Взаємопідтримка перетворилася на інструмент виживання / Про війну та секс-працю з Ганною Проданчук, м. Чернівці

ПРОДОВЖУЄМО СЕРІЮ ІНТЕРВ’Ю «ПРО ВІЙНУ ТА СЕКС-ПРАЦЮ» з лідерками та параюристками БО "ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА". Майже рік минув з останньої публічної розмови з нашими регіональними представницями, коли ми говорили про життя українців, долі секс-працівниць та сферу секс-послуг в Україні в умовах війни. Цього року повертаємось до цієї розмови, щоб пригадати події чотирьох років війни та проаналізувати їх вплив на нашу спільноту та суспільство.

Вітаю, Ганно! Майже рік пройшов від нашого з тобою останнього інтерв’ю. Якщо підсумувати цей період: які головні зміни відбулися у твоєму особистому житті та якими досягненнями за цей рік ти пишаєшся?

Гана: Так, це правда, час летить дуже швидко. Якщо говорити про повсякденність, то, мабуть, найбільша зміна, це певна стабілізація робочого плану, наскільки це можливо в наших умовах. Мій робочий день як параюристки та лідерки став краще організованим. Я намагаюся чіткіше розділяти час на допомогу спільноті та час на відновлення, хоча це завжди виклик. Також я стала більше уваги приділяти здоров’ю та психоемоційному стану, тому що фізичне виснаження не дає якісно допомагати іншим.

За цей рік я пройшла два потужних навчальних курси з основ параюридичної допомоги та взяла участь в «Академії параюристок». Крім того, поглибила свої знання у сфері сімейного та медичного права, зокрема протидії гендерно зумовленому та домашньому насильству. Ця сфера вимагала емоційної стійкості та глибокого занурення, але тепер я маю конкретні інструменти для допомоги тим, хто цього потребує — це мій внесок у безпеку спільноти.

^{На фото: Учасниці навчання в Академії для параюристок}

Твої особисті зміни, напевно, відображають й зміни у вашій ініціативній групі? Якщо озирнутися назад — який спільний шлях трансформації ви пройшли від початку вторгнення до сьогодні?

Ганна: За чотири роки війни наша ініціативна група пережила глибоку трансформацію. Хоча Чернівці — місто в тилу, на початку ми відчули сильний удар: багато наших дівчат виїхали за кордон. Але на їхнє місце прийшли нові люди — ті, хто саме зараз гостро відчув, як важливо мати свою спільноту і захист. Наразі ядро групи згуртоване і мотивоване. Ми зосереджені на безпеці, негайній медичній, гуманітарній та параюридичній допомозі, але головне — на людській підтримці.

Взаємопідтримка перетворилася на важливий інструмент виживання. Тепер це не тільки дружні розмови, а систематична психосоціальна допомога рівний - рівному, спрямована на протидію тривозі та вигоранню.

Наші жінки неймовірно змінилися. Вони стали відповідальнішими, чуйнішими одна до одної, впевнено захищають не лише свої права, а й права інших, протидіючі стигмі та дискримінації. Хтось знайшов нову роботу, хтось сам став консультантом і тепер допомагає іншим долати насильство.

Війна беззаперечно вплинула й на партнерський ландшафт. Партнерство стало іншим — глибшим. Коаліції жіночих організацій, спільноти жінок з ВІЛ, наркозалежністю та ЛГБТІК+ активісти тепер працюють разом, впроваджуючи комплексну адвокацію прав та надаючи допомогу жінкам.

Наш спільний проєкт 2025 року "Безпечний простір" — це про реальну турботу. Це місце, де мама може отримати допомогу, знаючи, що її дитина у безпеці та теплі: поки мама працює, або отримує консультації чи препарати АРТ/ЗПТ, діти знаходяться під наглядом та займаються з вихователями.

Ми також постійно на зв’язку з медиками та соцслужбами, щоб кожна жінка, особливо з-поміж ВПО, вчасно отримала свої виплати чи ліки.

^{На фото: Творча майстерня для дітей у «Безпечному просторі для жінок»}

Якщо говорити про ширший контекст: чи помічаєш ти зміни у тому, як українське суспільство зараз сприймає секс-працівниць/-ків та інші уразливі групи? Чи є цьому відображення в українських медіа, соціальних мережах?

Ганна: Четвертий рік повномасштабної війни приніс помітні, часто суперечливі зміни у суспільство. Взаємодопомога зберігається, але стає вибірковою, через зростання втоми, емоційного виснаження, роздратування та пошук «винних» у нестримних економічних проблемах та мобілізаційних заходах.

На жаль, ставлення суспільства до секс-працівників та інших уразливих груп залишається переважно негативним. Ба більше, зараз цей тиск посилюється: загальна агресія та фрустрація шукають виходу, і ми стаємо легкою мішенню для цього суспільного болю.

У ЗМІ та публічних просторах стигма щодо секс-праці висока, іноді прихована. В соціальних мережах, коментарях, групах рівень хейту, за моїми відчуттями, збільшився. Ми стикаємось з негативною реакцією, як у реальному житті, так і онлайн, особливо коли заявляємо про наші потреби чи права.  Цей хейт провокує вторинну травматизацію спільноти, підриває мотивацію та призводить до емоційного вигорання.  Ми часто чуємо «не на часі» або ж прямі звинувачення в «аморальності», отримуємо відмови у медичних закладах після розкриття статусу тощо.

У відповідь намагаємось реагувати усвідомлено й професійно: проводимо групові консультації з саморозвитку та психологічної стійкості, навчаємось захисту своїх прав, фіксуємо кейси правопорушень у системі DataCheck. Робимо все, щоб перейти від реагування на одиничний інцидент до комплексної адвокації прав наших бенефіціарок.

Впливовою є й публічна позиція організації, наша  активна комунікація у соціальних мережах та ЗМІ, що спрямована на розвінчування міфів і демонстрацію цінностей спільноти. Ми не вступаємо у сварку, а намагаємось відповідати фактами, прозорістю та гідністю.

^{На фото: Навчання для регіональних лідерок БО "Легалайф-Україна" з посилення ролі спільнот у Національній та регіональних радах з координації дій у відповідь на поширення туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу}

Якщо подивитися вглиб цих чотирьох років: як змінився ландшафт секс-праці у вашому місті — як щодо локацій, так і щодо складу дівчат, зокрема серед ВПО чи нових людей у сфері?

Ганна: Війна кардинально змінила ринок секс-праці. Ринок секс-праці у тиловому місті Чернівцях має свою специфіку, що різко відрізняє його від прифронтових чи великих міст-хабів. Головний вплив у нас чинить мобілізація та значна ротація населення.

На початку 2022 панувала критична небезпека та стихійність. Значна частина секс-працівниць/-ків виїхали з країни через безпекові ризики. Доходи різко впали, а конкуренція посилилась через збільшення кількості жінок ВПО, які пішли у секс-працю в наслідок економічної скрути та невизначеності.

Невелика технологічно просунута частина змогла адаптуватися, перейшовши в онлайн-сегмент (вебкам, OnlyFans). Це дає можливість працювати звідки завгодно, забезпечує вищий рівень безпеки, але вимагає нових навичок та інвестицій в обладнання.

Найбільш вразливі ті жінки та чоловіки, які звикли працювати «по-старому», через невеликі локальні мережі. Люди не змогли перейти в онлайн через брак коштів, знань або доступу до ресурсів. Такі стикаються з найбільшими труднощами й залишаються у найуразливішому становищі, де конкуренція висока, а клієнтська база нестабільна.

Відбиваючи загальні демографічні та економічні потрясіння, спричинені війною, ринок має ще одну критичну зміну. Через мобілізацію відбувся значний відтік цивільного чоловічого населення працездатного віку. Це призвело до різкого скорочення платоспроможної клієнтської бази.

Чи вдається жінкам закривати базові потреби за такого значного зниження платоспроможності клієнтів? Які ще фактори впливають на безпеку жінок та на які компроміси з власним здоров’ям чи кордонами їм доводиться йти, щоб просто вижити?

Ганна: Попит на послуги став нерівномірним і залежить від ротацій військових. Секс-працівниці/-ки в Чернівцях потерпають від нестачі клієнтів, а це призводить до зростання внутрішньої конкуренції та падіння цін.

Портрет клієнта став менш платоспроможним, більш нестабільним та ризиковим. Через загальну суспільну напругу зростає й ризик небезпечної поведінки серед клієнтів, побільшало вимог та агресії з їх боку.

Доходи секс-працівниць/-ків зазнають серйозної інфляційної девальвації. До війни заробіток був відносно стабільним і дозволяв нашим дівчатам покривати оренду та базові потреби. На початок 2022 року доходи обвалилися, і це був шок. Зараз ситуація ще гірша і підступніша: якщо до війни людина могла заробити на оренду квартири за 3-4 дні, зараз через падіння цін на послуги та зростання вартості оренди, їй потрібно працювати 7-10 днів.

Падіння доходів та гостра потреба оплатити оренду або купити ліки для дитини тощо змушує до ризикової поведінки чи обслуговування небезпечних, чи підозрілих клієнтів, яких раніше вони уникали, бо за це більше платять. Дівчата часто усвідомлено йдуть на ризик, погоджуються на секс без засобів захисту, виходять на роботу частіше та працюють довше тощо.

Поруч з цим залишається високим тиск з боку правоохоронних органів. Секс-працівників продовжують використовувати як «легку мішень» для виконання показників, попри воєнний час. Та й загальна агресія у суспільстві часто виливається на СП — упереджене ставлення, дискримінація, що також ставить під загрозу виживання секс-працівників.

В результаті економічна вразливість прямо нівелює право людей на здоров’я та безпеку.

^{На фото: Гуманітарна допомога секс-працівницям/-кам від БО "Легалайф-Україна" у м.Чернівці, 2025}

Гано, розкажи, будь ласка, як змінювались потреби спільноти у наших послугах за ці чотири роки? Які запити від секс-працівниць/-ків актуальні зараз та які послуги ти надаєш у відповідь?

Гано: За чотири роки війни потреби спільноти еволюціонували: від шокового виживання на початку 2022-го до системної турботи та підтримки психосоціальної стійкості сьогодні. В умовах затяжної економічної кризи та стигми нашим пріоритетом залишаються базова безпека, повернення жінкам відчуття гідності та допомога в соціальній інтеграції.

Війна зробила економічну та психологічну вразливість спільноти критичними. У відповідь на ці потреби я намагаюсь надавати комплексну та багатовекторну допомогу. Проводжу групові та індивідуальні консультування, зосереджені на критичних темах безпеки, здоров’я, протидії насиллю тощо. Регулярно, щонайменше раз на місяць, проводимо групи взаємодопомоги. На групах секс-працівниці (СП) відкрито діляться як негативним, так і позитивним досвідом, підтримують та навчаються одна в одної. Це допомагає зменшити самостигму та відчути солідарність жіночого кола.

Також щомісяця спільнота отримує від БО «Легалайф-Україна» життєво необхідну гуманітарну допомогу: продуктові та гігієнічні набори, теплий одяг, павербанки, ліхтарі, ковдри тощо.

А завдяки спільному проєкту «Безпечний простір для жінок та дітей», про який я вже розповідала, мами нарешті отримали можливість видихнути. Поки мами отримують кризову підтримку чи консультації психолога, їхні малюки потрапляють у дбайливі руки вихователів. Це не просто нагляд: діти займаються арттерапією, творчими майстерками та розвивальними іграми, що допомагають їм відволіктися від тривог. Це дає жінкам дорогоцінний час, щоб без зайвих хвилювань відвідати лікаря, відновити документи або вирішити інші невідкладні справи.

^{На фото: Гуманітарна допомога секс-працівницям/-кам від БО "Легалайф-Україна" у м.Чернівці, 2025}

Ти неодноразово згадуєш про дискримінацію та порушення прав секс-працівниць/-ків. Де саме ці проблеми проявляються найгостріше? З якими конкретними кейсами тобі найчастіше доводиться працювати?

Гана: Війна дійсно загострила проблему порушення прав та дискримінації. Сьогодні секс-працівниці стикаються з множинною стигмою: вони одночасно можуть бути й жінками, і ВПО, і представницями вразливих до ВІЛ груп. Це створює справжню стіну там, де люди найбільше залежать від державних послуг

Найчастіше це трапляється у медичній сфері. Дискримінація у медичних установах часто переходить у відкриту агресію. Ми бачимо не просто упередженість, а систематичне небажання надавати якісну допомогу. Це проявляється у моральному тиску, принизливих зауваженнях і, що найнебезпечніше — у порушенні лікарської таємниці та розголошенні конфіденційної інформації про стан здоров’я. В основі цього лежить глибоко вкорінена стигма медичного персоналу, яка стає нездоланним бар’єром на шляху до базового права на здоров’я.

У правоохоронній системі ситуація не менш критична. Поліція часто відмовляється бачити в секс-працівниці людину, яка потребує захисту. Навіть у справах про насильство дівчат сприймають не як постраждалу сторону, а як автоматичних "правопорушниць". Така стигматизація призводить до того, що злочини залишаються непокараними, а агресори відчувають повну вседозволеність.

Соціальна та побутова сфери також просякнуті дискримінацією. Це проявляється у "футболі" між кабінетами при спробі оформити виплати чи отримати довідку ВПО. А на ринку нерухомості ми бачимо відверту сегрегацію: жінкам відмовляють в оренді житла лише через упередження щодо їхнього способу життя чи соціального статусу.

Усі ці фактори створюють середовище, де право на безпеку та гідність для наших жінок стає майже недосяжним без професійної параюридичної підтримки.

Могла б ти пригадати конкретний кейс з твоєї практики — можливо, особливо складний чи, навпаки, той, що закінчився маленькою перемогою, — який найкраще ілюструє роботу параюристки сьогодні?

Ганна: До нас звернулася жінка з критичною потребою в госпіталізації. Прибувши до відділення жінка не приховувала свій соціальний статус. Після огляду чергова лікарка, принижуючи гідність висловами на кшталт: «ви самі винні» та посилаючись на нібито «відсутність місць», відмовила у госпіталізації. Фактично йшлося про дискримінацію за ознакою соціального статусу жінки.

В основі мого реагування лежало первинне консультування, супровід та використання правових важелів для захисту права жінки на медичну допомогу. Ми скористалися висуванням вимог про надання письмової відмови у госпіталізації із зазначенням причини офіційно. Цей крок є обов’язковим для подальшого оскарження порушення в адміністративному порядку.

Усвідомлюючи наслідки та ризик фіксації факту дискримінації, лікар негайно госпіталізувала жінку та розпочала лікування. Швидке параюридичне втручання та правова грамотність клієнтки, якій було роз’яснено її право, допомогли побороти стигму та дискримінацію. Ми не лише забезпечили жінці невідкладне лікування, але й провели роз’яснення алгоритму дій та звернень на майбутнє, надали контакти гарячих ліній, щоб клієнтка знала, як діяти у схожих ситуаціях.

Такий типовий кейс доводить, що знання своїх прав та наполегливість є найкращим захистом від дискримінації у будь-яких сферах життя.

^{На фото: Відкриття "Безпечного простору для жінок ключових груп" у співпраці з БО БФ "Позитивні жінки" та ВОЖН "ВОНА", м.Чернівці, 2025}

Попри всі труднощі та стигму, про які ти згадала, чи вдається вам знаходити точки дотику з державою? Як за роки війни змінилася ваша взаємодія з владою, соціальними службами, медичними та іншими установами Чернівців?

Ганна: Взаємовідносини з держорганами й медичними закладами насправді необхідні та стратегічно важливі. Особливо під час війни, коли ця співпраця є ключовою для забезпечення прав та виживання наших підопічних.

За ці роки ми налагодили тісну взаємодію із соціальними та медичними інституціями, регулярно співпрацюємо для оперативного відновлення документів, тимчасового поселення СП з-поміж ВПО до кризових центрів, оформлення соціальних виплат і допомоги у випадках гендерно зумовленого та домашнього насильства.

Ефективною є співпраця з ВІЛ - сервісними організаціями та Обласним центром СНІДу. Разом ми робимо все, щоб жінки мали безперервний доступ до якісної медицини та життєво важливих ліків — АРТ, PrEP чи PEP.

Коли ж ситуація потребує серйозного правового втручання, ми скеровуємо складні кейси до системи Безоплатної правничої допомоги (БПД), де наші клієнтки отримують професійний адвокатський супровід.

Така взаємодія дозволяє нам реально пробивати бюрократичні стіни, щоб захистити права кожної жінки на здоров’я і безпеку, навіть в умовах війни.

Приємно чути, що саме громадський сектор змушує систему працювати швидше. Хто є вашими ключовими союзниками в неурядовому секторі, з ким ви об’єднуєте зусилля? Які партнерства дозволяють реалізовувати такі проєкти, як "Безпечний простір"?

Ганна: Як лідерка ініціативної групи, я переконана: ефективний захист прав секс-працівниць/-ків неможливий без широкої мережі однодумців. Ми побудували систему, де кожна організація підсилює іншу, а клієнтка отримує комплексну допомогу в одному колі. Ми не просто надаємо послуги — ми супроводжуємо жінку на кожному етапі її запиту.

Співпраця з ВІЛ-сервісними організаціями забезпечує життєво необхідний медичний компонент роботи. Разом із БО «100% Життя. Чернівці» та БФ «Позитивні жінки. Чернівці» ми гарантуємо жінкам безперервність лікування: від тестування на ВІЛ, гепатити та ІПСШ до супроводу в отриманні АРТ та доконтактної профілактики (PrEP).

Ми також активно працюємо з ГО «Інсайт. Чернівці» над питаннями гендерної рівності та прав ЛГБТК+ спільноти. Це критично важливо для підтримки трансгендерних людей у нашій групі, адже вони стикаються з подвійною стигмою. Разом ми боремося проти будь-яких проявів дискримінації за гендерною ознакою.

Наші партнерства з жіночими організаціями регіону вже давно переросли у справжню дружбу. Це дозволяє нам об’єднувати ресурси та адвокаційні зусилля, щоб наш спільний голос був гучнішим.

Ця мережа — наша головна сила в умовах війни. Ми діємо за принципом повної відкритості, щоб жодна людина, яка звернулася до нас, не залишилася без допомоги.

^{На фото: Участь в акції Марш ЖІнок спільно з ГО "Інсайт" та ГО "Альянс.Глобал", м.Чернівці, 2025}

Ганно, я хочу подякувати тобі за відверту розмову. Та наостанок запитаю, чи є в тебе порада активістам-початківцям, які лише планують долучитися до допомоги вразливим спільнотам?

Ганна: Солідарність, стійкість і системність.

Наша найефективніша зброя – це спільнота. Встановлюйте горизонтальні зв’язки з іншими активістами, лідерами, параюристами та дружніми організаціями. Проблему легше вирішити, маючи поряд мережу підтримки, а солідарність захищає нас від вигорання і посилює наш голос.

Активізм під час війни – це марафон. Ми працюємо з високим рівнем травми, стигми та агресії, тому піклування про себе це не розкіш, а професійна вимога. Регулярно відвідуйте психолога, використовуйте техніки заземлення, щомісяця беріть «тихий день» для відновлення. Якщо ви «згорите», ви не зможете допомогти нікому.

Перетворіть емоцію і травму на реагування й системну зміну. Не дозволяйте обуренню від несправедливості лишатися просто емоцією. Одна скарга може буде проігнорована, але сто задокументованих запитів і скарг стає інструментом, який змушує владу та установи реагувати.

Будьте сміливими у захисті своїх прав та мудрими у збереженні власного ресурсу. Слава Україні!