ЯК НАМ ВСТОЯТИ: ЧОМУ ДОСВІД САМООРГАНІЗАЦІЙ ВАЖЛИВИЙ САМЕ ЗАРАЗ

Сьогодні ми бачимо дивну картину: хоча у світі кажуть, що ВІЛ відступає, для секс-працівників ситуація залишається складною. Ризик інфікування у нашій спільноті все ще в рази вищий, ніж у інших. Але натомість, щоб посилювати підтримку, міжнародні донори згортають фінансування саме тих організацій, якими керуємо ми самі.

Для України це критичний момент. Ми живемо в умовах війни, і увага держави зараз прикута до фронту. Але ВІЛ нікуди не зник. Міжнародні гроші поступово йдуть, і відповідальність за програми профілактики, лікування та допомоги ляже на державу. А ми добре знаємо, що у державних лікарнях представники нашої спільноти часто стикаються зі стигмою та нерозумінням. Це призводить до того, що люди починають уникати лікарів, пізно дізнаються про свій статус чи переривають лікування. У результаті ми втрачаємо час і здоров’я, а епідемія отримує шанс поширюватись далі. Саме тому наші організації — це глибока експертна робота та професійна допомога від своїх для своїх, яка будується на довірі та повній відсутності засудження.

В Аналітичній записці, яку ми пропонуємо для ознайомлення, зібрано досвід наших колег з усього світу. Там про те, як нам не дати «розчинити» наші послуги у державній системі, як доводити свою професійність та де шукати ресурси, щоб продовжувати працювати. Для нас це не просто цифри. Це інструменти, щоб ми могли сказати чиновникам: «Ніхто не знає наші потреби краще за нас самих».

Ми дякуємо нашим партнерам — НСВП (Глобальній мережі проєктів із секс-праці, NSWP) — за цю аналітичну роботу. Ви допомагаєте нам бачити ширшу картину та даєте аргументи, щоб захищати наші права та здоров’я тут, в Україні. Ваша підтримка робить нас сильнішими!

---

ВСТУП

Хоча завдяки глобальним зусиллям боротьби з епідемією захворюваність і смертність від ВІЛ загалом знизилися, секс-працівники та інші ключові групи населення, як і раніше, несуть непропорційно високий тягар цієї інфекції.

У 2022 році ризик зараження ВІЛ для секс-працівників був у дев’ять разів вищий, ніж для інших дорослих [UNAIDS, 2025, “Global AIDS Update 2025: AIDS, Crisis and the Power to Transform”]. При цьому фінансування програм, очолюваних секс-працівниками та іншими ключовими групами населення, продовжує скорочуватися.

У 2024 році Aidsfonds зазначив, що, попри те, що на частку ключових груп припадає більше ніж половина всіх нових випадків ВІЛ-інфекції, обсяг коштів, що направляються на організації цих груп, з 2018 року неухильно зменшується.

Ці тенденції, посилені недавніми змінами в політиці великих міжнародних донорів, створюють ризик втрати досягнутих результатів і підривають стійкість відповіді на епідемію.

Багатосторонні структури у сфері охорони здоров’я, уряди, донори, громадянське суспільство та уразливі спільноти сьогодні стоять на роздоріжжі й мають визначити майбутнє відповіді на ВІЛ. Після виходу міжнародних донорів відповідальність за протидію ВІЛ перейшла до урядів, яким необхідно інтегрувати послуги на базі спільнот в систему громадської охорони здоров’я. Ці зміни становлять серйозну загрозу для самоорганізацій секс-працівників, які забезпечують потреби своїх спільнот: вони ставлять під питання їх виживання та обмежують можливості для довгострокової адвокації.

У цій статті, спираючись на результати опитування членів НСВП та інтерв’ю з ключовими інформантами, ми розглядаємо, як зміни у фінансуванні заходів у відповідь на ВІЛ впливають на секс-працівників у всьому світі. Ми описуємо основні труднощі, викликані переходом до фінансування з державного бюджету, а також можливі шляхи їх подолання. Нарешті, стаття пропонує рекомендації, як у поточних політичних та фінансових умовах боротися з нерівністю та підтримувати стійкі громадські ініціативи у відповідь на ВІЛ.

 

ІСТОРІЯ ПРОБЛЕМИ

Самоорганізації секс-працівників традиційно недоотримують фінансування в рамках відповіді на ВІЛ, хоча саме їх спільнота страждає від епідемії непропорційно сильно.

Проте вони успішно надають науково обґрунтовані послуги, знижуючи захворюваність на ВІЛ, розширюючи можливості секс-працівників та сприяючи структурним змінам. Нині ж існує ризик втрати навіть цих досягнень.

Уряди, які раніше виділяли значні кошти на боротьбу з ВІЛ, скоротили фінансування або перенаправили його на інші потреби; у системі ООН спостерігається фінансова криза, а організації, які довго підтримували ці ініціативи, припиняють свою допомогу. Усі ці фактори створили критичну ситуацію у відповіді на ВІЛ. Без рішучих дій десятиліття прогресу буде втрачено, а секс-працівники та інші ключові групи залишаться на узбіччі.

Скорочення міжнародного фінансування

У 2025 році міжнародна допомога, як і раніше, забезпечувала близько 80% бюджету на профілактику ВІЛ у країнах з низьким та середнім рівнем доходу. Однак на початку 2025 року США раптово вийшли з міжнародної арени у сфері охорони здоров’я та видали наказ про припинення роботи з Плану надзвичайної допомоги президента США у боротьбі зі СНІДом (ПЕПФАР). ПЕПФАР є провідною глобальною ініціативою в галузі боротьби з ВІЛ: коштом цієї програми лікування отримують понад 20 мільйонів осіб — понад дві третини всіх людей, які живуть з ВІЛ.

США також припинили фінансувати ЮНЕЙДС, внаслідок чого бюджет програми був урізаний на 40%. Глобальний фонд, який є основним джерелом фінансування міжнародної відповіді на ВІЛ, також постраждав: у 2025 році було оголошено, що гранти, обіцяні країнам у поточному циклі фінансування, будуть скорочені на 1,4 мільярда доларів США.

Ці перебої викликали ефект доміно як для національних програм боротьби з ВІЛ, що залежать від міжнародного фінансування, так і для системи ООН, яка й так ослаблена через скорочення внесків інших донорів. Моделювання, проведене ЮНЕЙДС, показало, що якщо втрачені кошти не будуть компенсовані, до 2029 року очікується 6 мільйонів нових випадків зараження ВІЛ та 4 мільйони смертей, пов’язаних зі СНІДом (UNAIDS, 2025, “Global AIDS Update Transform.”)

Для руху секс-працівників така ситуація ставить під загрозу як досягнення в галузі адвокації, так і надання життєво важливих послуг. Існує ризик, що секс-працівники в різних країнах будуть ще сильніше виключені з процесів визначення політики та розподілу фінансування у сфері ВІЛ. Ситуацію посилює загальне скорочення коштів на захист прав секс-працівників. В останні роки благодійні донори, такі як Фонд Відкритого суспільства, а також двосторонні донори, або припинили фінансування руху, або суттєво скоротили його, що серйозно дестабілізувало рух (NSWP, 2023, “Заповнюючи пробіли – збереження стійкості та впливу самоорганізацій та мереж секс-працівників: Звіт про Міжнародну зустріч секс-працівників 13-15 червня, Найробі, Кенія.”)

 

Документи та посібники з питання забезпечення стійкості

Скорочення фінансування програм боротьби з ВІЛ змусило міжнародні органи охорони здоров’я переглянути свої підходи та виробити нові рамки підтримки урядів та політиків.

Технічне керівництво ЮНЕЙДС

У 2024 році ЮНЕЙДС опублікувала документ «Основи стійкості у реагуванні на ВІЛ», в якому представлені нові підходи до забезпечення стійкої національної відповіді на епідемію. Щоб допомогти країнам у розробці та реалізації «дорожніх карт» для досягнення стійкості, ЮНЕЙДС також випустила «Супровідне керівництво» та низку посібників з планування та оцінки.

Серед основних елементів підходу ЮНЕЙДС до стійкості:

• Політичні зобов’язання, у тому числі зобов’язання приділяти основну увагу спільнотам;
• Просування ефективних та науково обґрунтованих програм у сфері ВІЛ;
• Розвиток стійких систем управління, здатних забезпечити результативне, людино-центроване лікування;
• Ведення політики щодо забезпечення рівного доступу до послуг за ВІЛ та підтримка участі спільноти та її лідерської ролі;
• Забезпечення стійкого внутрішнього та зовнішнього фінансування, у тому числі для програм під керівництвом спільноти.

У документі «Основи стійкості» ЮНЕЙДС наголошує, що для досягнення стійкості необхідна політика, заснована на правах, інклюзивні процеси на рівні країни та заходи щодо скорочення нерівності в ході епідемії. Ці принципи відображають давні вимоги руху за права секс-працівників: вони наполягають на структурних змінах, повній участі в прийнятті рішень і збільшенні фінансування для проєктів, очолюваних секс-працівниками.

Операційне керівництво ВООЗ

У 2025 році ВООЗ опублікувала операційне керівництво «Збереження пріоритетних послуг у галузі ВІЛ, вірусних гепатитів та ІПСШ в умовах змін фінансування». Документ допомагає країнам визначати пріоритети й адаптувати систему охорони здоров’я на тлі скорочення ресурсів. У ньому наголошується, що послуги, що реалізуються під керівництвом спільнот, необхідно зберігати навіть при зменшенні фінансування, а самі спільноти мають брати участь у прийнятті рішень конструктивним чином.

Згідно з цим документом, «захист і увага до маргіналізованих груп, включаючи ключові групи населення, — це не лише моральний імператив, а й прагматична стратегія контролю епідемії, що дозволяє зупинити її поширення та зберегти життя»,
(WHO, 2025, “Operational Guidance: Sustaining priority services for HIV, viral hepatitis, and STIs a changing funding landscape,” p.2.)

Самоорганізації секс-працівників можуть спиратися на рекомендації ВООЗ, щоб вимагати допуску до участі та домагатися, щоб втручання під керівництвом спільноти були визнані невіддільною частиною системи охорони здоров’я.

Передача відповідальності країнам

Традиційно більшість програм боротьби з ВІЛ для ключових груп населення фінансувалися міжнародними донорами, а реалізовувалися НУО та громадськими організаціями поза межами державної системи охорони здоров’я. Тепер при скороченні фінансування від національних урядів очікується, що вони візьмуть на себе відповідальність за відповідь на ВІЛ у країні. Це передбачає не лише мобілізацію внутрішніх ресурсів для забезпечення життєво необхідних послуг та медичних/профілактичних засобів, а й пошук способів інтегрувати програми для ключових груп населення до національної системи охорони здоров’я.

Йдеться не лише про перерозподіл фінансових потоків, а й про фундаментальні зміни у пріоритетах, в управлінні послугами з ВІЛ та в організації служб. Рішення про те, які послуги фінансуватимуться, де і ким вони надаватимуться, все частіше приймаються на національному рівні. Самоорганізації секс-працівників ризикують зіткнутися з тим, що послуги на базі спільнот будуть розмиті, переструктуровані або повністю втрачені в цьому процесі. Це також означає, що їм необхідно шукати нові способи фінансування своєї роботи та підтримувати діяльність в умовах швидкого змінного середовища.

 

НАСЛІДКИ ТА ВИКЛИКИ ДЛЯ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ

Структури ООН, включаючи Глобальний фонд, часто стверджують, що передача відповідальності за відповідь на ВІЛ урядам може посилити підзвітність, підвищити ефективність послуг та стабілізувати потоки фінансування. І хоча деякі члени НСВП визнають нові можливості, насамперед необхідно усунути значні правові, політичні, соціальні та економічні бар’єри.

У цьому розділі ми розглянемо, що викликає стурбованість у секс-працівників та їх самоорганізацій у зв’язку з передачею відповіді на ВІЛ державі, які складності це створює і які можуть бути можливі наслідки.

 

Доступ до послуг та медичних засобів

Передача країнам відповідальності за відповідь на ВІЛ викликає серйозне занепокоєння, що секс-працівники можуть втратити доступ до необхідних послуг. Хоча державна система охорони здоров’я має надавати комплексні, засновані на правах послуги всім, на практиці секс-працівники стикаються з перешкодами через кримінальне переслідування, стигму та дискримінацію. У цих умовах програми боротьби з ВІЛ, що реалізуються спільнотою, стали рятувальним колом — місцем, де можна отримати доступний, всебічний та недискримінаційний догляд.

«Багато секс-працівників відмовляються звертатися до [державних] клінік через дискримінацію. Натомість вони вважають за краще користуватися послугами в дроп-ін-центрах, дружніх спільноті, або в недержавних програмах», — «АЛЬЯНС БІЛОЇ РОЖИ», ЛІБЕРІЯ.

Через міжнародну кризу у фінансуванні боротьби з ВІЛ доступ секс-працівників до життєво важливих послуг та товарів скоротився. На початку 2025 року Африканський альянс секс-працівників повідомив, що заморожування міжнародного фінансування торкнулося понад 100 000 секс-працівників з їхньої мережі, з яких 45 000 втратили доступ до антиретровірусної терапії (АРТ).

Членські організації НСВП у всіх регіонах також наголошували на нестачі антиретровірусних препаратів, презервативів, лубрикантів, експрес-тестів на ВІЛ та ліків для доконтактної профілактики. Крім того, багато організацій були змушені скорочувати персонал або згортати аутрич програми.

«Обсяг профілактичних засобів для секс-працівників знизився. Поменшало бригад, які займалися просуванням і поширенням експрес-тестів на ВІЛ, і ті, що залишилися, стали рідше виїжджати на «точки». Семінари та інші заходи для просування здорового способу життя та навчання людей певною мірою залишилися, але їхня якість та якість засобів, що роздавались людям, впали», — COLECTIVO SERES A.C., МЕХІКО.

 

Вплив на системи спільноти

Для багатьох самоорганізацій секс-працівників міжнародне фінансування боротьби з ВІЛ становило значну частину бюджету.
Африканський альянс секс-працівників виявив, що 89% опитаних членських організацій отримували кошти від ПЕПФАР, USAID чи Центру контролю та профілактики захворювань. Суттєві кошти на програми для секс-працівників у країнах Африки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Східної Європи, Центральної Азії та Латинської Америки надходили із Глобального фонду.

Ця допомога опинилася під загрозою через скорочення фінансування країн та зміну пріоритетів у сьомому грантовому циклі. Гуманітарна НУО «Нове покоління» з Вірменії зазначає, що внаслідок нещодавніх скорочень бюджету у Глобальному фонді їхню програму профілактики ВІЛ на базі спільноти, на яку вже було обіцяно фінансування, можуть передати державі.

«Спільнота секс-працівників категорично проти передачі програми до Національного центру інфекційних захворювань. Аутрич робота будується на довірі, анонімності та гнучкості, тобто, на принципах, які державні установи відтворити не можуть», — ГУМАНІТАРНЕ НУО «НОВЕ ПОКОЛІННЯ», Вірменія.

Програми під керівництвом спільнот зазвичай першими стикаються зі скороченням фінансування — їхню роботу часто не вважають пріоритетною чи життєво необхідною. Самоорганізації секс-працівників за підтримки міжнародних структур охорони здоров’я і на основі доказової бази демонструють, що постраждалі спільноти відіграють ключову роль у відповіді на ВІЛ.

Відмова фінансувати такі програми обмежує доступ до життєво важливого догляду після втрати аутрич роботи, систем перенаправлення в інші установи та прямого надання послуг, а також дестабілізує структури спільнот, мета яких — зниження структурних бар’єрів у охороні здоров’я. 

Окрім надання послуг, самоорганізації секс-працівників інформують спільноти та створюють попит на послуги, надають психосоціальну підтримку, реагують на насильство, розширюють можливості спільноти та просувають правові реформи — все це необхідно для усунення причин поширення ВІЛ.

«Ми втомилися від того, що нашу роботу вважають «вторинною», «додатковою», чимось, чого можна позбутися, якщо закінчилися гроші. Ми не забаганка і не тимчасовий захід. Ми важлива частина рішення», - «ЗОНА РОХА ПІ», ПАРАГВАЙ.

На тлі скорочення фінансування багато самоорганізацій секс-працівників були змушені скорочувати персонал, згортати програми боротьби з ВІЛ або закриватися зовсім. Хоча в рамках нової парадигми боротьби з ВІЛ інтеграція секс-працівників у державні програми охорони здоров’я необхідна, такі ініціативи не можуть замінити програми на базі спільноти.

НСВП зазначає, що заходи, які вживає уряд у цій сфері, часто швидко скасовуються, сприяють дискримінації й не забезпечують секс-працівникам, найнятим у державному секторі, ані гідної винагороди, ані безпеки:

«Міністерство використовує людей із спільноти, щоб отримати доступ до спільноти, а коли показники виконані, ви їм більше не потрібні. Вас виженуть», — КАРИБСЬКИЙ АЛЬЯНС СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ.

Те, що відбувається у відповіді на ВІЛ, створює загрози сформованим системам спільноти. Ці системи займаються структурними втручаннями, для яких у державній системі немає ані механізмів, ані ресурсів. Громадські організації діють на засадах довіри, уваги до кожного, конфіденційності та гнучкості, і, як наслідок, набагато краще справляються там, де потрібно налагодити контакт із маргіналізованими та кримінально переслідуваними групами населення. Секс-працівники повинні брати конструктивну участь у розробці послуг для спільноти, в їх наданні та моніторингу на фоні підтримки служб, якими керує сама спільнота.

 

Складнощі в отриманні внутрішнього фінансування

Кримінальне переслідування та правові перешкоди

Через повсюдне кримінальне переслідування секс-праці самоорганізаціям секс-працівників складніше отримати державне фінансування. Багато самоорганізацій секс-працівників не можуть зареєструватися, оскільки вважається, що вони сприяють нелегальній діяльності. Без формального визнання вони часто не мають змоги отримувати державні кошти, які вважають їх «нелегітимними» чи незаконними.

Деякі членські організації також висловлюють стурбованість щодо безпеки та конфіденційності при отриманні фінансування від держави: розголос їх діяльності може спричинити стигму та переслідування з боку поліції. Обов’язкова публічність при подачі заявок на державне фінансування в умовах кримінального переслідування стає серйозною перешкодою для участі секс-працівників у державних тендерах.

Стигма та дискримінація

Інституційна стигма та дискримінація також перешкоджають тому, щоб більшість самоорганізацій секс-працівників отримували державне фінансування на боротьбу з ВІЛ. Програми, що реалізуються такими організаціями, не включаються до державного бюджету протидії ВІЛ, а самі спільноти стикаються з дискримінацією на етапах подання та розгляду заявок.

Попри безліч доказів того, що секс-працівники є однією з найбільш уразливих до ВІЛ груп, моралізаторські настанови та стигма підривають довіру до їх самоорганізацій та призводять до того, що їх вважають «негідними» фінансування. Ситуацію посилює й те, що самих секс-працівників нерідко не визнають експертами з питань власного життя.

«Секс-працівників у США дискримінують, коли вони звертаються до різних організацій за фінансуванням. Часто вважається, що секс-працівники не знаються на проблемах власного життя і не можуть надавати послуги іншим людям», — МЕРЕЖА «МОЛОДИЙ МІСЯЦЬ», Сполучені Штати Америки.

Внаслідок самоорганізації секс-працівників рідко отримують пряме фінансування на боротьбу з ВІЛ від держави, навіть якщо повністю відповідають вимогам. Найчастіше кошти виділяються великим, некомунальним організаціям чи структурам, які заявляють про роботу з секс-працівниками, але фактично не становлять інтереси спільноти.

«Основна перешкода для трансгендерних секс-працівників – це монополізація ресурсів. Фінансування приходить і віддається тим самим організаціям, що й завжди, а трансгендерні секс-працівники залишаються без захисту, у ще вразливішому становищі. Добре відомо, що нам не надаються пільги ні на національному, ні на муніципальному, ні на районному рівні», — ЗОНА РОХА ПІ, ПАРАГВАЙ.

Логістичні та бюрократичні перепони

Крім сказаного вище, самоорганізаціям секс-працівників заважають отримувати державне фінансування бюрократичні перешкоди та вимоги, яким легше відповідати великим організаціям з великими ресурсами. До таких вимог належать наявність юридичної особи та банківського рахунку, певного рівня кадрові та фінансові ресурси, а також значний час, необхідний для підготовки заявки. Іншими словами, державні механізми не здатні ефективно працювати у партнерстві із самоорганізаціями секс-працівників.

«У держави часто немає фінансування, яке б відповідало особливостям самоорганізацій секс-працівників. Самоорганізації секс-працівників змушені долати дуже високий поріг, який вимагає величезного внеску від людей, які заповнюють заявку», - ГІДРА, НІМЕЧЧИНА.

Якщо самоорганізаціям секс-працівників все ж таки вдається отримати державне фінансування, вони можуть зіткнутися з неможливістю виконати обумовлені правила та умови, оскільки ті не враховують реалій життя та роботи організацій секс-працівників.

«Коли ми отримали мінігрант на боротьбу з ВІЛ для «незвичних партнерів у сфері боротьби з ВІЛ», ми мало його не втратили через вимоги, які нашій спільноті не підходять (вимог щодо страховки й дискримінація [які ми не могли виконати] або через те, що потрібно було збирати дані, — КОАЛІЦІЯ DECRIMSEXWORKCA, США.

Відсутність політичної волі

Щоб змінити державні механізми фінансування боротьби з ВІЛ, потрібні значні політичні зусилля та інституційні гарантії. Хоча деякі самоорганізації секс-працівників успішно співпрацюють зі структурами охорони здоров’я, опір і відсутність політичної волі залишаються звичайним явищем. 

Ситуація ускладнюється через посилення впливу на національній та міжнародній арені рухів проти прав, які активно виступають проти сексуального та репродуктивного здоров’я та прав, гендерної рівності та прав ключових груп населення. 

В Уганді, наприклад, американські організації, які виступають проти прав, пожертвували десятки мільйонів доларів для впливу на закони проти СЗРП та прав сексуальних і гендерних меншин (Lydia Namubiru і Soita Khatondi Wepukhulu, “Exclusive: US Christian Right pours більше ніж $50m в Africa,” Open Democracy, 29 October 2020.). Після ухвалення цих законів багато громадських організацій та програм було закрито, а ймовірність дотримання прав секс-працівників у відповіді на ВІЛ знизилася.

Політична та фінансова міць рухів проти прав значно перевершує можливості самоорганізацій секс-працівників, що створює ризик того, що в міру скорочення фінансування саме ці рухи визначатимуть національні пріоритети у боротьбі з ВІЛ.

 

СТРАТЕГІЇ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ ЩОДО ДОСЯГНЕННЯ СТІЙКОСТІ ТА ПРИЙНЯТТЯ

У міру того, як фінансування на боротьбу з ВІЛ скорочується і відповідальність за неї передається урядам країн, самоорганізації секс-працівників винаходять нові стратегії, щоб зберегти послуги, забезпечити ресурси та продовжити працювати.

Нижче наведено стратегії та плани, на які членські організації НСВП спираються для підтримки стійкості в умовах нових підходів до управління та розподілу фінансів.

Диверсифікація джерел фінансування

Майже всі членські організації НСВП, які відгукнулися на пропозицію взяти участь у консультації, наголосили, що намагаються диверсифікувати джерела фінансування. Серед альтернатив міжнародному донорському фінансуванню регіональні та національні фонди, приватні фонди, пожертвування фізичних осіб та партнерство із приватним сектором.

Самоорганізації секс-працівників також намагаються звертатися до донорів, які підтримують не боротьбу з ВІЛ, а роботу з інших питань, таких як гендерна рівність, психічне здоров’я, екологічна справедливість та права людини загалом.

«Скорочення фінансування – це тривожний сигнал, що настав час змінювати плани збереження стійкості для організації. Ми тепер шукаємо фінанси не лише у сфері охорони здоров’я та захисту прав людини та намагаємося налагодити контакти з приватним сектором», — ЖІНКИ З ГІДНІСТЮ — ТАНЗАНІЯ.

Деякі самоорганізації секс-працівників, включаючи організації з Центральної та Східної Європи та Центральної Азії, розглядають можливість розвитку соціального підприємництва, щоб зберегти програми та продовжувати роботу у довгостроковій перспективі. Такий підхід передбачає створення бізнес-моделей, у яких зароблені кошти скеровуються на соціальне благо. У самоорганізаціях секс-працівників соціальні підприємства можуть бути як інструментом розширення економічних можливостей, так і джерелом фінансування спільнотних програм охорони здоров’я.

Диверсифікація джерел фінансування необхідна для зниження залежності від одного донора і підвищення стійкості до майбутніх фінансових криз. Однак на тлі зсуву пріоритетів донорів та спрямування коштів в інші сфери важливо зберегти програми на базі спільнот щодо боротьби з ВІЛ та їх досягнення.

У зв’язку з цим слід розвивати внутрішні системи фінансування боротьби з ВІЛ, щоб одночасно підтримувати програми під керівництвом секс-працівників та забезпечувати безперервність лікування.

 

Союзи та співробітництво

Самоорганізації секс-працівників також посилюють зв’язки з іншими зацікавленими особами з метою покращити шанси на отримання фінансування, забезпечити доступ до послуг та гарантувати участь у державних процесах планування у зв’язку з ВІЛ.

Деякі членські організації НСВП зазначили, що союзи з іншими організаціями громадянського суспільства, у тому числі з організаціями інших ключових груп населення, відкрили доступ до додаткових можливостей отримати фінансування, а також зробили їхню роботу більш результативною. Інші наголосили, що потрібно працювати у партнерстві з державними закладами охорони здоров’я, бо це гарантує безперервність лікування.

«Ми стали більше співпрацювати з місцевими медичними центрами, організаціями спільнот та мережами ключових груп населення, щоб знайти ресурси, створити загальну систему перенаправлення та, по можливості, разом надавати послуги. Це допомогло зберегти доступ до профілактики та лікування при ВІЛ навіть за зниження фінансування», — ІНІЦІАТИВА «ГОРДІСТЬ МОЛОДІ», УГАНДА.

Щоб про секс-працівників не забували й в майбутньому, важливо розвивати міцні зв’язки з політиками та державними структурами. Членські організації НСВП з Латинської Америки відзначили, що все частіше при захисті інтересів спільноти домагаються від уряду виконання зобов’язань щодо захисту права на здоров’я та розподілу внутрішніх ресурсів з урахуванням ключових груп населення.

Організація «Мілуска вида та дігнідад» («Miluska Vida y Dignidad») з Перу домагається від міністерства охорони здоров’я, щоб секс-працівників включили до національної стратегії охорони здоров’я. «Зона Роха Пі» з Парагваю співпрацює з місцевими та національними закладами охорони здоров’я, щоб забезпечити секс-працівникам безперервний доступ до засобів профілактики.

«Ми працюємо з різними державними органами в Парагваї, які, своєю чергою, підтримують нас у Національному управлінні зі СНІДу міністерства охорони здоров’я, яке дає нам такі засоби профілактики як презервативи, лубриканти, презервативи, доконтактна профілактика та експрес-тести», — «ЗОНА РОХА ПІ», ПАРАГВАЙ.

Однак у всіх регіонах члени НСВП продовжують поставати перед труднощами у конструктивній роботі з урядом та за участю в державних програмах боротьби з ВІЛ. Це показує, що потрібно розвивати партнерські відносини та планувати спільні дії, щоб домогтися включення секс-працівників у розробку, впровадження, моніторинг та оцінку національної відповіді на ВІЛ.

 

Збір даних та підзвітність

Члени НСВП також наголошують, що необхідно збирати дані силами спільноти та будувати захист інтересів та державні програми з урахуванням цих даних. Регіональна платформа секс-працівників у Латинській Америці ПЛАПЕРТС зробила моніторинг силами спільноти наріжним каменем своєї роботи. Організація збирає відомості про насильство та інші порушення прав людини щодо секс-працівників у державних медичних установах. Завдяки зібраним даним вони змогли ефективніше відстоювати інтереси в роботі з урядом, наприклад, допомогти організації з Еквадору домогтися від міністерства охорони здоров’я до- та постконтактної профілактики для секс-працівників.

І хоча фінансування поменшало, ПЛАПЕРТС продовжує віддавати перевагу моніторингу силами спільноти. Мережа визнає, що такий моніторинг допомагає продемонструвати ефективність втручань під час ВІЛ під керівництвом секс-працівників та забезпечити державне фінансування на боротьбу з ВІЛ.

«Є дослідницька ініціатива з назвою «Код червоний», яка велася в десяти країнах регіонах, у тому числі в Еквадорі, Перу та Панамі, і в якій збиралися дані про дискримінацію та стигму щодо секс-працівників при доступі до лікування при ВІЛ. Ці дані є важливими, якщо ми хочемо, щоб наші питання не випали з порядку денного», — КАРИНА БРАВО, РЕГІОНАЛЬНИЙ КООРДИНАТОР ПЛАПЕРТС.

Спільнота також збирає та передає уряду дані, на основі яких можна точніше спланувати дії щодо боротьби з ВІЛ. Оскільки секс-працівників переслідують за законом та маргіналізують, вони не хочуть брати участь в опитуваннях, які проводять державні органи, і з ними важко налагодити контакт. В результаті чисельність цієї групи населення та рівень захворюваності оцінюються неточно, а ці показники потім використовують, щоб виправдати скорочення бюджету на програми.

«Хоча у 2022 році дані наглядового епіднагляду показали, що захворюваність на ВІЛ серед секс-працівників становить 0,2%
(Глобальний фонд потім посилався на ці дані при зміні пріоритетів), наш власний моніторинг показує, що захворюваність зростає: 0,5% у 2024 році та 0.7% у першій половині 2025 року. Це становить приріст у 40% і вказує на посилення ризику та необхідність посилити, а не згорнути аутрич роботу», — ГУМАНІТАРНЕ НУО «НОВЕ ПОКОЛІННЯ», Вірменія.

ЮНЕЙДС визнає, що моніторинг силами спільноти є доказовим методом розвитку систем для охорони здоров’я та розширення можливостей порушених спільнот (UNAIDS, 2023, “Community-led monitoring in action: Emerging evidence and good practice.”). Дані, які збираються секс-працівниками, мають враховуватися у державному плануванні — не лише в частині чисельності цієї групи та рівня захворюваності, а й при аналізі структурних бар’єрів, які обмежують доступ до послуг з ВІЛ.

 

Розвиток потенціалу та посилення систем

У міру скорочення ресурсів багато самоорганізацій секс-працівників зосереджуються на розвитку потенціалу, щоб зміцнити свої технічні та професійні навички. Це можуть бути програми наставництва, технічної підтримки та обміну знаннями за принципом "рівний рівному" для освоєння таких областей, як пошук фінансування, керівництво та фінансове управління. Ці інвестиції не тільки зміцнюють системи спільноти, а й допомагають зробити самоорганізацію секс-працівників надійними партнерами у відповіді на ВІЛ.

“Ми намагаємося розвивати потенціал [наших членів]. Ми організували програми менторства у сфері управління програмами – як писати проєктні заявки, складати звіти та управляти фінансами», — СІЙ МІЙ ОНГ, ФАХІВЕЦЬ З ПРОЄКТІВ, АЗІАТСЬКО-ТИХООКЕАНСЬКА МЕРЕЖА СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ (APNS)

Регіональні мережі секс-працівників також допомагають членським організаціям подолати структурні бар’єри для отримання фінансування. У країнах Карибського басейну регіональна мережа надає технічну допомогу, щоб допомогти членським організаціям зареєструвати юридичну особу та відкрити банківський рахунок, що створює основи для отримання фінансування надалі.

 

ВІДПОВІДЬ НА ВІЛ З УРАХУВАННЯМ ІНТЕРЕСІВ СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ

У ситуації, коли уряди змушені нести велику відповідальність за скорочення ресурсів, необхідно захистити програми спільноти, один зі стовпів відповіді на ВІЛ. Міжнародні керівництва дали зрозуміти, що організації під керівництвом секс-працівників та інших ключових груп населення необхідно залучати до повноцінної участі у національній відповіді на ВІЛ. Щоб ці принципи знайшли своє практичне втілення, уряди мають скласти чіткі плани та бюджети та запрошувати секс-працівників до участі на кожному етапі.

 

Інтеграція та розширення можливостей спільноти

Члени НСВП, які брали участь в опитуванні, підкреслили, що інклюзивна відповідь на ВІЛ повинна спиратися на дотримання прав, рівність і розширення можливостей спільноти. Необхідно залучати уразливі спільноти до участі на всіх етапах планування, проведення, моніторингу та оцінки програм, і потрібні стійкі ресурси для програм під керівництвом спільноти.

Як показують дані, завдяки розширенню можливостей спільноти знижується захворюваність на ВІЛ та покращується стан здоров’я секс-працівників (Deanna Kerrigan et al., “Project Shikamana: Community empowerment-based combination HIV prevention significantly impacts HIV incidence and care continuum outcomes among female sex workers in Iringa, Tanzania,” Journal of Acquired Immune Deficienc2 141-148.), а в міжнародних посібниках з ВІЛ постійно наголошується, що залучення спільноти до значної участі – це важлива складова ефективної відповіді на ВІЛ. Коли національні уряди беруть на себе більше відповідальності за боротьбу з ВІЛ, потрібно, щоб послуги, що їх надають спільноти, не заміщувалися в ім’я «інтеграції».

Партнерство громадських організацій та системи громадської охорони здоров’я має спиратися на повагу суб’єктності, знань та автономії секс-працівників. Клініки, аутрич-робота та системи переадресації у спільноті мають зберегти незалежність і при цьому визнаватись та фінансуватись із національної системи охорони здоров’я. Інтеграція має посилити послуги під керівництвом спільноти, забезпечити доступ до недискримінаційних послуг та гарантувати, що секс-працівники залишаться ключовими партнерами у відповіді на ВІЛ.

 

Планування та дизайн програм

Щоб просувати стійку, засновану на правах відповідь, секс-працівники повинні брати повноцінну участь у роботі на всіх стадіях програм з ВІЛ. Насамперед самоорганізації секс-працівників слід залучати до розробки національних «дорожніх карт» для досягнення стійкості за ВІЛ, гарантуючи участь на всіх етапах процесу, а саме участь у виборі пріоритетів, у плануванні, реалізації, моніторингу та оцінці.

«Жоден національний план, міжнародна стратегія чи політика охорони здоров’я не будуть ефективними, якщо секс-працівники не беруть участь із самого початку. Участь означає можливість приймати рішення, а не просто можливість поділитися думкою», — ЗОНА РОХА ПІ, ПАРАГВАЙ.

Це означає, що має бути офіційне запрошення секс-працівників до участі у роботі національних робочих груп з охорони здоров’я, рад зі СНІДу, координаційних комітетів країн (у країнах Глобального фонду) та інших органах прийняття рішень.

Крім того, необхідно консультуватися зі спільнотами секс-працівників, щоб визначити потреби, пріоритети та бар’єри для спільноти у доступі до послуг. Самоорганізації секс-працівників самі можуть провести ці консультаційні наради. Не можна проводити ці консультації лише один раз, не можна поспішати чи проводити ці наради, коли рішення та плани вже були ухвалені. У секс-працівників має бути достатньо часу на участь та можливості вплинути на результати.

 

Реалізація послуг та програм

Є безліч можливостей інтегрувати програми для секс-працівників у національну відповідь на ВІЛ так, щоб це допомогло захистити права секс-працівників та покращити їхній стан здоров’я. Взагалі кажучи, потрібно, щоб уряди визнали самоорганізації секс-працівників рівними партнерами у відповіді на ВІЛ і дали їм можливості розвивати потенціал і брати на себе більше обов’язків і займати лідерські позиції. Всі секс-працівники, зайняті в цих системах, повинні отримувати рівну оплату праці і мати ті ж пільги та гарантії, що й інші наймані працівники.

ВООЗ та міжнародні організації у сфері боротьби з ВІЛ підтримують такі підходи як диференційоване надання послуг, щоб відповідь на ВІЛ була більш гнучкою та адаптованою до потреб спільноти (WHO, 2021, “Зведений посібник з профілактики, лікування, тестування та надання послуг при ВІЛ: рекомендації для громадської охорони здоров’я).

При диференційованому наданні послуг держави можуть підтримувати інтеграцію послуг на базі спільноти, дозволивши надавати певні послуги при ВІЛ поза державними медичними установами в  структурах спільнот, наприклад, у дроп-ін центрах або мобільних клініках. Крім того, важливою можливістю інтегрувати секс-працівників буде політика передачі завдань або поділу завдань, за якої навчені професіонали не з медичного середовища зможуть надавати допомогу та різні клінічні послуги.

Підхід щодо поділу завдань дає секс-працівникам можливість надавати послуги, які вони й так надають спільнотам, такі як тестування та консультування при ВІЛ, допомога у збереженні прихильності до національної системи охорони здоров’я. 

Секс-працівників також слід наймати для розробки та проведення інформаційних та просвітницьких тренінгів для працівників системи охорони здоров’я. Це допоможе знизити стигму та дискримінацію щодо секс-працівників у звичайних закладах охорони здоров’я та зробить ці послуги більш бажаними та доступними.

Сенситизація не лише підвищує якість послуг – згодом вона допомагає перетворити систему охорони здоров’я на місце, де до всіх людей ставляться з повагою. Для успіху уряди повинні взяти на себе зобов’язання інвестувати у стійке, адекватне фінансування, щоб сенситизація була реалізована на практиці та посилити системи надання послуг.

 

Моніторинг та підзвітність

У секс-працівників має бути постійна, офіційна роль в управлінні відповіддю на ВІЛ та нагляд за ним. Сюди входить активна участь у розробці та впровадженні систем моніторингу та оцінки, у тому числі на стадії вибору цілей та індикаторів. ЮНЕЙДС рекомендує урядам посилити інвестиції в моніторинг силами спільноти, оскільки цей підхід доведено покращує якість та ефективність послуг та охоплення ними.

Моніторинг силами спільноти також може відіграти позитивну роль у посиленні систем спільноти, які потрібні для стійкої відповіді на ВІЛ (UNAIDS, 2023, “Community-led monitoring в action: Emerging evidence and good practice.”). Як наслідок, програми будуть будуватися з урахуванням точних даних про становище, пріоритети та потреби спільноти секс-працівників.

 

Стійке фінансування

У нових умовах одним із найважливіших факторів успіху у відповіді на ВІЛ є стійке внутрішнє фінансування на боротьбу з ВІЛ, яке виділяється найбільш постраждалим громадам. Доведено, що громадські ініціативи та ініціативи під керівництвом спільнот ведуть до покращення стану здоров’я; це ефективні економічні інвестиції, які відповідають міжнародним керівництвам та цілям у сфері боротьби з ВІЛ.

Фінансування для секс-працівників та інших ключових груп населення має, як наслідок, включатися до національних бюджетів боротьби з ВІЛ; мова йде не про поодинокі проєкти, а про ключові компоненти відповіді на епідемію.

Урядам слід створити інклюзивний, керований колективно механізм фінансування, після звернення до якого самоорганізації секс-працівників зможуть отримати державне фінансування для надання послуг спільноті.

Секс-працівники також зазначають, що доступ до державного фінансування часто залежить від політичної ситуації, а контракти розриваються або відкликаються, коли до влади приходять консерватори. Безперервне кримінальне переслідування та посилення рухів проти прав робить ці ризики реальнішими.

«Три роки тому за уряду соціал-демократів почалося держсоцзамовлення. [Самоорганізація секс-працівників] отримувала деякі кошти на продовження аутрич роботи, закупівлю презервативів, мобільне тестування на ВІЛ та ін. Але після зміни уряду ці програми опинились у скруті... Новий уряд урізав бюджет як мінімум удвічі. Щорічне фінансування інфраструктури профілактики скоротилося з 46,7 мільйона динар у 2021 році до 21 мільйона у 2024», — ТРАЙЧЕ ЯНУШЕВ, ВИКОНАВЧИЙ ДИРЕКТОР МЕРЕЖІ АДВОКАЦІЇ ЗА ПРАВА СЕКС-ПРАЦІВНИКІВ.

Для досягнення справжньої стійкості потрібно буде вжити заходів, щоб захистити програми під керівництвом спільноти від змін політичного порядку денного. Якщо послуги під керівництвом спільноти будуть включені до національних бюджетів на кілька років, це знизить ризик раптового скорочення фінансування та дозволить спільнотам краще планувати та надавати послуги.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

За результатами опитування самоорганізацій секс-працівників було сформульовано такі рекомендації. Їх можуть використовувати політики, структури ООН, міжнародні донори та неурядові організації, а також самоорганізації секс-працівників, які домагаються стійкої відповіді на ВІЛ:

1. Наполягайте на декриміналізації секс-праці. Декриміналізація – це не лише найбільш ефективна правова модель для охорони здоров’я та захисту прав людини секс-працівників, а й система, в якій секс-працівникам простіше подавати заявки на державне фінансування на боротьбу з ВІЛ та отримувати його.

2. Фінансуйте самоорганізації секс-працівників безпосередньо, без посередників. Коли організації під керівництвом секс-працівників можуть отримувати фінансування лише як суб- або субсуботримувачі, у них менше можливостей вплинути на розробку, реалізацію, моніторинг та оцінку програм для спільноти.

3. Підтримуйте розвиток потенціалу для самоорганізації секс-працівників, у тому числі у сфері управління програмами, фінансового менеджменту та керівництва. Це допоможе самоорганізаціям секс-працівників подавати заявки самостійно в різні структури, що фінансують боротьбу з ВІЛ, та керувати програмами.

4. Працюйте у партнерстві з секс-працівниками та залучайте їх до участі у розробці, впровадженні, моніторингу та оцінці програм профілактики, тестування та лікування при ВІЛ у рамках суспільної системи охорони здоров’я. Активна участь є надзвичайно важливою, оскільки допомагає зробити програми боротьби з ВІЛ доступними та ефективними, і як наслідок – більш стійкими.

5. Інвестуйте у системи моніторингу під керівництвом спільноти, щоб відстежувати ефективність відповіді на ВІЛ та охоплення послугами та підвищувати якість послуг з урахуванням потреб та життєвого досвіду секс-працівників. Моніторинг силами спільноти – це доказовий підхід, який допомагає посилити системи спільноти та домогтися розширення можливостей.

6. Активно залучайте секс-працівників до участі у національних, регіональних та міжнародних форумах та структурах прийняття рішень у сфері охорони здоров’я. Секс-працівники – це одна з груп найбільше порушених епідемією ВІЛ, а тому у них має бути можливість вплинути на те, як виглядатиме відповідь на ВІЛ, та на рішення, що стосуються їхніх життів.

7. Впроваджуйте моделі аутрич-роботи та надання послуг під керівництвом секс-працівників у роботу державних лікарень та клінік у рамках моделі диференційованого надання послуг. В ініціативах щодо поділу завдань та повноважень необхідно навчати секс-працівників того, як надавати послуги власній спільноті. Щоб підвищити доступність для секс-працівників, послуги з ВІЛ та інші послуги з охорони здоров’я можна надавати на базі спільноти.

8. Домагайтеся інформування співробітників медичних закладів про особливі обставини життя та потреби секс-працівників. Тренінги із сенситизації мають розробляти та проводити самі секс-працівники.

9. Включайте програми під керівництвом спільноти до національних планів та бюджетів у сфері боротьби з ВІЛ, щоб убезпечити послуги від політичних змін та гарантувати адекватне фінансування для поточних ініціатив.

 

ВИСНОВОК

В історії міжнародної боротьби з ВІЛ ще не було настільки важливого моменту, щоб гарантувати самоорганізаціям секс-працівників адекватну підтримку та фінансування. Уряди та влада зобов’язана бачити в секс-працівниках не тільки бенефіціарів, а й рівних партнерів у відповіді на ВІЛ.

Програми під керівництвом секс-працівників надають цільові, засновані на фактах послуги, які допомагають забезпечити охоплення та прихильність та заповнюють прогалини у державній системі охорони здоров’я, особливо в контексті постійної стигми, дискримінації та кримінального переслідування.

Справжньої стійкості можна досягти лише в тому випадку, якщо самоорганізація секс-працівників має доступ до стабільного та адекватного фінансування та офіційну роль у розробці, наданні та моніторингу послуг для спільноти. Це вимагає політичної волі та механізмів захисту, щоб програми для секс-працівників залишалися пріоритетом у національних планах боротьби з ВІЛ.

Одночасно важливо продовжувати домагатися правових та політичних реформ того, що сприяє епідемії ВІЛ серед секс-працівників, а саме скасування кримінального переслідування, ліквідації стигми та дискримінації. Якщо спільноти перестануть бути в центрі уваги, у боротьбі з ВІЛ не тільки не вдасться досягти наміченого, а й буде втрачено десятиліття прогресу.