Легалізація травки спрацювала; Давайте легалізуємо секс-працю у штаті Вашингтон

У 2012 році виборці Вашингтона вирішили зробити те, чого ніколи не було в жодному іншому штаті США. Вони, разом із виборцями Колорадо, легалізували марихуану в рекреаційних цілях та її продаж для дорослих. У Вашингтоні голосування скасувало 70-річну політику, яка за більшістю показників була марною тратою часу та грошей. Заборона на вживання марихуани практично не вплинула на її ціну, доступність або використання, проте протягом того ж періоду часу ми, платники податків, оплачували витрати на забезпечення дотримання закону та утримання ув’язнених.

Для багатьох – як і для мене – голосування за легалізацію марихуани не було голосуванням за схвалення її вживання. Це було голосування за прагматичні дії. Простіше кажучи, багато голосів "за" були віддані людьми, які втомилися від умиротворення моралістів або ділових інтересів — наприклад, приватних в’язниць, — які отримували вигоду із заборони марихуани.

Настав час застосувати такий самий підхід до секс-праці

Як і марихуана, секс-праця існує вже багато століть. Її не дарма називають "найдавнішою професією у світі", і жодні поліцейські заходи та моралізаторство не змінять цього факту. І, як і раніше, незаконна торгівля марихуаною, секс-праця значною мірою є «злочином без потерпілих», оскільки й продавець, і покупець займаються цією діяльністю добровільно і без будь-яких прямих негативних наслідків для інших.

Зберігаючи секс-працю нелегальною, ми підживлюємо злочинні угруповання, даремно витрачаємо податкові кошти та втрачаємо час поліції. Секс-працівники, які в деяких випадках зазнають насильства та утримуються проти їхньої волі за нинішнього стану бізнесу, заслуговують на краще. Люди, які хочуть займатися цією роботою, повинні бути зареєстровані, отримати ліцензію та мати можливість працювати та сплачувати податки, як усі інші члени товариства.

З легалізацією сутенери значною мірою зникнуть — так само як останніми роками зникли вуличні торговці травою, — а держава перетворить негативний фінансовий результат на позитивний. Ще один злочин без жертв раптово піде в минуле, і ми, вашингтонці, знову станемо лідерами в країні щодо ефективності роботи з бізнесом, який може бути образливим для одних, але законним джерелом роботи та доходу для інших.

Нам знадобляться інспектори та агентство з ліцензування. Нам також доведеться розробити правила та норми, які забезпечать безпечний секс, чистоту, доглянутість та віддаленість борделів від шкіл та місць з підвищеною небезпекою (так само як і магазини з продажу трави, які повинні знаходитись на відстані не менше 1000 футів від шкіл, парків та інших місць, де збираються діти). І, як і у випадку з магазинами марихуани, такі заклади мають вимагати пред’явлення дійсного посвідчення особи з фотографією, мати охорону біля входу та дозволяти купувати та продавати товар лише повнолітнім. Ми можемо це зробити. З канабісом ми довели, що легалізація може працювати, і тепер ми маємо зробити те саме з секс-працею.

У звіті Міністерства юстиції США за 2007 рік нелегальна секс-праця в Сіетлі оцінювалась у 112 мільйонів доларів на рік, що значно більше, ніж наркотики (87 мільйонів доларів) або зброя (60 мільйонів доларів) на той час. Згідно з пізнішими дослідженнями, у Сполучених Штатах налічується близько 1 мільйона секс-працівників, які приносять дохід у 14 мільярдів доларів на рік. Якщо поглянути на це питання з практичної, а не моралізаторського погляду, можна легко зрозуміти, наскільки важливо полегшити навантаження на правоохоронні органи та систему охорони здоров’я й одночасно знизити ймовірність секс-торгівлі та сексуального насильства над дітьми.

І останнє міркування: Гері Л. Ріджуей (Gary L. Ridgway), він же "Вбивця з Грін-Рівер", який вважається найплодючішим серійним вбивцею в Америці, підбирав багатьох своїх жертв уночі, на вулиці, коли вони шукали клієнтів. Готовий посперечатися, що, якби ці жінки займалися своїм ремеслом у ліцензованих борделях, а не на вулиці чи у темних провулках, історія була б зовсім іншою.

Текст: Грег Джеймс (Greg James)

Спеціально для The Seattle Times

Опубліковано 15 березня 2024 року на порталі seattletimes.com