Замкнене коло

"...замкнене коло, у якому інформування про позитивний досвід роботи зменшило би стигматизацію сфери, але для розголошення необхідно спочатку зменшити стигму".

Поборники секс-індустрії часто стверджують, що драматичних історій проституції все таки більше, аніж позитивних, і використовують цей факт як привід для знівельовування досвіду тих працівниць, які виступають за повну декриміналізацію і право обирати собі роботу.

Тут варто згадати про упереджене ставлення до секс-працівниць у суспільстві. Стільки хейту, зневаги, стигматизації і віктимблеймінгу у нас не отримують робітники жодної іншої професії.

Піти на розголос своєї історії і стати відкритою активісткою/ом означає свідомо піддати себе цькуванню і жити під постійним тиском соціуму. Йдуть на це частіше ті, для кого цей варіант не найстрашніший. Тобто якраз люди з трагічними історіями. Ті, у кого дійсно свого часу не було вибору, і для кого активізм це своєрідний вихід.

Я знаю немало дівчат, які, як і я, працювали в секс-індустрії паралельно з іншою діяльністю, були дуже задоволені, але не хотіли проблем із законом та оточенням, тож просто приховували це. Це жінки, з якими я познайомилася поза роботою, ми перетиналися в побуті, соцмережах або спільних компаніях; вони поділилися зі мною власним досвідом лише тому, що я відкрито говорю про свою діяльність.

Більшість із них ні з ким окрім мене не обговорювали цей аспект свого життя, адже не хотіли пускатись у довготривалі пояснення свого вибору і вислуховувати критичні оціночні судження від сторонніх людей. І я їх розумію.

Багато хто вірить, що можна без запиту розказати іншій людині, чому вони вважають її життя неправильним, за кого вони її мають, і що людина повинна робити, аби заслужити їхнє «безцінне» схвалення. Ба більше, вважають “нормальним” агресувати і цькувати, якщо інша людина якась “не така”.

У касира в супермаркеті або у менеджера в банку не питають, чому вони тут працюють та як взагалі докотились до такого життя. А я чую такі питання щоразу. Малознайомі люди вимагають, щоби я кожному персонально пояснила свій вибір, розповіла про своє дитинство, стосунки з батьками і навіть улюблені книжки. Інші готові препарувати мене, лиш би дізнатися, чому ж це я живу не так, як вони вважають “правильним”.

Зрештою ми отримуємо замкнене коло, у якому інформування про позитивний досвід роботи зменшило би стигматизацію сфери, але для розголошення необхідно спочатку зменшити стигму.