Як економістам слід оцінювати секс-працю? Читання 2026 року

Приблизно 19 березня 2026 року відомий британський журнал The Economist, що є одним з основних видань з аналізу світового ринку, опублікував статтю "Нова економіка секс-праці" (The new economics of sex work), в якій ділова аудиторія по всьому світу була вражена величезними цифрами та порівняннями. Наприклад: «Вважається, що тільки порноіндустрія приносить майже 100 млрд доларів доходу на рік по всьому світу, що вдвічі більше, ніж дохід від застосування штучного інтелекту».

Ця сенсаційність не є новиною для захисників прав секс-працівників, вони говорять про таке десятиліттями. Підхід The ​​Economist у стилі «краще пізно, ніж ніколи» частково виправданий ідеєю про те, що «у міру зростання секс-економіки вона заслуговує на серйозний аналіз», але головне питання залишається — як економісти мають ставитись до секс-праці? І відповідь на це питання в наші дні, за часів великої невизначеності та світової кризи, важлива, як ніколи.

Пропонуємо до вашої уваги ще одну британську статтю на цю тему, яка була опублікована майже 6 років тому – до пандемії COVID-19 та до повномасштабних воєн в Україні та Перській затоці. Отже, почнемо.

Команда порталу «Legalife-Ukraine»

Як економістам слід ставитися до секс-праці?

Стаття команди «Економіка» у рубриці «Проблеми»

Опубліковано 26 листопада 2018 року на порталі ecnmy.org

Секс-праця, як і будь-який інший вид праці, є обміном праці людини (в цьому випадку — сексуальними послугами) на гроші або товари. У секс-індустрії працюють люди всіх статей, сексуальних орієнтацій та походження, а назви професій можуть змінюватись від повії до порноактора, стриптизерів, вебмоделей, ескорт-моделей, «цукрових малюків», домінатрикс, тестерів секс-іграшок, танцівниць бурлеску.

Це величезна індустрія: нині у Великій Британії близько 10 000 осіб працюють танцівницями у стриптиз-клубах, а 72 800 – секс-працівницями. (Це приблизно стільки ж, скільки всього персоналу, який працює у Національній службі охорони здоров’я Уельсу). І це індустрія, з якою пов’язані майже всі британці — або як працівники, або як споживачі (більше ніж половина британців дивляться порно, понад чверть відвідували стриптиз-клуби, а більш ніж кожен десятий британський чоловік користувався послугами секс-працівниці).

Але чому ми про це говоримо? (І ризикуємо отримати серйозно здивовані погляди від нашого боса, якщо він зловить нас на тому, що ми перевіряємо поточну вартість години сексу?) Ну, почасти тому, що де ми працюємо і чим займаємося, становить величезну частину нашої економіки. Але це також тому, що секс-робота, зокрема, часто ігнорується в економічних дискусіях, оскільки не розглядається як «традиційна робота» (попри величезну кількість людей, які нею займаються), і ми захотіли приділити їй заслужену увагу.

І невелика примітка, перш ніж ми заглибимося в тему: ми знаємо, що для деяких секс-робота – це делікатна, суперечлива та емоційна тема, а для інших – табу, яке треба викорінити. У кожному разі, ми знаємо, що більшість людей мають дуже тверді думки з цього приводу. Хоча ми хочемо розглянути вплив секс-роботи на економіку через ту ж призму, що й будь-яку іншу професію (що передбачає глибший аналіз контексту та історії), ми усвідомлюємо: навіть у той момент, коли ми пишемо ці рядки, секс-працівники страждають від стигматизації та небезпек, що супроводжують цю професію.

А тепер — короткий урок історії (і не вдавайте, що вам не цікаво)

Ви, напевно, чули, що секс-праця — це «найдавніша професія у світі». Але чи так це?

Важко сказати, але вона, безумовно, існує вже дуже давно: у Римській імперії були будинки розпусти, а в Біблії — наложниці. Але сам вислів «найдавніша професія у світі» з’явився набагато пізніше. Він належить перу письменника Редьярда Кіплінга (автора «Книги джунглів») і був першим рядком оповідання, написаного ним у 1888 році. Чим більше знаєш, тим краще, чи не так?

Секс-робота, видається, була цілком прийнята у Великій Британії аж до приблизно XIX століття, коли поєднання більшої релігійності та суворих вікторіанських моральних принципів змусило багатьох обуритися з цього приводу. У результаті в 1824 році секс-робота була криміналізована відповідно до Закону про бродяжництво, і будь-хто, хто був визнаний винним у продажу сексуальних послуг, був покараний у вигляді місяця каторжних робіт. Однак повсюдна бідність та сексистські обмеження на види робіт, доступних для жінок, призвели до того, що секс-робота залишалася четвертим за популярністю заняттям для вікторіанських жінок.

Хоча секс-працівники, як і раніше, зазнавали переслідування з боку закону аж до XX століття, їхні клієнти не піддавалися цілеспрямованим переслідуванням до 1985 року, коли Закон про сексуальні злочини оголосив незаконним підхід до людей з пропозицією інтимних відносин за гроші (так званий пошук клієнтів на вулиці). Але з того часу відбулося зрушення у бік відмови від переслідування секс-працівників на користь переслідування будь-якої особи, причетної до експлуатації, отримання прибутку та/або торгівлі секс-працівниками.

Наразі Всесвітня організація охорони здоров’я заявляє, що «всі країни мають прагнути декриміналізації секс-роботи», і секс-робота у Великій Британії (але не в Північній Ірландії) справді цілком легальна. Однак вам не дозволяється пропонувати свої послуги на вулиці, володіти публічним будинком, бути сутенером або платити за секс з особою віком до 18 років або з тим, кого змусили до цієї роботи, незалежно від того, чи знали ви про примус, чи ні.

Якщо ваша мета — стимулювати зростання економіки, то секс-індустрія щорічно приносить мільярди

За даними ONS (Office for National Statistics - Управління Національної Статистики), яке, як і слід було очікувати, займається збором національних статистичних даних, лише проституція принесла економіці Великобританії у 2009 році 5,3 мільярда фунтів стерлінгів. Ще 1 мільярд приносить порноіндустрія, а стриптиз-клуби – 300 мільйонів. Це пристойна сума: Прем’єр-ліга з футболу (Premier League), за якою стежать 4,7 мільярда людей по всьому світу, приносить економіці Великобританії лише 3,36 мільярда фунтів стерлінгів на рік.

Багато економістів надихаються всім, що приносить в економіку великі гроші, тому що саме так досягається економічне зростання та підвищення ВВП. ВВП — це загальна вартість усіх товарів та послуг, які виробляє країна. Економічне зростання — це коли ця сума стає більшою, ніж була раніше. Обидва ці показники широко критикуються, зокрема, за те, що вони не ставлять на чільне місце щастя людей або екологію, але вони залишаються критерієм, за яким більшість політиків і економістів по всьому світу оцінюють успіх економіки тієї чи іншої країни.

Тож, якщо вам подобається зростання, секс-індустрія = більше податків = більше державних витрат. Якщо у вас є інші пріоритети, є низка інших питань, про які нам потрібно подумати. Наприклад...

Секс-праця вважається професією, пов’язаною з експлуатацією, яка робить секс-працівників нещасними

Значна меншість британців (44 відсотки) та дві третини молодих британців вважають, що секс-праця «експлуатує жінок і має підлягати кримінальному покаранню» (хоча секс-роботою займаються чоловіки, трансгендери та небінарні люди, близько 88 відсотків секс-працівників — жінки). Поширений аргумент полягає в тому, що секс-робота значно знижує якість життя людей, наражаючи їх на ризик насильства, злочинності та наркотиків.

Справді, секс-працівники зайняті в галузі, що може зробити їх уразливими перед злочинністю та експлуатацією. Хоча ймовірність стати жертвою злочину у секс-працівників приблизно така ж, як у середньостатистичного британця, їхній рівень смертності (тобто кількість смертей у відсотках від загальної чисельності групи) у дванадцять разів вищий, ніж середній показник по країні для цис-жінок. Почасти це пов’язано з тим, що жінки частіше наражаються на ризик бути вбитими на роботі як секс-працівниці, ніж у будь-якій іншій професії, а почасти з тим, що багато секс-працівниць також перебувають у вразливих ситуаціях, пов’язаних з вищими показниками смертності: таких як бідність, бездомність і вживання наркотиків.

Звичайно, ці цифри можуть бути спотворені тим фактом, що стигма та кримінальність, які, як і раніше, оточують секс-роботу, обмежують можливості для її працевлаштування та часто витісняють її з формальної економіки. Наприклад, легалізація публічних будинків могла б означати, що уряд забезпечив би дотримання трудових прав та стандартів безпеки в них. Усунення стигматизації секс-праці (60 відсотків британців заявили, що «соромилися б» родича, який займається секс-роботою) могло б призвести до того, що попит на послуги секс-працівників задовольняли б ті, хто хоче займатися цією роботою, а не ті, хто через обставини не може відмовитися від неї.

Однак секс-робота також сприймається як приваблива та добре оплачувана професія, яка приносить матеріальний зиск

Невірно стверджувати, що всі секс-працівники почуваються безправними або експлуатуються у своїй роботі. У ході опитування дві третини респондентів заявили, що вважають свою роботу «захопливою», а більше ніж половина назвали її такою «що приносить задоволення». Ба більше, 71% секс-працівників мають попередній досвід роботи в таких галузях, як охорона здоров’я та освіта, а 38% мають вищу освіту.

Це означає, що багато з них мають навички та досвід, необхідні для працевлаштування в інших секторах, якби вони того побажали, особливо враховуючи, що рівень безробіття у Великій Британії нині становить лише 4,1 відсотка — це найнижчий показник з 1975 року. Низький рівень безробіття означає, що більшості людей відносно легко знайти роботу.

Секс-робота має низку переваг у порівнянні з іншими видами зайнятості, що може пояснити, чому люди хочуть займатися нею добровільно. Майже всі секс-працівники кажуть, що їхня робота «гнучка»: це те, чого хоче від своєї роботи переважна більшість британців (84%). А бесіди із секс-працівниками показали, що вони заробляють у середньому 2000 фунтів стерлінгів на тиждень, що більш ніж у три з половиною рази перевищує середній британський дохід у 569 фунтів стерлінгів.

(Хоча інші дослідження показують, що ці дані можуть бути спотворені через наявність як дуже високооплачуваних працівників, які заробляють близько 60 тисяч фунтів стерлінгів на рік, що ставить їх у п’ятірку найбільш високооплачуваних британців, — так і безлічі низькооплачуваних, які отримують всього 12 тисяч фунтів стерлінгів, що нижче за національний прожитковий мінімум для працівника, зайнятого повний робочий день).

Чи збільшує секс-праця нерівність?

Одне з найсерйозніших критичних зауважень на адресу секс-праці полягає в тому, що вона, по суті, сексистська. Деякі люди вказують на той факт, що переважна більшість секс-працівників – жінки, а переважна більшість клієнтів – чоловіки, як доказ того, що секс-робота існує лише через патріархальний погляд, згідно з яким секс має бути орієнтований на задоволення сексуальних потреб чоловіків та ігнорування потреб жінок.

Інші вважають, що твердження про те, що проституція допустима, заохочує сексуальне насильство, змушуючи деяких чоловіків вірити, що вони мають право отримувати секс від будь-якої жінки. Вони вказують на той факт, що в Неваді, єдиному штаті США, де легальні будинки розпусти, також відзначається четвертий за величиною рівень сексуальних нападів.

Але багато людей (у тому числі багато жінок) вважають, що секс-робота — це феміністська професія, яка розширює економічні, сексуальні та соціальні можливості жінок. Крім того, ліквідація секс-роботи не усуне сексизм. Як висловилася одна секс-працівниця: «Як і багато жінок, я все життя займалася сексом, і після цього почувала себе обдуреною. Принаймні як повія я отримую за це гроші».

Люди також стурбовані тим, наскільки висока частка мігрантів серед секс-працівників у Великій Британії (41 відсоток, тоді як мігранти становлять лише 14 відсотків населення країни). Дані про те, що мігранти «особливо уразливі перед зловживаннями та експлуатацією», приводять деяких до висновку, що їх надмірне представництво у секс-індустрії є доказом того, що сама секс-робота є насильницькою та експлуататорською. Люди мають аналогічні побоювання щодо трансгендерних секс-працівників. (Ми не змогли знайти жодних статистичних даних щодо Великобританії, але в США більше одного з десяти трансгендерних людей працювали в секс-індустрії).

Є також докази того, що в секс-роботі є явний расизм, який в інших галузях був би заборонений законом. Ембер Ештон (Amber Ashton), секс-працівниця з темним кольором шкіри, розповіла VICE, що «моя ставка [у секс-агентстві] завжди була нижчою. Коли я запитала, чому, мені відповіли: "Ти не така бажана; ти не така популярна. Я не можу брати за тебе стільки, бо хлопці не платитимуть». Це повсюдна практика».

Проте секс-робота може також допомогти соціально незахищеним групам, у тому числі людям з інвалідністю, яким складно знайти іншу роботу та пристосуватися до умов на інших робочих місцях. В іншому інтерв’ю VICE секс-працівниця, яка страждає на неврологічний розлад диспраксію, каже, що любить свою роботу, і зазначає: «Я ніколи не відчувала себе приниженою, займаючись секс-роботою, — але знаєте, що було принизливим? Щоразу, коли я втрачала роботу, бо «не встигала все зробити досить швидко». Роки, коли я не могла себе забезпечити, підірвали мою впевненість у собі».

Секс-праця — це сектор, який, ймовірно, зазнає радикальних змін під впливом технологій та автоматизації

Технології змінюють нашу роботу та робочі місця протягом тисячоліть, та їх вплив на секс-роботу за цей час не був винятком. Як і в інших галузях технології часто можуть допомогти секс-працівникам. Багато хто вказує на смартфони та акаунти в соціальних мережах як на інструменти, які дозволяють їм легко працювати самостійно, знаходити клієнтів та створювати свій профіль (щоб вони могли встановлювати вищі ціни).

Технології також допомагають спілкуватися з іншими секс-працівниками. Це може призвести до появи спільнот, які пропонують професійну підтримку, допомогу та поради, а також полегшують об’єднання у профспілки для боротьби за найкращі умови праці. (Наприклад, шляхом тиску на уряд, щоб він не забороняв рекламу секс-роботи).

Але секс-працівники також стурбовані тим, як технології, зокрема робототехніка та штучний інтелект, можуть витіснити їх з ринку праці. У міру розвитку технологій такі речі, як секс-ляльки та порнографія з використанням доповненої реальності, стають все більш доступними та реалістичними. Вони мають ряд переваг у порівнянні з реальними секс-працівниками: їх можна адаптувати під особисті уподобання клієнта, зберігати вдома постійно, і вони навіть можуть виявитися дешевшими, оскільки вартість їхнього виробництва знижується.

Секс-робота — це перевірка того, наскільки «вільними» мають бути «вільні ринки»

Вільний ринок — це місце, де можна продати будь-що, якщо знайдеться охочий покупець, і уряд ніколи не втручається. Відповідно до економіки вільного ринку, секс-робота повністю легальна, поки існує попит (люди, які бажають купити секс) та пропозицію (люди, які бажають продати секс).

Але хоча багато економістів захоплено відгукуються про вільні ринки, дуже мало хто насправді вважає, що ми повинні мати можливість купувати й продавати все, що нам заманеться. Це або тому, що вони вважають, що деяке державне регулювання необхідне для забезпечення справедливості (наприклад, покупця не можна обманювати, стверджуючи, що те, що він купує, краще, ніж насправді), або тому, що вони вважають, що купівля та продаж деяких речей порушує загальний етичний кодекс. Хорошими прикладами цього є ринки дитячої порнографії та рабів. Питання, чи належить секс-робота до категорії аморальних дій, є предметом жарких дебатів, хоча більшість британців вважають, що як оплата, так і продаж сексу «неприйнятні».

Крім того, сьогодні вільний ринок піддається широкій критиці. Однією з причин є те, що він не враховує «зовнішні ефекти» — це економічний термін, що означає, що ціна, яку ви платите за щось на вільному ринку, не відображає реальної вартості цього товару для людей, суспільства та навколишнього середовища. У разі секс-роботи такими зовнішніми ефектами можуть бути, наприклад, підвищений ризик насильства та/або проблем зі здоров’ям, з яким стикаються працівники, або почуття сорому, яке вони можуть відчувати через стигматизацію з боку сім’ї чи суспільства.

Секс-праця іноді розглядається як форма капіталістичної експлуатації

Капіталізм — це система, в якій речі (бізнеси, будинки, кулькові ручки) належать окремим людям, головна мета яких — отримувати прибуток. Її протилежністю було б суспільство, в якому все належало б усім з метою, скажімо, зробити всіх якнайщасливішим.

За словами Моллі Сміт (Molly Smith), яка написала книгу про права секс-працівників: «проституція здається настільки очевидним симптомом капіталізму… [бо] це непотрібна робота: нікому не потрібен хтось, хто займатиметься сексом за гроші». Її аргумент полягає в тому, що якби ми жили у світі, де гроші не мали б цінності (оскільки всі наші потреби задовольнялися б спільними зусиллями), то люди не мали б мотивації займатися секс-роботою.

Проти цієї теорії свідчать факти, що інші види тварин, яких зазвичай не вважають капіталістами, займаються тим, що по суті є секс-роботою, тільки без доларових купюр. Самки шимпанзе іноді обмінюють секс на їжу. А самки пінгвінів, у яких вже є партнер і які, отже, не шукають партнера для розмноження, обмінюють секс із самцем пінгвіна на частину його камінчиків. (Пінгвіни люблять камінці).

Секс-праця — це робота, яка, як і будь-який інший вид діяльності, вимагає ухвалення складних рішень

Враховуючи таку різноманітність думок про позитивні та негативні сторони секс-роботи, навряд чи найближчим часом вдасться знайти ідеальне рішення, яке влаштує всіх. Але як ви вважаєте, чи є якісь кроки, з якими багато хто міг би погодитися зараз?

А ось ще кілька питань для роздумів:

• Як, на вашу думку, секс-робота впливає на місцеву економіку?
• Як різні цінності людей впливають на стан нашої економіки?
• Ви займаєтеся чи колись займалися секс-роботою? Ми із задоволенням вислухаємо вас.

Ніхто не знає, як секс-робота може змінитись у майбутньому (британські політики зараз розглядають можливість заборони сайтів, присвячених проституції, та обмеження доступу британців до порнографії). Єдине, що ми знаємо, — це те, що, хоч би як вона змінилася, вплив цих змін на секс-працівників, клієнтів секс-послуг та економіку загалом буде складним, багатогранним… і викличе бурхливі дебати.

Команда «Економіка», 2018