь кардинальні зміни у структурі цього ринку порівняно з мирними роками?

Відповідь:  За ці чотири роки війни я бачу чітку тенденцію: кількість жінок, які залишаються в секс-праці, зменшується. І це не тому, що життя стало легшим — навпаки. Просто ризики стали надто високими, і багато хто вже не готовий на них іти.

Найбільший страх — це нічна робота під час комендантської години. Вийти вночі небезпечно: якщо щось станеться, ніхто не приїде на допомогу, таксі не викличеш, а ще є ризик натрапити по дорозі на поліцію чи ТЦК.

Багато дівчат кажуть, що стали боятися працювати, бо зараз дуже багато військових у відпустках, і частина з них приходить у стані алкогольного сп’яніння. У багатьох — травмована психіка через війну, і дівчата просто не знають, чого очікувати від такого клієнта.

Окрема проблема — поведінка ТЦК, які часто почуваються повністю безкарними. Це додає страху і невизначеності.

Тож зараз працюють переважно ті, у кого є свої давні, перевірені клієнти або рекомендації від постійних. Бо для нових зустрічей надто багато ризиків — з обох боків. До речі, багато чоловіків теж бояться ходити по салонах або на адреси, бо розуміють, що в будь-який момент може «нагрянути» поліція чи ТЦК — а це проблеми для всіх, без винятку.

Пошук клієнтів теж став значно складнішим. Нічні клуби працюють лише до 23:00, кафе та ресторани — приблизно так само. А далі потрібно ще якось добиратися додому, і це теж ризик. Через це умови роботи стали набагато гіршими і обмеженішими.

Щодо виїзду з міста — так, частина дівчат і далі їдуть у більш безпечні регіони чи за кордон. Щодо новеньких секс-працівниць, їх також стає менше, ніж раніше. Й знову таки, не тому, що стало легше, а навпаки — через страх, невизначеність і високі ризики. Більшість із тих, хто приходив у цю сферу раніше через фінансову скруту, тепер обирають інші, хоч і менш заробітні, але більш безпечні варіанти.

Приплив переселенок уже не такий великий, як у перші роки війни. Але ті, що приїжджають, інколи справді змушені розглядати секс-працю, бо варіантів заробітку в новому місті дуже мало. Проте їхній відсоток зараз менший, ніж раніше, бо загалом ринок став небезпечнішим і менш передбачуваним.

Загалом ситуація за ці роки стала жорсткішою: менше можливостей, більше страхів, більше ризиків і набагато менше відчуття захищеності.

^{На фото: Група взаємодопомоги для секс-працівниць/-ків у м.Дніпро, 2025 рік}

Тобто й секс-працівниць, й клієнтів чоловіків поменшало, формат роботи змінився, ризики зростають. Як все це вплинуло на загальний портрет клієнта та на реальні доходи дівчат у Дніпрі?

Наталія: Якщо говорити про портрет клієнтів, то за ці роки він помітно змінився.

Клієнтів загалом стало менше, і це автоматично вплинуло на все інше — на поведінку, ставлення та навіть готовність платити. Ті, хто продовжує ходити, зазвичай більш обережні та вибіркові. Частина стала боятися — і через рейди ТЦК, і через поліцію, і через загальну напругу в суспільстві. З іншого боку, залишилися ті, хто вже має довгий досвід контакту з дівчатами, і вони, навпаки, ставляться більш уважно та акуратно, бо розуміють усі ризики.

Через зменшення кількості клієнтів виросли ціни. Це особливо помітно зараз, якщо порівнювати з першими роками війни. Ті, хто продовжує працювати, реально отримують більше, ніж на початку повномасштабного вторгнення. Але тут усе залежить від того, з якою категорією клієнтів дівчина працює і в якому форматі.

Підвищення цін — це не стільки про розкіш, скільки про те, що подорожчало абсолютно все, а ринок просто вирівнявся під нові реалії.

Щодо впливу ТЦК — він колосальний. Дівчата жартують, що «ТЦК розігнали всіх клієнтів», але насправді в цьому багато правди. Рейди, перевірки документів, раптові вилазки — усе це зробило клієнтів набагато обережнішими. На початку війни такої активності ще не було, і ситуація була спокійнішою. А за останній рік стало тільки складніше: багато чоловіків уникають поїздок по салонах чи викликів на адреси саме через страх натрапити на ТЦК або наряд поліції.

Якщо порівняти доходи, то до війни вони були стабільні, прогнозовані, на початку повномасштабної війни заробітки різко впали, багато хто взагалі перестав працювати. Зараз ціни підросли, але через зменшення кількості клієнтів та загальні ризики – доходи не збільшились. Ще й працювати стало важче, небезпечніше й менш передбачувано.

Ти згадуєш про небезпеку та непередбачуваність, тож чи можемо ми прямо говорити про зростання насильства у сфері секс-праці? Що розповідають самі дівчата і на які кроки вони йдуть, щоб мінімізувати ризики для життя та здоров’я?

Наталія:  Від тих, кого я знаю, на щастя, не було свідчень щодо насильства, і це, звісно, радує. Що стосується загального рівня насильства в секторі — я не можу стверджувати точно, але ризики точно зросли.

Взагалі, за ці чотири роки війни потреби СП у сфері безпеки та захисту значно розширились. Багато дівчат відчувають постійні ризики через зміну умов роботи, присутність озброєних людей у місті, рейди ТЦК та непередбачувану поведінку клієнтів. Відчуття небезпеки стало одним із головних факторів стресу.

Загалом секс-праця — це постійний баланс між виживанням і ризиком, і кожна дівчина робить усе, що може, щоб зменшити небезпеку для себе. Дівчата, як можуть, працюють обережно, перевіряють клієнтів, підтримують контакти, користуються захисними засобами та намагаються мінімізувати ризики для здоров’я. Але, на жаль, деякі змушені погоджуватися на ризиковані практики через фінансові чи інші обставини.

Як лідерка ініціативної групи я намагаюся підтримати спільноту комплексно. Ми проводимо групові та індивідуальні консультації, де обговорюємо: як уникати ризикованих ситуацій; методи перевірки клієнтів; використання безпечних маршрутів та засобів комунікації; психологічні аспекти реагування на загрози тощо.

Також проводимо інформаційні заняття з тем безпеки, прав та захисту від насильства. Під час цих зустрічей дівчата можуть поділитися власним досвідом, отримати поради від колег і навчитися захищати себе без шкоди для здоров’я та роботи.

Наприклад, одна з учасниць розповідала, що завдяки консультації змогла скласти власний «план безпеки»: перевірка клієнтів, узгоджені сигнали для швидкої допомоги та безпечний маршрут додому. Це дало їй більше впевненості та спокою під час роботи. Інша дівчина навчилася правильно реагувати на небезпечні ситуації у квартирі або салоні, уникати конфліктів та звертатися за допомогою, коли потрібно.

Реакція спільноти завжди позитивна: дівчата цінують можливість отримати конкретні поради, підтримку та знання, які реально допомагають зменшити ризики та почуватися більш захищеними.

^{На фото: Гуманітарна допомога секс-працівницям від БО "Легалайф-Україна", м. Дніпро, 2025}

Наталіє, розкажи, будь ласка, як змінювались потреби спільноти за ці чотири роки? Які запити від СП актуальні зараз та які послуги ти надаєш у відповідь?

Наталія:  Потреби нашої спільноти дещо змінилися за ці чотири роки війни. Зараз для більшості дівчат найважливішими є спілкування та взаємопідтримка. І саме це ми намагаємося забезпечити під час груп взаємодопомоги, створити безпечне середовище, в якому можна без страху осуду поділитися проблемами та отримати підтримку від своїх.

В іншому потреби спільноти залишаються дуже базовими: щоб було світло, тепло, що одягнути та що поїсти. Ми робимо все можливе, щоб забезпечити для спільноти доступ до базових речей та предметів побуту, особливо для тих, хто опинився у скрутних обставинах.

Гуманітарна допомога від БО «Легалайф-Україна» залишається однією з основних форм підтримки для багатьох. Багато дівчат буквально чекають, коли я напишу або зателефоную, щоб повідомити про зустріч і видачу допомоги. Це дуже зворушливо, але водночас сумно, бо показує, наскільки вразливими стали люди.

Ми також неодноразово організовували збори речей серед дівчат: перебирали шафи, відкладали те, що не носиться або просто лежить без діла. Потім ці речі передавали тим, хто потребує допомоги й не може собі дозволити придбати необхідне. Це були одяг різного виду, дитячий та теплий, посуд, фен, а іноді навіть пилотяг — усе, що могло комусь реально допомогти.

Особисто я передала два масляні обігрівачі та майже новий телевізор, який колись купували для дідуся, але він його майже не використовував. Телевізор стояв довго без діла і нарешті знайшов нову господиню.

Це маленькі, але дуже важливі історії, які показують, що спільнота підтримує одна одну не лише морально, а й практично. Такі ініціативи допомагають дівчатам відчути турботу та спокій у складних обставинах.

^{На фото: Гуманітарна допомога секс-працівницям від БО "Легалайф-Україна", м. Дніпро, 2025}

Останні чотири роки наша самоорганізація приділяє велику увагу відновленню психічного здоров’я секс-працівниць/-ків. Як почуваються твої активістки та як ви організовуєте психологічну підтримку в умовах постійного стресу?

Наталія: За ці чотири роки війни психологічний стан спільноти значно погіршився. Багато дівчат відчувають постійний стрес, тривогу, втому та страхи через невизначеність, небезпеку та складні життєві обставини. Додатково впливають економічні труднощі, обмежені можливості роботи, а також стигма та негативне ставлення з боку суспільства.

Як лідерка ініціативної групи я намагаюся підтримати кожну дівчину не лише практично, але й емоційно. Ми проводимо групові та індивідуальні консультації, під час яких обговорюємо: як справлятися зі стресом; як будувати взаємопідтримку в спільноті; питання безпеки та здоров’я; доступ до ресурсів і допомоги.

Також ми організовуємо інформаційні заняття, де обговорюємо психологічне здоров’я, методи самодопомоги та шляхи подолання стресу. Гуманітарна допомога часто супроводжує ці зустрічі, адже для багатьох дівчат елементарне відчуття безпеки і задоволення базових потреб прямо пов’язане з психологічним станом.

Одна з учасниць розповідала, що після перших групових консультацій і підтримки від спільноти вона змогла вперше за довгий час відчути себе не самотньою, почала планувати свій день більш спокійно і навіть змогла налагодити спілкування з клієнтами без паніки та страху. Інша дівчина завдяки консультаціям навчилася правильно реагувати на агресивних клієнтів і шукати підтримку у колег.

Відгуки дівчат завжди теплі: вони цінують можливість поділитися переживаннями, отримати підтримку і знання, які допомагають їм почуватися більш впевнено та захищено у складних обставинах.

Знаю, що ти розпочала роботу як параюристка, тож цікаво, з якими першими правовими викликами ти вже встигла зіткнутися і де, на твою думку, стигма та порушення прав зараз відчуваються найгостріше? Якщо можеш, наведи приклад одного з останніх кейсів.

Наталія: Я досить недавно, близько одного-двох місяців тому, почала працювати як параюристка, тому поки що не можу надати дуже розгорнуту відповідь щодо всіх сфер порушень прав.

Попри це, я завжди готова допомогти тим, хто звертається по підтримку. Якщо дівчина стикається з порушенням прав або дискримінацією — будь-то у медицині, поліції, соціальних службах чи інших установах — ми разом намагаємося знайти рішення і підтримати її.

Поки що мої консультації радше інформаційні та превентивні: я розповідаю про права, можливі дії у складних ситуаціях і до кого можна звернутися за допомогою. З часом, коли накопичиться більше практичного досвіду, я зможу надавати більш детальні поради та підтримку у конкретних випадках.

Для прикладу того, з чим стикаються СП, розкажу про один болючий випадок,  який дуже запам’ятався мені. Цим кейсом займалися інші параюристи та юристи, я тоді лише знайомилася з ситуацією та переймала досвід цих параюристів.

Йдеться про трансжінку, яка живе у невеликому містечку і яку звільнили з роботи через її ідентичність. Через цю ситуацію вона постійно перебуває в напрузі, серед односельців їй просто не дають спокою, життя перетворилося на справжній стрес.

Станом на зараз вирішення ще триває. Але цей кейс залишив у мене сильне враження — він показує, наскільки важливо підтримувати людей уразливих груп і боротися за їхні права, навіть у найскладніших обставинах.

Можна сказати, що лідерки та параюристки спільноти – це містки між людьми та владними структурами. Як за ці роки змінилися стосунки з поліцією та іншими державними установами? Чи стали вони більш відкритими до співпраці чи, можливо, війна зробила цю комунікацію більш закритою та складною?

Наталія:  Якщо ми говоримо про такі установи як ЦНАП, податкова, міграційна служба, ситуація практично не змінилася. Принцип роботи залишився той самий. Наприклад, щодо ЦНАПів — ми звертаємося туди переважно з питань оформлення документів, реєстрації, отримання довідок, тобто всіх базових адміністративних послуг, без яких людям складно рухатися далі. Часто ми супроводжуємо учасниць, які самі бояться або не можуть пройти всі ці процедури. Єдине, що змінилося в останні роки, — це додаткові складності: раніше під час повітряної тривоги всіх евакуювали з приміщень, тепер додався ще й фактор відключень світла. Тобто зараз виходить своєрідний квест: треба встигнути вирішити всі питання, поки не зникло світло, і не оголосили тривогу. Тож часто доводиться повертатися по кілька разів, щоб завершити одну і ту саму послугу.

З поліцією ситуація гірша. Для прикладу, ми зверталися до дільничного, тому що мали кілька конкретних питань, пов’язаних із безпекою нашої спільноти та фіксацією випадків тиску й дискримінації. Нам було важливо отримати від нього хоча б базові консультації та зрозуміти, як діяти офіційно в тих ситуаціях, з якими ми стикаємося. Крім того, ми хотіли налагодити мінімальний робочий контакт, щоб мати можливість оперативно реагувати в разі інцидентів.

Ми кілька разів намагалися потрапити до дільничного, але нас так й не прийняли. Сказали, що його на місці немає, а у відділ не пустили — мовляв, війна, територія огороджена колючим дротом, бетонними плитами та ґратами. Врешті-решт потрапити до нього так і не вдалося. Тож, ми були змушені шукати інші шляхи: консультувалися з юристами, зверталися на гарячі лінії, а частину питань вирішували через вищі інстанції або онлайн-сервіси.

Тобто, спілкування з державними органами стало складнішим і вимагає більше терпіння, але формально наче все працює так само як і раніше.

Оскільки з державними структурами взаємодія йде важко, основне навантаження, мабуть, лягає на партнерство з іншими неурядовими організаціями. З ким у Дніпрі вам вдалося вибудувати співпрацю?

Наталія: Я співпрацюю з кількома організаціями, і кожна з них допомагає СП у своєму напрямку. Усі ці організації допомагають закривати найважливіші потреби СП — від гуманітарної та медичної допомоги до психологічної підтримки й захисту прав.

З ГО «Райдужне життя» ми працюємо над підтримкою ЛГБТІК+ спільноти, проводимо інформаційні заняття, мобілізуємо спільноту, надаємо консультаційну та кризову підтримку.

Товариство Червоного Хреста допомагає нам із гуманітарною підтримкою — продуктові й гігієнічні набори, допомога під час надзвичайних ситуацій, іноді психологічний супровід або направлення до спеціалістів.

З ГО «Синергія душ» ми взаємодіємо переважно у сфері психологічної допомоги: це стабілізація емоційного стану, робота з травмами, підтримка людей, які пережили насильство чи складні життєві події.

Центр соціально значущих хвороб забезпечує тестування на ВІЛ і гепатити, консультування, супровід до лікування, видачу швидких тестів, а також підтримує у питаннях профілактики та доступу до медичних послуг.

Наталія, я щиро вдячна тобі за відверту розмову. Наостанок прошу тебе  дати напуття тим дівчатам та хлопцям, які тільки відчули в собі силу змінювати світ, але, можливо, ще вагаються?

Наталія: Моя порада іншим активісткам, особливо тим, хто тільки починає, — не боятися робити перші кроки та підтримувати одна одну. Дуже важливо пам’ятати, що будь-яка дія, навіть маленька, може змінити чиєсь життя на краще.

Підтримка колег і взаємодопомога у спільноті — це основа успішної роботи. Не соромтеся питати поради, ділитися досвідом і навчатися одна від одної.

Також важливо берегти себе емоційно та фізично: активізм часто пов’язаний із стресом, тому пам’ятайте про відпочинок, психологічне здоров’я та власну безпеку.

І найголовніше — вірити у свої сили. Навіть у складні часи маленькі кроки, турбота і щире бажання допомогти можуть мати величезний вплив на життя людей.