«Жінки потребують захисту та адекватного реагування на насилля» / Про війну та секс-працю з Жанеттою Матвейко, м. Львів

ПРОДОВЖУЄМО СЕРІЮ ІНТЕРВ’Ю «ПРО ВІЙНУ ТА СЕКС-ПРАЦЮ» з лідерками та параюристками БО "ЛЕГАЛАЙФ-УКРАЇНА". Майже рік минув з останньої публічної розмови з нашими регіональними представницями, коли ми говорили про життя українців, долі секс-працівниць та сферу секс-послуг в Україні в умовах війни. Цього року повертаємось до цієї розмови, щоб пригадати події чотирьох років війни та проаналізувати їх вплив на нашу спільноту та суспільство.

Вітаю, Жанетто! Ти вперше даєш інтерв’ю для нашого сайту, тож нумо знайомитись. Розкажи нам трішки про себе та твоє життя до БО «Легалайф-Україна».

Жанетта: Я народилася у Львові у далекому 1966 році. Мною опікувалися бабуся і мама. Коли мама вдруге вийшла заміж, я з бабусею почала жити окремо. 

У мене не було нормальних взаємин із мамою. Вже у 14 років я «пішла на вулицю»: тікала з дому, шукала пригод, гуляла зі значно старшими хлопцями. Я була дитиною, геть не сформована. Як губка почала всмоктувати в себе все, що дає вулиця. Безмежно закохалася. І в 15 з половиною років народила доньку.

Це був радянський союз, – а отже, на мене чекали шок, дискримінація й приниження. Зі школи мене хотіли виключити. Тому у восьмому класі, щойно народивши доньку, я екстерном склала екзамени.

Я жила з батьком дитини, з яким не могла розписатися, бо була неповнолітня. Тим часом наші стосунки псувалися. Він виховувався без батька, неодноразово сидів у вʼязниці, мама вживала алкоголь. Усе це він переніс у наші стосунки. Я була пригнічена, залякана, переживала психологічне насильство. Коли дочці було пів року, його знову ув’язнили. Я видихнула. І вирішила, що більше не буду дозволяти, щоб зі мною так поводилися. Хотіла затишку, бути прийнятою, коханою, але, на жаль, цього не було.

Нестачу прийняття й любові я заповнила іншим. У майже 18 років почала вживати інʼєкційні наркотики: спробувала, сподобалося, і стало якось байдуже. Було легко, просто, доступно. Я була у центрі уваги, молода дівчина, дуже балакуча, симпатична. Це був мій засіб захисту від болю. Щоб купувати наркотики, я почала красти, шахраювати: обманювала іноземців, видурюючи кошти. Потім почала надавати секс-послуги.

Водночас бабуся виховувала мою доньку, яку я майже не бачила. Далі у мене була вʼязниця. Ще раз й ще раз. І ще раз… Загалом я просиділа за ґратами майже 10 років свого життя.

В той таки час вдруге завагітніла.  На сьомому місяці вагітності народила хлопчика з вагою менш ніж кілограм. Сина врятували, але я і тоді  не припиняла вживати.

У мене завжди була мрія жити тверезим і нормальним життям, мати сім’ю, дім, авто, їздити на відпочинок, подорожувати тощо. Але я не знала, як цього досягти. Мені казали: "Зміни оточення". Я пробувала – виїжджала в інші міста, але це не працювало. Я деградувала, руйнувала себе.

Як тобі вдалось подолати таку кризу? Хто чи що привело тебе до правозахисного руху?

Жанетта: Пройшовши реабілітацію у 2008 році, я побачила світ по іншому. Я повернулась до Львова з великим бажанням допомагати таким як я. 

Натомість мені стало погано і я потрапила до лікарні.  Мені поставили діагноз СНІД 4 стадія. Був шок, неприйняття. Але і тоді я розуміла, що мені ніхто не допоможе, окрім Бога.

В той самий час я познайомилась з Дмитром Тигачем, й він запропонував працювати соціальним працівником. Чи я здивувалась? Дуже, тому що тільки мріяла бути корисною іншим, бути там, де на мене чекають. Так я почала працювати у БО «100% життя м. Львів» у різних напрямках — ВІЛ, туберкульоз, замісна терапія тощо.

У 2021 році я прийняла пропозицію від Олега Димарецького працювати в чудовій команді з людьми, які живуть з наркозалежністю. Сьогодні я керівник Західного ресурсного центру ВОЛНА - ЗАХІД, і дуже вдячна, що я на своєму місті.

Але мені цього було мало, я завжди хотіла захищати жінок, бо й сама неодноразово переживала стигму та дискримінацію. І я звернулась до директорки БО «Легалайф-Україна» Ісаєвої Наталії з пропозицією очолити ініціативну групу секс-працівниць (СП) у Львові. І ця мрія також здійснилась. Я допомагаю жінкам СП та захищаю їхні права, ми проводимо зустрічі, на які жінки приходить для отримання корисної інформації й просто для спілкування.

Чи можеш вже визначити, що найбільше приваблює у роботі зі спільнотою секс-працівниць/-ків?

Жанетта: Мене надихають обличчя жінок, які приходять на наші зустрічі, і починають посміхатись. Коли вони долають свої проблеми, страхи, складні психоемоційні стани, починають відстоювати свої права, звертатись про допомогу до лікарів тощо.

Цікаво, як близькі ставляться до твоєї роботи та змін у житті?

Жанетта: Мої рідні підтримують мене у всьому. Наразі в мене чудовий чоловік, з яким ми разом працюємо і допомагаємо тим, хто цього потребує. В мене чудова сім’я, чудові дорослі діти. В мене чудовий онук, і взагалі моє життя наповнене радістю та подякою Господу за те, що в мене все змінилося. Я вірю, що найкраще попереду.

Жанетта: «Я дуже люблю відпочинок на морі. А ще люблю виїжджати власним авто за місто, це також мій відпочинок. Ще ходжу в спортивний зал, це мене надихає, дає сили».

Ти працюєш з секс-працівницями вже близько року, які зміни під впливом війни ти спостерігаєш у їх житті?

Жанетта: Війна значно посилює вразливість жінок СП та змінює їх повсякденність. Через постійні напругу, відчуття небезпеки та нестабільність особисте життя жінок часто стає хаотичним і непередбачуваним. Загострюються проблеми в сім’ях або з’являються нові. Частішають випадки розлучень та розривів стосунків через відстань або зміну життєвих обставин. Підвищується рівень домашнього насильства — фізичного,  психологічного та економічного.

Через хронічний стрес та тривожність значно поглиблюються психологічні  проблеми. Більшість з них й так страждають від сталого почуття провини або сорому за свою роботу, яке збільшується під впливом суспільного тиску.

Багато жінок втратили дім, партнера, стабільний дохід, все це веде до внутрішньої нестабільності та відчуття беззахисності. Життя у постійному стресі через втому, страх, голод тощо призводить до залежності (алкоголь, психоактивні речовини). У підсумку загальний стан здоров’я погіршується — зниження імунітету, порушення менструального циклу, проблеми зі сном, виснаження тощо.

На початку війни спостерігалась дуже активна міграція жінок СП у пошуках безпечних місць для життя. Зараз Львів вважається одним із найбезпечніших міст, що приймає ВПО зі сходу та інших регіонів України. З твоїх спостережень, що відбувається зараз з тими хто виїхав, чи повертаються вони додому, чи звертаються до тебе за підтримкою?

Жанетта: Є загальні дані, що під час війни в Україні багато людей переїхали чи були змушені покинути свої домівки. Щодо жінок, які надають секс-послуги, то у перші місяці війни багато з них виїхали за кордон. З іншого боку, до Львова був великий приплив жінок ВПО, і багато хто з них пішли у секс-працю через брак коштів.

Зараз дійсно помітна тенденція до повернення частини СП в Україну. Але точними даними я не володію, хтось повернувся, хтось — ні. Багато хто повертається вже в стані сильного виснаження — фізичного й психологічного. Більшість з них розповідають про складнощі, з якими довелось стикнутись за кордоном — мовний бар’єр, втрата соціальних зв’язків, стигма щодо професії, а також відсутність доступу до медичних послуг.

Я намагаюсь підтримувати усіх жінок: допомагаю їм пройти тестування на ВІЛ, ІПСШ, гепатити, комусь повернутися в програми замісної терапії та/або антиретровірусної терапії. Допомагаю відновити документи, оформити довідки та поселитися у шелтери для ВПО. У випадках порушення їх прав — фіксую правопорушення та надаю правові консультації, за потреби супроводжую до державних установ, щоб відновити їх права та забезпечити отримання ними послуг.

Також намагаюсь створити безпечний простір, де  жінки можуть виговоритися. Ми проводимо з ними групові консультації на різні теми, що цікавлять жінок. Я помітила, що після повернення вони стають більш відкритими до співпраці з організаціями. Жінки частіше звертаються за консультаціями, активніше беруть участь у групах взаємодопомоги. Починають більше турбуватися про своє здоров’я.

^{На фото: група взаємодопомоги для секс-працівниць у м. Львів}

Ми знаємо, що під впливом війни ринок секс-праці в Україні дуже змінився. Обстріли та комендантська година змусили багатьох шукати нові шляхи для пошуку клієнтів, змінювати звичні місця для надання послуг, які й без цього є небезпечними. Розкажи, будь ласка, як сьогодні виглядає сфера секс-послуг у Львові? Як впливають мобілізація та рейди ТЦК на можливості надавати секс-послуги?

Жанетта: Звичайно дівчата бояться ракетних обстрілів, тривог, як й усі ми. Все це впливає на умови роботи, їх безпеку та доходи. Усі вони у зоні підвищеного ризику. Тому багато дівчат перейшли в онлайн, до того ж там менший ризик фізичного насильства й переслідування з боку поліції та ТЦК. Маючи інтернет, можна працювати з дома, не потрібно виходити на «точку», що дає більше можливостей для збереження анонімності та уникнення стигми. Онлайн СП намагаються працювати з перевіреними людьми або платформами. Найчастіше практикують приватні відео дзвінки, фото та відео контент, чат послуги тощо.

Але і в онлайні є свої ризики. Основні — це переслідування, шантаж і витік фото та відео з боку клієнтів, що може призвести, й таки призводить, до кримінальної відповідальності за створення та розповсюдження порнографії.

Деякі квартири, сауни, салони, де працювали дівчата, закрились. Щодо вулиці, то тут помітно зменшилась кількість клієнтів. Чоловіки побоюються пересуватися містом, уникаючи місць, де можуть бути патрулі поліції та ТЦК. Секс-працівниці також уникають зустрічей та спілкування з ТЦК, бо є ризик зупинки, перевірки документів, неправомірних дій з боку правоохоронців чи військових. Хоча як з клієнтами СП не проти  працювати з військовими, одна жінка сказала якось мені:

«Військові частіше ставляться з повагою, бо самі пережили стрес і хочуть тепла. З ними працювати простіше,  але боляче, коли перестають виходити на зв’язок — ніколи не знаєш, що з ними».

Тобто попит падає, а конкуренція між секс-працівницями зростає. Багато жінок змушені шукати нові, часто небезпечні місця для праці. Через це доходи стають нестабільними: сьогодні може бути заробіток, а завтра — нічого.  

Деякі дівчата їздять до зони бойових дій, де кожний день обстріли. Вони ризикують своїм життям, бо у багатьох немає чоловіків, є діти чи старенькі батьки. У прифронтових містах багато чоловіків військових, тому там є попит.

А як щодо ставлення до секс-праці та секс-працівниць з боку суспільства, чи відчуваєш ти зміни — позитивні чи негативні?

Жанетта: Думаю, що так. Хоча стигма та дискримінація не зникли, але все ж таки зміни є. І з мого відчуття, частина змін проявляється саме у суспільних настроях, комунікаціях та медійних трендах. Є позитивні зрушення, зокрема більше  видимості спільноти, посилення нашого голосу, активна робота організацій. У соціальних мережах зростає кількість контенту від самих жінок про права, безпеку, людську гідність тощо. Та й підтримка спільноти стала доступнішою.

^{На фото: Зустріч з лікарем гінекологом Остапюк Лесею щодо розширення доступу для жінок СП до медичних послуг, зокрема  до діагностики та тестування на ІПСШ та ВІЛ}

Жанетта, з якими потребами жінки звертаються до тебе та яку допомогу, які послуги ти їм надаєш як лідерка спільноти?

Жанетта: Основний запит від моїх підопічних — це отримання медичних послуг без осуду і відмов. Часто жінки просять супроводу до лікарні через досвід або страх стигми й неправомірних відмов. Всі вони потребують медичної допомоги, різної, залежно від стану здоров’я, наявності хронічних захворювань чи залежностей. Це й доступ до гінеколога, терапевта, дерматовенеролога, це й консультації щодо ІПСШ, тестування на ВІЛ/гепатити, призначення АРТ для ВІЛ позитивних жінок та/чи доступ до ЗПТ для жінок з наркозалежністю. 

Жінки часто потребують захисту їхніх прав, а також адекватного та своєчасного реагування на насильство – з боку клієнтів, партнерів. Більшість стикнулись зі зниженням доходів та вимушені виживати, обираючи між їжею та ліками, оплатою комуналки та одягом. Гуманітарна допомога  – це те, чого наразі потребують майже усі секс-працівники, які до мене звертаються.

^{На фото: гуманітарна допомога жінкам СП від БО "Легалайф-Україна" у м. Львів}

З одного боку ситуації у всіх жінок різні, а з іншого  — їх потреби часто дуже схожі між собою. Ось, наприклад, звернулась до мене жінка, назву її Олена, їй 32 роки, працює секс-працівницею вже понад 5 років. Вона переїхала до Львова під час війни. До війни Олена працювала офіціанткою й іноді надавала секс-послуги, щоб утримувати сина та допомагати батькам. Дорогою до Львова вона втратила документи, грошей в неї майже не було. У Львові намагалась знайти роботу, але без документів та з дитиною її ніде не брали. Соціальні виплати оформлювалися довго, і Олена повернулася до секс-праці, щоб мати змогу зняти кімнату та купити їжу. Через страх вона перестала звертатися до лікарів, бо вважала, що там її знову зневажать через її професію. Після ризикованої ситуації з клієнтом подруга привела її до нас в "Легалайф-Україна". Ми намагались максимально підтримати її й не тільки на словах. Надали допомогу у вигляді продуктів та засобів гігієни, допомогли з відновленням документів, допомогли пройти тестування на ВІЛ та ІПСШ. Нагальні її проблеми ми вирішили, сподіваюсь, що зв’язок з нею не буде втрачено й  вона продовжить відвідувати наші зустрічі, бо ми завжди відкриті.

Тож, моє основне завдання  — підтримати жінок секс-працівниць у кризових ситуаціях, забезпечити їх базові потреби, захистити їх право на здоров’я тощо, щоб вони мали шанс на стабільність і безпечніше життя. У відповідь на їх запити я проводжу групові та індивідуальні консультації на різні теми, які вони самі підбирають. Ті, хто найбільше потребує —  щомісяця отримують гуманітарну допомогу від БО "Легалайф-Україна". У цьому році ми мали змогу забезпечити жінок продуктовими наборами, засобами особистої гігієни, постільною білизною, одягом, рушниками та іншими товарами.

^{На фото: ініціативна група БО "Легалайф-Україна" у м. Львів}

Жанетта, я знаю, що ти також є параюристкою спільноти. Можеш розповісти про один з останніх кейсів у твоїй практиці,  що запам’ятався тобі найбільше?

Жанетта: Я розповім може й не про найскладніший, але такий типовий випадок. Тож, одна з наших  жінок СП, назву її Тамара,  якось поверталась додому після роботи. Патрульна поліція зупинила її без пояснень, комендантська година ще не почалась. Працівники почали ставити нав’язливі питання щодо її діяльності, вимагали оглянути телефон та сумочку. Тамара зателефонувала мені, і я попросила включити гучномовець на телефоні. Я запитала у патрульних про причину зупинки жінки, а також, нагадавши про їх обов’язки та правила спілкування з громадянами згідно з законом України, зазначила, що вони порушують її права. Говорили ми не довго, але у результаті правоохоронці перепросили в дівчини та відпустили її. 

Тобто, хочу ще раз наголосити, що це типове порушення прав з боку поліцейських. Такі випадки доводять, що ми всі повинні знати свої права та вміти їх відстоювати.

^{На фото: робоча зустріч з координаторкою БО "ВОНА" Сторчак Людмилою щодо підтримки жінок СП, які живуть з наркозалежністю}

Жанетта, які організації чи установи допомагають тобі у вирішенні проблем секс-працівниць? Чи є серед них приватні особи чи представники бізнесу?

Жанетта: Я  працюю з багатьма недержавними правозахисними та ВІЛ сервісними організаціями, зокрема з БО «100% життя м. Львів», БО «Позитивні жінки», БО «ВОНА» тощо. Завдяки нашій співпраці ми налагодили мережу переадресації жінок для отримання ними правової та психологічної підтримки, дружніх медичних послуг з профілактики та лікування ВІЛ, ІПСШ, вірусних гепатитів тощо.

Щодо другого питання, не знаю, чи можна домовитись з приватними підприємцями для допомоги жінкам СП. Мені здається бізнес зовсім незацікавлений у благодійності, тим паче таким маргіналізованим групам як секс-працівниці чи жінки з наркозалежністю.

^{На фото: робоча зустріч з в.о директора БО БТ "Мережа 100% життя м. Львів" Кушнір Софією щодо заходів залучення жінок СП до послуг з ВІЛ/ТБ}

На що ти сподіваєшся в майбутньому, що могло б зробити життя секс-працівників безпечнішим і кращим?

Жанетта: Я мрію про те, щоб жінки, які надають секс-послуги, жили у безпеці, без страху та сорому. Щоб їхнє здоров’я завжди було пріоритетом, а не чимось, за що треба боротися щодня. Щоб кожна мала доступ до медичної допомоги, юридичного захисту, психологічної підтримки й можливостей обирати.

Я сподіваюсь на суспільство, де секс-працівниць не принижують, а бачать людей з їхніми потребами. На  країну, де закони захищають, а не карають. Де  професія  не стане причиною для насильства чи дискримінації. Я хочу, щоб голоси жінок, які надають секс-послуги, були почуті. Щоб жінки відчували, що вони не самі. Є ті, хто поруч, хто підтримує і бореться за зміни разом.

Жанетто, я вдячна тобі за відверту розмову, й наостанок, прошу надати пораду нашим активісткам-початківцям

Жанетта: Моя порада — починати з малого, але з того, що має значення. Не бери на себе весь світ одразу. Оберіть одну конкретну проблему й зробіть перший маленький, але реальний крок, який допоможе хоча б одній людині.